Наруто Узумакі/Хаширама Сенджу
Приходячи пізньої ночі з роботи, Наруто розвіював всіх створених за день клонів. Відразу ж після цього він відчував страшенну втому та сонливість, яким майже не міг опиратися. Тому ця дія завжди була останньою в його розпорядку дня — отак, склав знак пальцями під теплим боком Сенджу та вирубаєшся, як вбитий: навіть раптом реінкарнований Мадара не розбудить, хай йому грець.
Сьомий вже збирався спати, попередньо розклавши на столі у вітальні документи, пропозиції та прохання мешканців, якими планував зайнятися вранці. Він мішком картоплі впав на ліжко, розставивши руки в боки, вигнувся всім тілом, та нарешті розслабився.
Хаширама ліг поруч, вкрив Наруто та зарився пальцями у його волосся. Узумакі поглянув на нього, а потім протягнув стомленим голосом:
— Знаєш, мені точно потрібна відпустка. Гарна така, довга, — його лице на мить скривилося, і він чхнув, — Бачиш, правда! Одна справа — одноразово терпіти відходняки від клонів у битві, а інша — кожен день протягом десяти років, даттебайо! – під кінець Наруто підвищив голос від накопиченого за довгий час напруження, — Хочу, щоб мене ніхто смикав хоч декілька тижнів, — додав Наруто.
Він вже мріяв повністю вимкнути телефон і не перевіряти пошту.
Хаширама не міг повірити, що дочекався цього моменту. Наруто сам попросився у відпустку. Сам! Йому давно час відпочити. Сенджу вже почав непокоїтися про здоров’я Узумакі, так вперто той запрацьовувався. Навіть сам Перший при житті не так сильно опікувався поселенням, а він його створив власними руками.
Наруто намагався бути скрізь і тримати кожну справу біля серця й мозку, а це могло кого завгодно звести з розуму. Хоч Коноха за часів Сьомого неймовірно гарно розквітла, Хаширама не хотів, щоб той нехтував собою. Сенджу полишив своє переконання, що хокаге не варто надовго залишати поселення, визнавши його частково застарілим.
— У мене є ідея, як це організувати, Наруто, — сказав він з вогником в очах.
Наруто підпер щоку рукою, лежачи на ліжку, та зацікавлено мугикнув.
— Отже, спочатку ти створиш у своєму кабінеті клона …
— Ні, ні, ніяких клонів! — різко заперечив Узумакі, — Я й так на ногах не стою через них.
Наруто ставало тоскно при думці, що йому потрібно буде підтримувати клона всю його чесно заслужену відпустку. Він хотів забути про роботу. Не зовсім, звісно, але щось близьке.
— Я вже помітив, не тільки ноги в тебе через клонів не стоять, — насмішкувато сказав Перший.
— Хаширама! — Наруто обурився: зрештою, це ж не його вина!
— Добре, добре, не кусайся. Тоді використай зворотний призов. Залиш жабу-кур’єра, щоб тебе могли призвати на випадок чогось термінового, та й вирушай собі спокійно. Я та Шикамару допоможемо тобі сформувати спеціальний легіон працівників, що укупі розділять між собою твої повноваження.
— Давно придумав?
— Вже й не пам’ятаю коли. Все чекав, коли ти згодишся.
— Можеш радіти: я нізащо тепер не відміню наш відпочинок, інакше збожеволію. Думав, переможу відпустку, а вона перемогла мене, — він пробурмотів.
— Отже, вирішено?
Хаширама спалахнув від радісного передчуття. Знову лежати поряд з Наруто під відкритим зоряним небом на природі, без єдиної душі навколо — його мрія. Під час цукерково-букетного періоду вони часто так робили. Наруто поділяв його пристрасть до диких пейзажів, і закривати його в чотирьох стінах — неправильно.
Сенджу вже уявляв, як вони відвідають одне чудове місце, і посміхався до себе.
— Так! Поїдемо на море! А потім у гори, і в поселення прихованих гарячих джерел теж — там зараз знижки — і ще… — захлинаючись, перераховував Наруто.
Хаширама посміхався все ширше, намагаючись уявити, як помістити все це в одну поїздку, з огляду на те, що море та гори були на протилежних сторонах країни Вогню. Наруто хотів ще багато додати та встигнути. Певно, до біса вже набридли ті білі шпалери у хвильку в резиденції Хокаге.
— Схоже, займатися логістикою поїздки доведеться мені. Обіцяю, постараюсь вмістити якомога більше. Але поки — лягаймо спати, сонце.
— Знову ти зі своїми прізвиськами.
— Чия б корова мукала, — відповів Перший, згадуючи перли Наруто: «Бабуся Цунаде», «Восьминіжок», й найгеніальніше: «Дядько з обличчям Другого». Боги, так його брата ще ніхто не називав.
— На добраніч.
Наруто притулився до нього, приймаючи незручну, з погляду стороннього, позу. Але Хаширама знав, що то була якась заборонена техніка, адже в подібних положеннях Наруто засинав так швидко, ніби рубильник вимкнули. Сенджу, мимоволі відчувши приплив ніжності, поцілував його в щоку.
«Зроблю завтра його улюблений обід. У дорозі не буде можливості», — подумав він із почуттям внутрішнього спокою.
Хаширама був щиро вдячний нинішньому поколінню шинобі за те, що вони створили можливість жити мирно. Коли ще, як не в цьому часі, він і Наруто могли б планувати відпустку?
У засніжених горах
Вони підіймалися в гору, долаючи кучугури снігу, якими завалило стежку після снігопаду.
Хаширама, одягнений явно не за погодою, ніколи раніше не відчував на шкірі такого холоду. Наруто не раз попереджав його перед від’їздом, що треба взяти теплі речі, але Сенджу, мабуть, мав своє уявлення про тепле. Штани, нехай з товстої тканини, але без підкладки, кофти, що не прикривають шию, і низьке взуття, в яке попадав сніг, явно не підходили для їхнього походу. Добре, що внизу вони змогли купити йому окуляри, що дозволяли не сліпнути від болісно блискучої білизни. Хаширама зізнався йому, що раніше ніколи не був так високо в горах, на що Наруто зітхнув.
Щоки Сенджу покрилися яскраво-червоним рум’янцем, що сягав навіть вух, і Наруто зняв з себе довгий шарф, щоб обмотати їм Хашираму з шиї майже до очей.
«І ніяких заперечень» — категорично сказав він.
Але Хаширама і не думав заперечувати. Здається, йому було зовсім не до того. Він ніби знаходився в іншому вимірі. Коли він на секунду зняв окуляри, Наруто побачив, що його очі ніби сяяли світлом, заломленим сніжинками, і їх каштановий відтінок здавався холоднішим, ніж зазвичай. Сенджу зупинився, заліз на вершину пагорба з особливо гарним краєвидом на долину, і захоплено засміявся, не звернувши уваги на шарф, що спав з носа. Наруто знову насунув тканину йому на обличчя.
Нарешті, вони дійшли до гірськолижної бази. Наруто розім’явся, переводячи подих. Раптом він побачив маленьку крамничку з гарячими напоями, і, озирнувшись на червоного й холодного, як крижинку, Хашираму, сказав чекати його в будівлі. Наруто поспішив добути глінтвейн і зайшов до бази, де на нього чекали на лавці. Він передав у руки Сенджу, що вже зняв верхній одяг, повну склянку п’янкого напою і присів поруч.
— А чому собі не взяв?
— Щоб нам вистачило на оренду лиж. — буркнув він.
Хаширама кивнув і з насолодою зробив пару ковтків, відзначивши їх чудовий смак. Наруто втомлено притулився до нього, щокою відчуваючи вологість його волосся, в якому стрімко танув сніг, і заплющив очі. Глінтвейн навіть на відстані випромінював тепло і пряний аромат, що лоскотав його нюх. Бажаючи зігрітися, Наруто мовчки поклав долоні Хаширами на свої. Вони виявилися теплими. Наруто майже заснув, поки ось так сидячи, слухав своє і чуже дихання, але голос Хаширами вирвав його з напівсну.
— На-Ру-То. Гей, Нару, підніми голову.
— Що?…
Хаширама, перериваючи будь-які майбутні питання, поцілував Наруто розпаленими губами, передавши йому гостро-солодкий смак глінтвейну, і ніжно провів долонею по його лопатці, змусивши зашарітися зовсім не від холоду. Через секунду він притис Наруто до себе.
— Сподіваюся, я тебе зігрів, і тепер тобі не так холодно.
На нього та на кружку глінтвейну подивилися досить красномовно. Він тільки засміявся.
— Просто жарт! Тримай, я залишив тобі половину.
Наруто посміхнувся, заспокоєний обіймами Хаширами.
— Дякую.
Додати до улюблених