Глава сімнадцята
День весілля Хашірами.
- Міто. Хашірамо.
Мадара підвівся з келихом в руках, звертаючись до молодят, але галас від гулянки не згасав, ніхто, крім винуватців свята і не думав звертати увагу на чергового гостя, що зібрався виголошувати тост, тим паче на Учіху.
Хашірама підняв руку, вимагаючи тиші, але свято не зупинялося, Міто намагалася згладити незручність моменту усмішкою в бік кращого друга свого вже майже чоловіка. Мадара ж нервово бігав очима по залу, з усіх сил намагаючись тримати себе в руках в цей день, але молодший Сенджу помітив, як почало у нього зводити вилиці, тому гучно декілька разів грюкнув келихом по столі, наказавши всім замовкнути та слухати. Наречена прикрила свій сміх долонею, кинувши короткий погляд на Тобіраму, та знову поглянула на Мадару.
- Міто, Хашірама, дивлячись на вас, не можливо не помітити, що цей союз, створений виключно із раціональних причин, переростає в щось більше, – Мадара почервонів, але обіцяв собі, що договорить привітання повністю, а Хашірама, тримаючи Міто за руку під столом, тим часом дивився на друга сповненими любові очима, що змушувало Учіху ніяковіти ще більше, – і зробить вас дійсно щасливим подружжям. Я безмежно радий, що така жінка буде наглядати за моїм кращим другом, але знай, Міто, якщо цей дурень, як завжди, щось бовкне не подумавши і ненароком образить тебе, ти знаєш до кого можеш звернутися і я швидко вправлю мізки цьому усуратонкачі.
Наречена засміялася, шепочучи самими лише вустами «дякую», а Хашірама відчув себе присоромленим на власному ж весіллі, але все ще не міг приховати щастя в очах.
- Як подарунок від мене та від усього клану Учіх, ми пропонуємо винести герб клану Узумакі на нову воєнну форму шінобі Листя в ім’я початку нової ери цього древнього союзу. Точніше, це була наша з Хашірамою ідея і він просив поговорити з кланом. Учіхи також цінують зв’язки побудовані Листям з кланом Узумакі та взаємоповагу між селищами, між сім’ями. – Мадара одним ковтком осушив келих. – Хашірамо, я радію разом з тобою. Ти мій кращий друг, ні, ти мій брат, я…
Тобірама засміявся, приховавши це кашлем.
- Вибачте, кістка в горлі стала. Пробачте, продовжуйте.
- Я щасливий, коли ти щасливий. – крізь зуби договорив Мадара та сів на місце, доливаючи собі вина, поки весілля починало гудіти із новою силою. – О, Мудрець, тільки не плач, ти ж Хокаґе, твою на ліво.
Хашірама лише дивився на нього мокрими очима з міцно стиснутими вустами, а потім хотів кинутися обійняти друга, але той швидко зреагував, виставивши перед собою руку.
- Ні, сядь. На місце. – Мадара зробив великий ковток. – Кількість ніжностей вичерпана на років сто вперед. Не звикай. Це лише на честь твого весілля. Сядь вже.
Хашірама, розчаровано знизавши плечима, нарешті сів та розвернувся в сторону молодшого брата, поглядаючи на нього сповненими надії очима.
- Що? – аж подавився Тобірама. – Чого тобі від мене треба? – Хашірама продовжував дивитися не кліпаючи. – Ні. І не проси. Досить з тебе привітань, не моє це все.
- Але і не Мадари. – зауважила Міто. – Він же зміг, а ви абсолютно однакові.
Всі, хто сидів за столом наречених, в одну мить замовкли та поглянули на Міто.
- Я що, щось не так сказала?
- Радій, що ти дружина Хокаґе. – в один голос промовили Тобірама з Мадарою та осушили черговий келих вина.
- Що і варто було довести. – прошепотіла дівчина на вухо Хашірамі й вони тихенько засміялися, Тобірама з Мадарою ж відвернулися в різні боки, стримуючи обурення.
Раптом, Хашірама палко поцілував свою майже вже законну дружину, а всі присутні схвально залепетували.
- Не час. – Тобірама стукнув брата по спині. – Ти ще мусиш приділити гостям увагу і вислухати привітання всіх бажаючих, а потім вже підеш укладати свій шлюб до кінця, тварино.
- Ти і на моєму власному весіллі нестерпний, брате.
- Тобірамі просто теж вже необхідна жінка, щоб приборкала цей його шалений норов.
- О, ні. – пирхнув чоловік. – Плюси бути молодшим братом – це відсутність необхідності стрибати в це ваше сімейне життя. Хай Хашірама морочиться з жіночими капризами та дитячими пелюшками, мене туди не затягнете. Це обов’язок старших братів продовжувати свій клан по прямій лінії.
- То, коли цим займемося, кохана? – Хашірама знову припав до нареченої.
- О, боги…
Тобірама налив вина знову. Взагалі, він майже ніколи не пив, але сьогодні дозволив собі вперше за багато років розслабитися та і це медове вино, яке небезпечно било в голову, смакувало неперевершено і манило з кожним ковтком все більше.
Мадара ж, теж поновивши келех, встав з ним з-за столу та вийшов геть із залу. Молодший Сенджу це одразу запримітив, подивившись спочатку в слід Учіха, потім на молодят, що все ще не могли відірватися один від одного, а тоді зробив ковток та задоволено всміхнувся, відкинувшись на спинку крісла.
- Ну, він довго тримався.
Допивши, Тобірама і собі залишив гулянку, по-дорозі, розвернувши голову брата до залу.
- Що, – насмішкувато звернувся молодший Сенджу до Мадари, який стояв в темному коридорі під колоною, освітлений місячним сяйвом, дивився у вікно та попивав медове вино, – приємного мало?
- Зайвий раз бачити твою морду? Однозначно.
- Хм.
Тобірама усміхнувся самим лише кутиком губ, а Мадара поставив порожній келих на підвіконня та зібрався було йти на вулицю.
- Бачити, як Хашірама щасливий з кимось іншим.
- Чого? – Учіха з нерозумінням та огидою поглянув на Тобіраму.
- Що в брата є ще хтось. Що він обрав не тебе. Що він одружився на жінці.
- Чого? – Мадара голосно та щиро розреготався, схопившись за живіт, чий сміх рознісся порожніми коридорами. – Та я сам би одружився з кимось із Узумакі. Ти тільки уяви, які нащадки можуть бути від крові Учіх та Узумакі? Сенджу і близько не стояли.
Тобірама в мить прибрав посмішку та заскрипів зубами, але вчасно зумів не піддатися на провокацію.
- Як би там не було, – він обперся на колону, навпроти Мадари, – я вдячний тобі, що ти нічого не викинув у такий день для брата.
Мадара підійшов впритул до молодшого Сенджу.
- Яка б кістка в тебе в горлі не стояла, але тобі доведеться змиритися, що Хашірама і мені, як брат, і люблю я його як брата, і мною він дорожить, як братом.
- Ти моя кістка, Мадаро, – просичав Тобірама в саме обличчя ворогу, – як і весь клан Учіх.
- Знаєш же, що я нічого не зроблю сьогодні, що могло б спаскудити Хашірамі свято.
- Якщо ж ти любиш, його як брата, то чого досі не одружився?
- А ти?
Вони все ще продовжували стояти поруч, спопеляючи один одного поглядами.
- Я вже відповів. Мене не цікавлять ні жінки, ні діти.
- Ну, так, все, що тебе цікавить – Учіхи.
- Один особливо.
- Хм. – не зміг приховати самовдоволеної посмішки Мадара. – От, і мене не цікавлять ці дурниці. Тобірамо. І що, якщо я скажу, що ти дещо помилився з тим, хто мене цікавить?
Тобірама мовчав, не відвертаючи сповнених люті очей.
- Ти. Тобірамо. – лише на одну секунду розгубленість пробігла обличчям молодшого Сенджу. – Той, хто вбив Ізуну і я ніколи цього тобі не пробачу. Так само, як не перестану про тебе думати, поки своїми ж руками не здеру з тебе шкіру.
- Ну, так, – посміхнувся Тобірама, – Учіхи нічиїх братів же не вбивали. Ніколи.
Мадара з останніх сил тримався, аби не схопити Тобіраму за шию.
- Але, навіть, якби не так, будь в мене другий шанс, я б знову, з превеликою радістю, вбив його.
Учіха вдарив кулаком об кам’яну колону, знісши з неї шматок, ненароком обпершись тепер рукою на стіну позаду колони, і, таким чином, ще ближче нахилившись до Тобірами, який навіть і не збирався приховувати задоволеної усмішки.
- То, що виходить, Міто права? В нас не лише ненависть один до одного спільна? А, Мадаро?
- Краще вже байдужість.
- Ти диви, я вперше згоден із Учіхою. Не думав, що впаду до такого.
- Дивись краще, щоб ти тут зараз переді мною не впав.
Тобірама лише лукаво всміхнувся та продовжив зверхньо дивитися на Мадару, насолоджуючись, як в його очах лють закіпала все більше та більше.
- Прибери цю посмішку зі своїх уст, інакше я сам її зараз приберу.
- Давай.
- Хлопці!
Вороги одночасно, тієї ж миті, як почули голос Хашірами, розвернулися обличчями в його бік.
- Ви так довго не помічали мене? Видно ви добряче перепили. І що взагалі, – наречений став між ними, обійнявши обох за плечі, – ви тут надумали робити? Давайте, це весілля, одне із перших в Листі, до речі, обійдеться без бійок?
- Ми і не збиралися битися. – холодно відповів Тобірама, покосившись на Мадару, який просто відвернувся і намагався не дивитися на жодного із Сенджу.
- Та я бачив! Здавалося, до повітря між вами можна доторкнутися, настільки воно було намагніченим. З ваших очей, аж блискавки били. Про що ви взагалі там говорили?
- Про почуття, – Мадара витримав паузу, а потім поглянув таки на Тобіраму і на цю його огидну посмішку, що якраз поновилася – ненависті.
- А сьогодні треба про любов. Вважайте це наказом.
Хашірама міцніше притис до себе найрідніших йому чоловіків та силою, поки обидва намагалися пручатися, повів їх назад на бенкет.
Додати до улюблених