Підвищення

Дякуючи всім хто є в цьому світі, до «пляжу» я дібралась без пригод. Я сама інколи в шоці, що не попадаю в них. Нірагі був за кермом, тому не міг мене дістати чи полапати. Біля нього був Агуні,  керівник бойовиків.

Вже біля басейну я побачила Квіну, Чишию десь поодаль і ще двох. Вони були на грі з квачем. Цікаво, де друг того чорноволосого парубка. Я запропонувала Лісуну підійти до компанії. Він усміхнувся та сказав, що я обираю собі найдивніших друзів.

– Ріно! Добре, що ти впоралась з грою. Ти грала аж з двома керівниками. Ще й з бойовиками. – Я обійняла дівчину. Повернулась до незнайомців.

– Привіт! Ви, певне, новенькі як і я. Я Ріна. – Спочатку я протягнула руку хлопцю, він сором‘язливо потиснув її. Ще один геній як Чишия. Тільки от характер інший. І мені це подобається, якщо чесно.

– Арісу. – Усміхнувшись хлопцю, я повернулась до дівчини.

– Усагі. – Ми вклонились одна одній. Чудова дівчина, у хорошій фізичній формі. – Ти тоді з нами була на п‘ятірці пік? – Я кивнула, згадуючи як голова однієї з квачів зірвалась.

– Пробач, за запитання, – я звернулась до хлопця. Він здавався милим, – де твій друг? – Він різко подивився вниз. Усагі похитала головою, натякаючи, що краще не потрібно розпитувати за це. Дідько, я зрозуміла. Його друг більше не повернеться. – Мені дуже шкода. Я не хотіла… – Я прикусила губу та поклала йому руку на плече. Він кивнув. Я не вмію підтримувати людей словами, моя підтримка тактильність. Надіюсь він не сильно страждає.

– Все добре, я в нормі. – Я знала, що ховають ці слова. Він не в нормі, ще довго буде не в нормі. Я це розумію.

– Як ви сюди потрапили? – Краще змінити тему.

– Нас викрали. – Я засміялась. Оригінальністю вони не послуговуються.

– Чому я не здивована. В них схоже один спосіб.

– Ти теж за ними слідкувала? – хлопець усміхнувся. Рада цьому. Мені вдалось відійти від теми.

– Ні, просто йшла.. – я різко подивилась на Квіну. Вона зрозуміла про що я думаю, – після гри. Дехто побачив в мені потенціал. І ось, через декого, я тут. – Мій погляд впав у сторону Чишиї, той всміхнувся та кивнув. Засранець. Щось часто він всміхається, на нього не схоже.

– Гей, вимкніть цю гидотну музику, – я розвернулась на голос. Його було важко не впізнати. Бойовики. Я подивилась на Лісуна, той пожав плечима. Схоже він не знає, про дійство своїх колег.

– Бойовики. Якщо не хочете проблем, краще не зв‘язуйтесь з ними. – Я потерла шию та кинула погляд вниз, роблячи вигляд, ніби не причетна до цієї фрази. Чому у мене не вдалось триматись на відстані від одного з них? Я помітила, як Лісун хотів обуритись, та поклала йому руку на плече. Зараз не час для суперечок. Від бойовиків дійсно треба триматись подалі. Цікаво, що відбуватиметься. – Їх очільник – Агуні. Зараз на пляжі працює дві фракції: номер один – капелюшник та його піддані і бойовики на чолі з Агуні. Зараз вони утримують порядок та конфлікт між ними може спалахнути в будь-яку мить.

Бойовики зупинились прямо біля нас. Агуні дивився на Арісу, Нірагі тим часом на мене. Я скривилась. Ой, випадково вийшло.

– Де твій друг? – Агуні, не повторюй моїх помилок. Арісу мовчав. Просто глипав на головного з бойовиків. – Ясно. Здох?- Не люблять люди бути хоч трішки толерантними. – Шкода, отже вижила одна дрібнота. – Дивлячись на розумові здібності Арісу, не впевнена, що фізично сильні чоловіки впораються без цієї дрібноти. Агуні задивився на Усагі. Закохався? – Ти. – Керівник кивнув на Нірагі. – Приведи дівку. – Кепські  справи. Важко подумати, що вони хочуть зробити з нею.

– Можна другу теж візьму з собою? – А не багато йому, аж дві.

– Байдуже. – Ну дякую. Міг би і лупанути підданого, за такі примхи.

– Зараз. – Нірагі хотів схопити Усагі, а потім мене.

– Гей, – На місці Арісу, я б не лізла, Нірагі має перевагу у вигляді зброї. Хоча, його дія допомогла мені відійти від руки хлопця, за це йому дякую. Вже перекошує від його рук.

– Краще не втручайтесь.

– Наш бос хоче спробувати тебе. – Він звернувся до дівчини, після, до мене. – А я тебе. – Я фиркнула.

– Не дай Бог. Тобто, обійдешся. Тобто, пішов… – Лісун закрив мені рота. Дякую, я б не зупинилась сама.

– Ходімо. – Проігнорував мій монолог, гаразд.

– Стривай. – Арісу, вирішив не слухати Квіну і втрутитись. Певно, після смерті його друга, Усагі стала для нього рятівником. Тому він так наполегливо пручається.

– Що робити з цим пуголовком?

– Переламай йому ноги, щоб здох в наступній грі. – Жорстоко. Але ж бойовики не мають достатньо влади, щоб зараз забирати нас і шкодити Арісу. Де той клятий Капелюшник.

Почалась якась сутичка між Нірагі та Арісу. Зрозуміло, у кого сили більші, але я шокована сміливістю чорноволосого генія.

– Зовсім дурна? – Я спантеличено дивилась на Чишию. Він відтягнув за руку мене від місця суперечки. Занадто емоційно він сказав цю фразу. Хоча в лиці – знайома нам байдужість, незацікавленість.

– Наче я нічого не зробила.

– Зате сказала. Він не забуде цього. – Я не розуміла чому хлопець так переймається за те, що і кому я кажу.

– Невже тобі не байдуже? – Стало помітно, як змінилась його стійка, він напружився. Байдужого Чишию щось може турбувати? Не вірю.

– Я тебе сюди привів не для того, щоб ти померла від Нірагі.

– Кожен день про це думаю. – Я зрозуміла, що продовження діалогу не буде, та рушила до хлопців, які ледь не почали битись.

Чому Чишию стало цікавити чи виживу я. Хоча, він має рацію, він був ініціатором мого перебування тут, хлопець вважає мене корисною. Йому не вигідна моя смерть.

– У вас там бійка. – Люди почали розсуватись перед чоловіком. Капелюшник, вчасно.

– Відвали капелюшник, тебе це не стосується. – З огляду на те, що він тут головний – певно, стосується.

– На жаль, не можу. Як номер один я забов‘язаний підтримувати порядок. – Боже, де в нього пафос вимикається. Підкажіть, будь ласка, я вимкну. – Зроби-но мені послугу, відпусти новачків, Агуні. – Керівник бойовиків нічого не сказав, тому Капелюшник звернувся до іншого. – Нірагі?

– Я слухаюсь тільки свого боса.

– Тоді я спитаю в твого боса. – Високий шанс бійки між керівниками. Цікаво. – Хто твій бос, Агуні?

– Ти? – Вони небезпечно близько.

– Іди прийми душ. Усім членам ради зібратись у конференц-залі. – Бойовики розійшлись. Дякую, капелюшник. Хоч хтось допоміг. – Арісу, Ріно, ви теж йдете. Нам розповіли про ваш потенціал. Слідуйте за мною. – В мене погане передчуття. Шо? Куди? Нащо? Я подивилась на Квіну. Вона шокована не менше мене. Мій погляд зупинився на Чишиї, який стояв на тому місці, де я його покинула. Він був дивним. Він задоволений цим? Лісун взяв мене за руку, привернувши мою увагу на нього. Чишия кудись пішов.

• Розповіси. – Ми всміхнулись одне одному. Я всім помахала і пішла за чоловіками. Пішов шепіт.

Я зайшла в кімнату.

– Вийдіть усі, хто не є членами ради. – Так швидко проганяє? Сумно.

Я побачила Чишию за столом, він махав нам. Так от куди він направився. Він теж тут керує? Хоча чому я дивуюсь, він розумний. Поряд стояв чоловік весь у тату. В народі його звали «останій бос».

Що я тут забула, що за підвищення в посаді.

– Пікова двійка, Пікова шістка, Трефова двійка, Бубнова четвірка. Ми зібрали усі чотири.

– Якщо фігурних не існує, то залишилась тільки Чирвова десятка. – Нас привели послухати ці байки?

– Вона ще ніколи не з‘являлася в грі. Без неї гру не закінчити. – Не вірю, що це божевілля колись закінчиться. Хоча ми ж не просто так збираємо карти. Можливо дійсно можна вийти звідси зібравши всі.

– Може на те є причини. Що як вона не в Токіо? – Та дайте зараз влаштуєм «Орел і Решка: В пошуках чирвової десятки».

– За межами Токіо ігрових арен не знаходили. – Дивно, невже цей світи складається тільки з Токіо.

– А їх там хтось шукав? – Чи можливо вийти за межі Токіо взагалі..

– Стратегія не зміниться. Ми продовжимо пошуки ігрових арен в місті. Стежте за своїми візами і шукайте чирвову десятку. – Певно, це найважча гра. Що можуть придумати організатори на таку гру?… – Мені теж треба подовжити візу.

– Є один дієвий спосіб заробити дні. – А от це вже цікаво. Якщо я не помиляюсь, Міра, вона одна з найзагадковіших персон тут.

Міра посміхається, коли говорить про чирви. Дивно. Хоча у цьому місті багато людей сходять з розуму, певно, це нормально, що вона так на них реагує.

– Як у грі з чирвовою сімкою, яку пройшов Арісу, або з чирвовою п‘ятіркою, яку заробила Ріна. Вони зробили дещо схоже. У таких іграх навіть мозок напружувати не треба. – Жахливо, низько. Гра в чирви змушує людей винити у тому, що вони залишилися живими. Це страждання, біль на все життя.

– Ви пройшли гру чирви, може порадите щось нам? – Капелюшник почав сміятись.

– Ага, не втратьте здоровий глузд. – Я награно всміхнулась. Мені не подобається, що інші вважають ніби чирви це така ж гра як інші. Але це не так.

Вони мають рацію, ми не можемо визначити тип гри, щоб знайти ту кляту десятку. Але якщо її досі не було, то гра має бути особливою, жахливішою за інші.

Капелюшник йде у гру. Вважає себе непереможним.  Але ж навіть найрозумніші роблять помилки. Він не зможе вічно перемагати.

– Нараду завершено! – Нарешті, я швидко вийшла з кімнати. Та було тісно. Стільки вдушаючих емоцій. Тільки Чишия  і Арісу відчувалися особливо. Я намагалась залишатись у їхніх зонах.

Я йшла в кімнату. Я відчула знайомий мені спокій. Я хочу бути вічно у ньому.

– Ти мене злякав. Щось потрібно? – Власник емоції стояв перед мною та дивився на мене.

– Потрібно поговорити. – Я втомлено видихнула. Чишия усміхнувся.

– Про карти? Я думала це пекло закінчилось…

– Пішли. – Він оминув мене і пішов до сходів

Ми піднялись прямо на дах будівлі. Свіже повітря вдарило в обличчя. Нарешті, без людей, без вдушаючих емоцій. Тільки спокій.

– Невже це так необхідно? Я навіть не встигла ванну прийняти після гри.

– Ти ж хочеш покинути це місце. – Він ось так просто про це говорить? На даху? В місці де за зраду вбивають? Щось я вже маю сумніви щодо його розуму.

– Так. Трошки є таке бажання. – Не зважаючи на мої підозри до нього, я чесно відповідаю. Тут я змушена довіряти людям, інших варіантів немає.

– У нас з Квіною є план. Ми хочемо викрасти карти. – Я всміхнулася. Очікувано. Він має вигляд, ніби завжди на все має план.

– Але ж капелюшник живий. Він не дасть тобі цього зробити. У нього якесь божевілля через ці карти. Ти не міг цього не помітити

– І ще я не міг не помітити інше. Він ще житиме не довго. Ти ж сама чула, що він хоче піти на гру. Там і помре. – Так, я думала про це, та не була певна. Невже, його це не лякає? – В цьому хаосі ніхто і не розбереться, що карти зникли. – Він щось знає, та не може цього розповісти. Або не хоче.

– Я то вам навіщо?

– Потрібна допомога.

– Моя? Ви вважаєте, що ми впораємось тільки втрьох? – Це було просто смішно. Ми проти бойовиків. Цікаво, у кого ж  перевага.

– Ні, ми думаємо про ще деяких людей. – Інтригує. На кого впало око холодного Чишиї? Кому пристане така честь, окрім мене?

– Добре. Я допоможу вам. З власної користі. – Відповідь шокувала нас двох. Не впевнена, що пристила б на цю пропозицію, якщо б не обіцяла вірити.

Запала тиша. Ми просто дивились одне на одного. Я відвернула та вирішила підійти ближче до краю даху.

– Цікавий вибір у тебе, звісно. Але втішає, що десь я потрібна. – В око впадали маленькі зірочки на небі. Вони ясно сяяли. Сестра розповідала, що кожна зірка – загибла людина. Якщо є якась нова зірочка, то це нова людина, яка сяє нам здалеку. Тільки зараз я розумію, яке всипане небо цими душами, хоч я в це і не вірю. Знизу була вечірка, всі хто не пішов на гру – веселились, втікали від реальності. Я так не вмію, думки про теперішнє завжди турбуватимуть мене. Згадала як було чарівно у тому садочку, де померла лисиця, моя сестра. Тут теж чарівно, спокійно. Хлопець був десь за спиною.

– Ти не вбивця. – Я різко розвернулась. Він був доволі близько. На відстані витягнутої руки. Це найближча наша відстань, на якій ми розмовляли. Зазвичай я не дозволяю собі підійти до нього близько. Можливо, я боюсь, що цей мій улюблений спокій поруч з ним, насправді холодна байдужість.

– Що?

– Є речі на які ми не можемо вплинути. – Я всміхнулись. Мило, що він намагається переконати мене, що я не вбивця.

– Я могла вплинути на ті речі.

– Якщо хотіла жити – не могла. Якби це було в нашому світі, ти була б жахливою вбивцею, без моралі, без жалю. А тут ти така як всі. Змушена  вбивати. Але не вбивай через це себе. – Я спокійно дивилась на хлопця. Більше не було сліз, не було бажання плакати. Не кращі слова підтримки, але вони дійсно допомогли. Їхня правдивість допомогла. Тут я людина, яка виживає.

– Дякую. – Ми всміхались. – Зустрінемось. Познайомиш з іншими учасниками твого геніального плану. Ну і розповіси детальніше про нього. – Я пішла. Нарешті, пішла відпочити від цього дня. Від цього насиченого дня. Стільки всього, що боюсь навіть перечислити події.

– Ти чудова акторка. – Я всміхалась жінці. – Але є дехто краще тебе. Ми тебе не візьмемо на головну роль.

– Але ж… – На очі навернулись сльози. Це була мрія. Я до цього занадто довго йшла, але все одно отримала відмову.

– Може тобі потрібно більше часу пробути в театрі, щоб заробити майстерність. – Мій погляд впав на стіл позаду неї. Білий конверт. Все зрозуміло.

– Я не можу повірити, що ви взяли людину через гроші, а не через талант. Це низько. – Жінка змінилась в лиці. І дала мені ляпаса, що мене відкинуло на землю.

– Та ти мала бездарність. Ти навіть не прожила життя, щоб щось говорити мені. Всім байдуже на твої здібності. Без грошей ти ніхто! Забирайся геть, або я зроблю так, що у тебе шансів не буде потрапити у кіно.

І я пішла. Відчуваю себе такою приниженою, такою звичайною. Я не вірю, що все це правда. Цей світ не такий…

Як неочікувано, знову спогади. Це вже традиція, прокидатись після минулого. Як смішно, тоді я вірила в людей. Тоді я вірила в себе.

В кімнату зайшли.

– Прокинулась? – Я сонним поглядом подивилась на Квіну. Та всміхнулась та сіла поруч зі мною.

– Тобі вчора Чишия все розповів?

– Якщо ти про ваш план, то так. Я вам допоможу, але досі не розумію навіщо. – Вона полегшено видихнула. Певно, вона турбувалась, що я не вірю їм.

– Десь зараз Капелюшник вирушає на гру, потрібно буде все обговорити, до того, як він повернеться. Якщо повернеться. Ми за тобою прийдемо. – Я нічого не розуміла та дівчина вже вийшла.

Я розумію тільке те, що нічого не знаю. Про це місце, про цих людей, про свою долю. Та живу. І розумію, що в цьому світі не може існувати утопії. Цей світ – одна антиутопія. Скоро почнеться щось цікаве…

Додати до улюблених