Поспати довго не вдалося. Рано-вранці я був зобов’язаний випровадити матір пані Марени в довгу поїздку по якимось справах, але надія поспати після цього була, тому я швидко зібрався й попрямував допомагати завантажувати речі. Марени на вулиці не було, ну звісно, старша пані ніколи не будить дочки, а прощається з нею ще ввечері.
На вулиці було прохолодно, скрізь був маленький туман й роса, що вкривала всю траву, яка від її ваги прогиналася торкаючись землі одними кінчиками листків. Свіжість трохи розганяла сон, але як не крути, а я б з радістю ліг би спати хоч прямо тут.
— Ну все, Станіславе, дякую — це одзивалась до мене старша пані. — Гляди ж за моєю донечкою поки мене не буде!
— Авжеж, Пані, буду глядіти. — Вона так переймається, що без неї панночка Марена зачахне, хоча не знає, що тій буде тільки легше, якщо вона поїде на місяць. Але моє діло маленьке.
Коли карета нарешті віддалилася, я з повним спокоєм пішов спати. Та тільки я почав дрімати й бачити проблиски солодких снів, як мій спокій перервала пані Марена…
***
За чотири години до цього. Вечір. Місце біля лісу.
Я б собі навіть й не дивилася в тут сторону, якби не почула грізне хрипіння тварини лісовика. Ну й що там мені, далеко ходить? Звісно я підійшла та й виглянула з за кущів подивитись, що там цікавенького, а може й смачненького, якщо звіринку перехитрю. Ох, як гляну, а тож той рудий хлопець який майже був у мене в руках! Ну а з ним, не хто інша як блуд! Хто б оце й ще з тими людинками ходив, як не ця зрадниця, злодійка, обманниця…
Нагострила я погляд, чекала, поки щось станеться. Але звір погарчав, а потім утік скавучи. Чого б це? А-а-а та я ж побачила чого б це! У світлі місяця в того хлопчака в руках виблискував кинджал, а той бісів син й на мене ж ним нападав! Ой, бідна моя доле, страшно б і подумати, щоб зі мною було б, якщо ця кровожерлива тварина так тікає від нього!
Пощастило ж мені.
Вже не надіючись на щось нове, я сиділа й дивилася на тих двох, думаючи собі піти вже далі. Та ба! Що за диво те блудисько полізло цілуватися до хлопця, ой то ж сміх буде в лісові. Хоча ж ні… тут більшість дуже людолюбиві, скажуть, що я брешу та прибріхую геть їх. Сама бачила, сама буду пам’ятати й сама сміятись буду з цього. Як тільки блуд пішла в сторону лісу, я здійнялась на ноги й побігла якомога далі.
***
Темрява ніколи не спить, особливо в цьому лісі. Вона чує кожен крок, кожне слово, кожне дихання та чує кожну думку. Й мавку яка стрімголов біжить по лісу, вона теж чує. Вона біжить так швидко, що не бачить, не відчуває нічого слабенька, маленька мавочка.
— І куди це ти біжиш? — По-дитячому невинний голос обірвав її біг.
— Х-хто це?
— Це ж я Міла…
— Т-ти, що ти від мене хочеш? — Мавка перелякана, ноги її трясуться.
— Від тебе нічого, але я знаю, я відчуваю радість блуду й мені це не подобається, я не хочу, щоб вона раділа. — Голос оповивав мавку кругом ,мовби щось нематеріальне, мовби він і був тією темрявою лісу.
— Блуд? А-а-а-а, ну так, ви ж з ним давні знайомі… Так, а що блуд, рада, мабуть, що бавиться з людьми знову, он собі подружку й друга знайшла, я бачила й оце її й трохи раніше, як з якоюсь дівчиною сиділа та вінок плела — Тараторила Зеленоока, в надії, що хтось ще крім неї так само призирає блуда за її любов до людей.
— Дівчиною? Як вона виглядає?
— Білява, гарно вбрана, здалеку багато не роздивишся.
— А як дівчину звали?
— Та хіба ж я знаю?
— Ну то дізнайся!
— Ж чого б це? — Раптом настала тиша, ця тиша била по вухах, аж поки її не обірвав по-дитячому ніжний сміх. До мавки направлялась дівчина. Мавка пам’ятала Мілу, але зараз вона виглядала по-іншому, не дуже вже й змахувала на людську вроду.
— Мавочко, ти ж знаєш, хто я, обіцяю, якщо я зможу нарешті помститися блудові, то вся його територія дістанеться тобі*…
Та мавка схоже вже була згодна на все аби тільки це створіння не підходило до неї. Всі знали Мілу й всі її побоювались…
— Д-добре, я все зроблю, можеш навіть нічого не давати тільки не чіпай мене….
Після цих слів, все зникло. Мавка побігла далі.
***
Марена з криком прокинулась. Їй приснилося щось жахливе, але вона нічого не могла зрозуміти, нічого не могла зібрати докупи. Єдине, що їй приходило в голову, це те, що треба йти до Станіслава. Їй прямо зараз був потрібний хлопець, вона повинна була нього у щось донести…
***
Марена з криком прибігла в мою кімнату, і я ледве не впав з ліжка, шокований взагалі всім. Й тим, що дівчина кричить, й тим, що вона налякана й тим, що спросоння я взагалі нічого не розумів.
— Пані Марено… — я підійшов до дівчини й взяв її за плечі, — Пані Марено, що з вами? Що сталося?!
Дівчина лише хитала головою в різні сторони, намагаючись щось сказати, та страх їй цього не давав зробити. Тому я декілька разів струснув її, це завжди допомагало, й цей раз був не виключенням.
— Стасику… здається прийде біда, — вона впала мені під ноги, закриваючи лице руками. Я опустився біля неї, щоб хоч трохи розібрати її бубніння. — Щось з Єремією, щось погане, й Мавка, Мавка винна й тут в лісі Міла, моя подружка давня, пам’ятаєш я тобі про неї розповідала? Ой, Стасику, допоможи прошу… — Вона знову заридала і я обійняв її намагаючись хоч якось заспокоїти.
Я почав обдумувати всі сказані нею слова: біда з Єремією? Що з тією істотою могло статись? Але з іншого боку, коли сниться якась нечисть, то, мабуть, не слід пропускати такі сни. І Міла… яка ще, до бісової матері, Міла?! Подруга…. Та що виїхала звідси чи що? Так, як вона тоді могла опинитися тут. Ох… та й не діють же на той бісовий ліс ніякі прокльони, щоб його Бог любив.
— Панночко, це лише був страшний сон, йдіть постарайтесь заснути й ви вже цього не згадаєте опісля….
Дівчина мене істерично перебила.
— Ні! Ні!, — Вона кинулась на мене, схопивши краї моєї сорочки й заговорила, — прошу, Станіславе, сходи й перевір, як там блуд прошу. Стежку ти знайдеш, йди прямо по тій галявині, на якій ми плели віночки, йди й потім розкажеш мені там вона, чи ні!
— Я… я…. Блуд? Але ж… я… — Пані Марена раптом ослабла в моїх руках, — Марено! Пані!
Вона дихала, значить жива, значить просто знепритомніла. Але перед цим вже й гарне поручення дала! Піди, каже, в Ліс та перевір, як там блуд!
Блуд…. Й хто такий блуд, що це ще за блуд, нечисть якась, чи що… Єремія… Ага! Ось воно що таке, ота нечиста собака Єремія, то блуд! Та ж звідки Марена то знає? Я глянув на неї, та, звісно ж, зараз вона мені не відповість ні на які питання. Ну, та, що ж зробиш піду, схожу навідаю свою нову чортячу знайому…
***
Вже було дуже гарно видно стежку, літня рання прохолола ще щипала шкіру, але це триватиме не довго. Ліс зустрів мене абсолютною тишею, ніяких тобі навіть співів птахів, тиша та й годі. Одне слово, що проклятий.
Головне, щоб мавка не напала знову, а то може й справді з тією Єремією щось сталося, то на цей раз не врятує… Тю та ж головне мати кинджал на гоготові, отоді я подивлюся як та сучка заскаче, мавка не мавка, а помирати буде, як собака.
Дорозі здавалось не було кінця, але як довго я йду важко визначити, якщо сонце вже й піднялося, то його зовсім не було видно за гіллям дерев.
Я намагався прислухатися, але спочатку наче нічого не чув, все далі й далі тиша тільки стискалася, тому коли я почув хрускіт збоку, то цей звук ніби розрізав тишу. Я відразу повернувся туди дужче стискаючи рукою кинджал. Але не встиг я нічого зробити, як хтось різко схопив мене й повалив кудись, але куди було не зрозуміло, я мовби падав, падав, поки просто не опинився в якомусь іншому місці. Чари та й тільки….
***
— Що ти тут, трясця, робиш, — хтось кричав на мене шепотом. Це як взагалі кричати шепотом? Якийсь жах.
Я відкрив очі й побачив над собою зле лице Єремії.
— О, це ти! Ти жива? — ну трохи дурне питання, але ж це нечисть, я ж не знаю, як там в них запроваджено… — тобто, я хотів сказати чи все з тобою гаразд?
— А що зі мною повинно було статися?
— Та звідки я знаю! — я перейшов зі шепоту на крик й вона закрила мій рот рукою. Мені в рот попала якась землюка. Ненавиджу….
— Тихо будь! — знову цей злий шепіт.
Поки ми так лежали, я роздивився де ми взагалі знаходимось. Диво! Ми знаходилися все в тому ж лісі! Але тепер біс зна де. Єремія нарешті дала мені змогу говорити, а точніше шепотіти.
— Що в тебе за звички такі, спочатку свої нечисті губи тягнеш до мене, тепер свої брудні руки! Й взагалі злізь з мене, мені треба до пані Марени! — я почав під нею ворушитися, як змія, та, як виявилось, нечисть до біса важка!
— Та ти дурний, чи що? Не можна тобі нікуди йти, скажи спасибі, що я взагалі тебе забрала звідти, вже другий раз рятую…
***
Ні ну він взагалі козел. Я звісно різних людей бачила, але такі свинюки мені ще не потрапляли. А! Й надувся ще як жаба на дощ. Тьфу на нього такого!
Прибіг сюди, тепер каже: а все назад давай! Угу, назад, щоб його там з’їли й кісточок не лишили? Хоча кому таке противне треба?
Ну добре, Марені він потрібен…
— Добре, слухай мене уважно, зараз в лісі дуже небезпечно, тому бігом кажи чого ти сюди приперся?
— Та не стискай ти так комір сорочки! Задушиш ж!
— Та тебе такого гімнюка мало задушити.
— Мовчи, чудовисько!
— Чого прийшов? Відповідай…
Він подивився мені в очі, помовсився піді мною й нарешті відповів:
— Та це все через пані Марену… вона прибігла до мене з криками, каже щось там : Мавка, Блуд й біда. піди перевір чи все добре й втратила свідомість, ну а я пішов, що мені ще робити, нечисть же така як ти так просто не присниться. — замовк й додав не дивлячись мені в очі, — Ти не думай, що я за тебе переймаюся, або ще щось, це тільки заради Марени….
— Ага. Хм… — я замислилася. Це дивно, що дівчині почали снитися такі сни, та й ще виходить віщі, ймовірно, це через її зв’язок з Мілою. — Добре, але тобі дуже небезпечно йти самому, а зі мною ще небезпечніше. Ти ж ще й дороги не знаєш, забредеш в краї мавок, а вони там с тобою добре побавляться…
— У мене взагалі-то є кинджал!
Я фиркнула, такий смішний. Думає, що його кинджал допоможе йому проти цілої зграї голодних мавок.
— Ой, краще ото вже мовчи, ходімо краще звідси.
Я піднялася й подала Станіславу руку він подивився на неї як баран й піднявся сам. Свинюка.
***
Мавка все вишукувала сліди блуду, все винюхувала й все лазила по лісу. Лише за кілька годин він змінився все навколо було ще темнішим, злішим, суворішим та жорстокішим. Міла вийшла на полювання, а значить треба слухатись її й Мавка слухалась. Й нарешті їй пощастило — вона побачила дві постаті, що шурхочучи листям прямували до хати відьми. Одна постать, що була рудоволоса, ішла ззаду, а це значить, що над визначенням іншої постаті довго думати не треба було.
Мавка не знала куди діти себе від радості.
Додати до улюблених