***
Пустота. Ніяких снів. Просто темно.. Лиш мелодія пісні розриває таку в’язку, наче болото, ніч. Її на перший погляд весела мелодія, несла у собі глибокий сум, який змінював.. Не знаю як описати.. Він був такий, наче майже переможений у бою герой, зібравши останні сили, підвівся з колін, що б віддати своє життя, за любов, за життя тому хто був його серцю близький. Наче хтось незримий, простягує їй, ще остаточно не вбитій горем через знання того, що втратила все, що мала, але страшні здогадки, які прибили її крила срібними цвяхами до землі, руку. Таку теплу, велику, видно, що чоловічу руку. І голос із пісні промовляв:
*Я буду слухати твій тихий плач
Щоб ти не втомилась в загубленому кутку серця
Крізь щілину у дверях цього замкнутого простору під назвою “ти”
Тихий плач, який тільки я можу почути
Тихий плач, який ти приховувала*
І тільки обличчя не було видно. Голос лунав, ніби, скрізь, обіймаючи за плечі, заспокоював червону пташку у грудях, що от-от розіб’є свої яскраві крила у приступі власної безпомічної молитви про спасіння.. Спасіння від болю.
*Я буду плакати з тобою Перестань це стримувати, відпусти,
Якщо ти втратиш сили, я буду тримати тебе
Просто спирайся на мене, бо я тебе не покину
Я думаю, що це непросто витримувати
Є багато випадків, коли ти не можеш цього зробити
Навіщо ти змушуєш себе усміхатись? “Все добре”, я скажу це тобі*
І ось промінь надії м’яко освітив волосся та контури обличчя чоловіка, що зігріває своїм теплом, наче літнє сонечко. Лице.. Такі гарні очі.. Губи на вигляд такі м’які, майже не справжні, наче в фарфорової ляльки. Ось-ось він вийде на світло і вона зможе роздивитися його, побачити того хто пробив непроглядну темряву її свідомості і своїм співом, зняв важелезний валун з її грудей, що от-от би задушив її, розчавив, не залишивши і згадки. Ще мить…
– «І я прокинулась…»
Додати до улюблених