Ранок видався складним для всіх.Під крики Чонгука про те,що «варто економити світло»,і що «нахріна вам світло коли ви спите!?» хлопці і прокинулись.Голови боліли неначе хто ломом огрів, в горлі першіло, а Чонгук не замовкав.
Ю;- Чого б то я так кричав!?
Чг;- Та бо яка здорова людина залишає світло включеним на ніч!?
Ч;- Можна тихше?
Ю;- Та випадково так сталось,я заснув випадково.
Чг;- Айщ…Та хрін вже з вами , ходіть їсти,що мені,вас голодом морити?
Хлопці винно подивились на Чонгука і поплентались услід.Поснідавши усі розійшлись по своїх кімнатах.І так як була Неділя усі віддихали,якщо так можна сказати.
Ю;- Що ти вчора вчудив?
Ч;- А що?Я вже доросла людина,можу собі дозволити?
Ю;- Хочеш бухнути – то бухай так,щоб тебе потім не шукали по всьому Сеулі!
Ч;- А ти й не зобов’язаний,полежав би там собі до ранку , та й прокинувся б собі, і пішов до дому..
Ю;- Ага,здох би до рання.
Ч;- Ще ніхто від грипу не вмирав.
Ю;- Ти б був першим!
Ч;- Пхпхх,чого це ти так печешся за чужу тобі людину?
Ю;- Ми вже не чужі,ми як мінімум знайомі.А…Ти пам’ятаєш , що вчора говорив?
Ч;- Ох…А що я говорив?
Ю;- Та нічого цікавого ;- відвів погляд.
Ч;- Ану кажи! ;- Він стиснув щоки Юнгі
Ю;- Пуфти!
Ч;- Не пущу,поки не скажеш!
Ю;- Ти що, бавитись хочеш?
Ч;- Ні,я змушую тебе говорити.
Ю;- Спробуй якось інакше ;- хитро усміхнувшись сказав той.
Чон на збентежено завмер.Він почав згадувати що вчора сказав,чому стало трохи соромно,бо…Це було його істинною думкою?
Ю;- Якщо хочеш – цілуй!Я не змушувати у тебе через силу ;- він звільнив своє обличчя від рук брюнета , а його руки тримали талію хлопця – ніби це тюльпан , який страшно зламати.Він вглядався в карі очі і ніби намагався щось там розгледіти.Він би міг описувати вічну красу тих очей , які нагадували йому каву з ранку,осіннє листя що лежить в парку,гіркий шоколад.Але він не настільки красномовний, він звик показувати почуття діями,а не словами.
Ю;- Чому ти мовчиш?
Ч;- Я не знаю,я не знаю,що я відчуваю,ми знайомі всього три дня,ти симпатичний і….Я не знаю, скоріше всього це лише симпатія і ніщо інакше.
Ю;- Я тебе розумію, чесно кажучи я давно по справжньому не переживав так за когось,як за хлопця з яким познайомився два дня тому в потязі.Можна?;- запитався юнак та нахилився до обличчя «друга», чи вже не зовсім друга…Той у відповідь легко кивнув.
Їхні губи злились в поцілунку,це не був такий поцілунок як тоді на вечірці, це було інакше,ніжно і солодко,не через смак віскі,а через те,що це було добровільно і це був Хосок.Мін нікого ще так ніжно не цілував, боявся використовувати язик,не хотів псувати те,що зараз між ними.Те,що інтимніше французьких поцілунків.Руки Чон-а обхопили шию та потилицю партнера.І якби хтось зайшов – не хотів би виходити,бо картина справді гарна.Вони сиділи на ліжку , їхні ноги були вкриті ковдрою.Юн в напів-сидячому положенні , а Хо сів у нього на ногах обіймаючи того.Так звані «метелики» вже були готові розірвати пару з середини.
Ч;- Давай спробуєм…Бути разом.Я не обіцяю ,що у нас щось вийде,але не спробувавши – не дізнаємось.
Ю;- Я тільки за.Я радий,що ти все розумієш,я постараюсь зробити нас щасливими.
Хосок мягко посміхнувся і поцілував хлопця в шию,від чого у того мурашки пішли по тілу.Він цілувався не вперше,і не такі речі він відчував,але так тепло в середині в нього не було вже давно.
Ч;- А зараз ми повинні піти пообідати,і бажано чай,бо горло все ще непокоїть…
Ю;- Угу ;- слухняно кивнув і нехотячи відпустив Чон-а
Додати до улюблених