Загнаний у кут
Пишу я лист до долі,
Проте, руки складаються поволі.
Письменника журба знайшла
І душу сумом обвела.
– Як же мені здихатись неволі,
Коли моя душа лежить в полоні,
В полоні із думок тяжких?
Втім, від долі тут немає прознання́,
Вона недоторкáнна та німа.
Її студений зір тебе пронизить,
Аж до холоду кісток.
І лиш сам на сам тебе залишить
У безжальному вирії думок.
Тож, письменнику, лишайся
За столом, тут лист, перо.
І на краще сподівайся,
Однак долі все одно.
13/08/22
***
13/08/22
Зваблює мене її краса,
Моєї музи, неземна.
Втім, потік оцих думок
Все відтягує цей строк.
Ні, мені писать зовсíм не лінь,
Однак, зерня́тка тих сумнінь..
Вони спокóю не дають,
Щоб уночі мені заснуть.
Так лежу я, ди́влюсь в морок
І нагадую поволі:
Треба просто написать,
І байду́же, що ті люди говорять.
Ти пиши. Пиши по волі,
Щоб з долоні мимоволі
Виливались у рядки всі ті думи боязкі.
Так живу я, в день чи два
Напишу я три рядка.
Або прозу випаляю
І у серці забуваю.
На останок дам пораду:
Рима – то не головне.
Ти лиш думку напиши,
І вона сама поволі викружля́є у вірші.
Головне, не торопи.
***
16/08/22
Хто я?
Ні, ну справді, чи я людина?
Чи несу я щось корисне?
Я ж просто купка атомів у космічному просторі.
Чи залишу я слід?
Не знаю.
Намагаюсь зробити щось корисне,
Проте про мою допомогу часто не питають.
Я просто намагаюсь бути доброю,
Однак, чи потрібно це мені?
Часом просто лежу я у темряві суцільній і думаю..
А якби мене не існувало?
Чи були б дорогі мені люди у житті, якби не сталось певної події?
І інколи оці думки такі страшні,
Що просто не витримую я.
Я ніби задихаюсь в своїх же думах і сльозах,
Втім.. Ніхто не допоможе..
Дорогії люди тут, зі мною, поряд,
Але інколи почуваюсь так самотньо..
Я б писала і писала про ці страшні почуття,
Але не хочу заганяти себе у куток.
Бо і так вже давно у прірві божевілля та печалі.
***
Письменництво мертве мистецтво
Письменництво мертве мистецтво,
Але ж чому так подобається воно?
Тому що люблю я писати,
Чи заганяти себе у потік думок?
Думаю, нічого з цього не буде,
Ні пошани, ні признання́.
Але продовжу я писати,
Бо до цього лежить душа моя.
03/09/22
***
Відображення
Дивлюсь у відображення власне
І питаю: “Я, чи не я?”,
Проте у відповідь суцільна тиша.
Простягаю руку, щоб доторкнутись,
Але її перехоплює інша.
Поринаю у світі дзеркал,
Де правда, де брехня?
Кружляю у танці сама з собою
І все ще задаюсь питанням: “Я не я?”
Раптом прокинулось серце, повернулось відчуття.
Відчуття страху та болю, але потім забуття.
Забулась ким є я, хто я така
І залишилась лиш дивитись на постать проти дзеркала.
27/09/22
***
У мене немає сил
Дивлюсь у поламані дзеркáла
І бачу відображення своє,
Хоч й воротить то мене,
Споглядати продовжáла.
Чую десь питання лине:
“Що ви хотіли би зробить,
Якби зустрілись сам на сам?”
Чи хотілось би пожить..?
І не думаючи, я відповідала:
“Я би руки ось оці,
Стиснула б навколо шиї.
І душивши без упину,
Вбилась би..на самоті”.
І не знаю, що пишу я,
Знову цей потік думок..
Може зовсім з глузду з’їду,
Але і це я теж залишу..як пам’яток..
13/10/22
Додати до улюблених