**
Паркінсон забігла в кімнату до хлопців, як завжди без стуку.
– Ви ще довго тут? Скоро північ.
– Ти коли-небудь навчишся стукати? – одягаючи, штани фиркнув Мелфой.
– Драко, ти як завжди повільний – дівчина оглянула хлопця – О ти підкачався, непогано – посміхнулася Пенсі, безсоромно витріщившись на Драко.
Тільки зараз брюнетка помітила, що в кімнаті лише білявий слизеринець, він одягнув зелений светр, повільним кроком підійшов до шафи, дістав шарф та чорну накидку.
– Блез пішов на кухню, а де Нот поняття не маю – ніби читаючи думки мовив хлопець.
– Сподіваюсь він нічого не..
Мелфой перебив її.
– Ніхто нічого робити не буде. – Хлопець з шарфом в руках повернувся до дзеркала – Моя мама буде в школі через 8 годин, і якщо ті недоумки хоч щось зроблять, то перш за все їм влетить від Блек. – блондин легким рухом зав’язав шарф навколо шиї
– Не думаю що Тео, щось зробить, минулого року він так ляпнув, не подумавши.
– Це його стандартна поведінка
***
Минулого року…
Мелфой обперся на стіну, слухаючи розмову Забіні і Нота. В руках крутив невеличку, святково обгорнуту, коробочку. До хлопців наблизились дві чорняві дівчини. Одна із кучерями інша з прямим волоссям.
– Хто небудь зробіть мені подарунок, убийте Снейпа. – обурилась Блек опершись на стіну, біля Драко, скидаючи сумку на підлогу.
– Думаю вельми обдумане бажання на день народження – усміхнувся Блез.
– Хоча є вирішення цієї проблеми по іншому – Нот зустрівся з зацікавленим поглядом, блакитних очей. – Пройди розподілення ще раз.
– Точно – підтримала Паркінсон – Він прискіпується, бо ти з Ґрифіндору.
– Не тільки – втрутився блондин – Але зараз не про це. З днем народження – Мелфой простягнув дівчині коробочку – Це не вб’є нашого декана, але тобі має сподобатися.
– Ми думали ти не пам’ятаєш – втрутилась Пенсі
– Те що я не передав подарунок совою, як це зробила ти і Блез, це не означає що я забув.
Блек посміхнулася.
Нот став поруч з Пенсі навпроти Драко.
– Дякую, відкрию в кімнаті.
– А чому не зараз?
– Мушу бігти, спочатку у вежу, потім у сад.
– Я ми хотіли запросити тебе, до нас в кімнату, щоб відсвяткувати – мовив Тео – Але, мабуть, твоя мама чекає, щоб привітати тебе – припустив Нот і усміхнувся.
Паркінсон штурхнула слизеринця у бік. Теодор глянув на подругу, вона заперечно махнула головою. Вираз обличчя ґрифіндорки змінився, та вона натягнула посмішку.
– Інколи тобі варто мовчати – прошипів Мелфой
– Та заспокойтеся ви, все не має часу на розмови – Блек обійняла Драко – Дякую за подарунок. – Дівчина доторкнулась до плеча Блеза в знак прощання. – Побачимось.
Хутким кроком зникла за поворотом. Теодор дивився в слід дівчині, усвідомлення, про те що саме викликало таку реакцію, прийшло одразу ж.
– Чому ви не сказали?
– А ти хіба запитував? – огризнувся Мелфой.
– Драко! – шикнула Пенсі. – Послухай Тео, вона не пам’ятає її, тож не зациклюйся і ти на цьому. – Усміхнулася Пенсі, та наїжачила хвилясте волосся хлопця.
– Вона померла чи покинула її ? – відкараскавшись від Паркінсон, запитав Тео.
– Вона померла, точніше її вбили коли мені було 4 – пролунав холодний голос позаду – І так, я повернулася за сумкою. – Блек пройшла і підняла річ, закинула на плече.
– Послухай я…
Хлопця перервала ґрифіндорка.
– Якщо тебе це так цікавило, міг би прямо запитати.
***
Прекрасне, гіпнотизуюче, безкрає зоряне небо, на яке можна дивитись вічно, і кожного разу знайдеться те що зачарує. Кожного вечора Блек приходила сюди перед сном, для неї це як традиція. Хоча якби не лист, дівчина би не виходила з кімнати, надворі було морозно. Вітер обвіяв щоки дівчини, угараздило її прийти на п’ять хвилин раніше. Ґрифіндорка спустилась на сходи, туди де вітер не задував. На підйомі почулись кроки, хтось метушливо підіймався вгору, насвистуючи, спокійну мелодію . В думках Блек усвідомлювала хто сюди наближається, але звідки він дізнався її друге ім’я. Ґрифіндорка склала руки на грудях, хлопець зупинився, спочатку на його обличчі був закляк, але потім коли зрозумів хто перед ним, в смарагдових очах, на мить з’явився вогник.
– Чорт, невже я запізнився ? – споглядаючи на ліве зап’ястя, на якому був годинник, запитав Нот.
– Та ні, я прийшла зарано.
Оглянувши Блек, хлопець не стримав усмішки.
– Марі, зігріваюче закляття для кого вигадали? Чи ти хочеш захворіти? – хлопець прошепотів – Warmhugs
По тілі дівчини розлилось тепло, воно випромінювалось із середини, зігріваючи, кожний сантиметр її тіла.
– Як ти дізнався?
– Про що?
– Сам знаєш.
– Відпрацювання у Снейпа, журнал був відкритий.
– Ти міг би просто написати, для чого це все?
Хлопець ступив крок вперед, між ним та Блек залишилась одна сходинка. Слизеринець міг прямо дивитись в очі дівчини, і такому положенні їх ріст був однаковим.
– Та ну, тебе ж мучила інтрига, хто ж це і тому подібне – усміхнувся хлопець – А я хотів з тобою поговорити, а то нам постійно заважають.
– Гаразд, тоді кажи чого ти хотів. – Блек скинула капюшон, її чорні локони були закладені в хвіст.
Нот ступив на ще одну сходинку, доторкнувся рукою до щоки Блек, іншу руку поклав на талію дівчини. Серце ґрифіндорки прискорилось, дихання почастішало. Теодор боявся злякати дівчину, та вона взяла за краватку хлопця, і потягла його пухкі губи до своїх, обпікаючи диханням поцілувала.
– Агов, Тео, ти чого ? – Марі плеснула в долоні перед очима хлопця.
– Вибач, задумався. – Нот проковтнув слину – Піднімемось.
Блек повернулася до хлопця спиною, піднялась сходами і вийшла на злегка засніжену платформу вежі. Дівчина спиною оперлась на огорожу, Теодор став навпроти, їх розділяло буквально кроки три. Хлопець поправив своє хаотичне волосся. З кишені утепленої мантії дістав оранжевий, квадратний пакунок.
– Це доповнення до основного подарунку – простягнув його ґрифіндорці – Як повернешся до кімнати побачиш – Нот усміхнувся, побачивши, зацікавлений блиск і очах Блек.
– Що ж, я розгорну його в кімнаті, разом із іншим твоїм подарунком. Дякую.
Блек простягнулася праву руку, щоб хлопець потис її. Слизеринець взявся за руку та підтягнув її ближче. Руку дівчини легенько гладив великим пальцем.
– Пані Блек, ви би зробили для мене велику честь, погодившись піти зі мною на Різдвяний бал – із надією в очах запитав Нот.
– Я..
– Тільки не кажи що подумаєш, а потім від…
– Та заспокойся, Тео, піду я з тобою.
Обличчя Нота на мить осяяла усмішка, але майже одразу ж хлопець став серйозним. У думках дівчини, дивлячись на цю швидку зміну, промайнуло.
« Який же він кумедний, але є прикладом, що контролю над емоціями вчать змалку.»
Блек стала навшпиньки та обійняла Теодора за шию, слизеринець розгубився на секунду, але і цього було досить, щоб Блек відійшла, оминула хлопця, попрощавшись, побігла сходити донизу. Нот не намагався втримати її, притиснути ближче, щоб принаймні вдихнути запах її волосся, те що Блек обійняла його це вже щось означало, якщо не в романтичному плані, то в дружньому точно, а від цього вже можна відштовхнутись. Хлопець обперся на поручні, вдивляючись в далечінь, поринув у спогади…
***
Маєток Мелфоїв, велична сіра будівля, з розкішним, широким, довгим садом. Доріжки які ведуть всюди: до озера, лісу, огорожі з павичами чи імітації квідичного поля, ніколи не вгадаєш куди саме зайдеш. Трійко підлітків осіли за столиком, розміщеним навпроти павичів. Дівчина наїжачила хвилясте волосся хлопця.
– Пані Паркінсон, як ви смієте, псувати мені зачіску – протестував Нот, але голову від руки дівчини не відсунув.
– Ведете себе як діти – озвався інший хлопець.
– Ой, Блез, не будь занудою – Пенсі схопила подушку, яка була на колінах Теодора, і жбурнула її в хлопця.
– Супер, дуже доросле рішення проблеми – на слові «доросле» Забіні, зігнув два пальці, вказуючи цим на зовсім протилежне. Але не витримав і засміявся.
– Блез, ти дістав зі своєю серйозність, хочу задушити тебе коли ти так кажеш – мовив Нот та вишкірив зуби.
– Я думаю Драко, не пробачить мені, якщо побачить що ти йому зраджуєш.
Посміхнувся Блез та підморгнув Пенсі.
– О так, у нашого білявчика розіб’ється серце. – підтримала його дівчина.
– Тим паче в твоєму смаку тільки біляві, я не підходжу під твій смак, Теодорчику – блиснувши очима, вишкірився Блез.
Підлітки зайнялись гучним сміхом. Вони притихли коли почули відкашлювання. Позаду Забіні, стояв Мелфой молодший із складними руками на грудях, вираз обличчя був дуже задоволеним.
– Я вже думав тебе павичі заклювали, взяв і зник. – вишкірився Нот.
– Гарна ідея, щоб кинути тебе до них – огризнувся Драко, рукою пригладив своє волосся, присів поруч із Блезом. – Сіріус Блек втік з Азкабану.
– Жартуєш? Ніхто не може втекти звідти… – Паркінсон недовірливо глянула на Мелфоя. – Повтори ще раз хто?
– Ти правильно почула – усміхнувся Мелфой.
– А чого ти так радієш? – обперши голову на руку, запитав Нот. – Хоча точно, той пришелепкуватий утікач викраде тебе і нам усім стане легше – Теодор поплескав у долоні – Хороша причина для радості.
– Твої тупі жарти не зіпсують мені настрій. – ще ширше усміхнувся білявий.
– А хто сказав, що я жартую?
– Тобто Блек піде до Гоґвортсу, точніше це ти так думаєш, Драко – озвучив думки в голос Блез, усмішка осяяла і його обличчя, але лише на мить.
– Ніколи не думала, що буду радіти, якщо хтось звалить з того острова – дівчина взяла склянку зі столу, зробила декілька ковтків. – Вона знає?
– Та чорт забирай, про кого ви говорите? – зірвався Теодор.
– Марі Кассіопея Блек, кузина Драко і наша подруга. На даний момент, навчається в дома, і я навіть поняття не маю, чому Драко вирішив, що щось зміниться. Я вважаю, що Реґулус не пустить її, тим паче якщо той псих утік. – Забіні глянув на Мелфоя, ніби той має їх усіх осяяти.
– Фадж щойно розмовляв з моїм батьком, після цього він сказав що піде до Блеків, міністерство не має бажання приставляти особисту охорону, тем паче Реґулус відмовиться, то ж Фадж поставить ультиматум перед Блеком.
– Чудово – ще більше збадьорилась Паркінсон. – Можна готуватись до її переїзду до моєї кімнати.
– Трясця, ще одного Мелфоя, тільки а жіночому роді я не витримаю – обурився Нот.
– Можу подарувати тобі мотузку, облегшить страждання. – буденним тоном відповів блондин.
***
Ті спогади зараз здавались смішними, бо Блек виявилась повною протилежністю Мелфоя.
Дівчина назвавши пароль увійшла до вежі, не дійшовши до вітальні, почула тихий шепіт. Блек не хотіла натрапляти комусь на очі, особливо якби це був Гаррі чи Рон, вони занадто зациклились на ній і її спілкуванні. Ґрифіндорка розуміла чому вони так роблять, але поки вони не ставили її перед вибором, а якщо таке станеться… То це буде вибір майбутньої Блек, а не нинішньої. Голоси лунали за спинки дивану, який був навпроти входу до спалень дівчат. Запхавши пакунок до кишені, Блек тихо пересувалась вітальнею.
– Занадто яскраве, вона нам, а саме тобі, на голову одягне його.
– І що в мішок завернути?
– Думаю в мішку вона задихнеться.
Дівчина чудово розуміла хто там сидить. Візлі знову думають над якоюсь витівкою, лише Джордана поруч не вистачає. Дівчина принишкла, очікуючи, продовження розмови.
– Та ні, ідея чудова… Блек годі там підкрадатись. – виглянула за дивану, руда голова.
– А я не… Я не хотіла заважати вашій розмові.
– Порушуєш правила, як не соромно – Джордж потягнувся, тепер за дивану було видно їх обох
– Оце з ким поведешся від того й наберешся, який жах зіпсувалась ти. – усміхнувся Фред.
– І що ви…
– Ти глянь на неї, Джордже, порушує правила і ще й не соромиться цього. – штурхнув брата Фред та глянув на Блек, пускаючи бісики.
– Оце так думає якщо їй вже є 15 то все можна. – усміхнувся Джордж і теж поглянув на дівчину.
Такі схожі, але такі різні. Одного хочеться задушити від дурних жартів, хоча інколи бажання вбити розповсюджується на обох Візлі.
– На добраніч – мовила дівчина та побігла сходами вгору.
Тихо увійшла до кімнати, дівчата вже спали, ліжка були огородженні червоною тканиною, яка захищала від навколишнього освітлення, і давала змогу спокійно заснути, якщо хтось ще читає, навчається чи їсть, от тільки від шуму штори не захищали.
Біля ліжка Блек, було чотири пакунки різної форми, дівчина присіла на край ліжка, дістала з кишені коробочку та поклала її на тумбу. Скинула з себе кофту та зняла резинку, даючи волю волоссю. Подарунок слизеринця цікавив її всю дорогу до вежі, але зараз розгорнути його дівчина не зможе, потрібно чекати до ранку. В ліжку навпроти загойдались штори, за мить з’явились дві тендітні долоні, які злегка розсунули засуви. В червоній піжамі, босими ногами, на холодну підлогу ступила Ґрейнджер, дівчина хутенько присіла поруч з Блек, обійнявши свої коліна, очікувально споглядала.
– Я не була в слизеринців.
Герміона змахнула паличкою, вимовляючи затихаючі чари, щоб не розбудити інших дівчат. Марі їй розповіла усе з усіма дрібничками, спостерігаючи як емоції на обличчі дівчини змінюються, готувалась почути щось осуджуюче.
– Запросив, ще й Нот. – дівчина усміхнулась – Ну головне, що не Мелфой, а так ну нехай, іти самій також не варіант. Тем паче Нот доволі привабливий.
– Ти це серйозно ? Не осуджуєш?
– Ні, що ти, головне не кажи хто тебе запросив іншим, особливо Гаррі чи Рону, вони справді здуріють…
Додати до улюблених