Юкатанські Роме і Джульєтта
Останній тиждень лютого.
Меріда.
Вечір.
Кімната хлопців.
Едмундо, сидить за конспектами: Телефон? – почав вставати – Я візьму слухавку?
Ампаро, дивиться на годинник: Сиди. Я сам візьму.
Ампаро підійшов до телефону.
Ампаро, телефоном: Слухаю вас.
Хосе Анхель: Синку! Ти не міг поїхати у наш будинок?
Ампаро, переклав слухавку: До будинку дідуся?
Хосе Анхель: У найближчі дні.
Ампаро: Сьогодні середина тижня. А що там потрібно знайти, або зробити?
Хосе Анхель: Просто перевір. Я б сам з радістю. Та робота.
Ампаро: Домовились.
Хосе Анхель: Як твоя гра?
Ампаро: Все добре. Наступна гра з хлопцями рахівниками.
Хосе Анхель, заповнює бланк: Зрозуміло. Як сусід?
Ампаро, посміхнувся: Едмундо сидить навчається.
Хосе Анхель: Щоб тобі не було сумно можеш запросити і його.
Едмундо, хитає головою: Не треба.
Ампаро, посміхнувся: Зрозумів. Молодому організму потрібне повітря. Як там сестра?
Хосе Анхель, відклав заповнений бланк: Сьогодні навчається.
Ампаро: Передавай мамі вітання. І як казав один капітан, відаю швартові.
Хосе Анхель, подивився на таблиці: Сам то як?
Ампаро: Гризу граніт науки. – посміхнувся – От зараз приєднаюся.
Хосе Анхель, відкинувся на спинку: Якщо бажаєш, то приходь.
Ампаро: Ти зовсім запрацювався.
Хосе Анхель: Такий він хліб лікарський.
Ампаро поклав слухавку.
Едмундо, береться за голову: І навіщо потрібні ці знання з цитофізіології?
Ампаро, сів поруч: А навіщо тоді потрібно знати першу медичну допомогу, – проковтнув грудку – або скажімо охорону праці?
Едмундо, відклав конспект: То важливо. Без надання першої медичної допомоги, знижуються шанси на порятунок.
Ампаро: Звісно, це ближче до людей, що вивчають лаборанти.
Едмундо, подивився на годинник: Засиділися ми.
Ампаро, відкрив конспект: Я ще повторю.
Едмундо, посміхнувся: І підемо на пробіжку.
Ампаро: Ні в якому разі. Нозі потрібен спокій.
Едмундо, подивився на ногу: А вона свербить.
Ампаро, дивиться у зошит: Якщо трохи то добре.
Едмундо, бере книгу: Пригоди Арсена Люпена. – відкрив книгу – Почитаємо.
Ампаро: У мене вдома ціла серія.
Едмундо: І скільки книг?
Ампаро: Про Люпена – п’ять.
Минуло сорок хвилин.
Ампаро, відклав конспекти:Нарешті.
Едмундо, посміхнувся: Вже так любиш вчитися?
Ампаро: Терпіти не можу писанини.
Едмундо, відклав книгу: Підемо гуляти?
Ампаро: Лише до найближчого кафе.
Вийшли на подвір’я.
Амеда: Привіт, хлопці.
Едмундо: Привіт, красуня. Бачилися сьогодні.
Амеда: Щось не помічала.
Едмундо, смикнув край сорочки: Брат не з’являвся?
Амеда: Не бачила. – посміхнулась – Донна Роса.
Ампаро: Чого став, пішли.
Едмундо, посміхнувся: Пішли.
Вийшли на вулицю.
Едмундо: Я чув твою розмову. А де зараз твій дідусь?
Ампаро, перебирає гроші: З батьками живе. Де ж ще?
Едмундо, тихо: Ти будь уважним і обережним. Пригадай що було на першому курсі?
Ампаро: Це ти про тих хлопців з перших лекцій? То все вигадки. Дурня.
Едмундо, озираючись: Я не був таким самовпевненим.
Ампаро: Ходімо до того бару.
Підійшов Родріго.
Родріго: Приємна зустріч.
Ампаро, посміхнувся: Привіт, старий.
Едмундо, посміхнувся: Розділимо трапезу.
Родріго, посміхнувся: Тоді я пошукаю ще десятьох.
Ампаро, посміхнувся: Навіщо?! Ми і утрьох чудово проведемо вечір.
Дорогою до бару.
Родріго: А швидкі японці.
Ампаро: Здалися тобі вони?
Родріго: Але як? Нещодавно Сінгапур. Тепер от до Австралії дісталися. Дарвін палає.
Едмундо: Ти за них переймаєшся?
Родріго: Не за них. Мені близька духом Британія.
Ампаро, посміхнувся: А мені французи. А тобі друже?
Едмундо: Іспанці. Хто ж ще.
Підійшли до бару.
Родріго: Відчинено.
Ампаро, тихо: Ти як друже?
Едмундо, тихо: Нормально. Як би на квартал довше то не зміг.
Зайшли до бару.
Родріго: Дивно. Порожньо.
Ампаро: Проте вільних місць достатньо.
Едмундо, сів до столу: Мені вже і тут добре.
Ампаро, сідає до столу: Ти таку, друже, гру пропустив.
Родріго: Мені хлопці казали.
Едмундо, посміхнувся: Та і ні про що розповідати…
Родріго, відходить від столу: Я за пивом.
Едмундо: І щось поїсти.
Родріго: Будуть стейки.
Хлопець підійшов до стійки.
Ампаро, посміхнувся: Оце вже наїмося.
Едмундо: То розкажи де знаходиться будинок.
Ампаро: Там дуже гарно. Неподалік від узбережжя. На самій околиці міста.
Родріго швидко повернувся.
Ампаро, задоволено: Оце так порції!
Родріго, посміхнувся: І це ще не все. З ними також маніок.
Едмундо: Невже з самої Колумбії?
Родріго, сідає до столу: Смачного, хлопці. Все набагато ближче.
Едмундо, їсть стейк: Ум! Як смачно.
Після вечері вийшли з бару.
Ампаро: А смачне пиво.
Едмундо: І м’ясо теж.
Родріго: А гарний викладач з Цитофізіології. Паула Морін.
Едмундо: Здається що вони одружилися. Еріберто і Паула.
Ампаро, плескає по плечу Родріго: В прольоті.
Едмундо, посміхнувся: А як тобі Ноемі, та Норма?
Родріго: Вони красуні.
Ампаро: От виповниться нам вісімнадцять.
Родріго, понуро: Яке зовсім незабаром. Запрошую, друзі.
Ампаро, посміхнувся: Раптом не Першого квітня?
Родріго: Четвертого. – зітхає – А що Першого?
Ампаро, посміхнувся: Ну як? День сміху.
Едмундо, радісно: Гайда веселитися!
Підійшли до парку.
Родріго, жартома: Невже гра у хованки?
Едмундо: Ні. Не ховатися.
Ампаро, посміхнувся: Ховайся, хлопче.
У парку.
Едмундо, потер руки: То що граємо?
Родріго: Дитячі забавки.
Ампаро, посміхнувся: Граємо.
Провели разом чудовий час.
Едмундо, сміється: Невже таке було?
Родріго: Саме так. Вимазалися крейдою.
Ампаро, посміхнувся: Відчуваю що був поряд. Бо саме таке траплялося з нами.
Едмундо, захоплено: Хлопці от послухайте, як ми з братами. Пам’ятаю одного разу їздили на конях.
Родріго: Родео?
Едмундо, посміхнувся: Ні, до того не дійшло. Вчасно нас зупинили.
Той же вечір.
Коста Дорада.
Будинок Ернандес.
Вітальня.
Мігель: То що дівчатка?
Чепа: У мене сьогодні були танці. Ноги відпадають.
Регіна: Що ти хотів тату?
Мігель: Поки я вдома. Потрібно дещо поновити фасад будинку. Дещо прибити, де пофарбувати.
Регіна: І коли це зробити?
Мігель: У найближчі дні.
Чепа: У нас школа і взагалі…
Регіна: Сьогодні вже середа. На вихідних.
Мігель, тихо: А зараз вечеряти і відпочивати.
Разом зайшли до їдальні.
Мередіт, ставить деко: Про що розмова?
Мігель: Про оновлення фасаду.
Мередіт, подивилась на чоловіка: І ти впораєшся?
Чепа: Ми допоможемо.
Мігель, обіймає доньок: От бачиш. У мене ціла команда.
Мередіт, сідає до столу: Годі вам. Вечеряємо.
Чепа, сіла на стілець: І будуть солодощі?!
Регіна, бере виделку: Їж що бачиш.
Після вечері.
У дівчачій кімнаті.
Дівчата лежали на ліжках.
Чепа: А на вечерю, королева Медичі з’їдала одне яйце і маленьке тістечко.
Регіна, подумки: Мама веде щоденник. От би і мені.
Чепа: Ти мене чуєш? Агов!
Регіна, посміхнулась: Чую, сестричко. Я тебе чудово чую.
Чепа, встала з ліжка: А чого мовчиш?
Регіна, дивиться на стелю: Дещо думаю.
Чепа, підійшла до шафи: Про День Народження?
Регіна: І про нього теж. Треба шити сукню.
Чепа: Вона буде найгарнішою. З фатину. Це така легка тканина…
Регіна, подивилась на сестру: Де ти її знайдеш? У тітки Сусанни?
Чепа: З тієї тканини шили собі сукні ще французькі королеви?
Регіна, сміється: Що самі сиділи з ниткою і голою у одній руці. – розвела руки – А з тканиною у іншій…
Чепа, підійшла до дверей: Я на прогулянку.
Регіна, підвелась: Сама далеко не ходи.
Чепа, відкрила двері: Я буду в саду.
Чепа вийшла з кімнати.
Регіна, дивиться на фото: Ти як, друже? Чи сумуєш? – тихо – Мій коханий.
До кімнати постукали.
Регіна: Вже щось забула.
Мередіт, зазирнула: Доню, займаєшся?
Регіна, ховає фото: Ні. Сиджу і думаю.
Мередіт, посміхнулась: Про церемонію?
Регіна: А що в ній особливого?
Мередіт, сіла коло доньки: Наскільки мені відомо, то Кінсеаньєра, дуже важлива подія в житті дівчинки.
Регіна: Це як вступ до шлюбу?
Мередіт: Саме так. От у арабському світі дівчинка вже у дев’ятирічному віці – наречена.
Регіна, посміхнулась: Невже так рано виходять заміж?
Мередіт, обіймає доньку: Звісно що пізніше. – дивиться на ліжко – А де це менша?
Регіна, посміхнулась: Пішла солодощі шукати. До саду вийшла.
Тим часом у саду.
Чепа: Тату?
Мігель, сидить на лавці: Маленька? Сідай ближче.
Чепа, сіла озираючись: А що ти робиш?
Мігель: Відпочиваю. Дивлюсь на зірки. – показує рукою – Он бачиш те сузір’я схоже на людину?
Чепа, дивиться на зірки: Це у кого нібито лук і стріли у руках?
Мігель: Саме так. Назва йому Оріон.
Чепа: А в кого він цілиться?
Мігель: У сузір’я Тільця і Овна. Колись давно за зірками знаходили шлях мореплавці. Зараз орієнтуються льотчики.
Чепа, подивилась на батька: То це правда, про хлопця? Я ще мала для цього. Мені закидонів від Лучо вистачає.
Мігель, невдоволено: Доню, що за вирази?
Чепа, дивиться на квіти: З ким поведешся…
Мігель, зіщулився: Заходимо.
Чепа: А мені добре.
Мігель, обіймає доньку: Заходимо. – посміхнувся – За невиконання прохання, слідує покарання.
Чепа: Найсуворіше?
Мігель, посміхнувся: Аякже. Місяць без морозива і цукерок.
Минуло три дні.
Місто Меріда.
Ранок.
Коло будинку.
Ампаро, обіймає батька: Тату!
Хосе Анхель, подає ключ: Моя пташка швидко вас домчить.
Едмундо, посміхнувся: А ім’я у цієї пташки є?
Ампаро, посміхнувся: Наш Орел. А ти тату як?
Хосе Анхель: До вечора повернеш. – озирнувся – Мені вже час. І ви не затримуйтеся.
Чоловік поспішно пішов вулицею.
Едмундо, посміхнувся: Їдемо?
Ампаро, сідає за кермо: Поїхали.
Едмундо, сів поруч: Міг би допомогти.
Ампаро: Тобі важко?
Едмундо: Вже як бачиш сів. То куди далі?
Ампаро: А до Прогресу одна дорога. На північ.
Едмундо: Настав час пригод.
Ампаро: Ніяких пригод. – заводить двигун – Вирушаємо.
Минула приблизно одна година.
Місто Прогресо.
Будинок Перес.
Ампаро, посміхнувся: Приїхали.
Едмундо, вийшов з автівки: Гарне місце. – озираючись – Я б сказав що чудове.
Ампаро, підійшов до будинку: Колись цей будинок належав моїй родині. – відчиняє двері – У ньому провів своє дитинство мій батько.
Едмундо, підійшов ближче: А зараз виставлений на продаж?
Ампаро, відкрив двері: Прошу, друже.
Зайшли до будинку.
Едмундо: Просторо і багато світла. – зупинився коло шафи – Багато книг. І купа фотографій.
Ампаро, озираючись: Рідкісні знімки з мого дитинства.
Едмундо, посміхнувся: Який гарний малий.
Ампаро, знімає простирадло: Там мені здається, що три. – сідає за стіл – Відпочинемо.
Едмундо, сів навпроти: Цікавий інтер’єр.
Ампаро, посміхнувся: Це все моя бабуся. Скільки себе пам’ятаю, її захоплення Францією. І у балетну школу вона мене теж вперше привела. Ноги і руки досі пам’ятають ті рухи. Балет, повік не забуду.
Едмундо, посміхнувся: А вона часом не француженка?
Ампаро, встає від столу: Сходимо на пляж. Ти питаєш чи француженка вона? Ні, вона не француженка.
Хлопці вийшли з будинку.
Едмундо: І куди?
Ампаро, показує: За тими пальмами.
Дорогою до моря.
Ампаро, йде попереду: Ти друже не відставай. – озирнувся – Оце так явлення!
Едмундо, чухає собаку: Гарний пес.
Ампаро: І звідки він?
Едмундо, випростався: Ще від самого будинку.
Ампаро, посміхнувся: Гарний спаніель.
Едмундо, озирнувся: Все як і вдома. Місце для ранкових пробіжок.
Почувся гавкіт.
Ампаро: Це ще на кого?
Едмундо: На птахів.
Ампаро, прислухався: Точно! Водяна курочка.
Едмундо: Будемо йти?
Ампаро: Пройдемо до тих пальм.
Едмундо, посміхнувся: Домовилися.
Прогулюючись до пальм.
Ампаро: Студенте Родрігес, так з чого складається найпростіший живий організм – клітина?
Едмундо, посміхнувся: Професоре Перес, клітина елементарна структура і функціональна одиниця живого організму.
Ампаро: Наступне питання. Що таке елементарна структура і функціональна одиниця?
Едмундо, сміється: Низька елементарних частинок має складну внутрішню структуру.
Ампаро, обіймає за плече: Професоре Перес. Ти довго думав?
Едмундо, посміхнувся: Ти, друже, дійсно став схожий зараз на професора.
Минуло десять хвилин.
Під пальмами.
Ампаро: Ми на місці.
Едмундо: Я вже хочу пити.
Ампаро: Тут неподалік продають свіжі соки. Пішли?
Едмундо: Пішли.
Вуличне кафе.
Бармен, посміхнувся: Слухаю Вас.
Ампаро: Нам потрібен сік.
Едмундо, чує бурчання: І щось перекусити.
Бармен: Сік Мікс і два тако. Розташовуйтеся.
Ампаро, посміхнувся: І довго чекати друже?
Бармен, чавить сік: Одне натискання і дві склянки соку.
Підбіг пес.
Едмундо, дивиться на ноги: Знову він.
Бармен, наповнює склянки: Це мій собака. Чарлі.
Едмундо, посміхнувся: Дійсно схожий на Чапліна. Не треба.
Пес облизав Едмундо ногу.
Ампаро, посміхнувся: Молодець, Чарлі. Шматочок м’яса буде твій.
Бармен, подає тако: Вам пощастило, що я раніше прийшов.
Ампаро: І які справи у місті?
Бармен: Лише місцеві і з десяток-другий туристів. Ви я бачу туристи.
Ампаро, посміхнувся: Як знати старий.
Бармен: Ти так схожий, на одного чоловіка. Я тоді був ще малим, коли його бачив востаннє.
Ампаро, посміхнувся: Сеньйора Хуліано Переса? Усі хто знає мого діда всі так кажуть.
Едмундо, дає шматочок м’яса: Чарлі? Чарлі? Хороший хлопець.
Пес з’їв все.
Після короткої сніданку.
Дорогою до будинку.
Ампаро: Хоч батько і не казав щось брати. Та я візьму.
Едмундо: Оті фотографії?
Ампаро: Декілька книг.
Коло будинку.
Едмундо: Відпочинемо тут?
Ампаро, посміхнувся: Що ж добре.
Тим часом у Коста Дорада.
Ранок.
Будинок Перес.
Дівчача кімната.
Чепа, наспівує: Крихітко, будь ласка, не йди. – розчісує волосся – Крихітко, не їдь у Новий Орлеан.
Регіна, посміхнулась: Це що за пісні?
Чепа, озираючись: Це уроки з англійської.
Регіна: З блюзовим відтінком?
Чепа, продовжує розчисувати: А якщо і так?
Регіна: У тебе чудовий голос. Але трішечки м’якше і повільніше. – наспівує – Ти знаєш як я тебе люблю, дівчинко, не йди.
Зазирнула мати.
Мередіт: Прокинулись?
Чепа, бере шпильки: Так. Мамо, як я співаю?
Мередіт: Непогано. Сніданок чекає. До обіду мене не буде.
Чепа, підбирає волосся: Щоб нічого не заважало.
Мередіт зачинила двері.
Регіна: Пів дня з татом.
Чепа: Виходимо.
Регіна: І ти будеш фарбувати?
Чепа:Хоча б терасу.
Регіна: Білою фарбою?
Чепа, крутиться коло дзеркала: Так. Так. Так.
Після сніданку.
На подвір’ї.
Мігель: З чого його почати?
Гаспар, підійшов до паркану: Допомогти, дядьку?
Мігель: І чим ти допоможеш?
Підійшли дівчата.
Регіна: Лепетанням язиком.
Мігель: Ти драбини не боїшся?
Гаспар, закручує сорочку: Ні.
Мігель: А вбрався як на парад. Що ж. Почнемо.
Гаспар, поліз на драбину: То що робити?
Мігель: Знімай фарбу.
Гаспар, дивиться на низ: А звідси сестра ще гарніше.
Регіна: Ти дивись шию не зверни. – сміється – Рятувати буде нікому.
Мігель: Ти, хлопче, будь обережним.
Чепа, бере пензель: То можна розпочинати.
Мігель: Спочатку знімаємо фарбу. На скільки це можливо.
Чути пісню.
Регіна: То що робити мені?
Гаспар, наспівує: Цілуй мене, цілуй мене міцно.
Мігель: Обирай, або зверху, або низ.
Регіна, зітхає: Буду коло сестри.
Розпочали роботу.
Регіна, знімає фарбу: А брат невгамовний. Все співає.
Чепа, кладе жорстку щітку: Фарбуємо?
Регіна, перевіряє роботу: Гарно. Ти фарбуй тут. А я коло сходів.
Тим часом нагорі.
Гаспар, насвистує: Дядьку. Як правильно знайти підхід до дівчини?
Мігель: Скільки у світі дівчат, стільки і варіантів підходу до них. Це як книга у руках.
Гаспар, працює наждачним папером: А все ж?
Мігель: Бути уважним. Ні в якому разі не ображати. Жінка як піаніно. А чим старіша жінка, тим інструмент налаштування делікатніше.
Гаспар, витягає цвяхи: Оце так наука. Тут деревина, зовсім слабка.
Мігель, бере стару дошку: Все легко замінити.
Дівчата працювали вправно.
Регіна, кладе щітку: От тепер можемо фарбувати.
Чепа, відкинула папір: І де це мама?
Регіна, посміхнулась: Маленька дівчинка скучила? А мама з подругою. П’ють каву.
Чепа: Вже хочу до неї…
Регіна: Маленька, тобі не п’ять років. – відкрила фарбу – Працюємо.
Чепа, бере пензель: Добре.
Тим часом у двох будинках від місця подій.
Вітальня.
Ельвіра, ставить тацю: Невже побудемо у тиші!
Мередіт, бере каву: Які аромати. – принюхалась – А де домашні?
Ельвіра: У кожного свої справи. Хлопці на спортмайданчику. Донька у подруги.
Мередіт, посміхнулась: А мої працюють.
Ельвіра, п’є каву: У тебе дуже гарна шкіра. У чому секрет?
Мередіт, бере солодощі: А немає ніякого секрету. Все дуже просто. Рожева вода і лимони. – їсть пудінг – Яка смакота.
Ельвіра, посміхнулась: Це Капіротада.
Мередіт: Я впізнала. Яку так люблять мої діти.
Ельвіра: Ти не проти музики? – підійшла до клавісіна – Я можу зіграти.
Мередіт, посміхнулась: Мені співу і вдома вистачає. – підперла щоку – І чого це моя дівчинка весь час бігала до Родрігес? Як все набагато ближче.
Ельвіра: Бо Жизель, майстер володіння голосом. А я лише музичний супровід. А то опера.
Чути як відчинилися двері.
Ельвіра: Моя дівчинка прийшла.
Мередіт, посміхнулась: А зіграй щось.
Ельвіра, сіла за клавісін: Давно не грала її. Що ж це буде моя улюблена композиція.
Ельвіра торкнулась клавіш.
Мередіт, захоплено: Невже це Сон?..
Ельвіра: Літньої ночі.
Тим часом коло будинку Ернандес.
Регіна, посміхнулась: Що я чую!
Чепа, фарбує перила: Заграла музика.
Регіна, фарбує стовпчики: Медельсон.
Гаспар, дістає цвяхи: Дядько. Вам варто змінювати житло.
Мігель: Знову дошка?
Гаспар: Угу. – озираючись – Можливо що цей бік будинку більше піддається атмосферному впливу?
Мігель, знімає залишки фарби: Так і є. Не минуло й пів дня.
Гаспар, почав спускатися вниз: Я за фарбою.
Мігель: Стривай. Потрібні нові дошки.
Гаспар: А вони є?
Мігель, спускається драбиною: У коморі. Знайдемо.
Зайшли за будинок.
У коморі.
Мігель, дістає дошки: Одна і друга.
Гаспар, бере до рук: Гладенькі.
Мігель: І де ти навчився так працювати?
Гаспар: На вахті. Будиночок для відпочинку такий іноді старий трапляється, що не знаєш яким дивом він стоїть. – озирнувся – Будемо йти?
Мігель: Так. Бо незабаром моя жінка повернеться.
Вийшли з комори.
Гаспар: Коли сходяться дві жінки. То для них час припиняє існувати.
Мігель: Гарний з тебе вийшов пілот. Або стрілок?
Гаспар: А я і не хочу.
Мігель: У моїй групі зараз двоє таких як ти.
Гаспар, зітхає: Не поталанило хлопцям.
Мігель: А ти чув на кого навчається Раймундо?
Гаспар: Раймундо Родрігес, майбутній інженер конструктор.
Мігель: Поправка. Авіаконструктор.
Підійшли до тераси.
Мігель: Як робота?
Регіна, наносить фарбу: До вечора буде все сухе. Я маю рацію?
Чепа, фарбує: Що ще фарбувати?
Мігель: Ви великі молодці. Далі ми самі.
Гаспар: А розкажіть щось про льотчиків?
Мігель: Що ж, дитино, життя у льотчиків коротке. А на зорі авіації тим більш.
Гаспар: А все ж…
Мігель, сів на стілець: Тоді слухай. У другій половині минулого століття жило двоє братів…
Минуло півтори години.
Підійшли дівчата.
Регіна: Тату. Ми все.
Мігель, озирнувся: Мої любі. Ви ще і чисті.
Чепа: Підемо вмиватися.
Регіна: І приготуємо обід.
Настав обід.
Підійшла до будинку Мередіт.
Регіна, сиділа на лавці: Матусю.
Мередіт, обіймає доньку: Моя квітко, де ти проростеш? Як повітряна гвоздика,
такою вона була,
так само, як квітка.
Регіна: Як сходила?
Мередіт: Чудово. – оглядає будинок – А ви молодці.
Регіна: Батьку, Гаспар, дуже допоміг. Зараз вони з боку саду фарбують.
Мередіт, шукає очима: А Хосефіна?
Регіна: Накриває на стіл. А що за пісня?
Мередіт: Про гвоздику. Невже не чула?
Регіна: Не доводилося.
Мередіт, цілує доньку: Ходімо, дівчинко.
Мати і дочка зайшли до будинку.
У їдальні.
Чепа, накриваючи стіл: Цілуй мене, цілуй мене міцно.
Мередіт, заходить до їдальні: Гарно. Гарно.
Чепа: Сьогодні суп з кукурудзи.
Мередіт: І скільки ти витратила часу?
Чепа: Близько години. Трішечки більше.
Тим часом тривало фарбування будинку.
Гаспар: Як гарно фарба лягає.
Мігель, посміхнувся: Чи правда, чи почулося?
Гаспар: Я чув як хтось прийшов.
Мігель з хлопцем спустилися на землю.
Мігель: Тепер не страшні дощі. То коли ти на роботу?
Гаспар: У нас так заведено. Тиждень працюю, тиждень відпочинку. У старших хлопців триває робота довше. – посміхнувся – Я піду.
Мігель: Від обіду не відмовляйся.
Мігель і Гаспар зайшли до будинку.
Непомітно стало сутеніти.
Місто Прогресо.
У будинку.
Ампаро: Вже час, друже.
Едмундо, читає книгу: Як цікаво.
Ампаро: Повертаємося. Ще до лікарні заїхати. Потім через все місто добиратися.
Едмундо, закрив книгу: А цікавий герой.
Ампаро, посміхнувся: Ромео?
Едмундо, підвівся з місця: Ну так. У школі ставили вистави.
Ампаро: І хто був Джульєттою? Невже вона?
Едмундо, посміхнувся: Та ні. Однокласниця. Коли наступна гра?
Ампаро: На вихідних. Але пам’ятай, ти ще не граєш.
Едмундо, тримає книгу: А книжка то подарунок. З надписом. Для найкращої подруги.
Ампаро, ставить книгу на місце: Це все сестри. Шукатиме книжку.
Вийшли з будинку.
Едмундо, посміхнувся: Знову цей пес.
Ампаро, відчиняє дверцята: Вуличне кафе зовсім неподалік. Сідай.
Едмундо, підійшов до автівки: Якщо ти допоможеш. – посміхаючись сідає на місце – Жартую.
Ампаро, наспівує: Чарлі, Чарлі. Смішний дивак.
Едмундо: Чаплін геній.
Ампаро, сів за кермо: Звісно що геній. – завів двигун – Вирушаємо.
Минула одна година.
Коло лікарні.
Ампаро, посміхнувся: Приїхали. Друже, виходимо.
Едмундо, прокинувшись: Вже на місці?
Ампаро, дістає ключ запалення: Так. Зараз повертаємо автівку і гуляємо хоч до ранку.
Едмундо, посміхнувся: До ранку точно ні. Відпочивати потрібно.
Ампаро: Втомився?
Едмундо: Ні. – дивиться у вікно – А ось і твій батько.
Хлопці вийшли з автівки.
Підійшов Хосе Анхель.
Хосе Анхель: Як справи?
Ампаро, передає ключі: Хоч зараз заїжджай та живи.
Хосе Анхель, бере ключі: От думаю, кому він дістанеться.
Ампаро, посміхнувся: Звісно що сестрі. Вона старша за мене.
Хосе Анхель, сідає за кермо: Треба думати. Бувай.
Ампаро: Я до тебе зайду серед тижня?
Хосе Анхель: Приходь коли завгодно.
Автівка від’їхала від хлопців.
Едмундо, посміхнувся: Це кличе на ім’я душа моя, Срібносолодкий глас у милої уночі: Для вуха чуйного – мов десь музика лунає.
Ампаро, аплодує: Молодець, друже.
Хлопці пішли вулицею додому.
Коло будинку.
Едмундо, посміхнувся: Брате.
Раймундо, обіймає: Привіт. Не бачив тебе сьогодні, де був?
Ампаро: Зі мною. Зайдеш до нас?
Раймундо: Я не проти вечері.
Ампаро, відчиняє хвіртку: Ми теж.
На подвір’ї.
Едмундо, посміхнувся: А чого це ти сам?
Раймундо: Друзі зайняті. Є хто в’їхав додому на вихідні.
Підійшла Амеда.
Амеда: Яка приємна зустріч.
Раймундо, посміхнувся: Доброго вечора, Амедо.
Ампаро: Ми підемо.
Едмундо: Брате, заходь.
Раймундо: Зайду обов’язково.
Хлопці відійшли від пари.
Ампаро, посміхнувся: Не схоже на те, що зайде.
Едмундо, посміхнувся: Побачимо. То що будемо їсти?
Ампаро: Вечерю туриста.
Едмундо: Звучить смачно.
Ампаро: То пішли?
Едмундо, зробив глибокий вдих: Пішли.
Зайшли до квартири.
Ампаро: Все дуже просто. Нам потрібен один авокадо і кілька креветок.
Едмундо, бере продукти: Тобі допомогти?
Ампаро, посміхнувся: Я сам. Мене мама так навчила. Ти відпочивай.
Зайшли до квартири усміхнені Раймундо і Амеда.
Ампаро: Які люди завітали.
Раймундо: На вулиці зовсім стемніло.
Амеда, посміхнулась: Хлопці, що готуємо?
Едмундо, перегорнув сторінку: Я доповідь з дієтології.
Амеда, сіла до хлопця: І як виходить?
Едмундо, почав писати: Є деякі складні питання.
Тим часом хлопці.
Раймундо: Як день?
Ампаро, розрізає авокадо: Нормально. Були за містом, на березі затоки.
Раймундо, озираючись: Невже з братом так все серйозно?
Ампаро: Там нічого складного. – подає креветки – Ти почисти поки що.
Раймундо, бере до рук: Не густо.
Ампаро, виймає кістку: Ти хоч вечеряв?
Раймундо, посміхнувся: Мене дівчата нагодували.
Едмундо: Воно і видно!
Раймундо, озираючись: Як ти можеш бачити, якщо я стою до тебе спиною?
Едмундо, сміється: Я бачу по твоїх вухах.
Амеда, дивиться у книгу: Тут нічого складного. І тема легка. Основні елементи харчування та їх вплив на життя людини. От що тобі про них відомо?
Едмундо: Білки для будови м’язів. Вуглеводи дають енергію, Жири для того щоб взаємодіяти між білками і вуглеводами…
Амеда: А ще для цього потрібна вода.
Едмундо, пише на папері: Не заважай.
Минуло десять хвилин.
Накриваючи стіл.
Раймундо: Як смачно виглядає.
Едмундо, склав книги: А у тебе з якої теми доклад?
Амеда, підійшла до столу: Кровообіг. А ви хлопці молодці.
Едмундо: Лишайтеся з нами.
Раймундо: Вже пізно для посиденьок.
Амеда: А я не проти.
Хлопці сіли до столу.
Ампаро, нанизує креветку: А розкажи детальніше про невдале Родео.
Раймундо, посміхнувся: Нам було тоді дванадцять років.
Едмундо: Габріель трохи старший…
Раймундо: Так от. Начитавшись книжок про пригоди і тварин.
Едмундо, посміхнувся: Вирішили самі потрапити у пригоди.
Амеда: І що ви зробили?
Раймундо: Таємно, щоб ніхто не побачив. Прокралися до загону з кіньми.
Едмундо, посміхнувся: Нам добре тоді Габріель допоміг. – їсть авокадо – Як смачно.
Раймундо: Тихо відкривши засуви, вивели коней на волю. Озираючись навколо вивели коней за межі ранчо. І поїхали до затоки.
Едмундо, п’є сік: Та не до затоки! А шукати галявину.
Амеда: І знайшли?
Раймундо: Нас знайшли раніше. Батько тоді лютував.
Едмундо: А з ним і дядько Серхіо.
Ампаро, їсть авокадо: Веселе дитинство.
Амеда: Проте є що пригадати.
Едмундо, посміхнувся: Я зовсім забув про ще одну пригоду.
Амеда: Теж з братами?
Раймундо: Мене там не було.
Едмундо: Ні. З кращім другом. Як ми з Гаспаром по банани ходили.
Амеда: Теж уночі?
Едмундо, п’є сік: Рано вранці. Коли всі ще спали. Ми вийшли з будинку Солани і вирушили у бік ранчо Ескобара.
Раймундо: Знайшли у кого красти.
Амеда: І що ви знайшли?
Едмундо: 150 плодів. До тридцяти кілограмів.
Раймундо, посміхнувся: Пригадую, як на тебе тоді кричала мама.
Едмундо: І нічого було кричати. Коли я користь приніс. Чомусь коли батько приносить рибу на нього не кричать.
Після вечері.
Амеда: Підемо ми.
Раймундо: Сходимо на прогулянку?
Амеда: Я не проти. А куди?
Раймундо: Погуляємо центром міста. Послухаємо музикантів.
Амеда: Добре. Підемо. Ти на мене зачекай. Одягну іншу сукню.
Раймундо, посміхнувся: Ти і в цій чарівна.
Хлопець з дівчиною вийшли з квартири.
Едмундо, прибирає зі столу: Сьогодні посуд мию я.
Ампаро, перебирає свою доповідь: Вісім сторінок буде достатньо. Слухай, хлопче. А ти був сміливим.
Едмундо, миє посуд: Ти лише не питай як мені діставалося.
Ампаро: Не буду. Бо сам такий. Щоправда на крадіжки не ходив. А от на полюванні був неодноразово.
Едмундо, посміхнувся: Ти і полювання речі сумісні?
Ампаро: Це у нас родинне. Хоча я вже меншою мірою до цього залучений.
Едмундо, витер руки: Зрозуміло. Вийдемо подихати?
Ампаро: Пішли.
Вийшли з квартири.
Едмундо: Який вечір.
Ампаро, подивився на сидячих: Чоловіки грають.
Едмундо: Не будемо заважати.
Ампаро: У Франції багато клубів для гри у покер.
Едмундо, посміхнувся: І ти там був?
Ампаро: Звідки? Якщо я був ще зовсім юним хлопчиком.
Едмундо, подивився на зірки: Яке небо.
Ампаро, посміхнувся: Подихали?
Едмундо, посміхнувся: Побудемо ще. Дівчата співають.
Ампаро: На нас звернули увагу.
Едмундо, відвертаючись: Я бачу.
Підійшов Ісідоро.
Ісідоро: Хлопці.
Ампаро: Сигар не маємо.
Ісідоро, посміхнувся: Та ні. Просто посидіти. Поговорити.
Едмундо, грубо: Цікаво і про що?
Ісідоро: А ти не груби.
Ампаро: Ви йдіть до друзів.
Ісідоро, махнув рукою: Хлопці. Ви хлопці.
Чоловік пішов до столу.
Едмундо: Не гарно так.
Ампаро:І так добре.
Едмундо: Гра відбудеться наступних вихідних.
Ампаро: У нас відбудеться своя гра.
Едмундо: Не називай знайомство грою.
Ампаро: А якщо вона мені не сподобається?
Едмундо, посміхнувся: Дівчина зі сну не може не сподобатися.
Ампаро: Завтра Перше березня. Піду готуватися до своєї доповіді.
Едмундо: Доповідь за темою?
Ампаро: Фантастична. Дієтологія. Погляд у майбутнє.
Едмундо: Ходімо готуватися.
Ампаро: Найперше сон. А вже потім наука.
Едмундо: І дівчата.
Ампаро, обіймає друга: Ромео. Наш Ромео. Дати тобі кілька уроків з танцю. Як запросити дівчину до вальсу.
Едмундо: Сам розберуся. Якщо у мами спитаю.
Ампаро: Що то за фантастична жінка?
Едмундо: За молодих років прима театру у Барселоні.
Підійшла Ісамар.
Ісамар: Тут говорять про театр?
Едмундо, посміхнувся: Вам коли гроші за квартиру?
Ісамар: За це відповідає моя подруга.
Ампаро: А схожі між собою як сестри.
Ісамар, озираючись: Так, хлопчику, і є.
Ампаро: Якщо ви шукаєте дівчат, то вони у себе.
Ісамар: Хлопці. Мені потрібен лікар.
Ампаро: Зверніться до мого батька. Він найкращий спеціаліст у місті.
Ісідоро, голосно: Або до мене. Всі звертайтеся до мене.
Ісамар, озираючись: Помовчав б хоч хвилину.
Ісідоро почав танцювати.
Едмундо, посміхнувся: Здоров’я починається з харчування.
Ісамар: Не завжди хлопчику. От мені майже сімдесят.
Едмундо, посміхнувся: Спеції. Перець.
Ампаро: А краще за все, комплексний медогляд.
Ісамар: Добре, прийду. А де клініка?
Едмундо, посміхнувся: Дорогою на північ.
Ампаро: Не слухайте. У нього настрій жартувати. Ви церкву Сан Ізабель знаєте?
Ісамар: Так. Я до неї ходжу на месу.
Ампаро: От і батько приймає неподалік. Сеньйор Перес. Хосе Анхель.
Ісамар: Запам’ятала. – посміхнулась – От і сестра.
Підійшла Роса.
Роса: Не спиться, сестро?
Ісамар: З молоддю спілкуюся.
Роса, посміхнулась: Гарні хлопці. Гарні.
Ампаро: Ви знайдете його дуже легко.
Едмундо, посміхнувся: Ходімо, друже.
Ампаро: Я все ж таки підійду до чоловіків.
Едмундо зайшов до себе.
Ампаро повернувся до себе близько опівночі.
Вже зовсім скоро побачить свою дівчину.
Додати до улюблених