***
Пройшло кілька днів з того вечора. Надто довгих для Лузана днів. Його мучили думки про те, що робити далі. Він ще ні до кого не відчував такого потягу як до Валіка. Але це наскільки суперечило його природі і не вкладалось в голові, що приносило лише страждання. Тому він вирішив покласти цьому кінець. Зареєструвавшись у додатку для знайомств, Андрій почав листати профілі. Можливо йому просто не вистачає дівчини, от він потихеньку і сходить з розуму? З роздумів його вивів звук сповіщення.
“Привіт:) Не хочеш на каву завтра?”
“Оце так удача, – подумав Лузан. – Так швидко, ще й перша написала.” Він подивився фото і одразу відмітив, що дівчина доволі симпатична. Він все одно вирішив не зациклюватись на тому, хто саме це буде. Хлопець лише хотів перевірити чи підтвердиться його теорія. Вони трохи поспілкувались і домовились про зустріч. Закінчивши розмову, Лузан втомлено впав на диван. У серці з’явилась надія: можливо ще не все втрачено?
З цими думками він провалився у неспокійний сон.
***
Ранок наступного дня зустрів теплим сонячним промінням. Андрій подумав, що це гарний знак. Прийнявши душ, хлопець пішов готувати каву. Аж раптом у двері подзвонили.
“Кого це принесло з самого ранку?” – подумав він і пішов відчиняти. А на порозі стояв… Міхієнко. “Бляха, чому я не додумався спочатку подивитись хто там? – відразу пронеслось у голові. – Браво, ще й в самому рушнику стою”
– Я дивлюсь, ти підготувався, – сказав Валік дивлячись прямо на Андрієвий голий торс. – Мені подобається.
– Щось сталось? Чому прийшов? – проігнорувавши жарт, сказав Лузан.
– Та ні, думав разом поїхати в офіс, я якраз на машині.
– Нащо? – з напускною байдужістю запитав хлопець, пропускаючи “друга” в квартиру.
– Не знаю, ти мене уникаєш останнім часом, от і подумав що це непогана ідея щоб трохи знизити напругу.
Тим часом в голові Андрія зародилась абсолютно зухвала ідея. Він вирішив вибити Валіка з колії і показати, що йому байдуже на усю цю ситуацію. Повільно зтягнувши з себе рушник, хлопець відкрив шафу у пошуках свіжого одягу. О, яке ж задоволення йому приніс вираз обличчя Міхієнка. Як же він смакував цей момент.
– Яку напругу, Валік?
– Що ти робиш?
– Ну ти ж сказав, що підвезеш. Одягаюсь.
– Ти ж зрозумів про що я.
Андрія це чомусь розізлило. Він підійшов до непроханого гостя впритул і прошипів практично у саме вухо:
– А що я, по-твоєму, роблю? Може вже від’їбешся зі своїми питаннями?
– Хочеш пограти зі мною? Впевнений? – насмішливо посміхнувся Міхієнко.
– По-моєму, це ти чогось хочеш.
– Ти правий, – прошепотів хлопець, притулившись до Андрія ще більше. У того пішли мурашки по шкірі від гарячого подиху, який торкнувся шиї. – Я хочу щоб ти блять нарешті вдягнувся і ми поїхали.
Валік повільно відсторонився і окинув спантеличеного Лузана поглядом. На загальному фоні виділялась одна цікава деталь, яку хлопець не встиг приховати. Андрій різко розвернувся, та Міхієнко вже все помітив. Але нічого не сказав.
Їхали мовчки. Кожна їхня зустріч збивала з пантелику обох ще більше. Андрій зрозумів, що своїми діями виставляє бовдуром лише себе. Зрозумів, що не можна йому взаємодіяти з Валіком взагалі ніяк, бо все і так вже доволі паскудно.
***
В офісі хлопці не говорили, але за монтажем нових відео час пролетів дуже швидко. Почало вечоріти.
– Закохана пара знов посварилась? – дуже влучно пожартував Коля, але крім Романа ніхто не оцінив його гумору.
– Ти пиздець смішний, Микола. А буде щось нове? – роздратовано запитав Лузан.
– Ти чого? – запитав, здивований реакції товариша, Зирянов.
– Ні, це ви чого? Заїбали вже ці підколи і несмішні жарти! Закінчилась робота? Чи на якого біса ми сюди приходимо?
– Може вийдемо? – запитав Валентин, який увесь час мовчки спостерігав за суперечкою.
– Іди ти. Мені вже вистачило, – вимучено сказав Андрій і вийшов з кімнати, залишивши хлопців мовчки переглядатись.
Як з’ясувалось, нічого хорошого в цей день схоже не мало статись. Захотілось послати до дідька ті кляті вранішні промінчики.
Годинник показував 17:28. “Бляха, у мене ж зустріч о 18, а я досі тут стирчу” – подумав хлопець і швидко замовив таксі. Може хоч закінчення дня буде більш приємним?
***
Дівчина виявилася набагато симпатичніше ніж на фото, що приємно здивувало Лузана. Вона була веселою і доволі приємною. Звісно ж вона знала Андрія, бо він був одним із левів, але в спілкуванні це було непомітно. На якийсь час йому навіть вдалося забути про усю драму, яка відбувалась в його житті. Так за розмовою, непомітно настав вечір.
– Я чула тут неподалік роблять дуже смачні круасани, не хочеш зайти спробувати?
– Можна взяти з собою і піти до мене, – невинно запропонував хлопець.
– Чому б ні? – вона посміхнулась.
***
– Можемо подивитись якийсь фільм. Що тобі подобається?
– Давай якусь романтичну комедію, – запропонувала дівчина. Андрій подумки закотив очі.
Вони увімкнули “Красуню” і вмостилися на дивані. Все здавалось ідеальним: чудовий вечір у компанії красивої дівчини, ще й у нього вдома. Але Лузану було якось тривожно. Та він вирішив відкинути ці думки на задній план і відволіктись.
– Ти залишишся на ніч? Вже пізно, – сказав він, граючись брителькою її топу.
– А ти хочеш, щоб я залишилась?
Вона опустила його руку нижче. Події розвивались доволі стрімко. Але ж цього він і хотів? Перевірити свою теорію..
-Так, дуже хочу.
Вона вилізла на нього зверху і почала цілувати в шию. Все було наче чудово, але Лузан все робив на “автоматі”. Чим далі заходили ласки, тим краще він розумів, що йому це не приносить задоволення. Вона розстібнула застібку штанів і оперативно їх зняла. Почала гладити пах, паралельно роздягаючись. А коли діло плавно наближалось до мінету, вона здивовано підняла очі.
-Все добре?
– Таак?.
– В чому тоді проблема? Я тобі не подобаюсь?
Звичайно вона так подумала. Цілуватись з голою дівчиною 10 хвилин і ніякої реакції в трусах? Це було як мінімум дивно.
Телефон Лузана завібрував. На екрані висвітився номер Валіка.
“Бляха, ну до чого ж вчасно. Сподіваюсь, це щось термінове.” – подумав Андрій і взяв слухавку. Дівчина ображено відсторонилася.
– Що таке?
– Ти вдома? – почулося на другому кінці слухавки.
– Так. Що сталось?
Дівчина тим часом почала одягатись, затравлено зиркаючи на Андрія.
– Валік, зачекай, – він відкинув телефон в сторону: – Ти куди?
– Йду додому. Краще б не приходила.
– Зачекай, давай поговоримо, я не хотів тебе образити.
– Але образив. Я йду, – вона відкрила вхідні двері і вилетіла в під’їзд.
– Блять, та що ж таке… – він взяв слухавку. – Ти ще тут?
– Так. Я так зрозумів, ти не сам?
– Вже сам. Кажи, що хотів і йди нахуй.
– Я приїду за 15 хвилин. – сказав Міхієнко як факт, не питаючи дозволу.
– Що? Щоб що?
– Поговоримо коли я приїду, – він скинув виклик.
– БЛЯХА! Що ж за день кінчений?
Андрій втомлено впав на диван. Цей день вже не може бути гірше, але зважаючи на те, скільки мороки від Валіка… Лузан пішов на кухню робити чай на ходу придумуючи якесь адекватне вибачення перед дівчиною, яку він образив своїм непрацюючим членом. Вигадати щось адекватне так і не вишло. Приблизно через 15 хвилин, як і сказав Міхієнко, в двері постукали. Точніше постукав. Він. Знову вони на одинці. Андрія розривало зсередини, хотілося просто впасти в обійми ліжка і заснути мертвим сном. В голові була абсолютна каша. Але не дивлячись на усе лайно цього дня, йому було цікаво якого дідька Валік вирішив приїхати. І ще й так пізно. З цими думками він пішов відчиняти двері.
***
ту бі контіньюд
p.s. ця історія все-таки буде завершена:) трішки із запізненням, але все ж (сподіваюсь хтось це ще читатиме)
щиро дякую за фідбек на попередні глави, ви котики <3 це неймовірно мотивує, як і в цілому позитивне комьюніті тут
буду вдячна за будь-які коментарі, зауваження або поради прийму до уваги, тож пишіть;)
Додати до улюблених