Сонцестояння

Вечір. Усі танцюють і веселяться, кружляючи навколо вогню. Музика лунає мабуть всюди, не пропускаючи і галявини. Шукаючи певну людину, дівчина наполеглево намагається протиснутись крізь натовп. Всюди люди, які тягнуть її за собою у мандраж веселощів, але в якраз в той час вона бачить знайомі багрові волосся. Та окликує:

— Яна!!

Жовті очі обертаються, заворожливо виблискуючи на вогні. Янеса змінює свій шлях та стрімко прямує до неї. 

— Я тебе вже всюди відшукала, — Міліса полегшено видихає, — де ти була?

— А-а-х, мені хотілось поїсти, — задумливо відповіла дівчина, — ось, це тобі.

Вона поклала у руки Міліси шматочок смаженої кортоплі. Його тепло засередилось в її долонях, і вона почула приємний аромат.

— Я посипала його сіллю, так що має бути смачно, — усміхнулася Янеса.

Замість відповіді, дівчина щось промичала, сором’язливо відвернувшись. Занадто мило.

— Дякую. 

По повітрю пройшлася легка та плавна мелодія бандури, а слідом за нею жіночий спів, що змушувало танцюючих сповільнити ритм.

Запрошуя, Янеса взяла її за руку.

— Давай теж потанцюємо.

Міліса з теплотою прийняла її, перед цим взяв у рот картоплю, щоб висвобити руки. Поклав на талію пальці, вона почала вести. Танець був неквапливим, але дуже ніжним. Намагаючись наслідувати музиці, Міліса підняла руку, кружляючи дівчину. Знову зміна. І Янеса притискалася до неї, різко усуваючись. І так за тактом. Веселий сміх розлився навколо них, незважаючи на проникливу пісню. У цій атмосфері їм було легко розслабитися, просто слідуючи серцю. Ноги дівчат одночасно переставляются, ідеально підкоряючись новим рухам. Більше не було проблем із синхронністю. Вони чудово розуміли один одну. І в бою, і в танці, доповнюючи відсутні елементи. Наприкінці Янеса підняла її, нестримно хіхікаючи від почуттів. 

— Це було чудово!

— Тому що ти стала набагато краще рухатись. 

Дівчина м’яко відпустила її на підлогу.

— Ти все одно мене вела! В наступний раз, ось побачиш, я тебе перевершу. 

— З нетерпінням чекатиму, — посміхнулася Міліса. Глянувши на дівчину, вона сором’язливо відвела обличчя, — знаєш…

— Хм?

— Тобі дуже личить ця сукня. 

— Ах, але в нас вони однакові! Я думаю, що вона теж тобі личить. — Обійняв за лікоть, Янеса повела її в сторону подалі від натовпу, —  не так часто ми можемо таке носити, справді?

— Мабуть так. — Міліса зітхнула, поправляючи волосся, — але ці вінки трохи колять. 

— Стрибки у вогонь тебе надто збентежили? —  дражнилася дівчина. На що отримала холодний погляд. Довелося все згладжувати: — Добре, давай сядемо де-небудь та я тебе його поправлю. 

Почувши про стрибки, Міліса здригнулася. Це було щось схоже на найбільше випробування в її житті. На шляху вона мало не впала прямо в то багаття. Благо Янеса її вчасно підхопила. Вона була вдячна, безперечно. Але ці жарти від будь-кого за минулу годину вже дратували.

Знайшовши відповідний пеньок, вони сіли разом. І Янеса ласкаво запустила пальці у її коротке волосся, намагаючись поправити квіти. Музика вже лунала десь у далечині, і Міліса доїдала останні шматочки картоплі. Вона вже давно не їла, так що це було наче благословення, а не їжа.

— Квіти дуже підходять тобі, Мія-я, — співала її призвисько Янеса, — ти народилась у квітень, а твоє ім’я схоже на лікувальну рослину. Хііба це не чудово? Я думаю, що ти сама дуже схожа на квітку, яка ніколи не зав’яне.

Міліса муркоче від приємних дотиків та слів.

— Не знаю на кого я справді схожа, але я рада, що ти так вважаєш.

Звідти-десь лунало скрекотіння цвіркунів. Музика ставала тихішою й лише місяць вийшов царювати на небі. Зірки на цьому безкрайньому просторі її воістину зачарували.

Раптом Янеса припинила перебирати вінок. Захотівши запитати про це, вона повернулася до неї, але натомість отримала м’який та довгий поцілунок. А потім ще один, але у щоки, в шию, ключиці. Янеса занадто налегла на неї і вони разом, крича, звалилися з пенька. 

Тяжко віддихнувшись, дівчата подивились один на одну, не ясно чого чекаючи. 

— І…Що це було? — Спитала першою Міліса. її голова з цікавістю схилилася набік.

Янеса стала надмірно багряною, щоб виразно відповісти. Вона відвернулась, дивлячись на неї зверху донизу. І почала виправдовуватися:

— Це…М-м-м…Це… Сонцестояння… Магічний вечір, все таке… — вона ніяково усміхнулася, — маячня, справді? Люди вважають, що цей час для романтики. Схоже на якесь марення, вибач… М-м.

Вислухав, Міліса притягнула її до нового серцевого поцілунку. Побачивши в цьому можливість, Янеса заглибилася в нього, з натхненням прийнявши. Це було чуттєво. Хотілось більшого. І вона обсипала Мілісу дотиками, що змішалися з укусами в шию. Обхопив її волосся, Та тихо застогнала.

— Мабуть знову доведеться поправляти вінок, — Янеса зітхнула після ще одного солодкого поцілунку.

— Все одно, — кинула Міліса та повернула її у новий дотик.

— Зачекай, — пробурмотіла дівчина, — я дещо взяла.

З карману сукні вона, відсторонившись, дістала… Ні, не може бути.

— Ти взяла захист?!

— Не дивись на мене так! — сором’язливо прошипіла вона, — я завжди готуюсь.

Міліса втомлено зітхнула. Слово честі від її коханки можна що завгодно чекати.

— Прямо тут? В лісі? Ти не боїшся клопів? Не пам’ятаєш, як кричала?

— Так. У сенсі… Ні! Звичайно, я їх не боюся, — Янеса фиркнула, — досить мене дражнити, Міліса Торнтон, я хочу зайнятися з тобою коханням прямо тут й зараз.

Від такої відвертості навіть Міліса почервоніла.

— Добре… Мгм.

Коли вони підготували все необхідне, місяць вже починав хилитися до хмар. І вигнувши спину, Янеса різко зняла з себе плаття, розклавши потім під себе. Гарне та мускулисте тіло дівчини переливалося останніми променями місяця

— М-м-м… — тільки й змогла заворожено видати Міліса. 

— Хм? Чого ти? Теж давай знімай. 

Міліса послідувала її вказівкою та розклала тканину на траві. А потім подивилась в очі дівчини.

— Я кохаю тебе, Яна. 

Ці неочікувані слова збентежили Янесу. Від незнання, що їй робити з цим почуттям, вона повалила Мілісу. І обійняла її.

— Я теж тебе кохаю.

 Вони просто лежали так деякий час, насолоджуючись один одним. Було добре та приємно. Відчуття лоскочучої трави на шкірі, шелест листя і легкий вітерець поглинав їх у мандраж лісу. Міліса цілує її вухо та повільно водить губами по вилицях. Погладжує рукою стегна, тоді як губами все опускаючись нижче і, нарешті доходячи до грудей, облизує соски. Янеса здригається від почуття, важко зітхає. Її дівчина продовжує це, сильніше вилизуючи навколо ареол. Незручно кусає за груди, чим змушує Янесу ледве стриматися на місце. Руки, як і раніше, дражнять її, водя навколо стегон, гладя по спині. 

— М… Мія… — шипить вона, — я вже, будь ласка. Не тягни, дідько…

Міліса акуратно вводить пальці їй у піхву та починає рухатись. Дуже повільний та обережний темп. Янеса тихо стогне, але все ще недостатньо. Їй доводиться рухати стегнами, щоб отримати більше задоволення. Дівчина цілує її за вухо та другою рукою пестить м’які соски. Дідько. Вона не витримає. Коли Міліса трохи прискорюється, вона нестримно стогне та царапає її за плечі. Це була насолода, але все одно недостатньо. Янеса бере бика за роги, пересуваючись трохи вниз. Відчуваючи на собі дивний погляд, вона зло посміхається. І різко кусає сосок Міліси, облизуючи його та всмоктуя. З вуст Міліси виривається гучний стогін.

— Хм-м, невже ти хочеш, щоб нас хтось почув? — дражниться Янеса, — тут не так далеко. Треба бути обережніше, Мія…

Дівчина фиркає.

— Тобі хтось казав що ти схожа на піранію?  

Янеса примирливо цілує її в щоку.

— Давай разом все будемо робити, гаразд?

Міліса робить задумливу паузу.

— М-м-м… Гаразд.

Вона ласково цілує її під оком і підборіддя, поки не опустилась до грудей. Міліса же продовжила рухи пальцями, але вже набагато швидше.

Місяць зник за хмарами, обернувши все в темряву.

Янеса активно пестить усі чутливі зони дівчини, через що вони вже вдвох стогнуть в унісон та важко дихають. Спітнілі та розігріті вони вдавалися втіхам та любовним обіймам.  Кілька разів вони змінювали пози. А коли настала черга Мілісі, вона сперлася на неї, не в змозі контролювати зітхання. 

Янеса поняття не має скільки пройшло часу, для неї це відчувалося вічністю насолоди та стогнів. Вона захоплювалася Мілісою як могла, а та їй. Шелест листя, запах квітів і вітер задурманили їх. Якоїсь миті вона навіть подумала, що вони не зможуть зупинитися. Це лякало її і водночас вводило в кураж збудження. 

— Стій, стій, що ти робиш?! — Міліса відчула як її різко підняли та поклали на себе. Крізь сміх вона видає: — Яна, що ти…!

— Тихіше ти, — теж сміється дівчина, — тобі не набридло це вже, лисеня?

Сівши, Янеса тримала її прямо на руках. Це було трохи незвично і занадто конфузливо. 

— Я не знаю, що на це сказати з цього положення, — заявила Міліса, — тебе через темряву тут майже не видно. Страшно, коли невідома сила ось так піднімає мене.

Янеса гордовито хмикнула.

— Боїшся привидів, Торнтон?

— Ні… Звичайно ж я не боюся… Ой, дивись, жук повзає біля тебе.

— ДЕ?! — Янеса з жахом закричала, — вбий його! Скоріше, вбий!!

Тепер вже Міліса зло посміхнулася.

— Вибач, але його тут нема. Тільки справжня боягузка.

— Ах ти, падлючка! — Янеса сердито вишкірилася, — я тебе зараз покусаю.

Наслідуючи свої погрози, вона почала покусувати за шию дівчину і злобно гарчати. Поки Та згиналася від сміху й лоскітки.

— З’їм тебе…!

Міліса вже не витримує, давлячись від сміху:

— Теж мені…Чудовисько…Яке лякається…Жу…Ків

Змінивши тактику, Янеса з укусів перейшла на швидкі та недбалі поцілунки в обличчя, потім у глибокі та гарячі. Муркоча від насолодження, Міліса спирається на неї та заплющує очі.

— Зате це чудовисько, — крізь дотики видає її кохана, — вміє добре задовольняти.

— М-м-м.

Грудь Янеси така тепла й м’яка, що вона несвідомо чіпає її й незручно треться носом об шию дівчини. Пахне медом і спиртом — почуттям комфорту та безпеки. Міліса зітхає.

— Небе таке чарівне, — шепоче їй на вушко Янеса.

Вона обертається та справді: неосяжний небозвід, прикрашений парадом яскравих зірок. Здавалося, що заглянувши туди, ти зумієш в ньому загубитися. Та, можливо, ніколи більше не знайти шлях назад. Адже це була бескрайность, наповнена чарівництвом. Шкода, що цією красою ця магія не обмежується.

Міліса заворожено дивилась, як десь пролетіла зірка, а потім розчинилася в далечіні.

— Встигла загадати бажання? — спитала її дівчина.

— Я про це не думала.

— А я загадала… Щоб в нас було усе добре. І в нарізно, і разом.

— Ти про те, що ми можемо розлучитися?

Янеса посміхнулась про себе.

— Я не вважаю це поганим, насправді. У кожного свій шлях й завжди буде. Але це не відміняє іншого: ми можемо бути разом до тих пір поки нам комфортно.

У якійсь мірі прозвучало тужливо. І в той же час, як здалося Мілісі, дуже по дорослому. Це навіть примусило її зітхнути.

— Хотіла б я, щоб це не закінчувалося…

— …Але все хороше колись закінчується. — сумно підсумувала дівчина.

Міліса трохи помовчала.

— …Ти ж не про те, що збираєшся мене кинути?

— Звичайно, ні!! —  обурилась Янеса, — за кого ти мене маєш, а? — вона почала пихкати від збудження, — так кожен раз, коли я щось кому-то говорю, а потім мої слова перекручують догори дригом, що виходить якась нісенітниця і…-

Міліса притулила палець до її губ.

— Годі говорити.

Янеса дуже невдоволено щось промиміла. Подивилась на неї. І раптом почала у відповідь облизувати її палець.

— Г-гей, — вигукнула вона, — це не їжа!

— Мни ци нє хвмлиює, — пробурмотіла дівчина. 

Не хотілося зізнаватись, але вилизувала вона кінцівку так, що у Міліси цілком почервоніло обличчя. Вона досі навіть не наважилася усунути руку. Перейшовши з пальця, до ключиці, Янеса повільно дійшла до її підборіддя, пристрасно поцілувавши прямо в губи. Міліса із задоволенням продовжила їхній любовний дотик, ніяково змастивши поцілунками щоки дівчини.

— Ти справді така сильна, що все ще мене тримаєш? — прохрипіла вона, — знаєш, я не дуже й легка.

Облизнувшись, Янеса любовно промуркотіла:

— Я можу тебе тримати стільки, скільки ти цього побажаєш.

— Тоді, будь ласка, поклади мене.

Дочекавшись, коли дівчина виконає прохання, вона влаштувалась на її стегнах.

— Хочеш знову продовжити? — з цікавістю запитала Янеса.

— Небагато, — пробурмотіла Міліса, — тобто… Це в останній раз. Потім підемо назад, добре?

Ті останні ніжності довели її. Хотілося б зробити все до кінця, перш ніж йти.

Їй кивнули з посмішкою.

— Добре… Моя ненажерлива лисеня.

О боже, що за сором…

Одягнувши на пальці захист, Янеса притулила її до себе і знову обдарувала п’яним поцілунком. Дійшло до того, що вона використовувала язик, поглибивши його сильніше. Похитуючи стегнами, Міліса застогнала від збудження. Занадто чудово її Любов вміла цілуватися. Слово честі, іноді вона навіть заздрила цьому. Янеса, нашіптуючи приємні та милі слова, кусала її за вушко. Ніжно обіймала, дозволяючи осідлати себе і залишала маленькі сліди на тілі. Все це відбувалося дуже повільно, неквапливо. Міліса не встигла зрозуміти, як вона вставила один із пальців. І тоді їй довелося захикати від несподівано чудових відчуттів. Потім ще один, поступово вирівнюючи ритм. Було складно стримуватись. 

— Все добре, лисеня?

Мабуть, її поверхневе дихання лоскотало шкіру Янеси.

— Так… Я…

Не встигла вона закінчити, як прийшов ще один страшенно приємний поштовх. І вона безсоромно простогнала, сильніше давлячи стегнами.

— Ах, тепер бачу,— безвинно посміхнулася Янеса.

Потрібно було кудись подіти напругу. Міліса нічого не вигадала краще, ніж вкусити дівчину за шию, на останнє залишивши солодкий поцілунок.

— АЙ! Навіщо мене кусати так? 

Від бажання, Міліса заскулила в неї на плечі. Надто добре рухалися її пальці. Добре. Вона не могла перестати хаотично рухати стегнами, підтримуючи ритм. Боже як добре. Таке тепле, велике й м’яке тіло утримувало її, поки мускулисті руки гладили по сідницях та спині. Мілісі було складно не притискатися до цього гарячого комка. Нехай Янеса її з’їсть, вона готова на це.

— Боже, ти схожа на неконтрольоване цуценя.

— Тому що… Занадто добре… Мх-м.

З насолодою їй хотілося вити та робити це поки не набридне. Але все було навкруги тихо. Легкий вітерець роздмухував їхнє волосся, пахло росою, трава лоскотала шкіру. А місяць нарешті висвітлив небо. Рухи прискорювалися з кожною секундою. Під кінець вона навіть не встигала зрівнювати дихання, мукаючи від задоволення та нестерпно кусаючи. Міліса була на межі. І від спраги вона заплющила очі, намагаючись зосередитись на плавних поштовхах.

— Зараз… 

Останній стогін та Міліса полегшено падає головою на плечі дівчини.

— …Дякую, — зітхає вона. І ніжно обіймає.

Янеса хіхікає, з любов’ю приймаючи її обійми.

— Рада допомогти, моя лисеня.

Чекаючи, коли дівчина прийде до тями, вона ласкаво погладжувала її по спині, щось наспівуючи під ніс. Під цю мелодію Міліса мало не заснула прямо в неї на грудях. Так лагідно й приємно… А мелодія була напрочуд заспокійливою. Вона навіть не встигла зрозуміти, як опинилася на колінах Янеси.

— У тебе все обличчя запітніло… —  тихо говорила дівчина, поправляючи її мигдалеве волосся, — непогано прийняти ванну, коли прийдемо.

— Разом прийняти, — доповнила Міліса.

— …Іноді ти буваєш такою велелюбною.

— Бо це той вечір, після якого я хочу ні про що не жаліти.

— Хм-м, — посміхнулась Янеса, — мабуть тому його називають чарівним для коханців. Для нас він не став винятком.

— Авжеж, — дівчина зазирнула в їй жовті очі, — іноді буває важко, но я рада, що кохаю тебе.

— Я теж.

Взяв за руку кохану, Міліса почала покривати її теплими поцілунками.

Янеса не втрималася у сміху.

— Годі, тепер і мені лоскотно! Нам вже час їдти.

Піднявшись, Янеса швидко одяглась у білу сукню і зібрала речі, що залишилися. Дівчині, що все ще вперто лежала, вона кинула на обличчя її одяг

— Час вставати, соня. Чи ти хочеш спати в обнімку не з коханою, а кліщами? 

Промукав крізь тканину, Міліса теж піднялась на ноги. І невдоволено прошепотіла:

— Іноді я не бачу різниці…

— Що ти там сказала?

— Що ти дуже гарна на світу місяця.

Закінчивши всі справи, їм довелося довгий час блукати лісом, перш ніж вийти на вулицю. Весь цей час Янеса запевняла її, що запам’ятала весь шлях до святкування у найдрібніших подробицях. Так. Запам’ятала. Поки вони не вийшли на порожню вулицю, що була далека від свят, зате поруч із цвинтарем. Натяк зрозумілий. Тепер уже ініціативу пошуків взяла вона. Походивши в темряві якийсь час, вони швидко вийшли на свій готель. І прошмигнули, як миші, повз сплячий ресепшен… Янеса ледве запхнула ключі, що заїли в замку, та з лайкою відчинила двері. Нарешті. Не трава. Солдатиками вони втомлено попадали на м’яке простирадле. Лежали довго, бо сповна насолоджувалися комфортом цивілізації. 

Янеса перша порушила тишу.

— Хто піде набирати ванну?

— Може ти?

— Лінь. Ти?

— Мені теж.

Не зустрітив ентузіазму, вони обидві завили.

Вирішивши, як завжди, через камінь-ножиці-папір, дівчата нарешті визначились: піде Міліса. Ніхто не знав як, але у неї завжди виходила ідеально збалансована вода. Не надто гаряча, не занадто холодна. За півгодини радісна Янеса перша побігла, застрибнувши. Чим наділила пасію водяними сплесками. Така подяка. На щастя, ванна була досить великою, їм сповна вистачило місце обом. 

Янеса лягла спиною до неї, спершись ліктем. Міліса її із задоволенням приобняла, потягнувши до себе. Було спекотно. І видно, як з води йшло багато пару… Чудово. Після нічної прохолоди це для них благословення.

— Обожнюю це, — зітхнула Янеса.

— Що?

— Коли в кінці насиченого та важкого дня можно прийняти ванну… Обожнюю. Завжди б так.

— На жаль, це лише відпустка. 

— А якщо звільнимось це може стати буденністю.

— Звучить заманливо, — протягла Міліса, — чекати ще рік.

ЇЇ пальці лагідно пестили талію Янеси, мацаючи м’язи. Їх завжди було приємно мацати. Так вона милом відмивала її тіло від бруду і пилу. 

— Ради тебе можу почекати й більше, — гордо заявила дівчина, муркоча від дотиків.

— І я зворушена, — м’яко посміхнулась Міліса, — але давай обмежимося на році. 

— Добре-е, — простогнала Янеса, занурюючись у воду. 

Мілісу здивувала велика кількість ледь помітних слідів укусів на шиї дівчини. Це комарі її так, чи кліщі? Зачекайте-ка…

— Це що, я зробила?

— М?

— Ці сліди.

— А-а, — нарешті дійшло до Янеси. Вона фиркнула: — ти не пам’ятаєш, як мене покусала при своєму екстазі? Слово честі, ти була як собака, який не може наїстися своїм кормом. Але не спорю це було дуже мило…

Останні слова Міліса не чула, стидливо схиливши голову.

— Мені дуже шкода, що я тобі зробила боляче. Вибач я…

— Боже, ні! — Янеса впала на її грудь та навпроти підняла голову, — я не проти була цього… Ну типу, ми ж обох це робили. На тобі теж є мої укуси. — вона захіхікала, взяв за щоки дівчину, — та й я вже звикла, що моє цуценя втрачає контроль, коли надто пристрасна. Я не хотіла тебе лякати, просто іноді ти занадто цим захоплюєшся. А так мене все влаштовує.

— Тм ни свдершся на менв? — щось пробурмотіла дівчина, бо її щоки все ще стискали.

— Звичайно ні, дурненька. А тепер перестань себе накручувати, і насолоджуйся разом зі мною гарячою водою. Згода?

Міліса кивнула. Тільки тоді її обличчя відпустили й вони змогли продовжити купання. Пихкаючи, Янеса пускала бульбашки, поки Міліса мила її неслухняне волосся. Велике багряне волосся, ще й хвилясте. Хоча доходило воно лише до плечей. Їй завжди подобалося волосся серденьки, особливо мити та розчісувати. Знати, що власниця шевелюри, крім неї, нікому не дозволяє до нього торкатись… І тут взяла цікавість.

— Яна, а чому ти більш нікому не дозволяєш торкатись свого волосся?

Янеса трохи подумала, перш ніж відповісти:

— Тому що у них брудні та неохайні руки, у порівнянні з тобою. Та ти завжди питаєш. Уяви, коли ти просто сидиш і люди навколо тебе починають чіпати твої волосся і вихвалятися ним. Але ж я просто сиджу! Я не давала на це згоди. А якщо прошу перестати, мене звуть грубою. Це ж нісенітниця! Якщо я люблю дотик, це не означає, що мене може чіпати будь-хто і скрізь, дідько.

Після цього дівчина невдоволено забурчала, поринаючи ще більше у воду. 

Міліса, перебираючи замилене волосся, дуже уважно вислухала її скарги.

— Іноді є люди, які не поважають чужий простір. Але це не означає, що ти повинна це приймати. Якщо тебе ще раз назвуть грубою, краще встань та йди звідси, аніж намагайся з ними сперечатись. 

Янеса хмикнула.

— На словах завжди звучить легко…

Міліса знизила плечима.

— Я завжди так роблю.

— Тому у тебе майже немає друзів?

— Тому у мене тільки друзі, з якими мені комфортно, — парирувала вона.

Янеса тяжко промичала.

— Гаразд, — сказала Міліса, — якщо хтось образить тебе, поклич мене, і я сама все висловлю їм в обличчя. Може, навіть прокляну.

Спочатку дівчина засміялась. Це тривало недовго. Потім вона зімкнула свої плечі та її голос став дуже тихим.

— Не знаю, я… Мабуть я в таких речах занадто м’яка. Мені ніяково про таке говорити комусь. Можливо я й справді буваю надто грубою та перебільшую…

Міліса поцілувала її у потилицю та обійняла руками за плечі.

— Скільки тебе знаю, ніколи не вважала тебе надто грубою, Яна. Навпаки. Ти дуже добра людина. Ставишся до людей так, як вони на це не заслуговують.

Янеса їй горько посміхнулась.

— Люблю людей, а себе не дуже…

Міліса мовчала, ніжно потираючись носом об шию дівчини, поки та була поглиблена у свої думки. 

Нарешті Янеса сказала:

— Дивно, але з тобою я почала себе більше любити.

— Це цілком твоя заслуга. Не моя.

— Не відмінює того, що ти мене підтримувала.

— Боже… — поклавши голову на маківку дівчини, Міліса заплющила очі та промичала. — Ми так й будемо перекидатись компліментами?

— Безусмніво.

Вона втомлено лягла назад. 

— Тоді я трохи подрімаю.

— Ну-у, — дівчина надула щоки, —  я теж хотіла тебе помити!

 — Розбуди мене через півгодини, — Міліса зітхнула. Вона занадто багато за цей вечір пережила та її ліміт бесід був майже на нулі, — тоді ти мене помиєш. Добре, серденько?

На перший погляд Янеса виглядала ображеною, але вона дуже швидко це прийняла. І насамкінець повернулася, щоб з любовью поцілувати її в щоку.

— Тоді ти не проти, якщо подрімаю з тобою?

Міліса сором’язливо кашлянула.

— Авжеж, лягай поруч.

Вона цього не очікувала.

Влаштувавшись зручніше, дівчина поклала голову на її ключицю, де були шрами.

— А ти не боїшся, що ми тут заснемо на всю ніч?

Вона покачала головою.

— Ні, я завжди сплю по часам. Або уривками. Особливо у ванні.

— Тоді добре… — Янеса позіхнула, — тоді я… Посплю тут… М-мх.

Зазвучало тихе сопіння.

Схоже, Янеса сама не зрозуміла, наскільки вона втомилася. Як мило. Що ж, тепер хоч трохи відновить сили, а потім вони підуть у ліжко. Підсунувши голову, Міліса обрала собі зручну позу і теж кріпко заплющила повіки.

— Добраніч, ведмежатко. — пробурмотіла вона, обіймая дівчину.

Невдовзі після цього, Міліса теж поринула в глибоку та приємну дрімоту.

 

Додати до улюблених