Дорогі мої читачі! Я так довго писала цю главу… так довго збиралася з думками та силами…. Та я хотіла б подякувати всім, хто так довго чекав продовження, підтримував мене відгуками та просто був поряд.(більше 2 місяців.жах!!!) Як автор я дуже люблю цю історію і працюю над її покращенням, доповненням та закінченням. Хоч не завжди так швидко, як хотілось би всім (навіть мені). То ж, нічого не обіцяю, але маю надію, що продовження ми не будемо чекати настільки довго))) Люблю вас*
Лі Ен давно зрозумів, що вв світі дохуя неадекватних людей. І зазвичай ці хворі люди псують життя адекваним людям, які також стають хворими, а потім народжують собі діток з тими ж хворими, що зіпсували їх і псують життя дітям… складно, заплутано та дуже часто невиліковно. Але цікаво.
Працювати в клініці – то загубити себе, стати психом через постійне спілкування з людьми, що мають досить цікаво-страшні замашки – не те, про що юний Ен мріяв, вступаючи до психіатрічного. То ж, після року роботи в клініці, Лі може з легкістю сказати, що бачив все. Точніше, МІГ сказати, допоки до його маленького магазинчика одягу не увійшов Юк у супроводі Кім Техьона. Чисто з професійної точки зору омезі було дуже цікаво вивчити випадок молодого вчителя, допомогти та навчити жити для себе, а от чисто з особистісно-людської – «та це треш, пацани». Що там було з цим хлопчиком, Ен міг лише здогадуватися. І лізти в це болото не хотілося. Але було дико цікаво.
То ж, розуміючи, який пиздець його чекає, зацікавлений на всі сто мільйонів відсотків Лі, береться за цей випадок. Він вирішив спочатку досить детально вивчити пацієнта, його звички, страхи, плани, а вже потім починати якось лікувати.
Їх терапія почалася зі стандартних прийомів спілкування, а потім отримання заблокованих спогадів. Було складно. Дуже. Але цікаво. Цікавість взагалі ворог психолога…
Перші спогади було витягнути неймовірно складно. Спостерігаючи за омегою, Лі вже думав, що того гибле діло і, або з цим хлопчиком у дитячому віці попрацював талановитий гіпнотизер, або талановитий психіатр. Таблетки чи гіпноз, чи все разом, не зрозуміло, але майстер там сильний. Так заблокувати спогади та нав’язати нові – то ще треба повчитися.
Загалом ця завіса почала тріщати по швам завдяки знущанням теперішнього альфи Кім Техьона. Як би там не було, але альфа мав неймовірний вплив на учителя. І саме цей вплив вирішить майбутнє омеги. Тому Лі дуже хотів би провести і з Чоном декілька сеансів.
Лі Ен підозрював, що у омеги є декілька психологічних травм з дитинства – можливо, травма відкидання, можливо травма втрати чи розриву. Але коли майже під кінець довгого мовчазного сеасу, Техьон почав згадувати свого дядька та самотнє дитинства, психолог до свого списку додав травму насилля (скоріш за все, сексуального) зі стовідсотковою впевненістю в цьому. Молодий збочинець-дядько Те – надзвичайник покидьок! Так зіграти на почуттях дитини, на самотності та відчутті непотрібності, то не кожен зможе. Так прив’язати до себе дитину та скоїти настільки страшні речі… В голові Лі ніколи не укладалося як Земля носить таких потвор.
Спочатку ця здогадка так і залишалася здогадкою, Техьон ходив на сеанси, робив все, що йому радив спеціаліст. Чон Чонгук також своїми діями викликав декілька підозр про неблагополучне дитинство та, можливо, і юнацтво. Поспілкуватися з малолітнім альфою Ен хотів все більше і більше, але важав поки зарано просити Кіма про зустріч з його переслідувачем. То ж поки Лі стримував свої бажання та зосереджувався повністю на вчителеві.
-Що ти відчув, коли Чон Чонгук поставив тобі мітку?
-Я не знаю… – якось туманно відповів пацієнт.
-Тобто? – Лі Ену це було цікаво не лише як омезі, а більще як психологу.
-Було дуже боляче, – це все, що відпові омега.
-А якісь відчув емоції, переживання, страхи? – уточнив Лі, можливо Кім не зрозумів питання.
-Спочатку я навіть нічого не відчув. Просто сильний біль і темрява. Мене наче накрила темрява. Уже потім, коли Чон почав мене словесно ображати, я ніби то прийшов до тями та почав аналізувати ситуацію.
-Накрила темрява? – задумливо повторив Лі.
-Було таке відчуття, – кивнув учитель.
-Цікаво, – записуючи собі до блокнота можливу ще одну проблему Кіма у вигляді неконтрольованого внутрішнього омеги, Лі міцно так задумався.
-Як себе поводив в цей момент альфа?
-Я погано пам’ятаю. Я тоді, як стало легше фізично, втік. Але він мене знайшов і повів додому.
-Техьоне, зосередься, будь ласка, та пригадай, що ти відчував, коли альфа знайшов тебе і повів додому, – Ен знав, що не можна тиснути, але йому здавалося, ніби пацієнт щось приховує від нього.
-Я… я не пам’ятаю, – відсторонено відповів омега.
-Тоді сеанс закінчено, бувай, – грубо, неправильно та непсихологічно! АЛЕ! якщо тільки це змусить Кіма відкритись, то Ен буде так себе поводити.
-Я… – на очах вчителя проступили сльози, але він стримав себе і продовжив. – Безпека. Приналежність. Відданість. Доля.
Лі мовчав, чекаючи доки омега буде продовжувати.
– Колись я вже відчував все це. Давно. Ці почуття були такими знайомими та звичними. Але вони йшли не від мене. Всі мої особисті почуття пригнічувались. А це…
-Твій внутрішній омега? – кивок. – Як часто він бере верх над тобою?
-Я думав, що такого ніколи не було, до мітки, але іноді я чую його голос в своїй голові, – тремтячим голосом, розповів Те.
-Він говорить з тобою? Як часто?
-Ні.Таке буває, коли я не підкорююсь Чону.
-Що він говорить?
-Що я маю слухатися свого альфи і «він» буде незадоволений. Що «йому» я приносив багато задоволення своєю слухняністю.
-Кому «йому»..?
-Я не знаю, – перебив лікаря Техьон, одразу відповідаючи.
-Не знаєш, чи не хочеш знати? – знову не зовсім професійно запитав Лі.
-Не знаю.
-Не знаєш, чи не хочеш згадувати? – Ен оглядав пацієнта, фіксуючи всі зміни в позі, погляді, виразі обличчя, голосі.
Техьон здався:
-Я боюся згадувати. Тато сердиться, з батьком про це говорити я також боюся. Якщ мій внутрішній омега так реагує на Чон Чонгука, а тато на питання про дитинство, то може воно і не треба мені. Може, що було, хай там і залишається? – в голосі вчителя було стільки надії.
-Ні, – коротко, чітко.
-Але…
-Ти хочеш, щоб такі як Чон витирали об тебе все життя ноги? Такі, як він вміють тільки принижувати, знущатися, бити, гвалтувати та домінувати. Хочеш розкажу твоє майбутнє на багато років вперед, якщо проживеш їх, звичайно. Отже, Чон, можливо, МОЖЛИВО, – Лі повторив це слово, виокремлюючи, щоб до омеги хоч трішки дійшло. – дотерпе до кінця свого навчання в школі і тільки потім таки вкладе тебе в своє ліжко. Він і далі буде тиснути на тебе через батьків, постійно з’являючись на порозі та закарбоючи в їх уяві образ ідеального зятя. Батьки вже тебе підклали під нього на час тічки, далі буде тільки гірше. Він стане постійним нічним гостем у твоєму ліжку, забиратеме тебе до себе, буде творити цілу купу дічі, а захисту ти ні від кого не дочекаєшся, бо на людях – він ідеал. Крім батьків, твій внутрішній омега буде тиснути не менше, нав’язучи думки про обов’язок та «щастя» догодити альфі. Ти швидко завагітнієш, народиш. Зі стовідсотковою впевненістю скажу, що він буде тобі зраджувати, проводити майже весь час не вдома, пити, гуляти, відпочивати, тебе в усьому звинувачувати, брати коли йому заманеться, бити і знущатися. Можливо у вас буде ще декілька дітей. Всі вони будуть також рости в стресі, а бачачі ось такі сімейні стосунки, будуть копіювати Чона, якщо альфи, та ніколи не знайдуть собі альфу, проведуть життя на самоті, якщо омеги. І якщо ти все це витримаєш, то можливо в старості наберешся сміливості все покинути, або між народжуванням дітей покінчиш життя самогубством. Круто, правда?
-Це ж не життя, – наче отямившись від мари, прошепотів Техьон.
-Це лише мій прогноз, але! Але ти можеш це все змінити, навчити всіх себе поважати, приймати самостійно рішення та бути впевненим, сучасним омегою. Тоді і Чон буде рахуватися з тобою, батьки менше тиснути, а внутрішній омега залишатиметься під твоїм контролем. Все, що від тебе треба – це виконувати мої вказівки. – тяжко зітхнувшись, Лі продовжив. – На сьогодні все, але я тобі даю час подумати до наступного сеансу. Якщо ти згоден лікуватися, то приходь, якщо ні, то просто продовжуй жити своє життя.
Якщо чесно, Лі Ен трішки навіть почав хвилюватися, що Техьон більше не прийде, адже на нього тисли всі. Та й, можливо, він перегнув палку. Але якщо трішки заглянути глибше, то на даному етапі, саме так краще взаємодіяти з учителем. Неприємна, але правда в лоб, поставлення читких та потребуючих відповіді питань, відкриті завдання. Все це має допомогти Кіму прийняти рішення на свою користь, адже психолог нічого не приховував і чітко дав зрозуміти на який результат вони працюють.
І Ен виявився правим – Техьон прийшов. Він вже поводив себе не так зажато, більше розказував, запитував. Він почав довіряти Лі. Це добре.
То ж більше уваги поки вони почали приділяти Чону, а пошук спогадів був другорядною задачею. Спеціаліст пропонував різні варіанти поведінки, щоб зрозуміти що вони взагалі можуть очікувати від Чона. І висновки були невтішними. Очікуваними, але невтішними. Альфа, наче кліщ, причепився до свого вчителя, повністю ігоруючи будь-які закони чи правила, на зміну поведінки старшого реагував агресивно та дуже негативно. Ось це вже недобре. Лі Ен, за допомогою Те, намагався знайти хоч якусь форму поведінки, яка допоможе хоч трішки віддалити від омеги Чона.
А потім сталось це. Лі Ен дуже перелякався, коли побачив в якому стані Кім причалив до його кабінету. Кім був під цілковитим впливом переляканого внутрішнього омеги, котрий шукав свого альфу. Мітка знищувала вчителя зсередини, травмуючи невитримним болем. Ця особливість мітки сприяла цілковитому підкоренню омеги своєму альфі. Цілковите поработворення особистості, людини. Знищення власного я, задля благополуччя альфи. Дикість. Але так воно і є.
За своє життя Лі бачив таке лише один раз, і то, в університеті. Омега, який не виконав наказ альфи, ледь не втратив свідомість від болю. Він був слабким, плакав, кричав, валявся у ніг альфи, щоб той дозволив виконати наказ, або відмінив його. То було нестерне дійство. Ен досі чітко пам’ятає крик та плач того омеги.
Психолог розумів, що Техьон був в кроці від того стану. Єдине, що його стримувало – то відсутність Чона поряд. Але це ненадовго. Через декілька десятків хвилин, можливо, годину, він втратить свідомість від больового шоку, а після, якщо альфа так і не відмінить наказу, почне завдавати собі шкоди в покарання. Такий стан може призвести до серйозних психологічних наслідків.
-Бісів… – розлютився Лі.
Він пообіцяв собі, що як тільки побачить Чона, то настукає йому гарненько по наглій пиці.
-Іди сюди, сонце, – занепокоєно промовив Лі і повів омегу в кабінет.
Повів – то заголосно сказано, більше було схоже на «потягнув на собі». Завівши пацієнта до кабінету, Ен обережно поклав його на ліжко. Психолог розумів, що за деякий час стан омеги погіршиться, тому треба було починати щось робити. Діставши телефон, він набрав найбільшу халепу в своєму житті – Юк Сондже.
-Хелоу, май френдс, – весело привітались на тому кінці.
-Я тебе зара відпизжу, – грубо, нестримано сказав Лі. – Підійми свою ліниву вчителівську сраку і знайди Чон Чонгука. І на протязі десяти-двадцяти хвилин привези до мене, поки пацієнт, котрого ти мені підсунув, просто непритомний, а не двинув коні.
Скоріш за все, Юк мав багато запитань, та у Лі не було часу на них відповідати, тому він просто відключився. Все потім. Зараз головніше врятувати Техьона.
Доки він чекав, то уже разів з тринадцять подумав про те, щоб викликати нейропатологів. Психіатрія та психологія – то звісно круто, але не коли організм твого пацієнта сам себе вбиває через їбучий наказ альфи.
А потім в якийсь момент повз Ена наче ураган пронісся. Приміщення магазину наповнилося насиченим чужим запахом.
«А далі все цікавіше» – подумав про себе Лі та пішов таки подивитись на того притрушеного Чон Чонгука.
-Ти і є Чон Чонгук? – запитав психолог, оцінюючи малолітнього переслідувача поглядом.
В цілому він був дещо здивований, бо хлопчина не виглядав на свій вік і, здавалося, міг подавити своєю альфа-сутністю. Після побаченого, йому стало ще більш цікаво попрацювати з цим жорстоким підлітком.
-Що з ним? – запитав підліток доволі стурбовано.
-Завдяки тобі все досить погано. Ти хоч розумієш, як сильно наразив на небезпеку його життя? – так, не психологічно, але Лі і так себе ледве стримував, або не врізати дурнику-альфі.
Перепалка з психологічно несформованою особистістю – це не те, що запланував собі Ен, але як омега висказатись він мав. Не можна таке замовчувати. І він би нізащо не підпустив оце до Кіма, якби ситуація не була такою критичною.
Але всі слова та претензії довелося проковтнути, коли Чон обережно покликав міченого собою омегу. Техьон, лиш почувши голос та запах альфи, наче ожив. Наче це найбільша нагорода в його житті – «альфа прийшов».
Далі почалось щось з чимось, тому Лі вийшов з кабінету. Ні, далі поцілунків вони не зайдуть. В цьому психолог був впевнений на всі сто, адже голона потреба Техьона – це поцілунки, а для Чона, яким би він поганим не був, ця вся ситуація досить стресова.
Як тільки Ен вийшов до основного залу магазину, на нього напали з питаннями Юк та його альфа.
-Що відбувається? Що з Техьоном?
-Вже майже все добре, – коротко відповів Лі. Так, він би міг розповісти все, але не хоче. Хай Юк трохи помучиться.
-Що з ним було? Що Чон Чонгук знову натворив?
-Що натворив – те й виправляє зараз, – з посмішкою відповів Лі.
-Ти знущаєшся? – здався Дже.
-Лікарська таємниця, – посмішка психолога стала ще ширшою.
-Кретин.
-Тссс, – приклавши пальця до губ, Лі прислухайся та повернувся до кабінету.
Перед ним постала доволі кумедна сцена – Кім Техьон вчепився в альфу та не відпускав, а той намагався омегу відчепити від себе. Дійсно кумендо. То ж порекомендувавши розслабитись, Лі знову вийшов, аби це поскоріше скінчилось.
-Чаю будете? – запитав спеціаліст, повертаючись у головну залу.
-Зараз тільки чай пити, – з сарказмом відповів Сондже.
-Так! – посміхнувся Лі. – То ж мотнись в сусідню кафешку. Можеш взяти на свій смак, але без цукру мені.
-Мені як завжди, – не розгубився Чон Ільхун.
-Я… я… я не прислуга вам! – спочатку розгубившись, Юк навіть не знав, щ сказати, але побачивши погляди цих двох, таки пішов за напоями.
-Так що сталось? – коли омега вийшов, таки запитав Чон.
-Я так розумію, ти дядечко цього зарано дозрівшого підлітка? – запитанням на запитання відповів Лі.
-Так вийшло.
-Буває в житті розчарування, – погодився Ен. – Якщо коротко, то твій племінник сталкер, котрий поставив своїй жертві мітку, провів з ним тічку та постійно дає тупі накази.
-Ого! – це все, що зміг промовити Чон-старший, адже, навіть знаючи Чонгука та як він ріс, родину, директор не міг всього переварити.
-Так він же ще навіть не повнолітній, – знайшов директор лице один аргумент
-І? Злочинцями стають і раніше, – розвівши руки в сторони, пояснив Лі.
На жаль, чи на щастя, власнику магазина ніхто нічого не відповів, Юк Сондже лише подув щічки, піджавши губи і міцно так задумавшись, а Чон Ільхун опустив голову на руки, якими оперався на прилавок.
А потм вони почули:
-Хьон!
Голос Чон Чонгука був стурбованим, на що Лі лише хмикнув та, хитаючи головою, пішов до прихованої кімнати.
-Вже? – запитав психолог, прекрасно знаючи відповідь.
Він прекрасно пам’ятав наслідок затримки виконання ось такого наказу. Омегу, ймовірно, всього трусило та морозило, а його альфа здавався найнеобхіднішим у світі. Звичайно, цей стан проходив за декілька хвилин, але ж і ситуація з Кім Техьоном не була звичайною.
-Він тремтить, – почув Лі від школяра.
-Знаю, – з легкою посмішкою промовив психолог, але цього, мабуть, ніхто не бачив. – Це як відхідняк у наркомана. Обійми його міцніше і зігрій. Він, швидше за все, відчуває дикий холод.
Ен слідкував за парою – за швидкими, але обережними рухами Чона, за вмить відчувшим тепло і розслаблення Кімом, за тим як омега тянувся до альфи – свого альфи. Це було вище якихось умовностей, це було на рівні підсвідомості, наче їх внутрішні альфа та омега нарешті зустрілись, нарешті знайшли один одного. І це так неймовірно. Навіть людина, котра звикла дивитись на все через призму психології та логічного вирішення будь-якої ситуації, побачила це. Інші, побачивши це, сказали б, що їх пара була створена небесами.
Ен помітив напружений вид альф, легко зрозумівши причину.
-Дивно, чи не так? – ледь чутно промовив Лі, несподівано розчулившись.
Дивовижно.
Додати до улюблених