День розпочався з кави. Відверто кажучи, Хізер ненавиділа каву, її гіркий присмак і землистий запах. Тим не менш, якщо вона не хоче весь день ходити як овоч, то вибору у неї як такого не було.
***
Зібрані в одну купу старі шини. За 20 метрів від них за рогом – три металеві бочки. Пивні пляшки поставлені зверху на них у три ряди по три штуки і Дін, що стоїть навпроти з пістолетом. Руків’я зброї виблискує на сонці. Мисливець так вправно тримає пістолет, перевіряє, чи він заряджений, знімає із запобіжника, що здається, ніби Вінчестер народився зі зброєю.
– Кликав? – на задньому подвір’ї з’явилася Хізер. Джинсова жилетка сиділа на ній ідеально. Дівчина виглядала зібраною й рішучою.
– Пам’ятається ти сказала, що хочеш спробувати себе в ролі мисливця. Не передумала?
Відчуючи на собі відповідальність за дівчину, Дін пообіцяв навчити її основам виживання мисливців, подумки досі сподіваючись, що їй це не знадобиться і вони з Семом щось придумають.
– Що потрібно робити? – без вагань запитує Сінгер, і Дін відходить від неї.
Відповісти Вінчестер вирішив не на словах, а на ділі. Він зробив точний постріл, і скляна пляшка розлетілася осколки. На крайній діжці пляшок стало на одну менше. Хізер хмикнула, взяла простягнутий їй пістолет, стала на місце Вінчестера. Зробила декілька пострілів. Руки шатенки жодного разу не здригнулися, а на кожній бочці був відсутній середній ряд пляшок. Схоже, Діну варто перестати недооцінювати її.
– Непогано. Маєш досвід? – задав мисливець питання, у позитивній відповіді на яке не сумнівався.
– Два роки у поліцейській академії, – повернувши трохи враженому Вінчестеру зброю, Хізер посміхнулася.
– Звідти виходять ще новачки. А в тебе рука і приціл уже набиті, – зауважив Дін, перезаряджаючи пістолет.
– У дитинстві я любила бувати в тирі. Це було чимось на кшталт хобі: стріляти в ціль і отримувати похвалу від інструктора, – неохоче відповіла вона, згадуючи свій перший похід у тир і таке ж приголомшене обличчя інструктора.
– Та в тебе просто дар, – відсмикнувши край сорочки, він ще раз подивився на порожні місця від пляшок, – як і в твого батька. Боббі був природженим стрільцем. Спочатку мені багато разів доводилося з ним полювати, в половині з них він одним пострілом мочив тварюку швидше, ніж вона встигала накинутися на нас.
Відповідати на цю репліку у шатенки не було бажання. Захоплюватися батьком вона не могла, а сперечатися з Діном не хотілося. Вона забрала у Вінчестера-старшого пістолет, випрямила праву руку і, з силою натискаючи на курок, вразила решту мішеней. Кожен постріл разом з кулею забирав якусь частину думок про Роберта. Коли її рука з пістолетом розслаблено опустилася, дівчина ще якийсь час дивилася на осколки, що виблискували на сонці. Хвилина дивного мовчання сповільнила час, даючи їм з Діном глибше поринути у прірву роздумів. Кожному в свою.
– Як можна спокійно жити, коли, напевно, не знаєш, що за тварюка в людській шкірці стоїть перед тобою? – повернувши голову до хлопця, спитала вона, ніби викресливши з пам’яті ще одну згадку про Боббі. Про роздратування нагадував тільки її похмурий вигляд.
– Вони часто залишають за собою сліди, мають безліч слабкостей: залізо, срібло, сіль, свята вода. Ще їм властиві запахи сірки, різкі перепади температури, непереносимість сонця, відбиття у дзеркалах, камерах, – поясним Дін, повернувши свій пістолет.
– Це має мене заспокоїти? – Хізер схрестила руки на грудях.
– Ні, лише навчити одній простій істині: все, що можна поранити – можна і вбити. – мисливець перекинув зброю з однієї руки іншу, ховаючи її в задню кишеню джинсів.
– Але спочатку істоту треба поранити, – Хізер вирішила змінити русло їхньої розмови про полювання, щоб мати від цього зиск.
– Так. Або гарненько віддухопелити, – після цих слів, як і очікувалося, Вінчестер став у бойову стійку.
– Що ти?.. – «Хочеш сказати», повинна була закінчити Хізер, проте на той час вона вже зрозуміла, що збирається робити хлопець.
– Покажеш, що можеш? – кинув із азартом старший Вінчестер. Йому справді стало цікаво, на що здатна ця дівчина. А ще йому подобалося її дражнити.
– Думаєш я тобі не вмажу кілька разів? – з викликом глянула на нього шатенка.
– От і перевіримо, – підштовхує її до згоди хлопець.
Сінгер погоджується:
– Гаразд. Тільки цур потім не плакати, – у вона теж передчуває азарт від бійки.
– Як скажеш, – відповів на попередження Хізер Дін і завмер в очікуванні.
*Що ж, зараз повеселимося*
Удар ногою. В бік. Дівчина хоче вдарити в область живота, потім ліктем у спину. Блок. Дін перехоплює її руку, заламує, розвертаючи шатенку спиною і притискає до себе. Ствол пістолета притискається до скроні Сінгер, запобіжник завчасно знятий. Задоволений глухий голос Вінчестера лунає над вухом після тихого клацання розрядженої зброї:
– …І ти мертва.
Відпустивши переможену суперницю, Дін сховав пістолет назад у кишеню. Вона навіть не помітила, коли і як хлопець дістав його. Він зник з поля зору буквально на секунду.
– Так нечесно, – обурилася брюнетка.
– О так, і тут монстр такий: «Прошу вибачення, давай спочатку. Цього разу за всіма правилами, а з мене піца», – демонстративно розвів руками він, – у таких ситуаціях немає «чесно» та «нечесно», принцесо.
Не варто було мисливцеві застосовувати до неї саме це звернення. У крижаних очах спалахнула злість.
– Що ж. Другий раунд.
Поки Дін відводить голову вбік і посміхається, дівчина б’є. Випад. Він блокує атаку. Розбита губа. У печінку. Удар в спину. З ліктя у щелепу. Ефект несподіванки минає і вона продовжує завдавати серії ударів, але марно. Хлопець блокує кожну спробу дістатися до нього та починає брати ініціативу на себе. Удар. Удар. Цей буде останнім. Так вирішила Хізер. За третьою атакою слідує несподіване підсікання. Не розраховуючи на таку підставу, Дін приземлився на спину, вдарившись потилицею об землю. Одночасно з цим його пістолет вихоплюють із законного місця, спрямовують у голову і курок клацає.
– І ти мертвий, – передражнила Хізер хлопця, що лежав на землі, подаючи йому руку.
– Непогано, – важко дихаючи, похвалив він дівчину і витер долонею кров, що стікала з рани на нижній губі.
– Гаразд, ходімо.
– Куди? – не зрозумів Дін.
– Якщо вже я надерла тобі зад, то не залишати тебе в такому стані.
Вона розмовляла з таким же задоволенням, як і він кілька хвилин тому. Вінчестер дивиться їй услід, обводячи поглядом тендітні плечі, обрамлені темно-шоколадними локонами. Про себе посміхається і йде у дім, відчуваючи металевий присмак на язиці.
***
Повернувшись до будинку, Дін подався на кухню, аби прикласти до рани щось холодне. Там його знайшла Хізер. Хлопець обперся поясницею об кухонний гарнітур і прикладав до губ банку холодного пива. Помітивши у дівчини медичні серветки і почувши запах дезінфікуючого засобу, Вінчестер не зрозумів, нащо вони їй знадобилися.
– Навіщо це?
– Губа, – як само собою зрозумілий факт нагадує шатенка.
– Та дрібниця, – він трохи підняв вгору холодну бляшанку, відразу повертаючи її назад.
Краплі води, що виступили на банці, змішалися з кров’ю. На вилиці теж був кривавий мазок. Закотивши очі, Хізер забрала у мисливця пиво, відставляючи його на стіл за ними. Потім почала обережно витирати кров із його обличчя. Поклавши одну руку хлопцеві на плече для зручності, шатенка стала на носочки через різницю в зрості. Її обличчя було серйозним і зосередженим. Звернувши на це увагу, Дін усміхнувся кутиками губ. Задивився на обличчя навпроти. Незважаючи на зацикленість на відьомському мішечку, Хізер постійно відволіклася на пухкі губи хлопця – правильні й магнетично привабливі. Такі губи створені для того, щоб цілувати й шепотіти щось інтимне. Хізер відкинула ці думки, слабо всміхнувшись з усієї іронії ситуації. Вона ж бо зібралася тікати, а не зближуватися з Діном.
Нарешті закінчивши обробляти рану, дівчина зім’яла закривавлені серветки і зібралася йти. Несподівано стрівшись поглядом зі смарагдовими очима мисливця, вона ніби забула що збиралася щойно зробити. Завмерла. Вінчестера, котрий пильно вдивлявся в її очі, теж полишили будь-які думки. Він не помітив як губу перестало щипати від антибактеріального спрею, задивившись на шатенку, чия рука все ще лежала на його плечі. До нього почало доходити, що їхній зоровий контакт трохи затягнувся. В голові задзвенів дзвіночок. Вона донька Боббі, він узявся допомогти їй. Не зваблювати.
– Дякую, – хрипко, ніби не розмовляв години три і тихіше, ніж зазвичай, промовив Вінчестер.
Цього виявилося достатньо, щоб привести до тями і Хізер.
– Будь ласка, – розгублено відповіла вона, але відразу зібралася, прибрала руку і переминаючи в ній серветки, попрямувала до виходу.
***
На комоді коло ліжка стоїть чашка кави. Напій давно охолов. Двері в кімнату замкнуті. За вікном тільки настала ніч. Сьогодні-завтра повня. На підлозі сидить дівчина із закривавленими серветками у неглибокій широкій чаші на низькій ніжці. В руці тримає запальничку. Весь сьогоднішній вечір і ніч будуть присвячені тому ж, чому й учорашня друга половина доби: підготовці до зустрічі з демонами та вибору маршруту під назвою «зникнення із життя з монстрами». Але для початку потрібно підготувати спалену кров. Вона підпалює кілька зіпсованих серветок з кров’ю Діна і дивиться як вогонь поглинає, перетворюючи на попіл.
*Сподіваюся, цього вистачить.*
У тиші старого будинку навіть думки тріщать, як добре висушені дрова в каміні. Їй хочеться швидше поринути у вивчення старих книг і зошитів Роберта, щоб не думати про свої реалії, настільки все пішло шкереберть. Зібравши попіл у поштовий конверт, Хізер поклала його в нижній ящик комода. Туди ж вирушила чаша. Дівчина, як і планувала, взялася за читання про тварюк, для яких вона буде живою мішенню.
Додати до улюблених