– Чому це так складно? – дівчина прибрала ще вологий від ранкового душу локон волосся за вухо.
Вона сиділа у Великому залі та гучно колупала в тарілці сніданок. Яєчня, бекон та какао охололи. Більш за все у залі було чутно дівчат і не дивно, менш ніж за два тижня Святковий Бал.
– Пссс, Даккі? – почулося за спиною.
Даккі. Дивне скорочення від Дакоти. Навіть батьки до цього не додумалися. Але вона так. Джинні Уізлі. Це був її гарний та мелодійний голос за спиною, навіть пошепки.
Дакота обернулася та трохи примружуючи очі посміхнулась. Руде сонечко дивилось на неї. Сьома година ранку. Навіть у таку рань вона виглядала так, ніби не спала вже кілька годин.
– Ти спала вночі? – поцікавилась Джинні.
– Так… А що? – Дакота протерла очі.
– Та ні. Нічого. Ти думала про Святковий бал?
Дакота із дзвоном поклала виделку на тарілку та запитливо подивилася на подругу.
– Доообре.. Я пропоную зустрітися біля ”Трьох мітел”. Сьогодні. Після занять. Я чекатиму!
Останнє слово вона простягла та втекла із зали з тостом у руці.
Чому вони подруги? Гарне питання. Беручи до уваги що Дакота старша за її брата Рона на рік та й ще вчиться на факультеті Хаффлпафф – це було дивно. Але вони добре зійшлися на квіддіччі. Вони були в захваті від цього виду спорту.
”Отже Хоґсмід. Добре…”
Заняття, на диво, пройшли швидко. Як і зимовий білий день. Підходячи до ”Трьох мітел” хаффлпаффка вже бачила свою руду коліжанку. Повз неї проходив Блейз Забіні, вона зупинила його, щось сказала і той швидко пішов геть, побачивши Дакоту.
– То був Блейз Забіні? – не віривши своїм очам перепросила дівчина.
– Що? Слухай, я бачила ну дуже гарну сукню в ”Шапці-неведимці”. На тебе! – переводячи тему та хапаючи подругу за руку швидко відповіла Джинні.
Руденька мала рацію. Сукня виділялася на тлі інших. Глибокого рубінового кольору, напівпрозорий верх з витонченими візерунками із блискучого каміння, які акуратно закінчуються на талії. Спідниця була довжиною по коліна…
– Вона так ідеально підкреслить твої смагляві та шикарні ноги, Даккі! – Джинні пошепки пищала стискуючи долоні подруги.
– Уізлі! – заперечила дівчина, – Воно дуже гарне, але…
– Ніяких але! В мене взагалі блювотиння феї. Заради мене, будь-ласка. Заради мене та Седріка. – з натяком та блиском Джинні подивилась прямо в очі.
Дакота зітхнула та перевела погляд з подруги назад на сукню. Так, вона її хотіла. Ще й батьки надіслали вдосталь галеонів але щось все одно зупиняло Дакоту.
“Я можу її купити. То чого ти цього не робишь? Вважаєшь себе заннадто простою для такої сукні?…” – дискусію в голові перервав дзвіночок на дверях.
Додати до улюблених