Добре, з православними правилами найменування у минулому розібралися, а як бути з католиками східного обряду? Близько 20-25 % українців взагалі не жили в російській імперії, а варилися в одному котлі з австрійцями, чехами, поляками, угорцями та ще з майже десятком народів. В 1830-х роках в Російській імперії було ліквідовано греко-католицьку церкву, але в Австро-Угорщині вона процвітала.
Якщо ти пишеш про Галичину епохи цісарів, то варто пам’ятати, що в греко-католиків ширший календар з іменами (грубо кажучи – між православним і католицьким) і формально нема обмежень щодо найменувань навіть абсолютно відсутніми в календарях іменами, проте станом до середини 19 століття (тої самої «весни народів») слов’янські і неканонічні імена зустрічалися рідко. Першими ініціаторами інтересу до неканонічних слов’янських імен були учасники Руської Трійці та їхні соратники. Наприклад, Маркіян Шашкевич підписував свої твори псевдонімом Руслан, Яків Головацький – Ярослав, Іван Вагилевич – Далібор, Григорій Ількевич – Мирослав тощо.
Варто ще відзначити, що серед греко-католиків могли зустрічатися імена як в православному, так і в католицькому варіанті (Федір/Теодор; Афанасій/Атаназій; Феодосій/Теодозій; Устина/Юстина). Також частіше зустрічалися і зустрічаються слов’янські імена, священникам не принципово, щоб ім’я було канонічним (можна хрестити будь-яким іменем фактично) і нерідко хрестять подвійними іменами (часто буває, що називають, припустімо Марія-Анжела, і так і хрестять – одне ім’я церковне, інше – звичайне).
Якщо умовну людину, народжену від 1900 і практично до Другої світової десь біля берегів Дніпра, ти у своєму фанфіку назвав Олександром, Ніною, Анатолієм, Валентиною, Віктором, Раїсою, Сергієм, Зоєю, Валентином або Зінаїдою (і дуже правильно зробив – це максимально популярні імена в ті часи і на цих землях), то умовного галичанина чи галичанку, народженого в цей самий час, можеш сміливо називати Богданом, Стефанією, Ярославом, Розалією, Йосипом, Ярославою, Зеновієм, Михайлиною, Стефаном або Антонією. Ці розбіжності в моді зумовлені релігійними нюансами та довгому перебуванню під різними культурними впливами.
Якщо справа стосується Буковини або Закарпаття (а там є і православні, і греко-католики, і римо-католики, і протестанти), то тут в минулому все взагалі доволі цікаво, але з нетипових досить популярних десь на початку 20 століття імен можу підказати Георгій, Пантелей, Троян, Касян, Леонора, Аглая, Анета, Катінка, Домніка (Буковина) та Янош, Карло, Шандор, Людвіг, Альберт, Гейза, Бейло, Адальберт, Іда, Гізел(л)а, Йолана, Юліанна, Ержебет (підозрюю, що це все не чисто українці такі імена носили, але найімовірніше в змішаних сім’ях так і було). А щоб не попасти в незручну ситуацію, можна використовувати доволі універсальні варіанти (наведені вище), перед тим поцікавившись скороченнями.
Коротка порада як відрізнити класичний православний варіант імені від класичного католицького. Стеж за буквами:
Варвара-Барбара, Федір-Теодор, Фадей-Тадей, Феодосій-Теодозій, Марфа-Марта, Есфір-Естер, Дорофея-Доротея, Власій-Бласіус, Серафима-Серафина, Варфоломій-Бартоломій, Афанасій-Атаназій, Агафія-Агата, Лукія-Луція, Севастіян-Себастьян, Кикілія-Сесілія (Цецилія), Яків-Якуб тощо.
Додати до улюблених
На Заході України таки справді було чимало поляків, румунів та угорців (то залежить від регіону – відповідно Галичина, Буковина та Закарпаття), тож і змішаних шлюбів було таки чимало. До речі, румуни теж православні, як і більшість українців, поляки та угорці – католики. І чимало людей влада іншомовних держав записувала, бувало, у документах на манер своєї нації, тож вдома у родинному колі людину могли називати інакше, ніж було записано у паспорті, виданому офіційними органами влади. Та це дрібниці, які просто уточнюють текст.
Дякую, у вас гарні уточнення). Звичайно, те ім’я, як хрестили/ яке писали в паспорті і те ім’я, котрим зазвичай звали – могли відрізнятися, це поширена практика, особливо в минулому.
Я написала цю статтю з метою трохи в загальних рисах розказати, що і як, а то бачила авторські ляпи – як називали Оленкою в часи Аскольда. Або Богданом на Слобожанщині 19 століття.
От Оленка у часи Аскольда – це й справді дивовижа ) Так ще могли б грекиню якусь звати з Візантії, бо до хрещення Русі імена й справді були іншими – ви ж про це й писали.
Як вже людина пише про певну країну, то має й дотримуватися тамтешніх реалій, включно з іменами. І мати уявлення про рівень розвитку на той час, коли дія відбувається. Трапилося мені раз у мережі “Самые дурацкие запросы в библиотеках” (досить давня підбірка), так там хтось хотів книжку “про роль танкових військ у війні 1812 року” ))) Хоча танки вперше з’явилися на фронті аж 1916-го, у Франції. Тут ще й історію хоча б знати слід, чи поцікавитися, пошукати, що було там-то чи у такий-то час – ну, або мітку “альтернативна історія” ставити.
Погоджуюся, думаю – може то ще написати якусь статтю-підбірку популярних неправильних думок?
В фентезі і в альтернативній історіїї там може всяке бути.
Були б, наприклад, протестантами в своїй більшості і носили б українки в фанфіку 17 століття імена Поміркованість, Невинність, Терпіння, Розсудливість, Скромність))). За аналогією англомовних пуритан, котрі в той час бавилися з іменами чеснот, на кшталт Модесті, Честіті, Прюденс, Пейшенс (аби лише обмежити використання католицьких імен з Нового Завіту).
Або (як багато протестантів) носили б старозавітні імена (Ревекка, Лія, Вірсавія) – з тою ж метою))).
От я подумую написати статтю на тему “придатні до життя планети” – ну люблю астрономію й фантастику )
А щодо альтернативної історії… На оригінальному ф*кбуку мені трапилася колись вже давненько альтернативна історія – справа у тому, що, коли князь Володимир обирав єдину віру перед тим, як хрестити Русь, міг він зробити вибір і на користь ісламу )