Мінхо чесно пробує згадати коли все пішло шкереберть.
В той день коли Джісон підбіг до нього та показав на екрані телефону фото з підтвердженням покупки трейлера для подорожей.
Чи може в ту секунду коли Лі підняв очі на хлопця, та побачим там німу пропозицію.
“Загубишся зі мною в цьому світі?”
Цікаво, думав вже потім Мінхо “то була пропозиція, чи в стилі Хана, одразу твердження”.
———
А взагалі в них з Джісоном були дивні стосунки. Ні, ви не подумайте. Нічого такого, ні поганого, але й карнавалів припустимо, що п’ятниці вони не робили. Просто .. були?
Хан чомусь обожнював котів Мінхо, а той в свою чергу любив коли той приходив до нього в гості, та грався з пухнастиками.
Джісон ще любив дотик. Мабуть це була його мова кохання. Бо інакше не знаходилось пояснення всім тим випадкам під час перегляду кіно. Коли Хан лежав ззаду Лі та обіймав його зі спини, іноді перебираючи волосся.
———
А Лі любив Джісона. Він не міг пояснити як, та на якому рівні. Не був навіть впевнений, що це було в романтичному сенсі. Скоріше йому подався образ Хана. Його стиль життя, смак в одязі, поцілунки від нього, думки, погляди.
Останні 4 роки Лі жив знаючи, що занадто звик до хлопця. До походів в кіно декілька разів на сезон, прогулянок біля їхнього місця, вечорів під джаз та довгих розмов.
Мінхо занадто полюбив Джісона та все що з ним пов’язано.
———
Іноді вони справді цілувались. Це сталось в ті самі вечори переглядів кіно, з вином, ледь помітним світлом, та обіймами зі спини.
“Лі, чому в тебе завжди таке м’яке волосся?” Повторював Хан, ледь не кожного разу.
“Не знаю, просто догляд гарний” Він був впевнений, що той помічав як Мінхо наче кіт притискався до руки та спини Джісона. Але вони обидва робили вигляд, що не помічають цього. Мабуть так було легше.
Проте вже через пару хвилин, нікого не цікавив сюжет ромкому, бо поцілунок з присмаком апельсину, та легкою ноткою білого вина був цікавіший.
Хан вмів цілуватись, може презентації в нього ніякі, але тут він справді вмів зацікавити.
І кожен раз нависаючи над Лі питав його:
“Чому в тебе такі красиві очі, Лі Мінхо?”
———
“Ти справді купив чортів трейлер?..” Питав вражено хлопець, гадаючи, за що йому це щастя всесвіт послав.
“Ну так, ти ж казав якось що хочеш побачити океан. А в тебе скоро День народження, от я і вирішив зробити оригінальний подарунок.” З гордістю в очах, та трохи дурнуватою т̶а̶к̶о̶ю̶ ̶у̶л̶ю̶б̶л̶е̶н̶н̶о̶ю̶ ̶т̶а̶ ̶т̶е̶п̶л̶о̶ю̶ посмішкою відповів Хан.
———
І вони справді поїхали, починалось літо, сесія була успішно (плюс мінус, окей?) закрита. Грошей було достатньо щоб хоч пару місяців поїздити по країні.
Тоді Лі до речі взнав, що Джісон має права.
“В тебе є права?! Коли ти встиг здати .. ти ж постійно робив щось по навчанню!”
“Хех, у нас всіх є секрети.”
Чомусь Мінхо був впевнений, що тут було про щось більше, ніж права, але розпитувати він не став.
———
“Хай би тебе качка копнула Мінхо. Ану ставай, таке красиве місце, а ти не даєш себе сфотографувати” Казав здається втретє Хан, знаходячи ще більш вдалий ракурс щоб зробити фото.
“Та ти бачив як я виглядаю, от от. Таке красиве місце, а я зараз своїм зовнішнім виглядом все зіпсую.”
“Або ти зараз встаєш, або вчетверте будемо передивлятись Шерлока Холмса.”
Лі до сих пір не розумів, як можна так любити фільм якщо ти знаєш всю розв’язку.
І Хан мабуть ще довго не буде казати, що насправді просто любить спостерігати за бурчанням Мінхо. Іноді з усмішкою відповідаючи на якесь риторичне питання, цілуючи його в скроню.
———
А от Хан, знає що відчуває до цього котячого хлопчика. Він ще з той самої зустрічі на першому курсі знає, що саме його серце відчуває.
“Я перепрошую, як пройти до 14 зали?”
“Е, піднімись на один поверх, та два рази праворуч.” Відповім йому такий соний, але від цього ще прекрасніший хлопець”
“А ти з якої групи?” Бажав хоч якось продовжити цей діалог Хан.
“1 курс, 3 група, Лі Мінхо” Здавалось в цей час Лі бажав лише поспати.
“О я теж, Хан Джісон. Приємно познайомитись”
“Тобі пішли Джісон, пара через 10 хвилин починається”
———
Так і почалась ця історія. Лі згадав її зараз. На ввечері вже починались сутінки, по телевізору ззаду грала якась поп музика. Але Мінхо майже не чув її, вона була десь там, далеко. Він був тут, сидів поруч з водієм-Ханом та вдивлявся в захід сонця через лобове скло.
— Красиво, вчора хмари закривали сонечко, але сьогодні небо чисте.
— І справді красиво. Хоча Джісон міг покластись, щоб поруч з ним сидів хтось в сотню разів красивіший, тепліший та прекрасніший за цю велику зірку.
———
В ночі Джісон не спав. Він лежав та роздивлявся зірки в люку над ліжком. Під боком спав Мінхо, він тихо сопів йому в шию, та спокійненько закинув ногу зверху. Мінхо завжди вставав раніше, тож ніколи не дозволяв собі визнати ці нічні обійми. Хоч і обожнював їх бо міг спати без теплої ковдри зверху, гріючись тілом поруч.
Але Джісон був десь далеко, мабуть біля тих самих зірок. Він теж думав як до цього прийшов, як здавалось би цей холодний студент, став його головним сонцем. Як він заполонив не тільки його думки, а й серце.
В який момент на телефоні з’явилась папка з замочком поруч: сонечко ♡.
*вставити фото в наступному твіті*
Він не був проти, йому це подобалось. Слухати його сміх, тихо щось розповідати ввечері в гостях, цілуватись цими ж вечорами. Він знав, до Лі мабуть думає, що той забуває на наступний день про це, бо випиває. Але Хан завжди їх пам’ятає, та й не напивається ніколи щоб робити це під алкоголем.
Просто, йому подобається цілуватись з ним. Бачити, що сам Мінхо кайфує, та лине ближче. А в звичайний час чомусь не наважується навіть на побачення запросити.
На нормальне побачення, а не зустрічі які в них “наче” побачення.
Джісон міг ми далі занурюватись в думки, та зорі. Але великій кіт під боком треться головою, наче просячи заспокоїтись, та просто відпочити від дороги.
І хто Хан такий щоб противитись?
———
7:44
На циферблаті годинника колись давно подарованого мамою висвічується майже 8 ранку.
Мінхо стоїть пробуючи спланувати день, та не забути про каву яка вже секунди 20 кипить та просить себе вимкнути.
— Хані прокинеться, треба запитати його плани, бо знаючи його знов щось придумав.
Чи може він очікувати, що зі спини його буде обнімати сам Хан? Аж ніяк.
— Доброго ранку, кава вже закипіла. Ледь позіхаючи, ставлячи голову на Лі, каже Джісон.
“Він такий теплий та сонний, коли тільки прокинувся”
Остання думка, що проноситься в Лі перед тим як бурчати, що з кавоварки почав виливатись такий потрібний зараз напій.
“Я ж не можу і далі так жити. 4 роки вже думав.”
Остання думка яка проноситься в голову Хана перед тим як піти в душ.
———
— Куди б ти хотів піти, поїхати? Питав Джісон допиваючи свою чашку кави.
— Завтра моє день народження. Тому гадаю ти знаєш куди. Ледь помітно посміхається Мінхо, вже 3 хвилину помішуючи цукор в своєму напої.
“Як ти сидиш з таким лицем, наче щойно не обіймав мене зі спини. От ти Джісон блін”. Думає собі Лі, паралельно чекаючи відповіді хлопця.
— Хах, я знаю одне красиве місце. Якщо зараз виїдемо то до вечора доїдемо. Тобі має сподобатись.
“Там і почну нову главу цієї історії”. Проноситься в голові Хана встаючи зі столу.
———
Дорога трохи затягується, бо:
— Джісон!!! А ну зупини машину, там котики попереду.
— Лі ..
— Будь ласка, я швидко.
І Хан справді не можу відмовитись коли на нього дивляться ці чарівні очі.
“Буде ще одне поповнення в ту папку”
*фотографія з котами, наступним твітом”
———
Приїжджають вони вже майже о 22. Джісон просить хлопця закрити очі, та просто дати руку щоб той його довів до місця.
“Я б з тобою і на край всесвіту пішов”. Думають в цей момент обидва.
І Лі справді готовий піти з ним хоч на край всесвіту.
Йому здається. Ні не так, він впевнений, що зараз найкращий момент який був в його житті за весь час.
Він споглядає на небувалої красив захід сонця. Прямо тут океан, про який він мрія все життя. Але він усвідомлює, що, або хто насправді робить цей момент.
— Лі Мінхо, чи готовий ти, загубитись зі мною в цьому світі? Джісон підходить ближче, та бери руки Мінхо в свої.
“Я був готовий ще з першої зустрічі”.
Це остання думка яка проноситься в голові Мінхо, перед початком нової глави. В їхньому житті.
Йому здається, що в цей момент слів не буде достатньо. Він просто цілує Хана. Бере руками такі теплі на ніжні щоки, в просто вкладає в цей поцілунок себе та всю свою любов.
Обоє розуміють, що абсолютно закохані. Вони до країв наповнені почуттями, такі молодці та живі.
— Звичайно, Хан Джісон, звичайно мій Ханні.
— З тобою хоч на край всесвіту. Промовляють обидва, просто падючи в очі напроти.
Вони почали нову главу життя. Ту де вони не дивлячись ні на що, будуть разом, та будуть.
Додати до улюблених