Вечоріло. Косач сиділа за столом у своєму кабінеті й намагалася працювати. Очі її злипалися, та вона продовжувала імітувати плідну роботу. Залишалося ще кілька звітів по вже закритим справам і можна буде відпочити. Принаймні подумати про відпочинок. Жінка дописала останню фразу й закрила папку з документами. Руки самі потягнулися до очей і кілька разів потерли їх. Втома брала гору.
Цей день видався жахливим: нову праву ніяк не вдавалося розв’язати, на допиті на неї накинувся підозрюваний, вона весь час губила десь документи чи випускала щось з рук, ще й з Шаблієм сварилися, як кішка з собакою, з самого ранку. Тепер жінці хотілося тільки приїхати додому, випити теплого чаю та лягти спати. Останнім часом вона не висипалася через роботу й в сон клонило протягом всього дня.
Ольга вийшла з офісу о восьмій вечора й швидко опинилася за кермом своєї автівки. Необачно їхати сонною, та все ж не далеко, то можна й проїхатися. Блиснули фари й машина безшумно виїхала з двору, майнула в сторону траси. Жінка за кермом намагалася не поснути, прокручуючи в голові останню перепалку з підполковником. Завтра обов’язково скаже йому, що думає насправді.
На трасі було майже пусто, лише незнайома автівка їхала позаду неї не обганяючи та не лишаючись пасти задніх. Наче хтось спеціально їде прямо за нею. Ольга вирішила, що це співпадіння й повернулася до концентрації на дорозі. Треба було якомога швидше дістатися дому й лягти спати. Вона була занадто не уважна…
Несподівано машина різко обігнала її та вдарила з правого боку. Жінка не встигла й зрозуміти, що сталося, коли обидві автівки злетіли з траси в безмежно темне бездоріжжя. Навколо ліс, дерева… Вона дивиться кудись вгору, місяць блищить на небі, її очі закриваються, а чиїсь руки витягають її з потрощеного авто.
– Вітя… – останнє, що промовляє вона, відчуваючи солоний присмак крові на вустах. Далі темрява…
Продовження за посиланням, бо тут не маю змоги постити: https://t.me/slidvserci
Додати до улюблених