Офіс Вівіан.
Нью Йорк.
Розмова телефоном.
Вівіан: Алло!
Лусіана: Доброго дня, Вівіан!
Вівіан: Лусіано! Яка я рада тебе чути! Як ти? Як твоє самопочуття?
Лусіана: Хвала Небесам, все гаразд! Рана загоїлась, але це хіба поясниш домашнім? – сміється.
Вівіан: Тобі потрібно берегти себе, Лусіано!
Лусіана: Я не звикла сидіти на одному місці, Вівіан. Я бізнес леді, голова великої компанії.
Вівіан: Не забувай, у тебе росте чудова зміна.
Лусіана: Так, Крістіна, Лізбет. Мої донечки! Моя гордість!
Вівіан: Як справи у Крістіни?
Лусіана: Тепер вона в раді директорів компанії. Її ідеї дуже прогресивні. Завдяки Крістіні наша компанія вже відкрила нові горизонти!
Вівіан: Твоя донька чудова! У неї неймовірний потенціал.
Лусіана: Який у ній відкрила ти. – зітхнула. – Моя дівчинка…
Вівіан: Цей потенціал у неї від тебе, ну а я просто допомогла йому відкритися.
Лусіана: Моя дівчинка..- плаче.- А я цей потенціал у ній намагалася вбити.
Вівіан: Лусіано, ти повинна не плакати, а пишатися своєю донькою.- посміхнулась.- Як я пишаюся своїм сином.
Лусіана: Як почувається Алонсо?
Вівіан: Чудово. Минуло два місяці після операції. Мій син живий, щасливий, поруч.- схлипує.- І я…
Лусіана: Що, Вівіан?
Вівіан: Я невдовзі стану також бабусею.
Лусіана: Марія Хосе вагітна?- радісно.
Вівіан: Так! Мій син щасливий, а я поруч з ним щаслива ще більше!
Лусіана: Можу собі уявити! У мене у самої серце заходиться співом, коли я дивлюсь на онучок.- посміхнулась.- Вікторія та Лусіта нерозлучні! Увесь час граються разом!
Вівіан: Вікторія напевно, вже так виросла!
Лусіана: Можеш собі уявити! Обожнює слухати музику и намагається танцювати і навіть щось наспівувати.
Вівіан: Серденько наше! Як ми з нею скучили!
Лусіана: Той портрет Крістіни та Вікторії, який Алонсо подарував моїй доньці, ми повісили у вітальні! Хоча за нього була мало не бійка! Віктор Мануель вимагав повісити його у себе в кабінеті.- сміється.
Вівіан: Алонсо каже, що цей знімок стане перлиною його виставки у Нью Йорку.
Лусіана: Крістіна дуже шкодує, що не змогла приїхати на весілля і не зможе на виставку.
Вівіан: Що ти, Лусіано? Ми все розуміємо. Алонсо все розуміє. Крістіна потрібна батькові.
Лусіана: Крістіна зараз й справді дуже велика підтримка для Хуана. Йому зараз несолодко.- зітхнула.
Вівіан: Можу собі уявити. Якщо буде потрібна якась моя допомога, телефонуй у будь-який час. Адже падре підтримав нас у найважчу хвилину життя.
Лусіана: Через усі ті незгоди у Хуана почалися проблеми з серцем. Хоч він і не зізнавався до останнього, але ми бачимо, як йому погано.
Вівіан: Бідолашний падре. Він стільки зробив для мене та для Алонсо, що.. Ми б хотіли допомогти. Якщо будуть потрібні діагностика, лікарі – телефонуйте у будь який час. Рідна сестра Естебана- лікар. У неї власна клініка та дослідницький центр, де врятували мого сина, мого Алонсо.
Лусіана: Історія його порятунку – неймовірна.
Вівіан: Те, що зробили для нас Естебан та його донька Адріана – це більш, ніж неймовірно. Вони… Наче янголи охоронці, з’явилися у найважчий для нас час.
Лусіана: Янголам теж потрібні янголи.- посміхнулась.
Вівіан: Тепер у мене є донечка. Навіть дві.- посміхнулась.- Адже Марія Хосе невдовзі стане не лише матір’ю мого онука чи онучки, але й і моєї невісткою.
Лусіана: Це чудово, Вівіан. Життя твого сина влаштоване. Тепер ти нарешті можеш подумати про себе. Влаштувати своє життя і нарешті стати щасливою.
Вівіан, почервоніла, посміхнулась: Ти знаєш, моє життя до недавнього часу мене повністю влаштовувало, я жила лише компанією та сином і в цьому бачила своє щастя, але тепер все так змінилося… Несподівано для мене самої.
Лусіана: Ти про сеньйора Сан Брано?
Вівіан: Так, про Естебана. Знаєш… Я поруч з ним відчула себе слабкою жінкою. Уявляєш… Після операції Алонсо я незчулася, як заснула в коридорі клініки. А прокинулась у своїй квартирі, вкрита ковдрою, а з кухні доносилися аромати сніданку. Про мене, напевно, так лише батьки турбувалися. І Гільєрмо. Думала, що такого більше не повториться, а тепер…. У моєму кабінеті завжди повно квітів. Я закохалась, як дівчисько! Він… Він не схожий на інших. Абсолютно не мій типаж, але мені так добре та спокійно, коли він поруч. Мов за кам’яною стіною.
Лусіана: Я дуже рада за тебе, Вівіан. Дуже добре, що ти нарешті знайшла своє щастя. Щастя, на яке ти заслуговуєш, як ніхто інший. І найголовніше, що ти дозволила собі бути щасливою.- зітхнула. – Бо це не всім дано Господом. І від цього дуже боляче. Коли в чудових людей в очах смуток.
Вівіан: Про що ти, Лусіано?
Лусіана: Якщо бути точнішим, не про що, а про кого. Про свою найкращу подругу Міріам. Вона завжди була підтримкою та опорою для мене. Любить моїх дітей, мов своїх. А самій щастя не вдалося зустріти. Іноді так прикро за неї… Просто до щему…
Вівіан: Як я тебе розумію, Лусіано. Так само Вальтер, мій найкращий друг, наче брат. Завжди поруч, надійний, мов рахунок у швейцарському банку. Стільки зробив для мене та Алонсо. Але в особистому життя не щастить. Після втрати дружини він довго не міг відкрити своє серце комусь.
Лусіана: Ти тільки не ображайся… Але в перші часи я думала, що..
Вівіан: Що поміж нами щось є?
Лусіана: Чесно кажучи, так..
Вівіан: Що ти? Грубер- це мій найкращий друг, помічник, брат, якого у мене ніколи не було.
Лусіана: Для мене такою була Міріам. Замінила мені сестру.
Вівіан: До речі, вона глибоко запала в душу Груберу. Він досі не може забути її.
Лусіана, здивовано: Справді?
Вівіан: Так. Не дивлячись на те, що вона не прийняла його почуттів.
Лусіана: Ти знаєш, не хочу бути пліткаркою, але вона зараз, як мені здається, дуже сильно про це шкодує.
Вівіан, здивовано: Справді?
Лусіана: Можеш мені повірити! Мені навіть здається, що вона сумує за ним.
Вівіан: Дивовижно.- засміялась.- Ти знаєш, я зараз про таке подумала!
Лусіана: Про що? Скажи мені, Вівіан, благаю!
Вівіан: Адже в наших силах допомогти нашим близьким друзям знайти спільне щастя. Кожна з нас змогла знайти своє щастя, то чому ж не допомогти іншим. Як ти вважаєш?
Лусіана, сміючись: Ти пропонуєш мені співпрацю у якості свахи?
Вівіан: Ну а що? Знаєш, знайомство з Естебаном багато що змінило в мені. І я не знаю, в кращу чи в гіршу сторону. Не можу тобі сказати достеменно, але… Я не боюся нічого нового. І, ставши щасливою сама, я хочу допомогти іншим. Своєму найкращому другу, який стільки зробив для мене.
Лусіана: Як і Міріам для мене. Якби ж я знала, як я можу їй допомогти…
Вівіан: Можеш. В наших руках зробити наших друзів щасливими.
Лусіана: Про що ти, Вівіан? Будь ласка, скажи, що ти задумала!
Вівіан: Все дуже просто! Знаєш, спілкуючись з Естебаном та слухаючи про ті справи, які він розслідував, я й сама почала мислити подібним чином. І ось що мені прийшло до голови. Ви отримували запрошення на форум економічної співдружності модельних та косметичних компаній?
Лусіана: Звісно. Запрошували або Президентів компаній, або їхні довірені особи.
Вівіан: Ну от! У нас у обох є такі довірені особи. Котрим ми довіряємо, мов самим собі. – зітхнула.- Тим більше, у нас обох є причини не відвідувати цей форум. Ти ще слабка, а я не хочу покидати сина.
Лусіана: Ти маєш рацію. Я так хочу побути поруч з донечками, сином та онуками.- також зітхає.- Я надто багато пропустила. Мені Лізбет неодноразово цим дорікала.
Вівіан: Ну от бачиш. Ми будемо зі своїми родинами, а тим часом дамо можливість двом чудовим людям нарешті створити нову родину.
Лусіана: Ти маєш рацію. Я сьогодні ж поговорю з Міріам.
Вівіан: А я з Грубером. Потім триматимемо одна одну в курсі.
Лусіана: Звичайно, Вівіан. Бувай. Передавай палкий привіт від усіх нас Алонсо та Марії Хосе. Ми дуже раді за них.
Вівіан: А ти, в свою чергу, цілуй від нас Крістіну та Вікторію. Наша дівчинка. Ми страшенно за нею скучили!
Лусіана: Неодмінно передам! Коли впіймаю! Вже бігає по будинку не гірше олімпійської чемпіонки!
Вівіан, сміючись: Наше щастя! Обіймаю вас, мені час!
Лусіана: Триматимемо зв’язок! Бувай, Вівіан.
Вівіан: Бувай, Лусіано.- кладе слухавку.
Стукіт у двері.
Вівіан: Прошу, заходьте!
Грубер: Можна?
Вівіан: Так, звісно, Грубере, заходь!
Грубер: Тобі потрібно підписати декілька контрактів. А також, кошторис перерахування щомісячних коштів у фонд Алонсо на підтримку хворих на лейкемію.
Вівіан: Так, звісно, Вальтере.- ставить підписи, зітхає.- Мій синочок. Я так ним пишаюся.
Грубер: Ми всі ним пишаємося, Вівіан. Зовсім скоро його перша благодійна виставка.
Вівіан: До якої вже майже все готово!- посміхнулася.- Вони з Марією Хосе вже майже все приготували. Мені готують сюрприз, до того ж, мовляв, у мене багато роботи. Загалом, не лізу у справи молодих.- посміхнулась, підморгнула.
Грубер: До речі, про заходи. Ти чула про перший форум косметичних та модельних компаній Сполучених Штатів?
Вівіан: Так. Власне кажучи, саме про це я й хотіла з тобою поговорити.
Грубер: Я тебе уважно слухаю, Вівіан.
Вівіан: Мені потрібна твоя допомога, Вальтере.
Грубер: Звісно. Допоможу, чим зможу. Ти ж знаєш.
Вівіан: Знаю. Тому, власне кажучи, сподіваюся на тебе.
Грубер: Тобто?
Вівіан: Наша компанія отримала запрошення на даний форму однією з перших.
Грубер: Це прекрасно, Вівіан!
Вівіан: Так, без сумніву, це величезна честь, однак.. Я не зможу поїхати на даний форум. Сам розумієш, хочу бути поруч з сином.
Грубер: Так, звісно. Я все розумію, Вівіан.
Вівіан: Ну от. Тому я б попросила тебе бути моєю довіреною особою на даному форумі.
Грубер: Мене?
Вівіан: Ясна річ! Немає такої людини, кому б я довіряла більше, аніж тобі. Тому, я була б дуже рада, якщо ти мене підтримаєш.
Грубер: Ясна річ, Вівіан. Можеш на мене покластися. В усьому.
Вівіан: Дякую, Грубере. Дуже дякую. Я завжди знала, що на тебе можна покластися.
Грубер: Я в усьому тобі допоможу, Вівіан. Завжди. Ви з Алонсо завжди можете розраховувати на мене.
Вівіан: Тому, збирайся в дорогу, виліт післязавтра. Всі витрати на дорогу та готель і все інше бере на себе компанія.
Грубер: Що ти, Вівіан? Не варто.
Вівіан: Варто, Грубере. Ще й як варто. Ти дуже мене виручаєш і це найменше, що я можу зробити для тебе.
Грубер: Все буде добре. Можеш на мене розраховувати.- потиснув руку Вівіан, вона усміхнулася.
Офіс Лусіани Дюваль.
Кабінет Лусіани.
Стукіт у двері.
Міріам: Можна?
Лусіана: Так, звісно, Міріам.
Міріам: Ти викликала мене, Лусіано?
Лусіана: Так, чесно кажучи, я хотіла з тобою поговорити, Міріам.
Міріам: Щось сталося? Щось серйозне?
Лусіана: І так, і ні. Перед нашою компанією відкриваються нові горизонти, Міріам.
Міріам: Це ж прекрасно, Лусіано!
Лусіана: Більш ніж. Нам прийшло запрошення на перший форум компаній, що працюють в сфері бьюті індустрії, в Майямі- посміхнулася.- І від нашої компанії потрібен представник. Хто б міг гідно про неї заявити.
Міріам: І хто ж це буде? Лізбет? Віктор Мануель? Крістіна?
Лусіана, посміхнувшись: Це будеш ти, Міріам.
Міріам, шоковано: Я?
Лусіана: Саме так. Я хочу якомога більше часу провести з родиною, з донечками, онучками. Мої доньки зараз цілком та повністю поглинули в родинні справи і я не хочу їх відволікати. А ти знаєш нашу компанію, як ніхто інший. Ти була на її початках.
Міріам, тремтячим голосом: Це буде для мене велика честь, Лусіано.
Лусіана, взявши Міріам за руку: Ну що ти, Міріам, люба? Я буду рада, якщо ти виручиш нас і поїдеш туди у якості представника. Всі витрати візьме на себе компанія.
Міріам: Я не знаю, що сказати, Лусіано.
Лусіана: А ти не думай ні про що. Просто готуйся до поїздки та виступу. Я впевнена, що в тебе все вийде якнайкраще.
Міріам: Я старатимусь. Я зроблю все, щоб не підвести тебе, Лусіано. Дякую. Дякую тобі за все.
Лусіана: Тобі дякую, Міріам. Ти стільки мені допомагала, що сама заслуговуєш на щастя.
Міріам: Моє щастя – це моя робота. – зітхнула.- Тому дуже дякую тобі, подруго, за цей шанс.
Лусіана: Тепер я впевнена, що наш компанію представлять належним чином.
Міріам: Я все для цього зроблю, Лусіано. Вір мені.
Лусіана: Я вірю, Міріам. Тобі вірю, як нікому іншому.
Міріам та Лусіана обійнялися.
Декілька днів потому.
Маямі.
Форум косметичних компаній.
Поселення в готель.
Міріам: 292. Де ж 29.. Перепрошую!
Грубер: Так?- обернувся.- Міріам?
Міріам: Вальтере?- здивовано.
Грубер: Радий тебе бачити.
Міріам: Я тебе теж.
Грубер: Чудово виглядаєш!
Міріам, почервонівши: Та годі тобі!
Грубер: Я кажу щиро правду! Ти стала ще прекраснішою з того часу, коли я тебе бачив востаннє!- цілує руку Міріам, та посміхається.
Міріам: Дуже дякую. Неймовірно приємно чути це саме від тебе, Вальтере.
Грубер: Який у тебе номер? Я допоможу з валізами.
Міріам: Я могла б попросити про це портьє.
Грубер: Ні слова більше! Ходімо! Який у тебе номер?
Міріам: 292.
Грубер: Оце співпадіння! У мене 293. Зовсім поруч.
Міріам, розгублено: Оце так!
Грубер, посміхаючись: Доля, не інакше!- Міріам почервоніла, опустила очі.- Ну що, ходімо? Завтра виступ, потрібно відпочити з дороги.
Міріам: Так, пішли.
Грубер: Давай валізи, я тобі допоможу.
Міріам: Дякую, Грубере.
Вдвох попрямували до своїх номерів.
Наступного дня.
Конференція.
Ведучий: Ми починаємо нашу конференцію.
Грубер: Пробачте?
Міріам: Грубере, привіт.
Грубер: Я запізнився, пробач. Тут вільно?
Міріам: Звісно, сідай.
Грубер: Дякую.- сідає поруч.
Міріам: Все гаразд.
Грубер: Так, розмовляв по телефону.
Міріам: Мені дали по жеребкуванню виступати четвертою. Так хвилююче.
Грубер: Не хвилюйся. Впевнений, ти виступиш чудово.
Минув час.
Ведучий: До слова запрошується Міріам Аранго.
Міріам: Я пішла.
Грубер: Тримаю кулаки.
Після заходу.
Грубер: Ти затьмарила всіх.
Міріам: Золотий диплом. Я навіть і мріяти не могла.
Грубер: А я знав що, що так буде. Тепер в модного дому Лусіани Дюваль світове визнання. Завдяки тобі.
Міріам: Припини. Це робота всієї компанії. В першу чергу, Лусіани та її доньок.
Грубер: І твоя. Ти завжди була підтримкою та опорою для Лусіани.
Міріам: Як і ти для Вівіан.
Грубер: Вівіан мені мов сестра. Я дуже поважав її батьків. Був свідком на її весіллі з Гільєрмо. Потім став хрещеним батьком для Алонсо. – зітхнув.
Міріам: Алонсо – чудовий хлопець. Хвала небесам, що він одужав.
Грубер: Це так. Ми всі благали Господа про диво. І воно сталося.
Міріам: І це чудово.
Грубер: Міріам, як ти дивишся на те, щоб відсвяткувати твій тріумф?
Міріам: Тріумф нашої компанії, Грубере.
Грубер: Гаразд, нехай так. То як ти дивишся на це?
Міріам: Грубере, я.. Я згідна.
Грубер: Тоді ходімо? Тут є чудовий ресторан з видом на все місто та море. Там фантастична кухня.
Міріам: Бачу, ти знавець.- посміхнувся.-Ходімо.
Міріам: Ходімо.
Ресторан Café de Flower.
Грубер: Доброго дня.
Офіціант: Вітаю.
Грубер: Нам потрібен столик.
Офіціант: Пробачте, але всі столики зарезервовано для учасників Форуму.
Грубер: Власне кажучи, ми звідти.- показує посвідчення учасника форуму.
Офіціант: Алекс Вальтер? Хм… Пробачте, не впізнали. Для Вас та Вашої дружини зарезервовано VIP кабінку та три вечори перебування тут.
Міріам: Що? Пробачте, я не..
Офіцант: Ваш столик ось там.
Грубер: Ходімо, Міріам.- подає їй руку.
Міріам: Ходімо.
VIP кабінка.
Міріам: Звідси видно все місто.
Грубер: І море.
Міріам: Фрезії. Мої улюблені квіти.
Грубер: Сьогодні все для тебе.- посміхається.
Підходить музикант з саксофоном.
Грубер: Доброго вечора, юначе.
Саксофоніст: Сьогодні я гратиму для Вас.
Міріам: Моя улюблена мелодія. Обожнюю саксофон!
Підходить офіціант.
Офіціант: Що будете замовляти?
Грубер: Що ти будеш? Напевно, зголодніла.
Міріам: На твій розсуд.
Грубер: Гаразд.- робить замовлення.- І принесіть чек.
Офіціант: За все вже сплачено за Вас, сеньйоре.
Грубер: Що?- шоковано.
Міріам: Як це?
Офіціант: Вам просили передати ось це. – передає записку.- Прошу пробачення.- йде.
Міріам: Що там написано?
Грубер, розгортає папірець: «Ті, хто радів щастю друзів та переживав їхні біди, мов свої, заслужили свій привілей кохати та стати щасливими. Будьте щасливими, друзі, не впустіть свій шанс. Ви заслужили на нього, як ніхто інший. Сподіваюся, ви пробачите нам маленьку хитрість. Ваші В. та Л.»
Міріам, зі сльозами на очах: Господи… Я навіть і не подумала б…
Грубер, з сяючими очима: Вівіан… Як я відразу не здогадалася?
Міріам: Ось чому Лусіана та Крістіна так загадково посміхалися.
Грубер: А Алонсо давав мені настанови, хитро посміхаючись.- пауза.- Пропоную тост за них.
Міріам: За Алонсо?
Грубер: За наших друзів, які поруч, та за їхні родини. Які змогли знайти своє щастя.
Міріам: Я чула, що Вівіан зустріла…
Грубер: Так. Поруч з нею зараз Естебан Сан Брано. Юрист та детектив.
Міріам: Твій голос напружений.
Грубер: Не подобається він мені. Надто дивний.
Міріам: Я чула їхню історію від Крістіни. Це правда, що його донька стала донором для Алонсо?
Грубер, зітхнувши: Так, та дівчинка справді врятувала Алонсіто. І це велике диво.- посміхнувшись.- А ще більше диво чекає на нас попереду.
Міріам: Я чула, що Марія Хосе та Алонсо готуються стати батьками.
Грубер: Так, це правда. Молода родина Дель Анхель очікує на поповнення!
Міріам: Як чудово! Хороші люди повинні бути щасливими!
Грубер: Саме так… І я не лише про родину Дель Анхель зараз…
Міріам: Грубере..- опустила очі.
Грубер: Я все ще чекаю, Міріам.
Міріам: А я… Я втомилася чекати.
Грубер: Тобто? Пробач, не розумію тебе.
Міріам: Ти більш люблячий, ніж я, Грубере, як виявилось. Ти все ще чекаєш на мене, а я… Я відпустила зі свого серця того, кого кохала стільки років.
Грубер: Тобто.. Я можу сподіватися?
Міріам: Ти.. Ще й досі кохаєш мене?
Грубер: Кохатиму завжди і чекатиму, скільки завгодно.
Міріам: Боже мій, Грубере…
Грубер: Я нічого не вимагатиму, Міріам. Просто дозволь мені бут поруч. Бути другом. Просто я стільки років був самотнім, думав, що все ніколи не покохаю, доки в моє серце не постукало це почуття….
Міріам: Ти так сильно кохаєш мене?
Грубер: Ти чудова жінка, Міріам. Я в найкращих мріях не можу собі навіть уявити, яким би я був щасливим якби ти погодилась…- дістає каблучку.- Я навіть ношу її з собою. Як надію на диво. На сподівання.
Міріам: Тоді… Надягни мені її.. На безіменний палець..
Грубер: Щ…Що?
Міріам, витираючи сльози: Історія Алонсо та Марії Хосе багато чому мене навчила. Інколи для щастя потрібно не хапати зірки з неба і не думати про те, чого ніколи не буде, а спробувати пошукати щастя зовсім поруч- в двох кроках. І давши собі змогу бути коханим, ти можеш і сам знайти свій привілей, найголовніший привілей- привілей кохати.
Грубер: Міріам! О, Міріам!- цілує долоню Міріам.- Ти ніколи про це не пошкодуєш, я тобі обіцяю!- дістає оксамитову коробочку з кишені, бере каблучку, надягає її на палець Міріам та цілує її руку.- Я зроблю тебе найщасливішою у світі, Міріам. Обіцяю.
Міріам: Я вірю тобі, Вальтере. Вірю, як нікому.
Грубер: Я.. Я такий щасливий!
Міріам: І я… Я теж…
Грубер і Міріам цілуються.
Декількома годинами пізніше.
Ніч.
Пляж.
Грубер та Міріам гуляють босі по піску.
Міріам: Грубере, як ти думаєш, що на нас чекає далі?
Грубер: Щастя. Лише щастя.
Міріам: Як ми житимемо далі?
Грубер: Разом. Однією родиною.
Міріам: Родиною.. – по її щоці скотилася сльоза, Грубер ловить цю сльозу.
Грубер: Я зроблю так, щоб ти ніколи не плакала.
Міріам: Це від щастя.
Грубер: Ти- моє щастя! Моя майбутня дружина!
Міріам: Як ми житимемо далі?
Грубер, засміявшись: Мов у казці – довго та щасливо! Одну хвилину.- дістає пейджер, пише повідомлення.
Міріам: Це кому?
Грубер: Це подяка.
Міріам: Зрозуміло. На чому ми зупинилися?
Грубер: Я нагадаю.- цілує Міріам.
Над містом сяяли зірки.
Нью Йорк.
Пізній вечір.
Писк пейджера Вівіан.
Вівіан: Господи, хто так пізно? Щось сталось? -дивиться на екран.- «Я з Міріам. Ми невдовзі одружимося. Я щасливий. Дякую, Друже. Вальтер.» Яке щастя, Господи! Нарешті, всі будуть щасливі!
Естебан, сонно: Ти чого не спиш? Була команда відбій! Нам завтра їхати дивитися на дитяче ліжечко для онука.
Вівіан: Я сплю. Сплю, любий.- поцілувала Естебана.- Солодких снів.
Естебан: Угу. І тобі.
Мехіко.
Будинок Дюваль.
Ранок.
Крістіна: Мамо, все гаразд?
Лусіана: Більше ніж, доню!
Крістіна: Я обожнюю, коли ти посміхаєшся!
Лусіана: Бо є привід!
Крістіна: Як цікаво! Який?
Лусіана: В світі стало більше на одне кохання.
Крістіна: Як прекрасно! І хто щасливці?
Лусіана: Моя найкраща подруга та кращий друг Вівіан, котра невдовзі стане Сан Брано!
Крістіна: Міріам та Вальтер?!
Лусіана: Так, доню! Так!
Крістіна: Як чудово! Боже мій, як чудово! Нарешті хорошим людям посміхається щастя! Алонсо з Марією Хосе, Вівіан з Естебаном, тепер Міріам та сеньйор Вальтер!
Лусіана: І це лишень початок, моя люба! Попереду лише найкраще!
Крістіна: Попереду лише щастя, мамо! Лише щастя!
Мама і донька обійнялися.
Ранок сяяв теплим промінням нового, повного щастя дня.
Додати до улюблених