Ранкова классика
– Вже піздно Карла. Я хоч тебе і не знаю, але тебе в таку годину нікуди не пущу. – каже Офелія дивлячись на підлітка. – Ти будешь спати на дивані, сперичання не приймаються.
– Та я і не проти. – з ухмилкою каже Карла.
Хоч ззовні будинок виглядав маленьким, всередині там було 3 кімнати (виключаючи ванну, кухню, та гостинну), а також бібліотека. Це дивувало тих хто попадав в будинок, але не Офелію. Коли клієнти відьми питали чому так, відьма ніколи не давала відповіді, переводячи тему в інше русло.
Ні, вона нічого не приховувала, просто Офелія була лінива, та не хотіла сотню разів повторювати чому так. Це звичайна магія, яка кладеться на будинок, всередині роблячи його безгранним а ззовні він може не займати багато місця.
Карла лягла на диван та довго ворочилась що б заснути.
Коли сонце почало вставати, дівчина проснулась від звуків як з гостинної грала класична мелодія.
Її цікавило, якого чорта, в 7-тій ранку грає музика.
– Що за музика, котра година? – роздратовано промовила Карла крізь звуки скрипки та піаніно, які доволі гучно грали з грамофона.
– О, наша сова прокинулась – саракастично сказала відьма хитаючись на кріслі-качалці, які похрустував під її вагою.
Кімнату окрім гучної класичної мелодії, наповнював запах древесини та холоду, з якої був зроблен будинок. Гостинна була на прочуд велика, зроблема угровою формою. Три вікна в пол освітлювали кімнату, і не побачити що коїлось за вікном було доволі важко. А за вікном ніжно падали сніжинки, нікуди нетороплячись. Вони падали на доволі великий слой снігу який випав за ніч, тому що вночі була мінусова температура.
На слова промовлені Офелію, підліток ніяк не відреагував, лише зачаровано роздивлювався кімнату, яка була наче з сказки. Три великі шафи з стекляними дверцятами, набиті книгами та альбомами, камін, гарний шкіряний диван, старенький та пильний телевізор, та пульт. Це все виглядало дуже гарно в ранковому світлі, хотілось лише закутатись в одеяло та часами дивитись у вікно. Офелія, здаеться, знала толк в постройці гарних осель.
– Ти будеш щось їсти? – спокійно питає Офелія, все ще качаючись на кріслі та дивлячись на підлітка.
– Звичайно, дивлячись що в тебе є. – усміхнулась Карла чешучи голову.
– Я маю все що можешь побажати – хмикнула жінка. – я ж відьма, накалдувати їжу, не таке важке заклинання.
– Логічно – кивнула Карла.
Підліток підійшов до кухні та почав оглядати її. Кухня була зроблена з темного дерева, як і інші кімнати цього чарівного будинку. Окуратні шкавчики нависали над кухонними тумбами. Ні одної пилинки, все ідеально прибрано, побачивши це Карла майже одразу подумала:
“Вона перфікціоніст, чи в неї якась психічна хвороба?”
Але питати щось подібно в незнайомої відьмі – дивна, і на думку підлітка, небезпечна ідея. Дівчинка оглядала кухню, вона шукала чайник, чи щось подібне. Але на думку підлітка ритись в шкавчиках в будинку незнайомої жінки, не дуже культурно, тому вона вирішила пійти назад в кімнату де в останій раз бачила відьму, та запитатись чи є в неї в будинку чайник. Але, як не дивно вона її не помітила. Гостинна була пуста, але музика все ще грала, звуки скрипки та віолончелі все ще пронизували кімнату.
– Офелія? Ви де? – розгублено питає підліток крутячи голову туди сюди…
Додати до улюблених