Оікава/Івазумі
Команда з полегкістю помітила що Оікава знову був у нормі, ба навіть більше він став здаватися якимось надійнішим. Сеттер тепер більше звертав увагу на сильні сторони гравців у своїй команді і підлаштовувався під них, роблячи команду майже нездоланною.
У старшій школі Аобаджосай Тоору став працювати ще більше. Він намагався забути про свій зрив. Йому зовсім не сподобалося тоді відчувати себе таким слабким і безпомічним. Але найважчим було забути про Івазумі, про його таку потрібну тоді підтримку, про ті обійми. Хлопцеві сподобалося відчувати себе захищеним, від усього світу і від усіх тривог, він зрозумів щоб не сталося друг його не покине, він завжди буде поруч. Але таку світлу і прекрасну їхню дружбу руйнувала його дурна закоханість. Він ненавидів себе за те, що його лице запалало від тих обійм, за те, що він уявляв перед собою такі прекрасні зелені стурбовані очі Хаджіме. Оікава не перестав картати себе за ту слабкість, і за те, що йому хотілося більшого, або хоча б того щоб друг просто ніколи не відпускав його із обійм. Та Івазумі відпустив, і ця мить закінчилася, як і все хороше у житті Оікави.
Тоору знову став ховатися за нескінченними тренуваннями від Хаджіме, а той виглядав стурбованим і засмученим. Він не розумів чим знову відштовхнув Оікаву і чому той віддаляється так стрімко. Івазумі вирішив що тепер наглядатиме за цим бовдуром-Тоору, аби той знову себе не довів до зриву. Нехай той і не буде дуже радий його компанії, краще нехай бурчить аніж замикається у собі.
Цього вечора знову побачивши світло в спортзалі, він уже стовідсотково знав, що тільки Оікава заганяє себе настільки, що стирчить у залі вже другу годину після кінця тренування. Отож Івазумі вже роздратовано зайшов всередину аби насварити друга, та шоковано завмер тільки зайшовши у залу. Тоору сидів на підлозі, він не тренувався. Поки що він не помітив Хаджіме і спробував підвестися на ноги, та його обличчя скривилося у гримасі болю і ліва нога знову підігнулася так, що хлопець ледь не впав. Івазумі підбіг вчасно аби його підтримати.
- Ти чого?- якось перелякано запитав Хаджіме подивившись на друга що непевно стояв на одній нозі притримуючись за нього.
- Нічого,- якось несподівано зі злістю відповів Оікава і відштовхнув із силою Івазумі від себе,- просто відвали від мене.
Хаджіме від несподіванки трішки похитнувся і зробив кілька квапливих кроків назад. Його налякала така стрімка зміна у поведінці Тоору, той ніколи не застосовував фізичну силу до нього раніше, принаймі першим точно не починав. І враховуючи що той зараз хитався на одній нозі допомога йому б точно не завадила.
- Якого біса ти…- почав збентежено і трохи ображено Хаджіме, та Оікава не дав йому закінчити.
- Бо ти мене дістав із своєю надмірною опікою, ти мені не мамця, і мені не потрібний твій постійний контроль!- вибухнув Тоору.
Оікава і сам не знав чому так накинувся на друга, мабуть цьому передувало багато факторів, таких як: у нього страшенно боліло коліно, яке він щойно травмував, у нього був кепський настрій вже десь з два місяці і його дістала дурна реакція його тіла на Івасика. Кожного разу коли той був десь поблизу серце Оікави починало скажено калататися а дихання наче перехоплювало, а якщо друг щей посміхався йому, то обличчя починало червоніти. Іноді йому здавалося що він наче облитий бензином а будь-яка комунікація з Івазумі це запалений сірник, що летить у його сторону, секунда, і ось він уже палає. Можливо легше було б закінчити їхню дружбу тут, знищити свої почуття, розтоптати один-однісінький шанс на їхнє щастя, але Тоору знав що не зможе цього зробити. Хаджіме давно вже став невід’ємною частиною його життя і одним з головних сенсів у ньому ж.
- Та невже, тобі не потрібна моя опіка і контроль?- запитав саркастично Івазумі кивнувши на підігнуту ногу друга,- я дивуюся як ти ще шию не звернув поки мене не було п’ять хвилин поряд.
- Я вже сказав що мені не потрібна твоя допомога,- пробурчав трохи присоромлено Тоору,- це моя проблема і я сам з нею якось розберуся.
- Добре… І як же ти плануєш сам дійти до медпункту, чи може стрибатимеш на одній нозі поки не покалічиш і ту аби лише не приймати мою допомогу?- роздратовано запитав Хаджіме.- В чому справа, Оікаво? Раніше ти без проблем погодився б на мою допомогу, то що чорт забирай змінилося зараз? Чому ти віддаляєшся від мене? Якщо я дійсно тебе дістав, то може тобі варто знайти друга по краще? Чи може ти вже й знайшов?
Тоору опустив голову униз сховавши погляд за пасмами волосся, він дуже не хотів щоб Івазуме побачив його очі що набиралися сльозам. Йому було так боляче що Хаджіме думав, що Оікава взагалі коли-небудь шукатиме йому заміну. Так наче це взагалі було можливо.
Але Тоору нічого не казав, мовчав і Хаджіме, йому теж боліло від нерозуміння чому ж вони стали такими далекими одне одному, яка таємниця так сильно мучає Оікаву що той сам не свій. Здавалося пройшли години, але в тиші вони простояли лише хвилин з п’ять.
Їхню напружену мовчанку перервав Макі, який чомусь теж ще не був вдома, він зайшов у зал і побачив Івазумі й Оікаву що мовчки стояли і не дивилися одне на одного. Тиша, що повисла в приміщенні була не просто гнітючою а якоюсь ніби убивчою, так і здавалося що один з них зараз впаде на землю через зупинку серця. Макі потрусив головою, що за дурні думки до неї лізуть. Лише потім він помітив що Тоору стояв на одній нозі і трохи похитувався. Здавалося хлопець може впасти від найменшого поруху повітря.
- Гей, що з тобою?- занепокоєно запитав Макі підбігаючи до Оікави.
- Я в нормі,- зупиняючи хлопця Тоору виставив руку перед собою.
- Цей бовдур покалічився, коли тренувався тут сам ,- похмуро повідомив Івазумі.
- Тоді тобі треба негайно в медпункт!- занепокоєно сказав Макі.
- Не хвилюйся, я сам туди дійду, все добре, просто облиште мене,- слабко і втомлено посміхаючись сказав Тоору.
- Нікуди ти сам не дійдеш,- заперечив Хаджіме,- тобі допоможе Макі, якщо моя допомога тобі така огидна.
- Мені не потрібна допомога!- розлючено крикнув Оікава.
- Слухай сюди, бовдуре!,- люто крикнув Івазумі,- або ти зараз ідеш з Макі, або я тебе на руках хоч проти волі віднесу!
- Надірвешся,- пирхнув Тоору.
- Хочеш перевірити?- запитав Хаджіме.
І знову замість того щоб посміхнутися чи саркастично пожартувати щось у відповідь, Оікава сховав погляд за волоссям і якось глухо промовив:
- Ні, не хочу. Я піду з Макі.
- От і чудово, а я слідом за вами.
До медпункту вони йшли мовчки. Тільки Тоору іноді здавлено крізь зуби щось здавлено бурмотів. Видно нога боліла в нього добряче, бо ставати на неї він не міг, так і шкутильгав міцно вчепившись у плече Макі.
Як тільки вони зайшли до медпункту то молоденька медсестра одразу помала бігати навколо Тоору, Макі та Івазумі вона виставила за двері, аби під ногами не плуталися.
Тепер вони обоє чекали коло дверей . Макі сидів собі спокійно, а от Хаджіме спокійно не сиділося, він міряв коридор кроками і був доволі розлюченим:
- Ну от скажи мені, чому цьому бовдуру не сиділося, нащо було себе аж так заганяти?
- Не знаю як ти, але я вже давно помітив що Оікава якийсь сам не свій, часом ніби нічого такий, жартує тренується, а часом замикається і ходить з таким лицем ніби в нього помер хтось, чи щось таке,- знизав плечима Макі,- хоча тобі має бути видніше що з ним не так, ви ж ним найліпші друзі з дитинства як не як.
- В тому то і проблема що від мене він закрився у найпершу чергу!
- Он як,- здивовано і ніби з якимось розумінням поглянув Макі на Івазумі.
- І ти туди ж! Що ще за «он як». Якщо ти зрозумів чому він мене відштовхує,то будь таким люб’язним поділися своєю здогадкою!
- Вибач, не можу. Це ваша справа, та і здогадка далеко не факт що вірна, це більше просто припущення.
- Ага, ну дякую тобі за те, що анітрохи не допоміг,- трохи ображено відказав Хаджіме.
Двері медпункту відчинилися і звідти втомлено вийшла медсестра.
- Як він?,- одразу підскочив до неї Івазумі.
Дівчина посміхнулася і сказала:
- Буде в нормі, це звичайне розтягнення, м’язи не розірвані, але може знадобитися до місяця, аби тіло знову було готове до тренувань. До того часу ніяких навантажень, це лише погіршить ситуацію.
- Не думаю, що новину про те що не можна навантажень, він сприйняв позитивно,- серйозно сказав Хаджіме.
- Так, але я попрошу вас послідкувати за тим, аби він дотримувався моїх вказівок, це важливо для його швидшого одужання.,- сказала медсестра дивлячись чомусь лише на Івазумі.
- Звісно,-легко погодився той.- А тепер можна нам до нього?
- Так , але не на довго, через п’ятнадцять хвилин я повернусь аби закривати медпункт.
Хлопці поспішили зайти в середину. На кушетці сидів Оікава, нога якого була міцно перемотана, і йому навіть видали милиці.
- Дурень! От бачиш до чого ти себе довів цими безкінечними над виснажливими тренуваннями!- розлючено почав Івазумі.
- Гей, Івасику, не галасуй так,- втомлено сказав Тоору,- нічого смертельного ж не сталося, а значить я в нормі, у спорті без травм ніяк.
- Ти в нормі?- іронічно запитав Хаджіме, а тоді швидко схопив милиці, що стояли біля Оікави,- ну тоді я скажу медсестрі що тобі це не потрібно, так дійдеш,бо ти ж у нас у нормі!
- Івазумі, віддай йому милиці, не знущайся, а ти, Оікаво, просто визнай що був не правий,- спокійно сказав Макі, якому набридло спостерігати за перепалкою цих двох.
- Ще чого,- не погоджуючись замотав головою Тоору,- це, чиста випадковість, а мої тренування допомагають мені ставати краще.
- Та невже! Ти вже вилетів з тренувань на місць через свою впертість, дякуй долі за те, що в нас немає змагань у цей час. Ти скоро з своїми заганяннями себе до сьомого поту, дахом поїдеш.- не вгавав Івазумі.
Лице Оікави збідло, зіниці розширилися ніби від усвідомлення, а потім він дзінко і навіть трохи істерично розсміявся:
- Схоже я і дійсно без тебе, Івасику, втрапляю у халепи! Тому дякую тобі за те, що ти тут,- з якимось дивним полегшенням у голосі сказав Тоору.
- Ти чого це надумав?,- здивувався Івазумі.
А потім йому ніби перехопило подих, він зустрівся поглядом з другом і застиг ніби зачарований. Він давно вже не помічав як личила Тоору щира посмішка. Його очі сяяли, а обличчя здалося Хаджіме дивовижно привабливим. Стоп, стоп,стоп. Привабливим? Про що він узагалі думає, що за дурниці, вони ж друзі . Хаджіме відчув себе присоромленим, а ще він відчув що його обличчя несподівано для нього самого почервоніло, ба навіть запалало. Він різко відвернувся від Оікави і швидко вирівняв дихання.
Здається Тоору не помітив цього випаду з реальності Івазумі, а от Макі точно помітив. Його брови запитально поповзли вгору, але буквально через секунду в його погляді з’явилося розуміння.
- Дякую вам, що довели мене сюди і зачекали, і вибач, Івасику, що я на тебе нагримав, мені дійсно прикро.
- Забудь,- махнув рукою Івазумі,- усе гаразд. Ну то що ходімо?
- Ні, йдіть без мене,- сказав Тоору.
- Знову хочеш з усім впоратися сам? Скільки можна! Ти ж бачиш що ні до чого хорошого це тебе не доводить і…- запротестував Хаджіме.
- Івазумі, він у нормі,- поклавши руку на плече Хаджіме сказав Макі,- йому потрібно побути самому.
І вони пішли, залишивши Оікаву позаду.
Та на півдорозі Макі зупинився:
- Я хочу з тобою серйозно поговорити.
- Гаразд,- кивнув головою на знак підтвердження своїх слів Хаджіме.
- Ти ж дійсно опікуєшся Оікавою так сильно, бо цінуєш його? Бо він тобі дорогий?
- Ну звісно, він хоч і бовдур, але все ж він мій найкращий друг.
- А він тобі справді просто друг? Не зрозумій неправильно, але мені здалося що сьогодні у медпункті ти побачив у ньому не лише друга.
- Я не розумію про що ти говориш,- пробурчав Хаджіме,- у медпункті я просто був у стані шоку і сильно хвилювався за нього, от і все.
- Гаразд, нехай буде по-твоєму, але що ти скажеш, якщо я скажу тобі що майже певен – у Оікави є до тебе почуття, і вони точно не просто дружні.
- З чого ти взагалі так вирішив? Він точно по дівчатам, у нього ж навіть дівчина була…
- Ага, була, та чомусь зовсім не довго. Повір у команді усі бачили як він на тебе дивиться коли ти не бачиш. А сьогодні я бачив твій погляд, можливо ви обоє думаєте що ви просто майстри ховати свої емоції, але як на мене ви просто закохані дурні.
- Я… Я не певен, що я закоханий…- якось збентежено сказав Івазумі.
- Але він тобі подобається, чи не так?
- Так.. Я думаю що так.
- Ну що ж це звісно не моє діло, але я думаю що хтось має сказати тобі це. Тобі дійсно варто йому зізнатися, бо він той ще впертий віслюк, але віслюк якому страшенно болить. Він боїться зруйнувати вашу дружбу, тому ніколи не зізнається першим. Якщо цього не зробиш ти,то мабуть втратиш його, ви обоє втратите одне одного. Але справа ваша, можете спробувати залишитися друзями якщо хочете.
Вуха у Хаджіме запалали як тільки він уявив що вони з Оікавою можуть бути більше ніж друзями. Усі тримання за руки і час наодинці, набували геть нового значення, а тоді Івазумі згадав ті обійми і його обличчя запалало.
- Гей, все гаразд, я не сказав вам одружуватися чи щось таке, розслабся.- майже сміючись промовив Макі дивлячись на червоного Івазумі, бачити його таким розгубленим і присоромленим було незвично.
Увесь залишив шийся шлях вони пройшли мовчки кожен заглиблений у свої роздуми. Попрощалися і швидко розійшлися. Івазумі усе пркручував у голові їхню розмову з Макі. Чи це все насправді? У Оікави є до нього почуття? Тоді зрозуміло чому він постійно замикався і дивно себе вів, а Івазумі був як останній дурень і не помічав очевидного так довго. Цікаво чи дійсно могли б стати чимось більшим ніж просто друзями? А потім Хаджіме згадав щасливий і приємний сміх Тоору який почув у медпункті і його неймовірно сяйливу посмішку і зрозумів, неважливо як, але він хоче зберегти її на лиці Оікави зберегти лише для них двух. Йому захотілося аби таким і відкритим і щасливим Тоору був завжди поряд з ним, бо саме це робило щасливим Івазумі. Схоже він і дійсно закоханий бовдур…
Додати до улюблених