Як тільки їй виповнилося 14 років — 21 липня, Чхве Джісу повернулася у Корею, сама, без батьків, через постійні сварки з ними і старшим зведеним братом.
Ці суперечки набридли всім і їх ніяк не можливо було припинити, окрім двох способів — пояснити, чому все-таки Чхве так ненавидить старшого зведеного брата або з‘їхати від батьків і вона обрала 2 варіант, бо сказати про те, що зробив їй її брат, вона не могла і досі, навіть майже пройшовши до кінця терапію у психолога.
Скоріш за все, через те, що є це «майже», Джісу не змогла до кінця відійти від травми, бо щоб завершити лікування, треба було розказати правду, що вона не зробила, через занадто великий страх того, що їй не повірять, що їй скажуть, що вона просто все вигадує, щоб наговорити на брата і щоб батьки здали нарешті його в дитячий будинок, про що мріяла і відкрито говорила Чхве з 9 років, саме через такі і ще багато інших прохань, скарг на брата, донька і батьки сварилися.
Ну ось, позаду одна проблема — сварки з батьками, хоча звісно не можна втекти від проблеми, але уникнути на час можна, що вже вийшло зробити, улетівши в іншу країну, іншою проблемою стало те, що тепер треба йти знову у школу, але у корейську, в якій навчання корейською, програма корейська і відповідно час початку і кінцю навчального року корейський, то ж, якщо у Канаді зараз Джісу тільки-но місяць тому закінчила 8 клас, то у Кореї зараз закінчився перший семестр 9 класу і з цим треба було щось робити.
Чхве пішла записуватися у найближчу середню школу біля дому і її спочатку не хотіли приймати через такий розрив класів, але у них не було вибору, бо Чхве Джісу занадто старанна учениця з гарними оцінками і з чудовою англійською, з якою у їх школі було погано, а когось треба відправляти на усілякі конкурси і Олімпіади, то ж вони нічого не втрачають, Джісу добре знає корейську, тому що сама кореянка і додатково вчила і повторювала усі правила по програмі у Канаді, вона знає корейську культуру і звичаї, то ж не буде проблем, по типу: іноземка не може спілкуватися з однокласниками, бо не знає корейської чи іноземка зробила щось жахливе, що суперечить корейським нормам поведінки. То ж від прийняття Чхве вони взагалі нічого не втрачають, а тільки в плюсі.
І ось, здавалося, ще одна проблема вирішена, але прийшла третя проблема, коли настав час вже йти вчитися у школу на другий семестр.
Підлітки і діти, та і навіть дорослі бувають жорстокими, дуже жорстокими, особливо для тих, хто відрізняється від них, цією особливою жертвою стала Джісу, однокласників бісило, що якесь там дівчисько тіки прийшло, ще й не на початку навчання, а у другому семестрі, а вже постійно отримує похвалу, ласку і любов від усіх вчителів, які зазвичай не проявляють добрі почуття до дурних, на їх думку, дітей. Тіки прийшло, а вже постійно ходить на Олімпіади, на які багато мріяло і готовулося роками піти і попасти дітей.
Тіки прийшло, а вже постійно посміхається і доброзичливо з усіма.
Здавалося, окрім 2 пункту, усі хороші, бо якщо вчителя люблять одну людину з класу, то скоріш за все, скоро і весь клас полюблять, будуть давати поблажки і гарно ставитися. Якщо людина доброзичлива і усім усміхається, то це ж добре, хіба ні? Це показує гарне ставлення до тебе, чому не можна посміхнутися у відповідь? Було б набагато гірше, якщо б вона вважала себе найкращою, найкрутішою і віпендрювалася перед усіма. Але, на жаль, її однокласники не цінували цього, а точніше не усі однокласники, а тільки окрема верства, частина їх, яка називає себе «крутими». Ті самі, які у ранньому віці курять, п‘ють, сильно і постійно лаються, вважають навчання непотрібним і задирають усіх, хто їм не подобається і, на жаль, Чхве стала однією з тих, хто їм не подобається. Після школи її почали чекати і заставати у темному підворотті за школою або у шкільному туалеті, частіше все-таке за школою, щоб не наткнутися на вчителів і лупцювати з усієї сили, бити, плювати в обличчя, окунати голову у туалет, як у найжахливіших фільмах/серіалах про булінг, змушувати стояти на колінах і інші знущання, взагалі просто віміщати усі негативні емоції на ній, ніби, вона не людина, а просто інструмент, для покращення свого емоціонального стану, добре, що хоч не ґвалтували, бо тоді Джісу, як раз таки проходила лікування після зґвалтування братом і зараз би ще одне зґвалтування або декілька, все б зіпсували і змусили процес починати з початку. Сьогоднішній день був не виключенням і навіть гіршим за всі. Сьогодні главарку, лідершу Сойон, так би мовити, поганої банди, дуже розлютило те, що вчителька з корейської зробила зауваження їй, поставивши у приклад Чхве:
-Чон Сойон, я усе розумію, що, можливо, є якісь поважливіші заняття і предмети, окрім корейської, наприклад математика або там якесь твоє хоббі, але можна ж ну хоч трохи приділяти часу корейській, яка три рази на тиждень, це твоя рідна мова! Треба любити і вчити її! Ось, візьми приклад з Чхве Джісу, вона жила у Канаді 5 років, але за цей час вона не забула і продовжувала самостійно вчити свою рідну мову, а ти вчиш її у школі, розмовляєш, пишеш єю, але не можеш приділити час, щоб вкладатися в свої знання і бути грамотнішою?!
Думаю, багатьох би засмутила або б розлютила така промова, особливо, ніхто не любить, коли тебе з кимось зрівнюють, а тим паче з людиною, яку ти всією душою ненавидиш, ну і Сойон це ДУЖЕ розлютило, то ж, побої обіцяли бути сильнішими і тривалішими, ніж зазвичай. Сьогодні, все це навіть відбувалося не у шкільному туалеті, а у пустому кабінеті, бо терпіння у банди не було, що дуже зашкодило їм, але усе по порядку.
Після закінчення уроку, Чхве зібрала свої речі і в принципі, очікувала щоденного побиття, але не думала, що воно буде сильнішим, ніж зазвичай. Просто змирившись, почала збирати речі, розуміючи, що скоріш за все, вони можуть сьогодні триста разів повалятися на асфальті, бути порваними, пошкодженими, можуть побувати у туалеті або у калюжі
-Гробаний дощ…
-Подумала про себе Чхве.
Раніше їй, можливо, і подобався дощ тією спокійною атмосферою, запахом асфальту, умиротворенням, але тепер умиротворення і спокійної атмосфери не було, якщо її кривдникам приспічить сьогодні на вулиці її побити, то було не до спокію, звісно, речі можуть і у туалет кинути, а там їх і складніше дістати, але це бувало рідкіше, ніж голова у туалеті, бо зазвичай, якщо вони хочуть використовувати туалет для знущань, то «кидають» туди голову, здавалося, звісно ж побувати обличчям у унітазі набагато неприємніше, ніж речам, бо ти захлинаєшся туалетною водою, ковтаєш її, чуєш сморід і бруд від туалету, який шкільна прибиральниця не до кінця прибирає через низьку зарплатню і похилий вік, але Джісу на це було всеодно, голову і рота легше помити, ніж дістати і відмити одяг. Після зґвалтування, їй жахливі речі здавалися не такими і жахливими, бо зґвалтування, секс, її зведений старший брат і те, що батьки дізнаються правду, було найжахливішим, а меньш жахливого нема, є тіки жахливе і нежахливе, причому усе жахливе рівносильне. Можливо, ви спитаєте, а чому ж Чхве не намагається якось відбиватися від знущань, розказати вчителям і тд, а все дуже просто, це із речей «нежахливе», якщо її не ґвалтують і вона не помре, то пофіг, а ось якщо вона розкаже про це вчителям, то вона впевнена, що їй не повірять, ніхто не знає звідки, але у Джісу є фобія, що їй не повірять, це проявляється у тому, що вона не може і не хоче розказувати про зґвалтування від старшого зведеного брата і теперішню ситуацію, тупо, але так воно і є, і психолог їй не допоміг з цим, але дехто інший допоміг з теперішньою ситуацією…
Додати до улюблених