Деріл як завжди був на полюванні, ловив білок. В цей час Керол була в Олександрії і готувала суп з каміння. Насправді ж, вона б не зробила цього, тому пішла збирати інгредієнти. Коли вона вийшла за стіни, у неї одразу з’явилися флешбеки. Вона йшла і згадувала, як вони раніше тільки те й робили, що йшли, не зупиняючись, як кожного дня вбивали десятки блукачів, які траплялися їм на шляху. Її думки перебив ходячий, який йшов прям на неї. Керол кинула відро, у яке хотіла назбирати інгредієнти, і пішла розбиратися із ходячим. Вона швидко покінчила із ним, повернулася до відра, і пішла далі шукати.
Коли вона повернулася до Олександрії, її відро було повністю заповнене різним листям, грибами, горіхами. Цього їй було більш ніж достатньо, аби приготувати суп. Керол так втомилася від різних думок, що вона вирішила відкласти суп і лягти відпочити.
Наступного ранку, коли Керол вийшла з будинку, усі вже були зайняті роботою. Ґленн з Меґґі збиралися на вилазку. Керол підійшла до них і привіталася. Вона спитала, за чим вони їдуть. Ґленн відповів, що за продуктами та боєприпасами.
Керол: може я поїду із вами? Всеодно мені немає роботи
Меґґі: ми планували ненадовго з’їздити разом, але звісно, якщо хочеш
Керол почула звук мотоцикла. Коли двері відчинилися, вона побачила, як у них в’їжджає Деріл. Вона подивилася прямо йому в очі. Він повернув голову в її сторону. Їх погляди зустрілися. Вона повернулася до Меґґі з Ґленном, і сказала, що не поїде. Ті кивнули головою і сіли в машину.
Керол вирішила, що саме час доготувати вчорашній суп. Ідучи до будинку, вона пройшла повз Деріла, який злазив зі свого мотоцикла.
Коли Керол не привіталася із Дерілом, він подумав, що щось сталося. Тому, коли він звільнився, пішов до неї.
На цей час, Керол вже закінчила із готуванням. Деріл постукав у двері. Йому відчинила Керол і мило усміхнулася
Керол: привіт, любчику! Зайдеш?
Деріл трохи вагаючись відповів:
Деріл: привіт, так, було б добре
Керол закрила двері за Дерілом, і запросила його у гостьову.
Керол: не хочеш супу? Тільки зварила
Деріл: ні, я не голодний
Керол: ти прийшов, чогось хотів?
Деріл: так…
Він трохи зам’явся, думаючи, як би правильно її запитати
Деріл: щось сталося? Коли я сьогодні приїхав, ти навіть не привіталася, проходячи повз. Я знаю, що ти мене бачила, не вірю, що це не так. Просто це на тебе не схоже. Ти зазвичай радісно мене зустрічаєш. Я аж захвилювався, чи все гаразд?
Керол сиділа декілька хвилин мовчки. Вона не знала, що відповісти, бо не розуміла, чому ж вона так вчинила. Дійсно, завжди, коли Деріл приїжджав після довготривалих вилазок, Керол сяяла, вона завжди радісно віталася із ним, і обіймалася. Що із нею трапилося? Вона цього не розуміла
Керол: я не знаю, що на мене найшло, не хочу зараз про це говорити
Деріл: розповідай. Не тримай це в собі.
Він вже остаточно впевнився, що із Керол, щось не так. Але він не міг зрозуміти що, як і сама Керол.
Деріл: давай поговоримо, це важливо для тебе?
Керол не вагаючись відповіла “так”.
Деріл був радий, що нарешті добився цього слова, вона погодилася, їй потрібно була допомога і підтримка
Керол: останнім часом я сама не своя. Я постійно згадую минуле. Мене накриває ця хвиля суму і ностальгії. Я не шкодую ні про що, я просто… сумую(?) Я не знаю, із чим це пов’язано і чому це відбувається. Я просто згадую усі моменти…
Раптом вона замовкла. Відвела очі від Деріла, і задивилася в підлогу. Керол почала м’яти долоні і закусувати губу, ніби від хвилювання. Деріл намагався заглянути їй у вічі, але вона ховала їх. Нарешті Керол набралася хоробрості і продовжила.
Керол: я просто згадую усі моменти із тобою. Вони не вилазять з моєї голови. Я постійно про них думаю. Про те, як ми вперше побачилися, коли наші погляди зустрілися.
Це були перші тижні нового життя, життя, яке змінилося на 180°. Керол із чоловіком та дочкою приїхали до Атланти, там мав бути табір із вцілілими. По дорозі сюди, вони зустріли Лорі, Карла і Шейна. Приїхали вони теж разом. Табору не було, але їм не було більше куди їхати, тому вони заснували свій, неподалік, у лісі. Поступово, до них почали доєднуватися інші люди. Так, в один день з лісу вийшло двоє чоловіків. Один був з арбалетом, а другий схожий на в’язня. Вони обидва були наче здичавілі, несхожі на людей. Ці чоловіки хотіли йти далі, але їх вмовили залишитися. Бо очевидно, що ці кремезні чолов’яги були сильними, це можна було зрозуміти по їхньому вигляду, а також по тому, що вони досі живі, тобто вони вижили у лісі. А такі люди, сильні люди потрібні команді. Керол вийшла зі своєї палатки. До неї підійшов чоловік, і почав сваритися. Раптом, він її вдарив по щоці, та й так сильно, що її голова повернулася. Деріл подивився на неї, а Керол на нього. Їх погляди зустрілися на мить, але Ед це побачив і повернув її голову до себе. Він знову замахнувся на неї, але його руку вже тримав Шейн, він не дав Еду вдарити Керол. Натомість, Шейн виступив у бійку із ним. Керол стояла поруч, плачучи, вона намагалася прибрати Шейна. Деріл стояв і спостерігав за цим, але наважився розійняти цю бійку. Керол подякувала йому за це, Деріл тільки кивнув головою і пішов. Керол провела його поглядом і прийнялася дивитися рани чоловіка.
Керол: з цього моменту ми стали нерозлучні. Завжди тримаємося разом, я якось не помічала цього раніше, але зараз починаю це усвідомлювати
Додати до улюблених