Почніть писати..Холодний осінній вечір. Вітер все дужче виє в поривах, вочевидь, останньої грози. Казу не виходить зі своєї кімнати, стиснувшись у клубочок під ковдрою, він слухає музику. Музика завжли його заспокоювала у такі страшні моменти.
Роздався стукіт. Мовчання. Знову постукали, але знов ніхто не відповів.
Скар прочинив двері до кімнати Кадзу, щоб упевнитися, що все в порядку. Він підійшов ближче, побачивши зібгану ковдру.
-Гей, Кадзу- лагідно покликав він, торкнувшись виступу, вочевидь, плеча.
-Га?!- Кадзуха підскочив з місця- а-а це ти…- на хвильку він замовчав.- пробач.
-Кадзу, все в порядку?- злякався Скар. Він помітив тривогу у його очах. У його яскравих, рубінових очах, котрі зараз блищали від сліз.
-Т-так. Ти хотів щось?- затнувся Кадзу.
-Я просто прийшов перевірити, чи все в порядку.- відповів Скар.
За вікном знову загриміло, гроза навіть не думала відступати. Кадзуха аж підскочив на місці, щоразу він здригався від голосних звуків. Скара помітив та підійшов до Кадзу, сівши на краєчок ліжка та взявши його за руку.
-Я бачу, що тобі погано.- прошепотів Скар та підсів на краєчок ліжка, взявши Кадзу за руки.
-Це настільки видно?..- подивився йому в очі Кадзуха. Він не міг приховувати почуття, скільки б не старався у нього все-одно не виходило добре.
-Так. Я можу тобі чимось допомогти? Незнаю, там посидіти поруч, чи щось таке? Ти боїшся грози?- Сипонули питання Скари.
-Так… Боюся.- хлипнув Кадзу- ляж сьогодні зі мною, прошу.- Кадзуха не одразу зрозумів, що зараз сказав, але було вже занадто пізно.
-Якщо ти хочеш…- сказав Скар – звісно ж я можу лягти. – натягнуто усміхнувся Скарамучча, мабуть, щоб заспокоїти Кадзу.
-Мг…- гмикнув під ніс Кадзу та ліг назад у ліжко, натягуючи ковдру.
-Може мені взяти іншу ковдру?- спитав Скар.
-Можеш не брати, якщо не хочеш.- відповів Кадзу, вмостившись під ковдрою.
-Ну гаразд. Тоді я лягаю.- Прошепотів Скар та ліг поряд. Все обличчя грало багряною барвою. Кінчики вух теж налилися рум’янцем. “Добре, що зараз темно”- подумав Скар, вмостившись коло Кадзу.
Скар потягнувся до м’якого білого волосся і ніжно провів по ньому пальцями.
-Все добре. Я поруч.- шепотів лагідно Скар. Він сам був до дідька здивований своєю добротою до сусіда. Чи між ними вже щось більше, ніж відносини звичайних сусідів?
Кадзу по трішки заспокоювався, та невдовзі мирно засопів. Це було неймовірно. Він та Кадзу зараз лежать удвох в одному ліжку, Скар гладить шовковисте волосся Кадзу, а той мило спить. Чи може бути щось краще? Скар трішки підсунувся та загріб Кадзу в ніжні обійми. “Що це я роблю?”- захвилювався Скар. Кадзу навіть не ворухнувся, тому Скар заспокоївся, що не розбудив його.
Тіло Кадзу було таке тендітне, а шкіра така ніжна. Гарні, витончені руки. Все це зводило Скара з розуму. “Наскільки ж він прекрасний…”- постійно ловив себе на думці Скар. Він боявся, що ці думки постійно зростатимуть і він все ж безнадійно в нього закохається. Скар не любив кохання. Його просто вернуло від усіх цих закоханих голубків. Але чому ж тоді він відчуває симпатію до нього? Це так… Дивно…
Наступного ранку Скара розбудили промінчики сонця, що пробивалися крізь прикриті штори. Він вже хотів встати, аж тут помітив Кадзу, котрий теж його обіймав. “То це був не сон?”- здивувався Скар. Вочевидь, вони проспали так всю ніч, та ще й Кадзу його теж обійняв. Цікаво, яким чином він зміг це зробити.
-Хм?..- це вже прокинувся Кадзу.
-Оу.. Раночку. Це я тебе збудив?- розхвилювався Скарамучча.
-Ні, це через світло. Чому ми спимоту одному ліжку?- виліз з обіймів Кадзу та сів на інший край ліжка. Він був неабияк наляканий такими обставинами.
-Оу.. Пробач. Вчора вночі була сильна гроза і ти попросив лягти з тобою.. Я не хотів тобі нашкодити.- почав уже панікувати Скар і також видряпався з під ковдри.
-Ні. Все гаразд.- густо почервонів Кадзуха – Чи тобі не треба в універ?- перевів він тему.
-Ні, я сьогодні лишаюсь.- він не хотів розповідати про справжню причину того, чому ж залишився вдома, бо цією причиною був Кадзу.
-А. Я теж лишусь, мабуть.- сором’язливо мовив Кадзу. Він досі був червоний, мов маленький помідорчик. “О Господи, ми з ним обіймалися”- палав він. -Ну, я цей.. Я у ванну піду тоді..- дивлячись кудись у підлогу мовив він.
-Так, звісно.- усміхнувся Скар, спостерігаючи, як його сусід поспіхом виходить з кімнати.
“Що ж на нього найшло? Він ж сам мене попросив лягти разом…”- з цими думками Скарамучча пішов на кухню чекати сусіда, щоб приготувати сніданок.
Готувати Скарамучча зовсім не умів. Він завжди псував навіть найбанальнішу яєчню з беконом, як би це абсурдно не звучало.
Незабаром у кімнату зазирнула біленька голова друга.
-Що хочеш на снаданок?- запитав Кадзу.
-Не знаю… Я б не відмовився від тостів з яйцем. Зможу з чимось допомогти?- запропонував чорночубий.
-Оу, гаразд- трішки нервово усміхнувся Кадзуха. Він старався не подати вигляду схвильованості, але у нього не дуже виходило.- Ну, я думаю, ти можеш покласти хліб у тостер? А потім виймеш його, коли таймер збіжить.- глянув на нього Кадзу.
-Так, я постараюсь!- гордо відповів Скар. Ох, зараз він спробує щось приготувати! Можливо, йому вдасться?
Хлопці взялися за готування і, здається, все йшло гладко. Кадзу вбивав яйце на пательню і паралельно діставав авокадо на тости. Скар дістав хліб та акуратно поклав у тостер.
-Кадзу, а скільки часу ставити?- запитав він, вказуючи на колесико таймеру на тостері.
-А.. Постав хвилинку, має вистачити.- відповів він, досі лятаючи у якихось своїх хмарках.
-Добречко!- Скар покрутив колесико, щоб стрілочка вказала на хвилину і став наглядати за своїми тостами. Аж тут задзвонив телефон.- Ох, знов цей рудий дзвонить. Кадзу, глянь ща тостами на всяк випадок, я на хвильку.- пролепетав він і вибіг з кухні.
-Звісно.- відповів Кадзу йому вслід.
~
-О-ох. Ну як тут наші тости?- скочив він до тостера й почав заглядати всередину. Звідти підозріло пахло горілим.- Ге-ей Кадзу? Здається, тут щось горить.- захвилювався Скар.
-О боже, ще ж хвилина не пройшла навіть!- підбіг він до Скара, який схвильовано зиркав на тостер.
Хлопці почали виймати тости, які, нажаль, вже перетаорилися у вуглинки.
-Ох.. Здається, тостер зламався. Треба буде чходити купити новий.- трішки зажурився Кадзу.
-Трясця! Я вже думав, що у мене нарешті вийде щось приготувати.- засмучено мовив Скар.- Тоді, обійдемося без тостів…
-Не хвилюйся, я можу зробити їх на пательні.- усміхнівся Кадзуха та прийнявся до діла. Яйця вже посмажилися, тому хлопець зняв їх на тарілку і поклав шматочки хлібу. Через кілька хвилин хлопці вже намазувати собі на тости авокадо й накладпючи собі яєшню.
-Смачного!- першим сказав Скар та прийнявся за тост- М-м! Як смачно!!- ласував він.
-Смачного, хе-хе, дякую.- почухав потилицю посміхаючись Кадзу.
Хлоці гарно поснідали, і натягнута атмосфера потроху спала.
-Не хочеш піти прогулятися у парк? Там ще така річечка мила є, я заведу.- запропонував раптом Скар.
-Ну, раз ми не пішли в універ, думаю, нам всеодно нічим зайнятися, можна й погуляти.- відповів Кадзу.
Хлопці домовились і розійшлися по кімнатам збиратися. Вже за кілька хвилин обоє стояли у коридорчику, одягнені і готові до прогулянки.
До парку було йти недалеко, хлопці прогулювалимь, розмовляючи про щось, що нещодавно трапилося в універі. Виявилося, що одногрупник Скарамуччі вживав заборонені речовини, а потім погрожував вчителю з ножем, а Кадзу про це навіть не знав. Ось так, за розмовами вони дійшли до милого парку неподалік дому.
-Ось, тепер нам сюди.- Скар вказав на неохайну й неприбрану стежинку, яка відходила кудись з головної дороги. Кадзу така дорога довіри не вселяла.
-Оу, ти впевнений? Можливо, ти поплутав поворот?- запитав Кадзу, досі недовірливо зиркаючи в бік дороги.
-Звісно ж впевнений, не бійся.- сказав він, схопив Кадзу за руку і потягнув за собою.
-Гей, я й сам можу.- злякався Кадзу, такого тісного контакту.
-Та ну тобі, йди швидше краще. Там так гарно, ти собі уявити не можеш!- залепетав Скар сміючись.
Кадзу збентежився такою його поведінкою, але все ж змовчав, продовжуючи йти, та що там, мало не бігти за темночубим сусідом.
Аж ось, вони вийшли з цих хащів до маленького глиняного обриву, за яким виднілася річка. Під ними були дерева, за якими крився берег.
-Ти зможеш тут спуститися?- вказав Скар на круту стежинку збоку. Вона була дійсно сильно нахилена.
-Так, звісно.- сміливо відповів Кадзу та підійшов ближче до стежки, яку, щоправда стежкою навіть назвати було складно.
Хлопці почали спускатися. Скар пішов перший, щоб у разі чого втримати Кадзуху. Та на щастя, нічого страшного не трапилося і хлопці щійшли вниз без пригод. Тут під деревами все було яскраво-зеленим, дерева закривали від потойбічних очей, злавалося, що потрапив у якийсь інший маленький світ.
Знизу була миленька кладка, щоправда, зайти на неї здавалося складною задачею. До самої кладки метрів три варто було йти по тонкій дерев’яній балці.
-Я піду першим.- запропонував Скар і ступив на дерево, від чого те трішки заскрипіло.
-Гей, ти там обережніше тільки.- недовірливо глянув Кадзу на цю дерев’яну конструкцію та підійшов ближче.
-Не бійся, я вже купу раз тут ходив. Ставай краще сюди, бо сам ти, бачу, не перейдеш.- чи то з жалем, чи з легкою насмішкою сказав Скар.
-Ну добре.- Кадзу хоч досі сумнівпвся, та все ж став на дерево.
-Нормально?- запитав Скарамучча, продовжуючи повільно йти, ведучи за собою товариша.
-Так, наче й не страшно.- зрадів Кадзу. Аж тут віт помвтив жабку, яка стрибнула прямо перед ним на дошку. Кадзу страх, як боїться жаб!- А-а!! Тут жаба!!- хлопець похитнувся, стараючись втримати рівновагу, та все ж впав у воду з цієї горе-перекладини, ненароком потягнувши за собою й друга.
-Ти що?!- наковтався води Скар.- Все гаразд?!- тягнув він з води наляканого друга.- Гей, Кадзу!! Відповідай щось!- захвилювався він.
-Все добре, вибач!!- побілів Кадзу.- Я просто.. Я жаб завжди боявся, а там вона була, велика така… Пробач, я злякався.- похнюпився Кадзу. Хлопця важко було вивести на сильні емоції, проте зараз це вдалося.
-Та зі мною все гаразд, не варто вибачатися. Ти хоч не поранився? Ходімо скоріше додому, освнь вже, холодно, ще захворієш.- Скар взяв за руку, досі закояклого Кадзу, витер йому чоло и заправив волосся, попередньо ще й знявши гілочку водоростей з пасма.
-Т-так… Ходімо…- мовив Кадзу з таким виразом обличчя, наче він зовсім не тут і зараз.
Скар привів Кадзу, досі блідого, як стіна, додому. Допоміг перевдягнутися та висушити волосся.
-Давай щось подивимося, що відволіктися? Не бійся, я в порядку, якщо ти хвилюєшся через це.- незвично лагідно щебетав Скар.
-Д-давай…- відповів Кадзу і вони пішли у вітальню, вмостившись на м’який диван, напроти телевізору.
-Ти що полюбляєш?- поцікавився Скарамучча у друга.
-Не знаю, обери щось на свій розсуд, тільки не жахи.- відповів Кадзу, продовжуючи моститися під теплим пледом на дивані.
-Гм.. Ну добре. Як на рахунок подивитися Світ Навиворіт? Там цікаве наче й веселе.- запропонував хлопчина, залізаючи під плед до сусіда.
-Давай.- вже з більшим ентузіазмом відповів білявчик і вони взялися обирали випуск. Їхній вибір зупинився на сезоні про Китай, ввімкнувши першу серію вони зосередилися на перегляді.
“Здається, він трішки розслабився”- подумав Скарамучча, дивлячись на спокійне лице товариша.
Ведучий щось розповідав на екрані телевізора. За вікном вже стемніло. Раптом, Скар відчув на своєму плечі щось важке. Він повільно обернувся, помітивши на собі голову, вкриту світлим волоссям. “Він заснув?”- подумав Скар. Він не захвилювався і не злякався, а навпаки, зацікавлено й лагідно вдивлявся у ніжне волосся сусіда. Рука потягнулася сама собою, накривши білявого пледом, який уже сповз та погладивши друга по голові. Точно друга? Скар не знав. Останнім часом він не вбачав у такій близькості чогось дивного, хоча, хіба це можна назвати дружніми відносинами?
-Ти мені подобаєшся.- прошепотів лагідно Скар. Але Кадзу ніяк не відреагував, здається, він спав. Чорночубий хлопчина навіть зрадів, що той не почув цього мимовільного зізнання.
Акуратно переклавши друга у лежаче положення на диван, попередньо підмостивши там його перину, хлопець накрив Кадзу ковдрою, та ліг поряд, іноді зиркаючи на його ніжне обличчя. Це і є… Кохання?…
Додати до улюблених