Цей розділ написаний лише,як перехідник на нову стадію їх відносин
Тому прохання не бити капцями, якщо зловили крінж, дякую!
До дому Мінхо дістався швидко.Раніше Лі не цікавився де живуть його однокласники адже в цьому не було потреби. А тут він за буквально 15 хвилин дізнався,що його однокласник живе на сусідній вулиці.
Він хвилину постояв в коридорі,після чого до нього вийшла мама.
-Привіт! – жінка вийшла з вітальні тримаючи
телефон в руці – Ти де був?
-Гуляв.– Мінхо швидко зняв черевики.
-Ти просто так довго зазвичай не гуляєш,тому я почала хвилюватися.
-Я з однокласниками гуляв! Садили одну дівчину на тролейбус,тому й затримався.
Навіть в темному коридорі було видно,як очі жінки засяяли.
-Я дуже рада за тебе! – мама підійшла до сина й потягнула змійку курточки до низу,допомагаючи сину – В чий це шарф?
Мінхо зняв курточку й повісив її на вішалку.
-Ну ми з Сольюн гуляли в сніжки,а вона мені за шиворот і в капюшон снігу накидала,шапка намокла і я змерз.
-Так це її шарфик?
Мінхо зам’явся з відповіддю,він не знав ,як мама відреагує на інформацію про те,що шарф йому дав хлопець.Десь в далечіні думок проскочила фраза :”І в мене зігрілася не тільки голова” і одразу загубилась серед решти думок.
-А,так,Сольюн! – Мінхо зняв шарфа й згорнув його спіралью.
-Це так мило.Обов’язково випери його! – жінка розвернулася до Мінхо спиною й пішла назад до вітальні – Їжа на плиті,коли поїси сховай каструлю в холодильник!
-Добре!
Мінхо зайшов в свою кімнату і кинув рюкзак на стіл,а потім впав на ліжко.
В голові перемішалися всі думки,через що скроні почали боліти.
Мінхо підійшов до стола ,так само стискаючи в руці того шарфа,після чого кинув його на стіл.
Зробити домашнє завдання виявилось важче,ніж зазвичай. Різні думки табуном лізли до голови,а потім повністю потонули в думках про те,що сталося менше години тому. Він думав,що прийде і буде думати про те,як гарно сьогодні погуляв з Сольюн,а не про цього бісового Хана.
Він перекинув погляд на книжку з математики. Його увагу привернув папірець,який був стиснутий між форзацом та сторінками.
Д:Мінхо слухай,в нас з тобою один варіант!можеш будь ласка підказати,що в 1 і в 2,і в 3…і в 4..
М: Джісоне,запхни цей папірець собі знаєш куди!?
Д:Ну будь ласка!!..
1:b
2:C 5:b
8,9:a
М:Решту думай сам,бо ти дуже розумний,щоб вчитель подумав,що ти все це сам вирішив
Д:Дякую!
-Цікаво,а він здогадається,що тут правильна відповідь лише на 1 завдання?.. – Мінхо засміявся – В наших відносинах тепер я — моральний урод.
Лі викинув папірець в смітник і продовжив робити уроки.
Але уроки в голову не лізли. Він думав,як проведе завтрашній день.
Як запросить Сольюн погуляти,лише вдвох. Як вона знов закидає його снігом. Як він проведе її додому,а вона його поцілує його в щоку. Як вони йтимуть додому з Джісоном,а той йому розказуватиме якісь тупи анекдоти.
-Знов ти!
Мінхо швирнув ручку на стіл. Він був злий. Ні, не на Хана,а на себе. За те,що не зміг зосередитися і за те,що мріяв навіть не про те як гуляє з Сольюн,а з Джісоном.
Мінхо схопив шарф,щоб коли той піде купатися,закинути його в пральну машину.
***
Зайшовши клас Мінхо не почув вітань, він почув лиш крик злого Хана.
-Лі Мінхо! – Джісон підскочив з парти й побіг до дверей класу – Ти мене обдурив!
На них вже дивився весь клас ,через що Хану стало дуже соромно.
-Вийдемо! – Джісон схопив Мінхо за руку й повів в коридор. Його рука була теплою,а рука Мінхо ще не встигла зігрітися,через що в обох сироти розбіглися по шкірі.
-Ти чому мені збрехав? – вже тихіше говорив Хан,хоч цього разу вони були одні в коридорі.
-В тебе пластир відклеївся – Мінхо великим пальцем приклеїв його назад до щоки. Так повільно та обережно,що Хан на декілька секунд загубив дар мови,а вуха приємно потеплішали.
Мінхо посміхнувся йому в обличчя так, ніби його не хотіли пристрелити декілька секунд тому.
-Не міняй теми!
-А з якого дива я маю тобі допомагати? – Мінхо вдсторонився від Джісона – Ти мені ніхто,окрім як огидний однокласник!
-Але… – Хотів заперечити Хан.
-Те,що ми вчора гуляли всі разом ще не означає,що я різко став твоїм другом та все тобі пробачив!
-Ти шарф мій приніс? – Хан відвів свій погляд в вікно.
-А,так – Мінхо взяв портфеля в руки й почав шукати шарфа в кишенях. – От дідько, забув…Ти вже пробач мене! – Лі говорив без краплі хоч якогось сорому – Я завтра точно принесу!
-Мене мама вчора сварила,мов кому попало
речі свої даю. – Хан підняв голову, через що погляд одразу впав на очі співрозмовника ї– Я можу до тебе після уроків зайти по шарф!
-А завтра ніяк?
-Я не хочу від мами вислуховувати!
-Добре! – Мінхо розвернувся й пішов в клас.
***
Лі сидів в їдальні,обпершись об спину стільчика та їв якийсь салат,коли до нього підійшов Хан і сів навпроти.
-Давай почнемо все з чистого аркушу! – Тихенько говорив Джісон.
В Лі помідор в горлі застряв,через що той почав кашляти.
-Ти чого? – Хан потягнув до рота порцію локшини.
-Це прозвучало доволі дивно… – Мінхо відпив трохи чаю,щоб зменшити свербіж в горлі.
-Ну добре,зараз сформулюю питання по іншому – пережувши їжу молодший продовжив – Що треба зробити,щоб стати твоїм другом?
-Це теж дуже дивно! – в Лі геть пропав апетит,тому він просто пив чай – Для початку дай відповідь на питання!
-Яке?
-Навіщо тобі бути моїм другом?
-Я не знаю – Чесно відповів Хан – Просто хочеться!
-Я чую в цьому якусь підставу.
-Скажу одразу: Це не тупий жарт,я не планую тебе розвести на щось,не планую я також тебе осоромити якось! Просто хочу з тобою дружити! – Хан нахилив тарілку й швиденько доїв рештки локшини.
-Мені мама завжди каже,що люди не міняються – Мінхо поставив лікті на стіл і поклав голову на долоні.
-От тому я і пропоную почати все з чистого аркушу. Спробуємо?
Мінхо подивився Хану прямо в очі,через що аж волосся дибки стало.
-Спробуємо! – Мінхо різко відхилився назад –Але я завжди буду на сторожі!
-Добре! – Хан протягнув руку Лі,після чого слідувало рукостискання.
***
Хан сидів на лавці біля шкільного ґанку та чекав поки Лі закінчить чергувати.
-Джісоне привіт! – Хан підняв погляд і побачив Лілі та Сольюн,які йшли в його бік.
-Ми вже віталися.
-Я не думала ,що в такий мороз мені буде настільки душно – Сольюн почала махати руками ніби віялом.
-А ти чого ту сидиш? – запитала Лілі.
-Мінхо чекаю.
-Ого – Сольюн ніби струмом вдарило – Ви й справді дружите? Я думала ти з ним за компанію вчора ходив,щоб йому самому страшно не було.
-Так ти все знала. – Хан розсміявся.
-Звісно! Ви хлопці думаєте,що ми нічого не помічаємо? Хах, наївні!
-А це взаємно? – Поцікавився Джісон.
-А тобі скажи! – Сольюн розсміялася,а за нею і Лілі.
Зі школи вийшов Мінхо. Він кумедно потер очі,які тільки звикали до зміни світла,викликавши в Хана посмішку.
–Не хочете сьогодні знову погуляти? – Запитала Сольюн,коди Мінхо підійшов до них.
-Вибачайте,але сьогодні конче треба додому!
Мінхо? – Говорив Хан,перекидаючи погляд на “Друга”
Насправді Мінхо не знав ,що йому казати.
Він злякався того,що буде сам.Сам,без Джісона. З дівчиною яка подобається,але без Джісона.
-В мене сьогодні мама рано до дому повертається,треба вдома прибрати! – Нічого іншого Мінхо не зміг сказати.
-Блін шкода…А чому тоді Хан чекав тебе?
-Нам по дорозі додому йти – Мінхо поглянув
на свого “Друга”, який ледь не поїдав його поглядом. – Пішли!
-Бувайте дівчатка – Хан помахав подружкам й побіг до Мінхо.
-Чому ти не погодився? – Джісон не дорікав,не насміхався,а лише цікавився.
-Я не знаю…– Лі було соромно. Не за те,що збрехав,а за те,через що збрехав,а точніше через кого.
-Ти так ніколи не розтопиш її серце!
-Ти навмисно на хворе тиснеш?
-Ні! Я,як твій друг, даю поради! – Хан насолоджувався цим словом.
-Ну і де твої поради?
-А ось тобі і поради!
Хан почав швидко про щось говорити,даючи поради по типу ” Будь ніжнішим до неї” або
” Купи їй цукерки”. Але Мінхо не слухав,лише спостерігав. Спостерігав за його губами.Такі вже вони красиві.
Додати до улюблених