Ішовши по тротуарному бордюру я повернула обличчя до безхмарного неба, усміхнулася, зажмурившись від сонця, і вдихнула на повні груди тепле, ще по-ранковому свіже повітря. Відчувалася неймовірна легкість і спокій. Які безтурботні хвилини! Справа під лікоть підтримує Ерен, розповідає історію, яка трапилася з ним по дорозі сюди, і настільки активно жестикулює, що радше не допомагає мені не впасти, а цьому сприяє. Тому приходиться ще й лівою рукою спиратися за плече здивованого від базікання друга Арміна.
У цей погожий день я вирішила одягнути короткий чорний топ з довгими рукавами та легінси у коляр. “Витончено та не надто вишукано”, – одноголосно відреагували на мій образ хлопці, проте засудили та висміяли мої туфельки на підборах, мовляв взуття не для прогулянки містом, після чого друзі були послані вслід за російським кораблем. Розглядала себе у вітринах магазинів, мимо яких ми проходили. Раптом, мій погляд прикувало невеличке та на перший погляд затишне кафе вкінці вулиці.
— Присядьмо тут, — з благанням у голосі зупинилася біля зебри, — більше не відчуваю ніг!
Хлопці переможно подивилися один на одного, а потім на мене:
— Ми ж тебе попереджали, — глузливо зазначив Армін.
Все, що я могла, це відмахнутися і присоромлено усміхаючись попрямувати до кафе. Запах кави ударив у ніс, як тільки-но переступила поріг, але його затьмарила хвиля полегшення, коли я з розгону сіла на найближче вільне крісло.
— Тобі лате без цукру, так? — для ввічливості запитав Армін, хоч і за стільки років дружби вивчив твої уподобання напам’ять, та потягнув друга до бару.
Але його слова були наче у тумані: все, про що могла думати лише легкість.
— Я подумав, що ти не відмовишся від чогось солодкого, — поставив Ерен на стіл тарілки з шматками брауні.
Як же я люблю їх!
— Що там твої ноги? — спитав Армін, перед тим як сьорбнути холодний ромашковий чай, — Ми ж казали тобі, це погана ідея, будемо довго ходити, а ти що натомість відповіла?
Очі, чесне слово, закотилися самі.
— Мода і стиль — це біль, — зауважив Ерен і жартівливо додав: — мав би ти більше дівчат, знав би.
Армін збирався парувати чимось дотепним, але його увагу привернув звук дзвіночка на дверях, а точніше те, що за ним послідувало, щось, що, схоже, було цікавішою темою для дискусій ніж бажання одягнути підбори на прогулянку. Двері відчинила молода брюнетка у брючному костюмі фасону 80-х: широкі темно сливові у тонку білу вертикальну полоску брюки, з-під яких ледь виглядали квадратні носки рижих шкіряних черевиків, і такого ж принту піджак наче з чоловічого плеча, який був одягнений на сорочку кольору взуття. Образ доповнювали прямокутні окуляри і дещо неохайний високий хвіст. Чи то її неординарний вигляд, чи по-дитячому голосне захоплення інтер’єром кафе прикували погляд. Або ж причиною було те, що жінка явно виділялася на фоні її мовчазних неяскравих супутників: високий блондин у сірому із серйозним обличчям, який притримував двері, та низький темноволосий, одягнутий весь у чорне, який злісно здихнув, нахмурено і з-під лоба дивлячись на жінку. Останній взяв її за лікоть і швидко повів до вільного столику одразу біля нас, тихо бурмочучи щось, що можна інтерпретувати як “не позор мене” чи “веди себе нормально”.
Першим оклимався від цієї сцени Армін, помахавши перед моїм з Ереном обличчями руками:
— Алло, народ, упиватися очима у незнайомців грубо, особливо, — перевів погляд на Ерена, який сидів навпроти нас, — якщо вони одразу позаду.
Компанія поводила себе як звичайні відвідувачі: високий блондин робив замовлення, інші двоє мовчки сиділи, але дивний комок у горлі свідчив, що щось не так. Хотілося втекти, але з тим є у них таке, що пробуджує цікавість. У роті пересохло Не зводячи погляду з похмурого піднесла склянку до губ, щоб відпити. Вона була пуста. Атмосфера стала тривожнішою
— Ходімо звідси, — підірвалася з місця і якоюсь незвичною для мене ходою (думаю: хлопці спишуть її на каблуки), мерщій попрямувала до дверей, зупинившись на одразу перед ними, щоб друзі могли швидко наздогнати.
Зненацька двері з силою відчинилися, так що аж стіна посипалася. Рефлекторно відскочила у прохід. Це було помилкою. На мене наскочив високий широкоплечий чоловік у масці, який щось тримав у руках. Тваринний страх замінив всі почуття. Сципеніла, а він часу не гаяв. Раптом його рука нігтями впилася у шкіру і силоміць притиснула до себе. Позаду до чоловіка підійшли ще, такі ж самі. Серце вилітало з грудей, здавалося наче весь незнайомці забрали своїм приходом весь кисень. Не можу сконцентруватися! Погляд біжучи випадково зупинився на Арміні, який вилупив очі і стиснув зуби, тримаючи руку перед Ереном, потім на брюнеті з тієї трійці. Вони затихли, але досі сиділи спокійно. Ми перестрілися очима, коли до скроні притиснулось щось холодне і металеве. Сльози неконтрольовано потекли, замиливши вид, у животі занило, ледве стримувалася, щоб не проблюватися. Це б лише роздратувало чоловіка позаду. Він, виявляється, весь цей час говорив до когось з кафе, але слова розібрати не могла. Схоже висував вимоги.
— Я повторюю! — крикнув і стиснув руку так, що від жаху аж підстрибнула. Його слова знову ніяк не могла скласти в речення.
Додати до улюблених