Серед Моря Хаосу існує зоряна система. На орбіті яскравої зірки головної послідовності спектрального класу G2 знаходиться планета. Аборигени називають її світом Шабранігду. Це світ магії та чародійства, де людям не дають розвинути свої таланти демони, яких тут звуть «мазоку» та, власне, старість. Місцеві чортяки, во главі яких сам Сотона – Шабранігду, не винищили світ лише тому, що страждання людей – це найвишуканіша і єдина їжа для астральних сутностей. Як астральних, так і цілком матеріальних, які приходять у світ людей щоб влаштувати содомію. Чинити супротив майже марно. Навіть дракони помирали цілими народами у війні лише з одним верховним жрецем пітьми, що вже й казати про людей. Так було спокон віків і так буде – саме так думали вищі істоти. Вони навіть не помітили світових коливань або не звернули уваги на них. У цей час в світі з’явилась нова душа, яка покладе всьому край.
Вступ
Десь там, де недосяжне світло зірок і блиск галактик, у глибині Великої пустки космічного вакууму сидів на кріслі Алекс Мерсер, доктор генетичних наук Колумбійського університету, глава проекту «Чорне світло» та Зевс власною персоною. Виглядав він як звичайний житель Нью-Йорка: доволі молодий чоловік років 30, чиє обличчя приховано каптуром від худі; фірмова куртка з крилами орла на спині; пом’яті джинси з дірками – дань моди минулої епохи. Згоден, це абсурд і саме від абсурдності усього, що відбувалось навколо нього, він закривав обличчя рукою і тихо бубнів про себе:
«Я не можу повірити, що мене переміг цей Хеллер. Я був непереможним. Я мав заволодіти ним, а натомість я тут, серед…. Навіть не знаю де я… Ніколи не вірив у життя після смерті, але, на диво, я відчуваю себе живим. Навіть відчуваю холод. Чи може це марення помираючих клітин..?»
- Ні, це не марення. – Відповіла пустота голосом, який Мерсер точно знав: він був його власним.
- Ти бог?
- Називай мене деміургом.
- І що далі? Страшний Суд?
- Ні, що ти. Мені потрібна твоя допомога. Я хочу щоб ти став моїм праведним мечем. Убий для мене тих, на кого я вкажу і будеш вільний.
Градус абсурду піднімався все вище. По-перше по вині Мерсера усі люди на Землі були приречені на вимирання. Тисячі ж були убиті ним власноруч. Буквально. Саме так, праведність – це друге його друге ім’я. Між іншим, деміург продовжував:
- Як винагороду я витягну твою сестру з того пекла, де ти її лишив. Більше того, ви будете жити разом і в безпеці.
Алекс прожив хоч і коротке, але сповнене страждань життя. Тяжкі уроки загартували його розум і волю. Саме тому Алекс зберігав спокій та прораховував усі варіанти розвитку подій. Мова йде про Дану, його сестру, його промінь світла у тепер вже буквальному світі пітьми. Один цей факт вже ставить хрест на всіх питаннях про власну безпеку та мету цього деміурга. Якщо існує вихід з цієї пустоти і заради нього йому всього лише вбивати, він зробить це без вагань. Однак, гордість взяла своє:
- Звучить заманливо, але які гарантії, що ти дотримаєш свого слова?
- Все дуже просто, ми укладемо договір.
За умови якщо він погодиться, то окрім всього, отримає повний контроль над біомасою (саме щоб відновити контроль Алекс дав себе поглинути) та буде гуляти по світу, якого не торкнулося зараження штамом «чорного сяйва». У разі відмови йому всього лише лишалося кілька мільярдів років дрейфувати до найближчої галактики і молитися щоб його курс прямував на найближчу зірку, щоб швидше покінчити з таким існуванням. Тільки повний лох відмовиться від такої пропозиції. Мерсер таким не був, саме тому одразу після короткого брифінгу він ступив у портал і зник з цього світу. В той же час, у всесвіті Кошмару, в світі Шабранігдо з’явилась нова і чужа цьому світі душа, появу якої ніхто не помітив.
Глава 1 Прибуття
Серед безкрайнього синього моря розкинувся величний континент, частину якого накривав невидимий магічний бар’єр. Там, неначе в чашці Петрі вирувало життя. Ген за ріками, за долинами на пагорбах стояли міста. У самих долинах палали золотом лани пшениці. В річках ходили кораблі, а в лиманах нерестилась риба. Замислуватою мережею логістичних маршрутів повиростали села як гриби після дощу. По горах та западинах мріли ліси; поміж лісами ніби тонули в срібній імлі то там, то там хутори. Люди мов мурахи снували між ними, слідуючи тільки їм відомим справам. Усе зеленіло й лисніло на веселому сонці, а пташки щебетали, мов пророчили щасливе майбутнє під безхмарним небом…
У цей час серед ясного неба грянув грім і вдарив прямо в розлом завіси між світами. Чийсь мелодичний голос повторював речитативом страшні слова:
Ina kira zuwa ga Duhu a cikin zukatan mutane.
Ka ba ni ƙarfi!
Oh, ku masu rayuwa a cikin rayukan mutane,
Ka fito daga cikin duhu ka ba ni ƙarfinka!
Abin da ke rayuwa a cikin zukatan mutane
Ka fito daga inuwa ka ba ni ƙarfi!
Повітряні потоки вирували над віковічними деревами й іскрило повітря. Били блискавки і стояв гул. Ніхто за цим дійством не помітив як десь в іншому місці без єдиного шуму з поля червоних маків піднялася багряна хмара. Піднялася і за лічені секунди почала збиратися в аморфну масу плоті.
Мерсер випрямився в повний зріст, широко розикнувши плечі, змінивши образ біомаси на свій істиний лик: каптур, що ховає погляд хижих очей, в яких поселилося полум’я розуму злого генія; пом’яті джинси з дірками – дань моди минулої епохи; фірмова шкіряна куртка з символом, що став снитися ночами в кошмарах усім без виключення працівникам ГЕНТЕК: хитромудрий візерунок чи не-то двох соколів, що зійшлися в смертельному герці, чи не-то розкритих крил піднесеного на небеса нового бога. Візерунок запалав червоним знову. Тілом пройшлися спазми, в такт яким вторили хвилі пульсації кривавого сяйва вірусу. Зевс підняв погляд до неба в німій погрозі: «Бог може бути тільки один і ним буде він – Алекс Мерсер».
Деміург був іще тим пройдисвітом: його підопічний ступав у світ, де груба сила ламала зуби об могутність магії, де існували творіння, які закільцьовували реальність і нищили цілі міста легким клацанням пальців. Саме тому обмеження, накладене деміургом щодо уникання зайвої уваги було зайвим. Інші ж обмеження, які стосувалися «праведності» були більшою проблемою: не можна було просто взяти і усунути свідків, груба сила допускалася лише «у відповідь» – повна чухня, адже всі знають, що бити першим необхідно для виживання. Основною ж метою поки що залишалося убивство демонів. Деміург не затягував завдання навмисне, ставлячи непідйомні, на погляд Мерсера вимоги по вбивству всіх демонів. Конкретики було вдосталь, всього кілька позицій, першою з яких стояв дехто на ймення «Шабранігдо».
Утім, це все було неважливо, адже він знову на свободі і знову владар свого життя. Він вдихнув усім своїм тілом, кожною його клітиною, повітря і завмер… Стало тихо. Піднявся вітер над кронами дерев і зашелестіло листя. На гілці заугукав полохливий птах. Щось застрекотало в хащах. В очі кинулись багряні маки, а ніс вловив аромати трав. Мерсер відкинув каптур щоб підставити обличчя променям сонця. Його вразив цей світ, де з перших же секунд він відчув чисте і свіже повітря, не забруднене смогом і чадом, де немає кам’яних джунглів і всюди рясніє і палає смарагдовим зелень. Озирнувшись навкруги, Алекс побачив лише засіяну маками галявину серед непроглядної стіни лісу під блакитним небом. Намилувавшись вдосталь, він почав діяти.
Для початку потрібно було вийти до цивілізації та влитися в натовп, а же потім збирати інформацію про те, хто цей Шабранігдо і з чим його їсти. Ледь-помітна акустична хвиля розійшлася в сторони, збираючи дані про усі живі організми. Досягнувши перешкод, хвиля поверталася, таким чином, будуючи в голові приблизну мапу та примітки по розміру і формі істот. Гай був геть не таким спокійним місцем, яким він хотів здаватися: гіганстькі слизні сховалися у трясовинах, чатуючи на свою жертву; вовки гасали голодними зграями в пошуках здобичі, ведмеді, олені, їжаки, бабаки… І це все. Жодної розумної душі.
Найрозумнішим виходом зараз було слідувати вздовж течії річки, плескіт води якої було чути в кілометрі на Схід. Мерсер вирішив діяти розумно і рушив навпростець. Під час його подорожі він зустрівся з просто гігантською кількістю гризунів, які витріщалися на нього з крон дерев. Лісові краєвиди були дивовижними, Центральний парк і поруч не стояв з первозданною природою. Річка була вузька, але швидка, вона вгризлася стрімким потоком в землю та сточила береги, утворивши урвища. Вже починало вечоріти, коли за поворотом русла Алекс помітив щось дивне. Це був людський скелет. За допомогою усіх накопичених знань та дедукції було встановлено, що смерть настала від падіння з берега. Застосування сонару показало невелике скупчення людей по прямій лінії від решток людини. «Нарешті», – подумав Мерсер та одним гігантським стрибком піднявся на кручу. Він без остраху рушив назустріч пригодам прямо крізь хащі і вийшов прямо на битий шлях.
Дорогою до Атласу йшов подорожній. Дивно вдягнений чоловік, очевидно, чаклун у каптурі та чудернадській шкіряній куртці з крилами птаха на спині. Черговий дурбецало з думкою, що магія убереже його від стріли в коліно. Косий облаштував засідку на вузькій ділянці шляху, що був прокладений поміж пагорбів. Колись жвавий торговий шлях значно занепав. Селяни більше не ходили тут. Раптове нашестя мазоку (демонів) винищило кілька сіл, що постачали провізію для міста. Не стало сіл, не стало й кругообігу товарів, через що про цей рукав було вирішено забути. Проте не стільки в золоті була справа, скільки в самих селянах. Ватажок платив йому справно за кожного полоненого, які самі йшли до рук хоч і нечасто, за те регулярно. Ось і зараз шукач пригод безпечно йшов. Косий змочив стрілу в олії з горіхів, що в народі прозвали «сонними», натягнув тятиву і пустив стрілу в політ. Вістря увійшло прямо в незахищене плече.
І тут почалися дива. Стріла тирчала з плеча, а подорожній навіть не здригнувся, він просто зупинився. Для надійності розбійник послав ще одну стрілу в ногу. Вона також увійшла, неначе в глину: жодного руху, жодного крику не видав цей дивний чаклун. Підозри почали закрадатися в голову Косого. Коли він почав натягувати тятиву для третього пострілу і для надійності поклав стрілу з залізним кінцем, подорожній нарешті заозирався і впав без сил. Лучник витер піт з чола і полегшено зітхнув, а потім тричі угукнув совою. Це був умовний сигнал для своїх побратимів, що облаштували табір на руїнах сторожової застави. Коли його напарник з’явився біля тіла, він також попрямував до нього. Розбійники виглядали типово: підбита хутром шкіряна накидка ховала такий же темний полотняний одяг. Таких волоцюг часто можна зустріти в найнепередбачуваніших місцях. Вони обидва поглянули на свою здобич.
- そのようなハンサムな男のために、私たちの毎週の食料の百はエルメキアの奴隷市場で支払われるでしょう.
- 彼を足で引っ張ってください、そして私は彼を腕で連れて行きます.
Далі відбулося те, що не вкладалося в розум Косого. Із тіла незнайомця вирвалися щупальці. Вони проткнули наскрізь шкіряні плащі і почали впиватися в плоть, вприскуючи кислоту всередину тіла. Біль була настільки сильною, що хотілося кричати, але горлянку розрізало кістяне лезо. Усе тіло покрила слиз, що роз’їдала шкіру заживо і перетравлювало органи всередині, роблячи з кісток піддатливе желе. Від нестерпних страждань хотілося просто втратити свідомість, але раз за разом неначе рука ката повертала її з небуття. Пройшли лічені секунди, які для Косого тривали вічність. Від його тіла залишилась тільки голова, очі якої дивилися з мукою на свого убивцю. Мерсер вже поглинув його побратима і з хижою посмішкою спостерігав за стражданнями шукача рабів.
- Знаєш що прекрасно у всіх цих обмеженнях деміурга? Те, що істина справедливість вимагає болі і крові, а такі покидьки як ви можуть навіть не розраховувати на милосердя. – Промовив кат і Косий зімкнув віки востаннє.
Миттєвий спалах болі і до хижого розуму приєднався ще один відбиток особистості. Уся її пам’ять про власне життя, усі навички та вміння перейшли до нового власника. І знання були відповідні статусу загиблого. Зевс міг лише посміхнутися від нікчемності його життя. Небога зі своїм братом пішли на широку дорогу через бажання заробити, прибилися до ватаги якогось отамана, ловили звичайних людей, щоб потім доставити їх в князівство Ельмекія, де дозволено рабство. Мерсер вже з принципу не хотів берегти мозок своїх потенційних жертв, якщо вони настільки ж нікчемні, однак в цей момент пам’ять зека показала дещо цікаве…
Глава 2 Магія
Сутінки спускались крадькома над укриттям бандитів. Табір являв собою підведену частоколом з гілляк територію навколо руїн вежі посеред лісу. Левову частку простору займали пошарпані намети з мішковини та шкір і як перлина серед них височів майже новенький лляний різнобарвний тент. Простонеба готували їжу у великих котлах і дим з багаття підіймався тоненькими пасмами прямо в крони дерев. Під навісами ж спали з десяток волоцюг. Хтось грав у кості, а трійко невдах стояли на чергуванні і давилися слиною від аромату м’ясного варева. Вартовий східного підступу побачив рух в чагарниках. На галявину вибіг безбородий небога весь у сажі і з безумними очима. Чатовий вже зібрався подавати сигнал, коли з хащ виринула знайома косоока голова. За ним поспішав Косий. Обидва вони влетіли до табору, де незнайомця підхопили бандити та скрутили йому руки. Незнайомець раптово заголосив про небезпеку і прохав про допомогу, але ніхто не звертав уваги на його лемент. Лише коли він сказав одне єдине ім’я, весь табір загудів як вулик.
Отаман вийшов зі свого намету. Лисий здоровань одягався так, щоб ніхто не сумнівався в тому, що отаман саме він: накинутий на плечі розшитий кунтуш, шкіряний жилет, на який спадає борода, заткнутий за пояс короткий меч. Його голос різко перервав гамір розбійників і в таборі наступила тиша. Незнайомець заволав з новою силою:
- Зольф, біда! Твого брата вбила Ліна Інверс!
Ватажок похнюпився. Мерсер прочитав на його обличчі біль втрати, яка змінилася люттю, що яскраво палала в широко розплющених очах.
- Пустіть його. Скажи як тебе звати?
- Гіркін, бос.
- Вам відомо де зараз Дажедра?
- Так, бос, за нею пильно стежать, а Синьоволосий вже збирає вцілілих для помсти.
Зольф оглянув усіх вірних йому людей. Він бачив страх у їхніх очах: ніхто не хотів зустрітися віч-на-віч з бандитовбивцею. Алекс відчув відлуння того тваринного жаху, який тримав у своїй пам’яті Косий. Це були байки старих горлорізів, яким поталанило вціліти і спалені кінцівки були найкращим підтвердженням їхніх слів.
Додати до улюблених