— Відстійний Проноснику, ви програли! Весела Війна закінчена! =)
Несамовитий сміх, божевільний сміх, що луною стікає кривавою кашкою з барвистих стін. М’ясистиі, огидного змісту торти, різнокольорові свічки з червоними вогнями та святкові ковпаки, надто гострі на кінці.
Какофонія веселої істерії в приглушених, майже темних тонах. Гучна, занадто гучна у своїй сліпучій тортурі світломузика в хворих бітах, що іноді програється задом наперед, неприродно спотворено. Танці, божевільні танці, кругообіг різнокольорових бридких тіл з кривавою посмішкою на пиках. Кульки всіх відтінків і складу: кульки з кишок, кульки з легень, кульки з чогось ще огидно-мерзенного. Мертвого.
Тортики, кексики, пунш. Повна миска пуншу з відрізаною людською рукою в ньому.
Шоколадки, цукерки. Хочеш одну? Розкрий її і подивися на чуже, свіже, тепле око всередині яскравої жовтої обгортки.
Ложки, виделки, ножі. Ножі — і все на його честь.
Тусовка для останнього із Зануд. Чому він не радий?
Зануда сидів тихо, майже скромно, але ні. Тремтячи. Збите дихання під маскою видавало в ньому загнану жертву. Переможену жертву.
Крізь шум, крізь регіт і танці не було чути переляканий стогін. Але Тусівникам не потрібно. Вони відчувають страх, вони відчувають нудьгу, вони відчувають Зануд. Шкірою своєю чують, нутром. Чують найменший його писк тут, на Рівні Веселощів. Чують його розпач.
Вони всі тут, як єдиний організм, тупою голкою поспіхом зшитий з різних кольорів та думок. Єдиний, функціонуючий, святковий. На чолі з Організатором, що підморгує синьому смертникові. Ах, Blue Face, дарма ти був такий безтурботний.
Це місце зводить з розуму, забираючись під маску гнилим сморідом трупів із сусіднього кута. Дурманить, відвертає навиворіт, діє психоделічно, змінюючи всі органи чуття місцями. Перед очима все пливе, змішується в єдиний мікс несамовитого крику, смердючого запаху і металевого, гіркого присмаку на язику. Голова пульсує мігренью — Зануди терпіти не можуть подібний шум, перебуваючи в епіцентрі подій.
Свідомість повільно губиться. Сам час та повітря тягнеться тут, як липка жуйка на підошві. Конфеті розлітаються убік разом із бризками сирого м’яса. Все це неправильно. Цей калейдоскоп яскравих, неприродних фарб. Нудить.
Свічка на торті пестить відблиском вечірки синю маску з сумним смайликом на ній. Чужі руки тримають за тендітні плечі, за голову, за ноги. Найменший рух — і вони всмокчуться в тіло, як голодна п’явка, випиваючи до дна.
Зануда мовчить, уперто мовчить, відмовляючись від частування. Як він сміє? Тут все на його честь. Невдячний…
— Ні, ні… =( — відмовляється знімати маску. Відмовляється відкривати рота, куштувати закривавлену випічку на смак. Губи зімкнуті в тонку смужку. Неслухняний.
— Жери! Жери! Жери! =) — кричать з усіх боків, волають, зливаючись у єдиний хор. Серце у Зануди вистрибує з грудей від страху, живлячи веселих танцюристів навколо майже оргазмічним екстазом.
Вони втискають жертву в торт маскою, вмокуючи і вмокуючи, поки частування не розвалюється на шматки плоті, а тарілка під ним не тріскається в унісон із синьою маскою. Тусівник, що був ззаду, заводить коліно між ніг Зануди і сміється, тілом ловлячи миттєве тремтіння в ослаблих ногах жертви.
Зануда чинить опір, не бажаючи куштувати тутешні ласощі. Відвертає голову, стримуючи блювотні позиви. Вигинається в чужих руках-пащах. Змучено стогне.
Провокує своєю безпорадністю, викликаючи несамовите захоплення, адже беззбройний, виснажений.
Доступний.
Тусівники грають зі своєю новою лялькою. Валять на стіл, розтягуючи непримітний темний одяг на шматочки. Сміються, проводять по тілу язиками, злизуючи пролиту на Зануду солодку воду.
— Ні… Ні… =( — Зануда важко дихає, захищаючись руками від Тусівників. Їх надто багато, вони сильніші. Йому не вижити.
— Ти знаєш хоч ще щось, крім “ні”, остання Зануда?! =)
Горло стискають, не даючи шансу сказати. Зводять з розуму дотиками, не дають перепочити.Пхають силоміць скибки торта під маску, в рот. Проводять язиками по губах, залучаючи до вологого поцілунку, наскільки це можливо. Зануда губиться від кількості рук, від юрби Тусівників над ним. Від безлічі ротів та язиків. Стогне, виглядає нікчемно і чудово розуміє це. Сьогодні він — їхня вечеря. Сьогодні він у меню, на столі. На блюдечку. Сьогодні він – частина тусовки.
Рука з довгим язиком Тусівника прослизає між ніг Зануди, пропихаючись всередину, злизуючи всі соки. Дурманить новими відчуттями.
Зануда вигинається зі стогоном, приймаючи в себе, у своє ніжне нутро, щось гаряче, бридко-слизьке і до непристойності довге. Щось, що з кожним волого-хлюпаючим поштовхом вибиває скупі зітхання. Щось, що ніколи не повинно бути так близько з маткою зовсім чужої для Тусівників, найсумнішої Сутності Закулісся Номер 68. Тіло його справді тендітне, гарне, худе. Майже як у людини… Хотілося торкатися його, розірвати на частини, вгризтися в груди і зжерти серце. Витрахати з нього живий дух.
Щоб голос зірвав від криків, щоб…
Став таким, як вони.
Кров, кров кров. Блакитна кров капає зі столу на яскравий килим. Укуси, засоси, зализування ран. Зализування солодкого, мокрого бутону між тремтячих ніг. Все тіло у каліцтвах, все тіло ниє. І жертва ниє.
Трансформація в Тусівника для Зануд інша. Менш болюча, але така неправильна. Така мокра… Зануда, все ще Зануда брикається, кричить, пхикає в чужій міцній хватці. Розум його не може протистояти інфекції, затьмарюючи погляд яскравим туманом задоволення. Блаженства, що заколисує, музики, що притупляє всі почуття.
Очі прикриті. Тихо лежаче на столі, в бардаку з тортиків і пуншів, тіло обм’якло, набуваючи більш яскраво-блакитного відтінку.
Тіло, це чудове тіло. Воно більше не належить Зануді, але Зануда під маскою все ще дихає. Все ще повторює своє злякане “ні, ні, ні”.
Залишився останній штрих.
Ця нудна, більш непотрібна маска відлітає убік, а на заміну їй малюється веселим натовпом на порожньому блакитному обличчі смайл посмішки. Руки занадто заніміли, щоб протистояти цьому інтимному дійству. Рот теж мовчить. Роти…
Слова чути через один раз. Усі почуття змішалися. Все стало з ніг на голову, картинка пливе в отруйному захваті. І Зануда — тепер уже блакитний Тусівник, вперше заворушився у новому тілі.
Розум повністю чистий, відлуння колишньої нудьги розвіялися. Почуття розгубленості та сорому зникло. Хотілося кричати, вити, плакати. І, звичайно, сміятися.
— Ласкаво просимо до лав нескінченної, найкращої вечірки, Тусівнику! =)
Блакитний присідає на столі під загальну радість. Присідає мовчки, з опущеною головою. Натовп, готовий розірвати брак, загрозливо гострить ікла, але блакитна голова різко і з неприродним хрускотом у шиї піднімається, показуючи всім свою мальовану посмішку.
— НІ ЗАНУДАМ! =)
Додати до улюблених