~11 листопада 1605 рік~
Події відбуваються у королівстві Льоду – це королівство, де вічно паде сніг та щипають щоки морози. Королівством править король – Сафиель де Маркіз Лейдж, він доволі молодий, високий, голубоокий брюнет з широкими плечима, довге пряме волосся зібране в високий хвіст, вузька форма очей, тонкі брови, шкіра немов фарфорова, одягнений у розкішну блузку, чорні штани, чоботи з високою платформою, королівський плащ та корону. Як і всі в роді Лейдж, він володів магією льоду. Їхня сім’я вже давно ворогує з сім’єю Денверс, які хочуть влади та багатства. Окрім правлячого роду Лейдж в Королівстві Льоду, є ще дві королівські сім’ї – це вище згадана сім’я Денверс і також сім’я Моріарті.
°Замок короля°
Тук-тук
-Так
– Ваше величносте, леді Корделія народила дівчинку! – увірвавшись в кабінет короля, повідомила прислуга.
– Нарешті, яке щастя! – вибігаючи з кабінету крикнув король і направився поглянути на свою першу доньку, яку він так сильно чекав.
Двері в палату відкрились і туди зайшов чоловік, на вигляд йому було двадцять, але насправді йому 34. На ліжку лежала жінка в якої було прекрасне, темно русе, довге, кудряве волосся і карі очі, її шкіра була на відтінок темніша ніж у її чоловіка. Погані чутки ходили про неї, немов вона своєю магією крові, вбила багато людей, дехто казав що вона належить роду Денверс, але король не вірив в ці несенітниці, тому що сильно кохав свою дружину. Біля Корделії лежала дитинка яка спала. Для короля це був комок щастя, він підійшов і взяв на руки дитя і сказав:
– Герміона де санд Вікторія Рей Лейдж, вітаю у нашій сім’ї – усміхнено король дивився на свою першу доньку, адже у нього було два сини і він давно мріяв про донечку.
– Корделія, а в Герміони, таке ж красиве волосся, як в тебе – все ще усміхаючись говорив Маркіз. І ось маленька Лейдж відкрила свої великі карі очі і дивилася на свого батька.
– Ваааай у неї і очі як у тебе – захоплено викрикнув король.
Жінка сиділа і своїми очами дивилась в дзеркало, яке було навпроти і нарешті сказала.
– Сафіель… мені потрібно дещо сказати.
– Говори – король перевів свій погляд на дружину.
– Я…
В короля почало дзвеніти в вухах від того що він почув, раптом різька біль у серці і він впав на підлогу разом з Герміоною, дівчинка почала плакати, а мати лиш дивилась на цю картину своїм холодним поглядом. Через декілька хвилин на плач дівчинки, зайшов лікар і побачив цю картину, він підбіг до короля, але було вже пізно Сафіель був мертвий, лікар взяв дитя і поклав його на ліжко і покликав на допомогу, щоб забрали тіло короля.
~4 листопада 1609 рік~
– Габріель, Габріель дивись, це я тебе намалювала – сказала маленька дівчинка, показуючи малюнок хлопцеві, який сидів біля неї і заповняв якісь документи.
Герміона часто любила сидіти в кабінеті свого старшого брата, а той ніколи не був проти. Коли Герміона народилась, то її батько, який був королем королівства помер, причиною смерті була зупинка серця, після батька королем став старший син роду Лейдж, якому на той час було дванадцять, великий груз впав на плечі Габріеля, адже після смерті батька мати пішла від них, залишивши новонароджену Герміону і восьмирічного Міхаеля на Габріеля. Ніхто не вірив що Габріель зможе справитися з королівством, але на диво хлопець став хорошим правителем. Він високий голубоокий з гострими рисами обличчя, блідою шкірою, довге русе кудряве волосся зв’язане в низький хвіст, одягнений в білу блузку, чорні штани, чорні черевички і королівську накидку.
– Сестричко, та в тебе талант – з ніжною усмішкою сказав старший брат.
Тук-тук
– Увійдіть
– Гермі в тебе? А ось ти де плакса наша – засміявшись сказав хлопець років дванадцяти, середнього зросту, брюнет з карими очима та блідою шкірою.
– Мішель я не плакса – надувши свої пухкенькі губки сказала дівчинка.
– Добре, добре я більше так не буду. Нехочеш прогулятися?
– Ні я хочу побути з Габі – сказала дівчинка продовжуючи малювати.
– Ну як хочеш – сказав образливо другий син сім’ї Лейдж.
– Мішель будь обережний і не ображайся- спокійним голосом сказав Габріель.
– Добре старший брате – поклонившись Міхаель покинув кабінет брата.
– Він як завжди – Габі посміявся і приступив до роботи.
– Його не змінити і не замінити – також посміявшись добавила дівчинка.
– Доречі в когось на наступний четвер день народження і він отримає багато подарунків – притуливши ручку до губ сказав Габріель
– Урааа, а що ти мені подаруєш? – з цікавістю запитала Герміона.
– Ну подарунків буде багато, але один з них це особняк в королівстві Конюшини.
– Особняк в Королівстві Конюшини? А де це? – Герміона перший раз чула про це королівство.
– Ну це аж за океаном і за Королівством Пік, наше королівство знаходиться на Півночі, а Королівство Конюшини нижче в стороні Півдня воно знаходиться близько до екватора тому там тепліше чим в Королівстві Пік яке знаходиться ближче до нас – Відповів Габріель продовживши заповнювати документи.
– Ваааай я зможу побувати за океаном! А там красиво? А там також володіють магією? А там як і в нас холодно? – в кареокої аж зірочки в очах появились.
– Дай подумати, там красиво, тепло і люди також володіють магією і зовсім різною.
– Правда?
– Так, сам бував там лише два рази, але мені сподобалось.
– Габі а що ще ти мені подаруєш?
– Решту сюрприз
Гермі почала малювати наступний малюнок, а Габріель вже закінчував з документами. В двері постукали.
– Увійдіть
– Ваша Величносте, Принцесса Герміона – поклонився слуга – Обід готовий.
– Добре ми зараз спустимось, знайдіть Михаеля і попередьте його.
– Принц Міхаель тільки що повернувся з прогулянки.
– Ну тоді можете бути вільним.
~За обідом~
За великим столом з чорного дуба було багато їжі, але сиділо тільки троє, Габріель старший брат і голова роду, Міхаель молодший брат та Герміона наймолодша та єдина сестричка.
– Габріель, останнім часом у тебе збільшилось роботи, щось сталось? – Міхаеля це вже декілька днів турбувало, але він не наважувався.
– Ні, все добре. Я взявся за одну справу і надіюсь, що все вдасться – Габріель усміхнувся і прийняв я їсти свою улюблену запечену качку.
– А якщо не секрет, то що, за справа? – зацікавлено запитала Герміона.
– Нууу… Я хочу відмінити работоргівлю у нашому королівстві.
– Брат, це чудово! Знаєш весь час, коли я прогулююся столицею і бачу як до таких людей відносяться… Це жах. – з засмученість в очах сказав Міхаель.
– Я вірю, що в тебе все вийде! – Гермі усміхнулася своєю най щирішою усмішкою.
– Дякую сестричко, доречі до нас на вечерю приєднається глава роду Моріарті зі своїм сином Альбертом він твого віку, так що тобі не буде скучно.
…
Додати до улюблених