***
Хотів він чого чи ні, але доля привела його до будинку… Першого власного будинку. Тут пройшла його юність з однією чарівною дамою, яка стала його дружиною та подарувала чарівну донечку. Та щастя довго не тривало… Після смерті Поттерів в якій звинуватили саме його – Сіріуса Блека. Та життя за гратами стало ще гіршим. Щотижня протягом дванадцяти років, до нього навідувалась хоч одна людина з міністерства. І лише один раз завітав брат, який і повідомив звістку про Рене Блек.
Ніч після матчу, додалася до кошмарних снів Блек. Прокинувшись в холодному поту, дівчина випросталась з одіяла, ноги торкнулись холодною навіть крижаної підлоги. Навшпиньки пройшла до дверей, дуже повільно відчинила двері та вислизнула в коридор будинку, наче вітер. Голова гуділа через надлишок думок, від коли Марі повернулась з Гоґвортсу її мучили докори сумління. Вона вирішила що усе розповість Реґулусу вранці. Зараз дівчина прямувала по коридорі другого поверху, Блек хотіла спуститись в сад їй було необхідне свіже повітря, а ще споглядання за зорями заспокоювало. Але вона зупинилась біля дверей кімнати хрещеного, В кімнаті горіло світло, про це свідчила помаранчева смужка, яка виднілась внизу дверей. Стиснула руку в кулак і тричі постукала. З хвилину нічого не відбувалось.
– Невже заснув з увімкненим – подумала Блек, але вирішила ще раз постукати.
Зі скрипом двері відчинилися, Блек був одягнений у чорний костюм без піджака. Зазвичай у такому вигляді, він ходив на роботу,в юридичну фірму, чи в міністерство магії, якщо додати мантію. Погляд зелених очей був стурбованим, він намагався це приховати.
– Мила, щось сталось? – він відійшов в бік, запрошуючи племінницю, увійти до кімнати.
Марі зайшла до кімнати та зачинила двері. Зелені стіни з чорними меблями, нагадували вітальню слизерину.
Блек вдихнула вже звиклий запах книг та вогневісок. На журнальному, скляному столику, який був навпроти каміну, була книга та дві порожні склянки, біля столика було два крісла. За ними біля вікна стояв диван. В правому дальньому кутку була шафа з одягом та поруч книжкова шафа, в лівому куті знаходилось ліжко. Дівчина сіла на диван і коли поруч присів хрещений, вона почала оповідь. Розповіла усе в спокійному тоні та повільному темні, описуючи кожну деталь. Розповіла, як зайшла в заборонений ліс, а потім наткнулась на золоте тріо, про те як на Рона напав пес, який виявився Сіріусом Блеком. Зрада Пітера Петіґрю, Правда про смерть Поттерів. Ремус Люпин – вовкулака. Та все інше з слів Гаррі, тому що Блек залишилась разом з Роном в медичному крилі, через травмовану руку.
– Вибач, що не розповіла раніше. – дівчина видихнула і з надією глянула на Реґулуса.
Він накрив її холодні руки своєю долонею. Його обличчя випромінювало спокій.
– А я думав як тобі усе пояснити. – загадково промовив він, та підвівся з дивану.
Спочатку Блек подумала, що він іде по книгу, але Реґулус доторкнувся до ручки дверці шафи з одягом, звідти заплутавшись в одязі випав чоловік, з чорнявим волоссям. Хрещений допоміг йому піднятись і Блек впізнала в ньому батька. Втомлений з розпатланим волоссям, синці під очима свідчили про недосип або ночі без сну. Але він посміхався. Як-не-як повернувся додому.
Марі вагалась… Не знала як їй вчинити. Думки збивалися в один руйнуючий вир.
“Обійми його”
“Тримайся осторонь”
“Він же твій батько”
“Ти бачиш його вдруге в житті”
Сіріус, ніби розуміючи її, широко розвів руки і дівчина відкинула всі думки сильно обійняла батька, їй здалось ніби він видихнув.
“Невже було видно мої вагання?”
– Я лише хотів побачите тебе, переконатись, що ти не постраждала, після ночі яку влаштували смертажери. Та наткнувся на Реґулуса. – мовив Сіріус все обіймаючи доньку.
Блек сиділа на дивані підпираючи обличчя рукою.
Навпроти на кріслах розмістились брати Блеки. Вони обговорювали те як усе розкажуть матері.
– Поставте її перед фактом, та й по всьому.
Дівчина позіхнула прикриваючи рот рукою. Після цього одразу спіймала докірливий погляд зелених очей.
– Обговоримо це завтра. Ранок вечера мудріший. Добраніч Марі. – мовив Реґулус, піднявся з місця та підійшов до дверей, очікуючи племінницю.
– Гаразд
Як тільки за дівчиною зачинились двері, Реґулус пройшов до шафи задумливо споглядаючи на книги, після хвилиного мовчання, він холодно мовив.
– Про Рене ні слова , вона не знає.
– Тобто? Що ти їй сказав? – вражено запитав Сіріус та підвівся з дивану.
– Для Марі вона мертва, в прямому сенсі.
– І це по твоєму краще!? – спалахнув люттю старший Блек
.
– Так – в спокійному тоні відповів Реґулус та продовжив – Краще нехай вважає, що вона мертва, і це частково є правдою, решту їй не варто знати… Це її ранить.
Ранок розпочався з криків. Вальбурга лютувала та нарікала на старшого сина, запальний характер Сіріуса довго не витримав і це все переросло в добрячу сварку. Реґулус та Марі намагались цьому завадити, але нічого не вийшло.
– ЦЕ МІЙ ДІМ! І ТИ НЕ МАЄШ ПРАВА ТУТ ЩОСЬ ВИРІШУВАТИ!! – остаточно крикнув Сіріус.
– Ще чого!? Я залишаюсь тут , інакше ти занепастиш життя моєї внучки! – гаркнула місіс Блек.
На що Реґулус втомлено прикрив очі рукою і прошепотів.
– Вона тільки цього і добивалася.
Додати до улюблених