– Не переймайся за неї, – сказала примарна кобила, подивившись на спляче поненя. – Вона спатиме до ранку. Пішли зі мною. – Вона посміхнулась до Твайлайт, потім повільно обернулась та, змахнувши хвостом, увійшла в двері.
Твайлайт глянула на свою подругу. Та мирно дрімала. Вона прокрокувала у відкриті двері та зазирнула у темряву всередині. Там був довгий темний коридор, яким віддалялось м’яке сяйво кобилячої гриви й хвоста. «Зачекай». Твай ступила через двері.
І знову опинилася в зоряній порожнечі. Попереду так само майоріло м’яке сяйво. Вона швидко кинулась вперед, намагаючись наблизитись, але відстань не скорочувалась.
– Хто ти? – спитала Твай.
Сірий алікорн озирнулася через плече, усміхаючись за вуаллю свого сяючого волосся, і засміялася.
– Годі, Твайлайт Спаркл. Ти набагато розумніша. Це одна з речей, які мені так подобаються в тобі. Ти знаєш хто я. Я бачила, як ти спостерігала за мною у свій телескоп стільки разів.
Від усвідомлення цього Твайлайт розширила очі.
– Ти і є місяць. Але я не розумію, як ти тут опинилась? Я ще не направляла свою магію до тебе.
Кобила різко зітхнула.
– Так, я знаю. Ти так довго змушувала цю розпещену малечу заснути, що я мало не померла від нудьги. Тож я вирішила прийти і подивитись, як ти з нею впораєшся. Казка була приємним доповненням.
– Вельми дякую. Мені просто згадалось, як моя племінниця наполягала, що вона не втомилась. Тоді історія завжди спрацьовувала. – Твай змогла трохи наблизитись, набравши гарний темп.
– Так, звісно, люба маленька Фларі Харт. Однак вона сама по собі виросла в чудову молоду кобилу. Ви, поні, так швидко дорослішаєте. – Кілька хвилин вона йшла тихо. – Знаєш, мені б варто було гніватись на тебе, Твайлайт Спаркл.
Фіолетова поні нахмурилась, на мить зупинившись на місці.
– На мене? Що я зробила?
Сіра кобила скоса глянула на Твайлайт, піднявши брову.
– Невже ти забула свою роль у завершенні найкращої тисячі років мого існування? Як ти з друзями забрала у мене мою кохану Луну? – Вона зітхнула. – Мати її тут, зі мною, всередині мене, весь цей час… мммм, це було таке задоволення. І хоча вона була трохи роздратованою, я все одно любила її.
– Але ми не забирали її в тебе, — сказала Твай. – Все, що ми з друзями зробили, це звільнити її з темряви Найтмер Мун.
Алікорн схилила голову, задумавшись, а потім знизала плечима.
– Хм, мабуть це правильно. Це зорі допомогли їй піти. – Вона посміхнулась. – Можливо, мені треба подякувати вам за те, що ви допомогли їй знову повернутися до її чарівності. Їй справді личить, коли гнів не обтяжує її дух. До того ж вона постійно поверталася до мене час від часу. Поки ти не стала намагатись обдурити мене цим смішним амулетом.
Кобила знову глянула на Твайлайт, її обличчя було суворим. Це тривало лише кілька секунд, поки вона не побачила вираз обличчя Твайлайт.
– О, мила, не хвилюйся. Мені було з тобою весело. Я вже вирішила, що не серджуся на все це. Ви стільки разів допомагали моїй любій, що я просто вдячна вам.
Нарешті поні усміхнулась, розслабивши нарешті плечі.
– Звичайно. Луна такий чудовий друг. Я завжди рада їй допомогти, коли можу. – Краєм зору вона побачила, як щось ворушиться, і повернулась до кобили. Півмісяць її к’юті-марки повільно збільшувався, поки не засяяв з темної плями на її боці повним місяцем.
– Я здивована, що ти це кажеш. – Її ріг світився блідо-срібною магією. – В той час, коли ти прийшла сюди, аби спробувати замінити її.
Твайлайт відступила, її очі розширилися.
– Що? Я ніколи не збиралась замінити Луну. Я просто хочу попросити вашої допомоги.
– О? Допомоги у вигляді підйому в нічне небо, чи розчищення шляху сонцю на світанку? – Вона ступила вперед, ріг все ще горів. – Ти маєш на увазі саме те, що сказала би моя кохана Луна. Отже, ти хочеш її замінити. Ти маєш намір позмагатися з нею за мою прихильність. Знаєш, що я маю на це сказати?
Твайлайт потрясла головою та зосередила погляд на сяйві кобилячої магії.
– Ні, що?
Кобила посміхнулась і повернула голову вліво, випускаючи свою магію. Порожнеча скрутилась і сформувалась в набір скляних подвійних дверей, оздоблених мотивом півмісяця. Вони безшумно відчинилися в темний простір.
– Заходь і покажи мені, на що ти здатна, — сказала вона, підморгнувши, а потім пройшла крізь двері.
Твайлайт ступила слідом за нею, її щелепа відвисла від останньої репліки. Глибоко вдихнувши, та стримавши себе, не бачачи іншого виходу, вона крокувала в темряву за люмінесцентною кобилою.
Пройшовши через двері, темрява відступила. Світло засліпило очі, що змусило кліпати, та вловлювати навколо розмови інших поні в легкій атмосфері палкої джазової мелодії. Повз ніс розвивалися легкі нотки парфумів й запашної їжі. Навколо відкрився затишний, м’яко освітлений нічний клуб, а сама кобилка стояла біля входу. Невеликі групи модно одягнених поні балакали розпиваючи напої або танцювали. Невеликий оркестр на сцені грав музику, та ще декілька пар танцювали поруч.
Зробивши в клубі декілька кроків, Твайлайт відчула, як тканина туго обтягнула її бік. Озирнувшись побачила, що це була облягаюча з темно-фіолетового шовку сукня, із зірками з дорогоцінних каменів, розміщених там, де найбільше вловлюється світло, привертаючи увагу до кожного її руху. Вона обернулася на місці, посміхаючись розміру сукні, та позір у дзеркальну стіну за барною стійкою показував їй, наскільки добре вона виглядає в ній. Вона точно знає, що бажає.
Пройшовши далі в клуб, повільно обійшовши головний зал, й оглядаючи натовп у пошуках люмінесцентної кобили. Судячи з того, як поні розійшлися, надавши їй пройти, Твайлайт була впевнена, що знайти двійника буде просто, й все ж в головному залі не було ніяких ознак. Проходячи повз вхід у наступний зал, почула доволі знайомий сміх.
Твайлайт пішла на звук, у кінець бару, музика потроху зникала на тлі розмовляючих пар, що освітлювалися свічками на їх столиках. Побачивши ще декілька оціночних поглядів кількох поні, що насолоджувалися тихим простором, вона помітила, що рухається плавніше, відчуваючи, як енергія цього місця проникає в неї. Ще один сміх привернув її увагу до балкону, що відкрився біля задньої стіни.
Пройшовши крізь арку на балкон, погляд зупинився на сліпучий місячний горизонт Кантерлоту. Незважаючи на те, що вона незліченну кількість разів бачила краєвид із висотних веж замку, з цього місця здавалося, що зірки танцюють навколо силуету замку, а місячне сяйво відбиває специфічний рельєф. Ще трохи постоявши та насолоджуючись величним краєвидом, вона подивилась на іншу частину балкона.
Там стояла вона, в місячному світлі, її грива розвіювалася, як сяючий ореол. Її срібна вечірня сукня сяяла від кожного руху тіла, коли вона знаходилася в оточенні півдюжини поні, що ловили кожне її слово. Щось мовила, й сміх линув з поні навколо, приєднавшись до її власного сміху, коли вона повернула голову помітивши Твайлайт. Усмішка звила її губи. Вона вийшла з групи підійшовши ближче, коли її очі зустрілися з Твайлайт.
“Місяць бачить в мені коханця… романтична гонитва.” – Почувся коментар Луни в голові Твайлайт, реальність цих слів швидко наближається. Як тільки вона підійшла достатньо близько, щоб привітатися, Твайлайт знову відвела очі на нічне небо.
– Хіба місто не виглядає так гарно у місячному сяйві? – мрійливо запитала вона, перш ніж її залицяльник щось мовить.
Кобилка звела брову, її посмішка стала ще ширшою від раптового відхилення.
– У місячному сяйві, все виглядає краще, – мовила вона, підійшовши до поруччя балкона біля Твайлайт. – Особливо ти. Я бачу зірки в твоїх очах в цьому світлі.
Твайлайт посміхнулася, споглянувши на неї, перш ніж скромно відвернутися, почервонівши.
– Дякую. Ти виглядаєш блискуче в цій сукні. – Повернувшись настільки, щоб місячне сяйво відбивалося від аметистових зірок на її боці. – Не дивно, що в тебе так багато шанувальників.
Вона засміялася, озираючись на поні, що метушилися на балконі.
– Деякий час вони цікаві, але ти цікавиш мене набагато більше. Бачити тебе у місячному світлі – все одно, що вбачати провідну зірку над горизонтом. Та авжеж, я визначила свій курс до тебе. – Вона підійшла ближче, підняв копито до щоки Твайлайт.
Твайлайт захихотіла та ухилилася від дотику зробивши повне коло, коли відступила назад.
– Обережніше. Ніколи не знаєш, що може трапитися, торкаючись так зірки. Зрештою, зірка може провадити тебе лише здалеку. – Кобилка посміхнулася. – Ти ж не хочеш обпектися.
Кобилка відповіла їй посмішкою, ступаючи ще ближче.
– Такий опік вартий, поцілунку такої блискучої зірки.
Вони підійшли до задньої частини бару, музика попереду лунала все гучніше.
– Така смілива та розумна, щоб ризикнути долею, – мовила Твайлайт, протягуючи копито. – Потанцювати зі мною.
Протягнувши копито, щоб ніжно взяти копито Твайлайт.
– Думала, що ти ніколи не спитаєш. – Вона провела Твайлайт через вхід у бар. Поні поступалися дорогою двом високим алікорнам, шепотом та заздрісними очима слідкуючи за ними, коли вони проходили повз. Вийшовши на головний танцювальний майданчик, за ними линуло понад дюжини інших поні, розкинувшись уздовж краю для кращого лицезріння.
Місячна кобила привернула погляд лідера групи, вказуючи туди, де стояла Твайлайт. Музикант кивнув та завершив пісню, на мить перешіптуючись з іншими учасниками гурту. Коли знов почали грати, духова секція привернула увагу всіх короткими фанфарами, опісля затихла під підтримкою басу, повільного та чуттєвого, зберігаючи стабільний ритм для танцю. Вона підійшла до Твайлайт, коли інші пари приєдналися до майданчику, запрошуючи приєднатися до неї в центрі всього.
Перехопивши погляди один одного, на їхніх вустах утворилися посмішки. Твайлайт відчула, як ритм пронизує її, й почала рухатися. Пара кружляла один навпроти одного, коли Твайлайт підморгнула їй, згодом підійшла ближче, взяла кобилку за копито й закрутила її. Вони обидві засміялися, відчувши запаморочення від такого близького контакту.
Кобилка посміхнулася й відступила, зближаючись один до одного завдяки приспіву. Твайлайт відчула палке дихання на щоці й мало не промахнувшись. Озноб пройшов по ній, коли вони танцювали разом, зазиваючи її поближче.
Духова секція спалахнула в бридж пісні, коли вона розвернулася пройшовши, а її сукня виблискувала в м’якому освітленні. Зберігаючи зоровий контакт, вона закружляла навколо кобилки, спонукаючи повторити це разом із нею. Простягнувши крило, та торкнувшись пір’ям щоки свого партнера.
Кобила також простягнула крило, розкриваючи його за крило Твайлайт й направляючи її вперед. Пісня зростала й відступала знову й знову, як хвилі на пляжі, здіймалися все вище з кожним піком. Два алікорни плинули однаково, то зближаючись вмить віддалялися, доторкалися й відпускали.
Не дивлячись на все, жоден з них не міг відвести свій погляд від партнера. Твайлайт відчула, як між ними зростає жага, що зближує їх ще ближче. Мелодія продовжувала наростати, ритм вторував биттю її серця, а сяюча кобила ще більше зближувалася. Вона повторювала за кроками Твайлайт, опісля передбачив їх, знову ведучи до кульмінації пісні.
Твайлайт позабула про поні, що спостерігали за ними, й про групу та клуб навколо них. Світ звужувався навколо танцювального майданчика, по якому вони рухалися, й тих блідо-блакитних очей. Вона бачила себе в цих очах, елегантних й нетерплячих, затаїв дихання, коли її кохана наближалася.
Крізь марево пробилася думка. Це не схоже на мене. В своїй свідомості вона бачила свій чіткий образ, царственої та впевненої. Потягнувшись до зображення, знову обійняв його, вона моргнула й світ відновився для її відчуття. Група досягла кульмінації пісні, й усі погляди були прикуті до двох алікорнів. Твайлайт спіймала себе на тому, що була притиснута до вікна, а її партнер схиляється, щоб поцілувати чекаючі її губи.
В останню мить вона повернула голову, дозволивши лише скромний поцілунок в щоку. Очі кобилки розширилися, вона відсахнулася, коли Твайлайт легко засміялася. Стихли останні ноти мелодії, й оркестр приєднався до здивованих глядачів.
– Ти ж не очікуєш на головний приз з самого початку, чи не так? – запитала Твайлайт з пустотливою посмішкою.
Кобила посміхнулася, простягнувши копито до копита Твайлайт, та піднявши його. Продовжуючи глибоко дивитися в очі, ніжно цілуючи її копито.
– Побачимося на світанку Твайлайт Спаркл. Погоня триває.
Оточення навколо Твайлайт зникло, аж допоки залишилися тільки ці прекрасні крижано-блакитні очі. Навпісля зникли й вони з будь яким відчуттям місця.
Твайлайт розкрила свої очі, поспішно кліпаючи від яскравого місячного світла, що забарвлювало балкон у біло-сріблясті тони.
Відчувши, як повертається реальність до її чуття, та глибоко вдихнув озирнулася до усміхнених та задоволених мордочок Селестії та Луни.
– З поверненням Твайлайт, – мовила Селестія. Простягнувши крило на спину Твайлайт, легенько обійняла її. – Я знала, що ти здужаєш це.
– Справді, молодець, Твайлайт Спаркл, – додала Луна. – Ти перевершила навіть мої очікування.
Похитав головою, відганяючи образи її переживань із сонцем та місяцем що змішалися з теперішнім.
– Тож, це спрацювало?
Відступив Селестія вказала на захід та схід.
– Побач сама Твайлайт. Сонце опускається, а місяць сходить на нічне небо.
Луна кивнула.
– Й вони зробили це настільки легко, як ніхто з нас ще не бачив.
Твайлайт зглянула на обидва обрії, підтверджуючи те, що сказали принцеси.
– Але ж мені знадобилося так багато часу, щоб сподіяти це. Наскільки довго я схиляла захід сонця? Чи потрібно буде оновлювати час на годинниках? – Перевівши погляд на Селестію, та Луну. – Як довго я була там?
Сестри тихенько засміялися.
– Приблизно тридцять секунд, – мовила Луна.
Твайлайт дивилася на них роззявивши рота.
– Тридцять секунд? Цього не може бути. Учувалося ніби години, навіть дні.
Селестія посміхнулася.
– Луна згадувала, що це трапиться, доки буде цей зв’язок, якщо ти пам’ятаєш.
– Секунди можуть здаватися тижнями, якщо вони захочуть розтягнути досвід, Твайлайт. – Луна вказала у бік внутрішньої частини вежі. – Все, що ти пережила, вони прихопили з твого розуму. Твої спогади, мрії, фантазії, вони просіюють їх й створюють те, що на їх думку привабить тебе.
– Твоя заслуга в тому, що ти вберегла свій якір й успішно отримала досвід із зустрічей, Твайлайт. – Повернулася Селестія, зворотно йдучи з Твайлайт до обсерваторії.
– Я майже не витримала обидва рази, – мовила Твайлайт, обдумуючи це. – В кожній зустрічі був момент, коли я б із задоволенням залишилася, якби забула себе. – Вона зупинилася й споглянула на них обох. – Що сталося б, якби я залишилася?
Селестія переглянулася з Луною.
– Тоді б твій розум й дух, усе, що робить тебе собою, було би втрачено, – мовила Луна. – Твоє тіло довго не прожило б без них, ти б існувала тільки по волі сонця або місяця.
Твайлайт зітхнула.
– Я не впевнена, чи знання про це, до того як я почала, допомогло б чи зашкодило. – Вона посміхнулася. – І ти робила це двічі у день, щодня, понад тисячу років?
Селестія засміялася.
– Ти вбачиш, що процес стане легшим й коротшим, коли звикнеш до цього. Сонце й місяць виявлятимуть до тебе відтепер ще більше поваги, ти продемонструвала власну силу волі. Ти навіть зможеш насолоджуватися цим.
– Думай про це, як про коротку відпустку на початку та в кінці свого дня, – додала Луна.
Якусь мить Твайлайт обдумувала цю ідею.
– Це… можливо буде багатообіцяюча ідея. Ступивши вперед, вона повернулась до сестер. – Як мені віддячити вам обом?
Луна вмить перейняла ініціативу.
– Почнемо з вечері. Не знаю що до вас, але я зголодніла.
Селестія засміялася.
– Тебе навіть не хвилює, що в цю ніч, ти будеш готувати, чи не так, сестро? – та підморгнула Луні, що посміхалася. – Було би дуже чудово насолодитися гарною вечерею з тобою, Твайлайт, ми зможемо більше поговорити про все.
Твайлайт злегка схилила голову, посміхаючись.
– Як бажаєш. – Обернувшись, вони пройшли до дверей, закликаючи Галласа, надати їм шлях.
Нотатка від автора:
Вплив на назву розділу, я написав його із піснею “Moondance” by Van Morrison, як частого супутника для створення настрою. Якщо ви побажаєте його включити, точка, з якої він має звучати, буде очевидна.
(Особливо мені подобається кавер – The Jazz Ambassadors)
Додати до улюблених