Світанок–Дім
Рано. Занадто рано, щоб пробудити віді сну усіх, хто знаходився в Домі. Можна прийти до висновку, що не спали тільки сам Дім і частина Четвертої. Коли я кажу “частина”, то маю на увазі всього двох. Ще до світанку по кімнаті ходили Сліпий з Македонським. Чомусь вони прикидались сонними, може, хотіли один одному набрехати. Кожен крок по підлозі видавався неприємним і чомусь занадто гучним скрипом. Сліпому це в кінець набридло, тому Батько Дому примостився на підвіконні і трохи незграбно відчинивши кватирку витяг з кишені пачку цигарок. Звично схопивши одну з них губами він запалив. Час від часу було потрібно натягувати футболку назад, бо вона страшенно висіла, але це не рятувало надовго. Він палив так само повільно, як сонце, яке підіймалося над землею, ніби зовсім безтурботно. Можна подумати, що хлопець дивиться у вікно, але звісно ж він цього не робив. Скоріше відчував, що зараз відбувається з погодою, навчився за деякий час. Коли ватаг майже пішов кудись у Нірвану – з такого стану його витягнув Македонський. Сліпий навіть вздригнув, але обернувся до рудуватого зістайника. Він простяг вільну руку до нього, щоб краще зрозуміти де саме той знаходиться. Паралельно з цим Сліпий почав трохи роздратовано говорити, але під кінець слів повернувся до повсякденного спокою:
– Мак, ти чогось хотів? Слухаю тебе –
У відповідь легінь вдихнув свіжого повітря впереміш з ще не полетівшим димом і казав, ніби це секрет:
– Я збирався заварити чаю, бажаєш? –
Четверта вже звикла до спішного шепіту колишнього Янгола, тому вже менше ніж через секунду Сліпий прибрав руку і слабко кивнув разом з повільним блиманням. Не те щоб він був жадібний до відповіді, але зараз йому більш кортілося продовжити палити. Схоже, співрозмовник це зрозумів, бо Македонський скрився десь у кімнаті залишивши після себе атмосферу, яку постійно носив з собою. Відразу і не зрозумієш, що це. Здається, вона зі світла сонця, соку лимонів і… так, звісно, це кров. Його дух міг відчути майже кожен, але Сліпий ніби мав спеціальний зв’язок з ним. Саме ватагу більше подобалась думка, що це невелика “привілегія” сліпоти.
Македонський – Чайна церемонія.
Скільки легінь себе пам’ятав – більшу частину часу він намагався не докучати іншим. Ходив тихо, говорив швидко, не любив підіймати очі. Ось і зараз, він пішов через декілька секунд розмови. Ця звичка не мала сенсу, тим паче коли він перейшов до Четвертої. Але ж занадто довго хлопець її тренував.
Македонський почав шукати чайник, який точно бачив в останній раз десь у кімнаті. Він час від часу повертався до сплячої стаї, коли хтось занадто гучно сіпався, або коли Табакі переривав своє сопіння вигуками. Схоже, йому наснився кошмар. Нарешті, Македонський тримав у долонях невеликий чайник. Порожній. А що іще очікувалося? Він знову зітхнув підіймаючись на ноги.
Настільки тихо, наскільки міг, той пішов до ванної кімнати. Вже стоячи перед раковиною Мак чекав, доки вода наповнить чайник. У ванній було сиро, як і належить таким місцям вранці – холодно і не зовсім приємно. Він чув, як десь здалеку падали краплі. Хтось ще прокинувся до ранкового дзвінку. Македонський підійняв голову до дзеркала. Той почав міркувати:
– Пам’ятаю, як Курець постійно розповідав про те, який він неправильний у відображенні. Він щось вигадує, чи дзеркала грають з ним злі жарти? Ставлю на друге. –
Від думок його повернула до реальності вода, що вже текла по шкірі. Той перекрив струм, тепер потрібно гріти.
Через деякий час рудуватий стояв на порозі Четвертої з двома чашками окріпу. Він знову окинув поглядом стаю. Ще трохи і сонце повністю заллє їх тіла своїм світлом після чого вони відкриють очі і день почнеться знову. Хлопець підійшов до Батька Дому і протяг йому одну з чашок:
– Це твоє. – знову прошепотів він передаючи блідому кераміку –
Сліпий загасив тліючу цигарку і кістлявими пальцями стиснув кружку:
– Дякую.. – Ватаг зробив ковток і трохи зігнув брову. – Мед? –
Він знав, що Македонський киває, тому майже непомітно, але якось лагідно посміхнувся:
– Скоро прокинуться, цікаво, чому вони вирішили сопіти до повного сонця. – Вирішив продовжити діалог хлопець. –
Рудуватий ковтнув трохи і відповів:
– Не знаю. Доречі, нічого не відчуваєш? Якось я непокоюсь.. –
Сліпий дещо насупив брови:
– Ні, нічого. Інакше б всі також були на ногах – Він згадав не такий давній діалог із повернувшимся вихователем – Я відповідаю за те, щоб усі прокидались.
Македонський чомусь вирішив нахабніти:
– Все ж колись ні ти, ні хтось інший не простежив за цим. – Його слова були ще тихше за інші, бажання псувати ватагу настрій зовсім не було. Але схоже, що він це почув:
– Що ти верзеш, Македонський? – Спалахнувши, як багаття проказав хлопець.
Рудуватий ніби злякався, хоч наврядчи йому щось загрожувало:
– Ні-ні, заспокойся.. – Вибачався він перед Сліпим. – Звісно, вони прокинуться..
Ватаг перервав його:
– Нічого, все у нормі. Почекай… чому від Табакі ні звуку?
У цей момент десь зі спини до Мака різко під’їхав шакал з шаленими очами. Він ще був заспаним, але невість як заліз до коляски і зміг майже до крику налякати дракона. Позіхнувши він почав питати:
– Хто не прокинеться? А від мене звуків достатньо! Учора стільки всього відбулось, що мої очі ніяк не відкривалися для нового!
Рудуватий хлопець майже випустив з долоней чашку, але все ж збалансував. Він поставив її на підвіконня і намагався заспокоїти руки, що залишився дрібним тремтінням. У цей самий час Сліпий слухав ріку питань зістайника:
– Всі прокинуться, просто Македонський панікує. Вірно?
Мак жалібно звів брови і посміхнувся. Шакал у свою чергу якось починав підтримувати:
– Розумію, але небо каже благі новини!
Він підійняв руки до гори символізуючи ті самі небеса. Дракон зробив крок до ватажка і опинився обійнятим однією з рук Сліпого. Послужлива тінь у светері не супротивлялася цьому і лише стала ближче огортаючи його руками у відповідь. Табакі обернувся і побачив, як стая тихенько, помірно прокидається:
– Солодка парочка, не хочу вас квапити, але прийдеться, скоріше! Дуже багато справ, дуже!
Сліпий відпустив янгола і легко штовхнув його до інших злізаючи з підвіконня. Ось і повне сонце, ось і ранковий дзвінок.
Додати до улюблених