Все було бездоганно.
Навіть будинок, що пішов під землю на одну людину, розміром з ванну кімнату, в будинку в якому я жила раніше.
Те, що я маю почати працювати із завтрашнього дня, також не мало для мене значення.
Я нарешті втекла з того пекельного будинку і здобула свою свободу. Для щастя мені більше й не треба було.
Але……
“Я цілком впевнений, що сказав тобі поводитися тихо, як мишка, щоб навіть звуку твого дихання не було чути.”
Чоловік відкрив рота.
Він дивився на мене огидним поглядом, ніби я була огидним жуком.
“До мене дійшли чутки, що ти поводився як душевнохвора собака після повернення крон-принца з церемоніального банкету”
Цей убивчий погляд, яким він, здавалося, хотів спалити мене вщент, був мені знайомий.
У цьому будинку всі дивилися на мене так.
Однак те, що я постійно з цим стикаюся, не означає, що мені байдуже.
“Яку мету ти переслідувала, поводячи себе подібним чином?”
Я не могла дихати через його ауру. Від страху мої губи затремтіли.
Це сталося тоді.
Перед моїми очима з’явився білий прямокутник.
І я змогла побачити слова, написані на ньому у стовпчик.
- Звідки я знаю?
- У мене не було мети.
- (Жалісним голосом) Ну……Хм, це……..
‘……..Що це?’
Я хотіла запитати, що це було, але в моєму горлі наче щось застрягло і я не змогла видати жодного звуку.
Поки я мовчки стояла, не в силах видавити із себе відповіді, чоловік сказав мені, з погрозою в голосі:
“Краще б тобі говорити”
Вбивча аура, яку я відчувала, була настільки сильна, що завдавала мені болю. Я помру, якщо не відповім.
Інстинктивно я натиснула на номер 3 у білому прямокутнику.
“Ну …… Хм, це ……..”
Мій рот, всупереч моєму бажанню, автоматично промовив ті самі слова, що були на прямокутнику.
‘Що. Що це?!’
У мене по-ідіотськи відвисла щелепа: я не вірила, що сказала це.
У мене немає жодних здогадів щодо ситуації, в якій я виявилася.
Я прокинулася у незнайомому місці, зіткнулася з незнайомими людьми, яких постійно оточує вбивча аура.
І я не можу сподіватися прокинутися від цього кошмару.
“Ну хм, це”……далі “
Схоже, чоловікові не сподобалася неповна відповідь і зі страшним обличчям він скомандував мені нормально відповісти.
І тоді у прямокутнику з’явилися нові пропозиції.
- Мені шкода. Це більше не повториться.
- Ця тупа покоївка перша почала до мене приставати.
- Жалюгідні смертні принизливо до мене ставилися. До мене, єдиної дочки сім’ї Еккарт!
У мене не було часу все спокійно обміркувати і вибрати правильний варіант.
Я квапливо клікнула на відповідь, враховуючи поточну атмосферу.
Хоча зовсім не уявляю, що я маю зараз говорити.
Це результат моїх недавніх хворобливих переживань.
“Мені ж…”
“Ми не зустрілися б один з одним, якби це могло бути вирішено простими вибаченнями.”
Вибрана мною лінія поведінки була одразу їм відкинута.
Від його пронизливого голосу моє серце пішло у п’яти.
Я мимоволі зіщулилася. Тоді чоловік холодно заговорив.
“Пенелопа Еккарт.”
‘Пенелопа Еккарт?’
“Ми позбавляємо тебе імені «Еккарт» на деякий час”
Ці слова та ім’я були дуже знайомі.
Я блискавично підвела голову.
Тепер я могла ясно бачити його обличчя, яке раніше не бачила.
Людина, яка перебувала на деякій відстані від ліжка, не була одним із ‘мешканців цього будинку’, вона була іноземцем, якого я ніколи раніше не бачила.
Блакитне, бездонне як океан очі і чорне волосся, що нагадують обсидіан.
Над його головою була біла смуга, схожа на знак зарядки телефону, на якій було написано біле блискуче слово.
‘Ін….терес…..?’
Якщо з моїми очима все гаразд, то біле сяюче слово над головою чоловіка це безумовно “цікавість”.
“Ніяких вечірок або бенкетів, також тобі ні під яким приводом не дозволяється покидати кімнату. Ти повинна добре обдумати, що ти зробила неправильно і подумати, як ти тепер поводитимешся під час…..”
“……..”
“На що ти дивишся?”
Беземоційне обличчя чоловіка насупилося, ніби йому було неприємно, що я дивлюся на нього більше, ніж треба.
Однак я ніяк не відреагувала на це і продовжила пропалювати поглядом смужку над його головою. [Інтерес 0%]
‘Нізащо……’
Неусвідомлено я похитала головою кілька разів.
Це було справді неймовірно.
Справді.
“Чутки про те, що ти збожеволіла, були правдою.”
Чоловік миттю подивився на мене через мої дивні дії, після чого відвернувся.
Він йшов до дверей великими і швидкими кроками, ніби не хотів залишатися зі мною в кімнаті ні секундою довше. [Інтерес 0%] також віддаляється від мене.
‘Що я зробила не так?’
Я задумливо проводила поглядом постать, що залишає мене.
Потім відчула, що хтось дивиться на мене з глузливою усмішкою.
Я повернула голову і побачила людину з рожевим волоссям, що стоїть зі схрещеними руками в тіні дверей.
У нього були такі ж блакитні очі, як і чоловік, який недавно пішов. На його обличчі була глузлива посмішка.
[Інтерес -10%]
Біле слово виблискувало над головою хлопця.
Воно навіть у мінус пішло.
“Дурна жіноча особина собаки. Так тобі й треба.”
Незважаючи на гарне обличчя, він вилаявся страшенно поганими словами і вийшов слідом за попередньою людиною.
БАХ-! Двері зачинилися.
Я довго сиділа з порожньою головою на самоті.
Думки плуталися, і я якийсь час не могла зрозуміти, що це було.
Трохи подумавши, я зрозуміла, що це місце і ті двоє людей, яких я нещодавно бачила, були мені знайомі.
‘Це ж неправда, вірно …….?’
Я нарешті змогла повернути контроль над своїм ротом, коли залишилася одна.
Але я не встигла помітити це.
Я не могла повірити в те, що трапилося. Не кожен день такий відбувається, особливо зі мною.
Такого не може бути.
Я не могла повірити, що сцена з гри, в яку я грала перед сном, втілилася в реальності.
А я була одним із персонажів цієї гри.
“Я все ще сплю.”
Інакше й не могло.
Однак скільки б я не тягла себе за волосся і не щупала обличчя, я все одно не прокидалася від цього сну.
“Н, Ні……Ні, ні! Ні! Я сказала ні-!”
Пенелопа Еккарт.
Злодійка популярної гри для дівчаток та героїня найскладнішого режиму.
Додати до улюблених
Превелике спасибі за переклад. Давно читала саму новелу не до кінця,тому б цікаво дочитати, хоча фінал знаю. З якої мови перекладаєте ?
Дякую за ваш відгук. Перекладаю з російської.