Знаю, сьогодні частина менша, ніж зазвичай. Але в мене не було настрою на більше. Вибачте.
Напишіть хтось якийсь коментар щодо цього. Бо я втрачаю впевненість в тому, що мені варто продовжувати писати цей фанфік.
Потім буде цікавіше.
П.с. можливо завтра або післязавтра частина може не вийти. Треба ж іноді відпочивати.
________________________________
Гаррі добре жилося в маєтку Блеків.
Поллукс зазвичай був занятий, і Гаррі проводив більшість свого часу в бібліотеці, або тренуючись. Взагалі, мало що змінилось.
Похід на Алею Діаґон відмінили. Поллукс вирішив, що вони підуть разом з Гаррі, але пізніше. Адже поки що він шукав для Гаррі роботу. Це було трохи проблематично, через всі ці перевороти здійснені прибічниками Ґріндевальда.
Гаррі і досі не вірив в те, що саме зараз Ґріндевальд досі живе. Бо в майбутньому, вірніше в минулому для Гаррі, Волдеморт вбив Ґріндевальда ще в 1995 році.
Гаррі толком не був знайомий з Магічною Історією. Вона рідко його цікавила, та і професор Бінс не міг багато навчити своїм бурмотінням. Але ще в нього було надто багато проблем в тому теперішньому, щоб думати про минуле.
Але тепер в нього достатньо цього теперішнього, щоб думати про майбутнє.
Ще, йому було важко повірити в те, що лиходій якого він переміг десять років тому, зараз міг спокійно читати шкільні книжки.
“Хоча, зараз літо. Волде- Том швидше за все ще в притулку.” — думав Гаррі.
Гаррі часто думав про те, чи зможе він побачити молодого Тома Редла.
Авжеж, Гаррі бачив його досить багато разів. Але спогади людей — не реальність.
Він хотів побачити його своїми очима. Хотів перевірити, чи він був таким же лицемірним і таємничим як його описував Дамблдор.
А ще Гаррі хотів, щоб Поллукс йому якомога швидше знайшов роботу.
Бо його думки мучили його. Ну, хоч якась стабільність.
Відколи Гаррі перенісся в часі — в нього вже було три панічні атаки.
Так, це було дивно, але він часто погано себе почував.
Найбільше — через те, що він в домі Блеків. Але таких Блеків, яким Сіріус не був. Тут навіть атмосфера відрізнялась. Все було строгим і похмурим але вишуканим і дорогим.
А в часі Гаррі — там було затишно. Можливо, на це впливав Сіріус і Візлі, що жили там деякий час.
Але навіть коли Гаррі жив там після закінчення війни сам, там було краще ніж тут же зараз.
Чомусь у нього навіть асоціації зі своєю Площею Ґриммо не було, коли він роздивлявся цю Площу Ґриммо.
Друга причина його панічних атак була проста — кошмари. Тепер, йому постійно снилось, що він, немов “зрадив” свій час.
А ще він до тремтіння в колінах боявся побачити тих, хто ще жив у його часі.
Звичайно, він хотів побачити Тома Редла, але це було інше.
Адже Гаррі знав Волдеморта, а не Тома Редла. А він наслухався багато розмов про те, яким розумним був Редл.
А побачити знайоме обличчя було б морально важко. Хоч Гаррі і зараз себе не дуже добре почуває.
Було доволі легко обрати Гаррі нове ім’я. Поллукс запропонував йому іншу версію його імені, на всякий випадок. Гаррієт.
А з прізвищем було ще легше. Гаррі обрав собі його сам. Улюбленим твором Гаррі був, “Портрет Доріана Грея“. Тому нове ім’я Гаррі тепер — Гаррієт Грей.
Йому навіть сподобалось його нове ім’я. Хоча, було важко звикнути до того, що його кличуть Гаррієтом, а не Гаррі. Але він був впевнений, що звикне.
Поллукс розказував Гаррі про деякі цьогочасні традиції і розказував як поводитись з тими чи іншими людьми.
Вальбурґа і Альфард спочатку відносились до Гаррі насторожено, але потім почали давати йому різні питання, про його життя, але не про майбутнє. Їм він розповідав трохи викривлену історію свого справжнього життя.
Схоже, Поллукс трохи розповів їм про Гаррі, і про його колишню професію.
А ще, виявилось, що у Поллукса є ще один син. Сигнус.
Але за ним постійно доглядала нянька, або ельфи домовики, чи сам Поллукс. Адже йому було тільки чотири роки. Тому Гаррі Сигнуса бачив, від сили, два рази. Сигнус був дужче схожий на Вальбурґу, ніж на Альфарда.
Поллукс говорив, що Альфард більше схожий на свою матір, ніж на нього. А їхня матір Ірма, померла рік тому.
Гаррі був на кухні, і читав книгу, сидячи на стільці біля вікна.
Раптом в кімнату зайшов Поллукс. У нього на обличчі була самозадоволена посмішка.
Він зупинився біля Гаррі, і поставив свою руку йому на плече.
— Гаррієте, я здається знайшов для тебе роботу.
Гаррі одразу ж підняв погляд,
— Уважно слухаю.
Поллукс сів на сусідній стілець і з такою ж, легкою посмішкою сказав,
— Ти колись думав про те, щоб стати… професором?
В Гаррі з носа ледь не впали окуляри.
— Ти хочеш сказати?…
— Так. — Одразу ж відповів Поллукс, кивнувши.
Додати до улюблених
Продовжуй, молодець)