— У вас рак серця останньої стадії.
Все затихло. Було чути лише звуки медичної апаратури і слабкого дихання, яке розчинялося в тихому співі радіо в кінці кабінета. Лікар продовжував говорити, але всі слова пролітали мимо вух. Він чув веселі крики дітей, що раділи на вулиці,високо розгойдуючись на гойдалках, а потім зістрибували, ніби намагалися дістати ногами до неба, зупинитися на невеликій хмарі і глядіти на те, як друзі здивовано бігають по землі, запитуючи: « Куди подівся, Джеррі?!Щойно він був тут! Зуб даю! »
Тихий шепіт вітру, що простягав опале листя по всій вулиці, залишаючи його в найпотаємніших кутках.Здавалося, ніби слух загострився до неможливого. Серцебиття залишалося спокійним, мабуть, серце саме ще не усвідомило, що гине.
— Вибачте, містере, ви мене чуєте? — повторив лікар, протираючи окуляри об край білого халата.
– Так. Я все зрозумів. Спасибі, — Блад підвівся, ноги похитувалися, ось-ось він упаде непритомний і навряд чи прокинеться. Тепер він лише Пацієнт рахуючий дні до смерті і без жодного шансу на життя.
Відштовхнувши двері кабінету, він мало не випав у коридор, що вже встиг увібрати в себе запахи всіх можливих медичних препаратів та смерті. Тепер цей запах був усюди, адже долинав від самого Блада.
” – Ні ні ні. Це якась помилка. Вони могли переплутати результати та сказати мені долю іншої людини. Я занадто молодий, щоб померти! “
Бліде обличчя, наче розмальоване крейдою, одразу говорило саме за себе. Джульєтта чекала на нього в коридорі, все не знаходячи собі місця ходила по лікарні і, присівши біля дверей, намагалася підслухати розмову Блада з лікарем. Її губи були покусані, руки гарячково тремтіли, а дихання продовжувало бути важким. Блад ніби сам відчував, як швидко і тривожно б’ється її серце. Він же, на відміну від неї, був спокійний.
– Блад! — побачивши чоловіка Джульєтта несподівано підскочила і прийняла його в свої обійми, в яких, здавалося, можна потонути. — Я тут собі місця не знаходила! Що сказав лікар?
Тихе, спокійне дихання. Діти. Вони ще грають на вулиці, але тепер не біля гойдалок. Вони знайшли велике дерево за будинком, здається, на ньому сидить кошеня. Його крик тихий, але такий відчайдушний. Підібравши велику палицю біля дерева, один з хлопчиків намагався дотягнутися до кошеня, але те лише починало голосніше кричати і бачачи в хлопчиках небезпеку – зашипіло, намагаючись не підпускати їх до себе. Кіт не хотів приймати допомогу, він бачив у ній загрозу.
– Все гаразд. Лікар сказав, що жодних серйозних проблем немає, лише невеликі зміни в організмі після… — слово застрягло поперек горла не в силах вийти назовні. – всього що було.
Джульєтта співчутливо подивилася на чоловіка, вона знала, що він бреше, але не хотіла це визнавати. Не зараз. Сльоза скотилася з її ока, залишаючи після себе темний слід на щоці від підводки. Доводилося стримувати себе, щоб не розплакатися. Гаряча рука Блада торкнулася її щоки, витерши темний слід. На обличчі тінню проскочила усмішка.
– Повір мені, Джу, все гаразд. Розпач не прикрасить твій макіяж, так що зітрі його зі свого личка і подивися мені у вічі, — піднявши підборіддя Блад глянув у її темні очі, зірки в яких погасли ще шість років тому.
Під деревом зовсім не лишилося хлопчаків. Кошеня не приймало їхньої допомоги, як би вони не намагалися зробити, як їм самим і здавалося, як краще. Бенні кинув камінь, сподіваючись, що тварина злякається і сама злізе, але воно було занадто високо, щоб у нього потрапити. Джастін вирішив, що дерево треба розхитати і кіт впаде на землю, але і це не допомогло, кошеня лише сильніше вчепилося до кори. Мартін поліз нагору, голосно кричачи, намагаючись налякати його, але котяча лапка лише залишила подряпину на щоці дитини. Втомилися хлопці допомагати кошеняті та кинули його. Але Джеррі залишився сидіти під деревом, тихо спостерігаючи за твариною. Він мовчав, даючи час йому прийти до тями. А коли кошеня заспокоїлося, залізл на дерево і зняв його. Те не стало йому суперечити, а лише мовчки дивилося своїми великими очима на рятівника.
Легкий поцілунок у щоку. Джульєтта зробила крок назад, витерши сльози глянула на Блада. Тепер перед нею стояла зовсім інша людина. Наче хтось підмінив його сьогодні вранці. Вона не знала, хто стоїть перед нею. Тремтіння пройшлось по тілу. Блад і сам усвідомлював, що прокинувшись став кимось іншим.
” – Пацієнт. Чи можу я бути вартий свого імені яке я отримав, коли життя лише починалося? Хіба я можу бути тим Бладом наприкінці шляху? Чи я гідний цього? ”
Додати до улюблених