Глава 0.1, сторінка 51: «Кохання – найлютіше
прокляття з усіх» – Ґоджьо до Юти.
- Територію торгівельного центру було зачищено від прокляття другого рівня групою студентів першого курсу. На диво, – завершувала доклад молода, висока дівчина із русявим волоссям, туго зібраним в пучок на потилиці, – ніяких серйозних ушкоджень серед магів чи загиблих серед цивільного населення.
- На диво? – фиркнув Ґоджьо.
- Ви щось хочете додати?
- Ти. – хитра посмішка.
- Та без проблем, ти щось хочеш додати? – менеджерка Токійської школи магії нарешті вимкнула планшет і поглянула на колегу.
- Чиї це учні?
- О так, звісно, ніякого дива, бо це ж учні самого Ґоджьо Сатору!
- І чому це прозвучало якось не… не велично? – запитав він, коли менеджерка пройшла повз нього до авто.
Вона ж у відповідь, лише підняла, немов збираючись промовити тост, паперовий стаканчик з кавою, який стояв до того на капоті, та багатозначно усміхнулася, обпершись сідницями на авто.
- Що ж, дякую за звіт, можеш бути вільною.
- І Вам… і тобі приємного вечора.
Ґоджьо вже був відійшов на метрів десять, як раптового розвернувся та запитав:
- Ти, до речі, новенька? Бо я щось раніше тебе не бачив, а я б не міг не помітити таку як ти.
- Таку, як я?
- Професіонала своєї справи.
Менеджерка щиро розреготалася і лише заспокоївшись відповіла.
- А як довго треба у вас пропрацювати, щоб перестати зватися новенькою?
- Казав же, – Ґоджьо неочікувано раптово опинився біля колеги, тріумфально вказуючи на неї пальцем, – що не міг би не помітити тебе.
- Вибач!
Через несподіванку, менеджерка випустила стаканчик з рук прямо на піджак Ґоджьо.
- О Боже, про… – пауза, усвідомлення. – Як?
- Магія, сонце. – усміхнувся Ґоджьо, чий піджак залишився абсолютно чистим та сухим.
- Отже, тепер я вже сонце?
- Ну, ти так і не назвала своє ім’я.
- А ти і не питав. До того ж, – менеджерка поки говорила, нахилилася за стаканчиком, трішки відійшла аби викинути його до урни, а тоді повернулася назад до авто, – ім’я моє на бейджику. – провела вона плавно рукою в повітрі біля своїх грудей, за чим уважно прослідкував Ґоджьо. – Міг би сам вже давно подивитися, бо нащо тобі очі?
- Цікавлять мої очі?
- А як може не цікавите те, – менеджерка вирівнялася, наблизилася та лише злегка стала на носочки, аби майже порівнятися з колегою, – що перед самим твоїм носом, а побачити все ж не можливо. – вона направила руку до його обличчя, але провела, навіть і не намагаючись торкнутися. – Через ці трикляті бинти. Ще і коли всі довкола кажуть про їх красу й довершеність.
- Ну, я прямо мрія офтальмолога.
- Аби не для лекцій.
Ґоджьо хотів було щось відповісти, але останнє сонячне проміння впало на волосся дівчини та яскраво відбилося від двох масивних шпильок із білого золота, які не мали на собі ні дорогоцінного каміння, ні навіть візерунків, але зараз приковували до себе всю увагу.
- Але я хотів твоє ім’я, – Ґоджьо запустив пальці в волосся колеги та витягнув одне пасмо, – а там написано прізвище. І так, так краще.
- І дуже незручно, коли щось падає на очі. – менеджерка заправила пасмо за вухо.
- Зрозумів. Що ж, приємного все ж вечора.
Ґоджьо розвернувся та пішов далі вулицею, а його колега фиркнула йому у слід та одразу ж прокричавши:
- Торі! Мене звати Торі.
- Пташка значить. – він зупинився, але ще не розвернувся.
- Взагалі-то, Шьоурі. – нарешті розвернувся. – Вікторія я, але тут зручніше Торі.
- Хафу?
- Але обійшлося без шкільного булінгу. Я росла не тут.
- Га? – Ґоджьо вже підійшов та нахилив голову. – За таке булять?
- Колись так, а зараз ти мені розкажи.
- Я схожий на того, хто знущається над невинними школярками?
- Ще скажи, що це не так.
- Пропоную за прогулянкою обговорити твоє упереджене ставлення.
- Листопад, вже холодно.
Лише зараз Ґоджьо зауважив, що кінчик носа Вікторії був червоним, а волосся на руках, що злегка можна було побачити з-під рукавів, стирчало через перші вечірні морози.
- А я і не помітив.
- Теж магія?
- Боюся, те, що я б відповів, можна було б трактувати за домагання на робочому місці.
- Вже понадурочні.
- Нанамі б ти не сподобалася.
- А я зараз і не з ним. – лише кутики губ вигнулися в посмішці. – Ну, сьогодні так точно.
Тепер так само посміхнувся і Ґоджьо, не зводячи з неї очей, чого Вікторія не могла бачити, але не відчувати цього було неможливо.
- Сідай в авто. Я поведу.
- Куди?
- Покажу зігрівальну магію синього. Ти не пожалкуєш.
- Авто числиться на мені, – вказала вона на себе пальцем, – а отже це моє авто, а отже вестиму я.
- Та? То чому ключ вже у мене?
- Ґоджьо Сатору!
Вікторія рефлекторно облапала себе всю в пошуках ключа, хоч точно знала, що кишень на грудях вона не має.
- Мене обшукаєш?
- Веди вже. – закотила вона очі і пішла до дверей переднього пасажирського, а Ґоджьо не міг, не провести її поглядом і ззаду.
***
На вулиці вже встигли запанувати сутінки пізньої осінньої пори, перш ніж колеги приїхали в місце призначення.
- Тут… – Вікторія озирнулася довкола, насолоджуючись блакитним світлом, що лилося, здавалося, звідусіль, але взагалі не дратувало своєю кількістю.
- Якось блакитно? – Ґоджьо ніжно поклав їй свою велику долоню на лопатки та повів в бік барної стійки.
- Мов на дні океану. – все ще під враженнями, прошепотіла Вікторія. – Якби ми, звісно, були в мультику, а не в дійсності, бо там же суцільна пітьма.
- Часто туди навідуєшся?
- До пітьми? – Ґоджьо помітив миттєвість страху на її обличчі.
- На дно океану? – злегка доторкнувся він до її коліна.
- А.
Поки Вікторія дзвінко засміялася, Ґоджьо звернувся до бармена.
- Ну, на минулій роботі керівництво і справді було суворішим, тому пару разів погрожувало й туди скинути.
- А звідки ти приїхала?
- З Чорноморського технічного коледжу магії. Як бачиш, погрози несли не зовсім жартівливий характер.
Ґоджьо добре чув про нього, саме тому і вирішив промовчати, а також негайно прибрати серйозність з обличчя, що непрохано вилізла.
- Я жартую, Сатору. – відповіла вона на його реакцію. – Чорноморський, отже морський, отже риби, уловлюєш? Ану тебе! – махнула вона на нього рукою.
- Пробач, просто намагався згадати якесь із можливих відряджень. А до нас, як занесло?
- Я захотіла переїхати до мами, тому керівництво змогло домовитися про переведення.
- Ваші два Зимових вогні.
- Що це?
- Пила колись самбуку?
- Здається, лише в шотах.
- Вони не зігрівають.
Ґоджьо схопив її за долоні, почавши їх розтирати, а тоді легенько поцілував і повернувся до бармена.
- Дивись, зараз Аярі підпалить напій, потім переллє його в інший келих і коли той згасне, ти маєш випити самбуку, виловивши кавові зерна, але залишивши їх цілими в роті. Після ти швиденько, через трубочку, вдихаєш всі пари і лише тоді розжовуєш зерна. Зрозуміла?
- Та ніби не фізика для вивчення технік.
- Тоді не відставай, Пташко.
- Інакше?
- Я просто хочу зігріти тебе разом з Зимовим вогнем, перш ніж його блакить покине нашу кров.
- І як же ти мене хочеш зігріти, Ґоджьо Сатору? – Вікторія нахилилася до нього, обпершись йому на коліно долонею.
- А як далеко ти дозволиш?
- Що може бути сексуальнішим за чоловіка, який питає дозволу?
- Ну, я зніму бинти, тоді і скажеш.
- Що ж, – вона ляснула його по коліну та розвернулася до бармена, – я постараюсь не відставати. – Вікторія поглянула на Ґоджьо очима з бісенятами. – Аби ти показав мені всі свої техніки зігрівання.
Самбука запалала блакитним вогнем, що чарував собою, забираючи всі думки на себе, а коли він згас, не встигла Вікторія дожувати зернята, як чужі вуста обпекли її власні. Їй здавалося, що по венах біжить суцільне полум’я і коли від відчуття холоду не залишилося й сліду, весь вогонь перелився та залишився в її лоні, змушуючи Вікторію бажати, аби вони якомога швидше залишили цей бар.
«Не втрачай голови, Вік, тільки не від Ґоджьо Сатору, тільки не від нього, не можна, будь ласка».
- До тебе, до мене чи готель? – прошепотів він на вухо, а Вікторія відчула, як таки до болю засмутилася, що поцілунку прийшов кінець. – Якщо, звісно, хочеш.
- Ммм, до тебе. – не відкриваючи очей, дала вона відповідь.
***
- То ти нарешті вже скинеш ці кляті бинти?
- Всі дівчата хочуть від мене лише одного. – з награним розчаруванням в голосі, прошепотів Ґоджьо.
Вони стояли майже повністю голими перед великими, панорамними вікнами, що відкривали незабутній вид на нічне, неонове Токіо із висоти пташиного польоту.
Їхні тіла здавалися неприродними від цього світла та світла повного місяця.
- Твої груди казкові. – не відриваючи очей, важким голосом прошепотів Ґоджьо.
- Не носи бюстгальтер і твої такими ж будуть.
- Га? – мов із трансу вийшов Ґоджьо, а тоді засміявся та почав розплітатися, знімаючи пов’язку. – Тепер твоя черга, Пташко. – по завершенню сказав він і непристойно близько підійшов до своєї гості.
- Ти про що?
- Волосся.
- А… справедливо.
- Можна?
- Тобі вдалося мене здивувати двічі.
- Лише двічі?
Ґоджьо ображено прицмокнув, а тоді прийнявся одночасно і цілувати її шию, і діставати шпильки із волосся, які з гуркотом впали на підлогу, а волосся Вікторії на її плечі.
- Гарне.
- Звичайне рівне та русяве.
- Гарне.
Він пропустив його крізь свої пальці, а тоді спустився на коліна та почав повільно, цілувати то живіт, то стегна, спускаючи з Вікторії останній клаптик одягу, який на ній був.
- С…атору. – все, що їй вдалося промовити, коли його губи почали пестити там, де Зимовий вогонь не припиняв горіти ні на мить з моменту того поцілунку в барі.
Вікторія й не помітила, як опинилася на підлозі, а Ґоджьо вже нависав над нею.
- Зажди… – говорити було важко, Вікторія відчувала, як провалюється з ним. – В тебе захист є чи доведеться спуститися до машини?
- В мене завжди захищений секс. – посміхнувся Ґоджьо і Вікторія лише зараз змогла роздивитися його очі та вже потонути в їх блакиті. – Не сумуй, я миттю.
Ґоджьо поцілував її в плеча, а тоді підвівся до тумбочки біля ліжка.
- В мене теж. – на видиху прошепотіла Вікторія, без проблем дотягнувшись та на пару секунд затиснувши в долоні одну із холодних шпильок, намагаючись привести себе до тями. – В мене теж.
Вона добре знала, хто такий Ґоджьо Сатору та прекрасно розуміла на що йде. Ніяких ілюзій в своїй голові стосовно нього чи цієї ночі, Вікторія геть не будувала та залишалася абсолютно спокійною в тому, що робить і що на них чекає. Її розум був такий же самий холодний, як і шпильки на підлозі, ні страху, ні нервів, ні сумнівів, але от її серце… Воно починало зрадливо калатати від кожного доторку цього велелюбного мага. З цим миритися вона не збиралася, як і піддаватися йому.
Коли Ґоджьо повернувся, Вікторія вже вирішила взяти контроль на себе, аби більше не втрачати його. Вона планувала захопити та переправити всю його концентрацію виключно на себе.
- Я допоможу. – Вікторія, підійшовши до Ґоджьо, хотіла забрати презерватив, але він не дозволив це зробити так швидко.
- Ну, допоможи. – практично не кліпаючи, всміхаючись, відповів Ґоджьо, все ще не відпускаючи захист.
- Мені здалося чи… – звела брови Вікторія. – Що в тебе в роті?
- М’ятний льодяник, – говорячи, він перекинув цукерку язиком зі сторони в сторону, – тобі сподобається.
Ґоджьо притягнув дівоче тіло до свого, так, щоб між ними не залишилося жодного простору.
- Та ну? В мене краща ідея.
Вікторія поцілувала колегу, відібравши в нього льодяник, а тоді вихопила презерватив і опустилася на коліна.
- Я ж сказала, що допоможу.
Менеджерка з допомоги Токійської магічної школи одну руку повільно запустила в труси найсильнішого мага сучасності, діставши його гарячий член, а іншою тримала все ще закритий презерватив.
Вікторія відчувала, як м’ятна цукерка приємно пощипує її ротову порожнину, як подих став ніби крижаним, а потім вона вже відчула його плоть, почавши, спершу повільно, смоктати та облизувати її. Ґоджьо ж не соромився своїх почуттів, своїх стонів.
Він дозволив собі заплутуватися пальцями в її волосі, поки Вікторія дарувала йому свої поцілунки. Але вона не збиралася закінчувати, натомість одягла презерватив та змусила Ґоджьо лягти на підлогу.
- Чому ти стримуєш сміх? – запитала Вікторія, що саме збиралася сісти на нього.
- Вибач, згадав твою пропозицію та назву твоєї посади.
- Замовкни.
Цього разу, простогнали вони разом.
Вікторія, сидячи зверху, то гладила його прес, поки він гладив й стискав її стегна, то нахилялася, аби цілувати та кусати його шию, його губи, поки він в цей час злегка дряпав її спину, але впродовж всього цього часу, вона не зупинялася, змінюючи лише темп.
І от, коли вона в чергове покусувала шию Ґоджьо, відчуваючи, як їхні тіла вже сильно напружилися, як його руки та стегна давно вже грубо допомагають їй рухатися, Вікторія відірвалася лише на мить, але тут же її зап’ястки були жорстко схоплені Ґоджьо в полон.
Тепер їй вже стало страшно. І не через біль в руках, бо їх їй зараз практично чи то викручували, чи то ламали, а через ці блакитні очі, що горіли холодним, крижаним вогнем, коли мали б стікати вже кров’ю, якби вона не програла.
Шпильки знову з гуркотом впали на підлогу і лише тоді Вікторію відпустили, дозволивши підвестися.
- А в тебе могло б вийти. По-факту, я запізнився, аби зупинити тебе.
Вони стояли один навпроти одного, але Ґоджьо впевнено та рівно, з серйозністю на обличчі та легким розчаруванням в очах, голос його теж мав нотки розчарування й ділового холоду, буденного холоду, а Вікторія, яка встигла схопити одну із заточених шпильок, спиною до вікна, чи то в позі для захисту, чи то для нападу.
- Могло б – не результат.
- Ну, тут вибачай. – звів плечима Ґоджьо. – А тепер, – за секунду він вже грубо тримав її за шию, притиснувши до скла, – кажи, хто тебе направив.
- Яка до чорта різниця?
- Відповідай. – звук, від удару головою об вікно, гучно рознісся квартирою.
- Я думала, мені все вдасться, – Вікторія відвернулася, не бажаючи більше ніколи дивитися в ті очі, – що я все прорахувала. – вона говорила так спокійно, немов не її голова зараз розколювалася від свіжого болю і не рука Ґоджьо все ще стискає її шию.
- Якщо тебе це втішить, то якби не моя техніка Нескінченності, ти б виколола мені очі, адже я геть втратив пильність та швидкість реакцій, як ти могла помітити і це не без твоєї участі, менеджерко. – посмішка. – Відволікати ти вмієш, так само добре, як і допомагати.
- Не достатньо, якщо техніка не була повністю розвіяна.
- Ніколи. Повністю я не прибираю її ніколи. Хіба ти геть не подумала про це?
- Вважала, що якщо я буду достатньо вправною, тобі явно буде не до концентрації. Хороший секс – це ж ідеально для цього. Ідеально, щоб Ґоджьо Сатору так розчинився у відчуттях і реальності, аби втратив свою головну зброю назавжди. Мені треба було лише пару секунд і жодна обернена проклята техніка вже б не допомогла тобі.
- Я розчавив би тебе і без очей.
- Що було б далі, мене мало цікавить. Лише ідеально виконане завдання.
- Ну, Пташко, для цього треба було одружити мене на собі, то, можливо, на десяту річницю я б довірився та спав би з тобою, як безтурботне кошеня, а так я казав, що в мене завжди захищений секс.
Вікторія знову щиро розсміялася та нарешті поглянула на свою місію, що провалилася.
- Одружити Ґоджьо Сатору? Ще і на десять років?! Таку дурню навіть в найбільш аушному фанфіку не пропишеш. – знову сміх. – Ґоджьо Сатору та стосунки, що тривають довше однієї ночі? Дуже смішно.
- Ну, дівчата люблять мої жарти.
- Вони люблять твою симпатичну мордочку, зріст та гроші.
- Ну, а ти теж сміялася з моїх жартів.
- Лише заради плану, дурню. – збрехала та зашарілася Вікторія. – Та і як би там не було, десяти років, навіть року, я не мала для виконання цього завдання.
- Його дали на твоїй роботі? Чорноморський технічний коледж магії? Ти справді там працювала?
- Яка різниця? Просто вбий мене вже, та й по всьому.
- Та чого ти? Я, до речі, тебе планував запросити ще, так що, не все враження про мене завжди правдиве.
Вікторія лише пирхнула у відповідь.
- Та і зараз ти мені потрібна живою. – він відпустив її, але Вікторія навіть і не поворухнулася. – Одягнемося і розкажеш мені все. Повір, я вмію витягати інформацію.
- Не можна. – перелякано поглянула Вікторія на Ґоджьо. – Не можна. Повір, твої катування чи годування риб – не найгірше, що мене може чекати, що мене точно чекатиме, якщо вони дізнаються, що я хоча б щось розповіла. Якщо вони дізнаються, що я провалилася… Ні. Ні. Не можна. Протокол завжди один.
Тепер Ґоджьо справді зацікавився своїми черговими замовниками на його вбивство, але не встиг більше нічого сказати, як Вікторія розбила шпилькою скло та обрала політ замість майбутнього.
- Дідько!
Він просто дивився до самого низу не відводячи очей, але не рятував її. Це було останнє задоволення, яке Ґоджьо Сатору подарував Вікторії і останнє розчарування, яке вона йому.
Він відійшов від вікна та покосився на самотню шпильку, що покинутою залишилася лежати на підлозі.
- А мені здавалося, у нас могло б щось вийти. – Ґоджьо підняв прикрасу для волосся Пташки та пішов до ліжка, сівши біля тумбочки. – Хоча кого я обманюю.
Він відкрив другу шухляду, поклавши туди шпильку, на мить ще раз затримавши її між пальцями, де ще не так давно він відчував коси Вікторії, а потім поклав шпильку, натомість діставши стару запальничку.
Газу в ній давно не було.
Вона теж була простою, без прикрас та візерунків, зробленою із металу, візуально подібного до платини. Спершу Ґоджьо ще намагався її постійно заправляти, але він не палив, тому йому просто набридло це марне дійство, адже газ весь час, все одно, кудись дівався з неї. Але інколи, він все ж потребував дістати запальничку та провести декілька разів пальцем по кремнію, аби просто побачити іскру, почути цей звук, створити ілюзію тих розмов.
- Я вже звик до цього, то чому ж зараз мені так… – пауза, – дещо паршиво? Це ж ніколи не закінчиться, правда? Не вона, так обов’язково інша.
Ґоджьо впав на спину, не випускаючи запальничку, а іншою рукою накинув на себе, як зміг, простирадло. Він починав замерзати.
- Інколи, мені здається, що лише з нею в мене б могли бути безпечні ночі та дні. Лише з нею я ніколи не відчуваю підступу, хоч і заслуговую. Але ти заборонив мені до неї наближатися з подібними помислами, та я би і сам не образив би її серйозно ніколи, просто… – Ґоджьо закрив очі передпліччям руки, в якій тримав, щойно закриту, запальничку. – Просто моє бажання вільних ночей та занадто рідкісне бажання спокійного життя, не варте її сліз та розбитого серця, а я його їй обов’язково розіб’ю. Коли ти це сказав вперше, мені було чхати, коли вдруге, я розізлився, бо якого хріна ти такої про мене думки і не віриш моїм же словам, а втретє тобі не варто вже було щось пояснювати, жодного заперечення чи бунту з мого боку, лише обіцянка. Обіцянка покійнику?
Ґоджьо кинув запальничку в стіну напроти ліжка, тепер там буде ще одна надколота дірка.
- Цікаво, цій би пташці я теж би крила обламав? Але тепер вона вже відлетіла до вирію і мені того ніколи не взнати, а завтра я того знати і не захочу. – видих. – Це не спокійне життя стало занадто одноманітним та передбачуваним. – пауза. – Крім того, що Пташці вдалося майже перемогти. І як я міг так сильно втратити контроль через якийсь одноразовий секс?
На вулиці почулися сирени.
- Дідько! – скочив на ноги все ще оголений Ґоджьо. – Я ж забув подзвонити до школи. Ех, Пташко, вмієш ти… – на останніх словах, не договоривши, маг подивився на місце на підлозі, де ще лічені хвилини тому, йому було так тепло.
Додати до улюблених