Immortal heReturns to me…
Том Реддл сидів у вітальні, повільно п’ючи вино з елегантного келих та похитуючи ногою. По радіо передавали якесь чуттєве танго, а у просторому вікні, біля якого він сидів, виднілися довколишні поля та ліс у проміннях літнього сонця. Настрій був прекрасним – тепло, приємна музика та алкоголь грали у жилах і змушували посміхатися у пустоту.
-Все, вирішив. Поїду завтра у Великий Генґелтон, куплю все таки це Буґатті у осоружного Сміта – за таку ціну гріх не купити та ще й у війну. Правда по цій дорозі не поїздиш нормально, еххх, – зітхнув чоловік і раптом ляснув себе по коліні. – Гляну ще до свого залізного коника, Пол обіцяв зайти, хоче купити, треба, щоб машина була в ідеальному стані, а то ще відмовиться платити таку високу ціну, хех, – Том усміхнувся сам до себе, зробив останній ковток, глянув в дзеркало на своє відображення, поправив густе чорне волосся та рушив до дверей.
Не встиг він взятися за клямку, як в двері гучно постукали. Том подумки вилаявся – невже покоївка щось забула, казав же він мамі, що в цієї Рут замість голови качан капусти – різко прочинив двері…і закляк. Перед ним стояло його віддзеркалення, тільки трохи молодше – блідий темноволосий юнак холодно дивився Томові в очі.
-Вітаю, батьку, – трохи несмішливим тоном мовив дивний гість. – Пробач тільки, що без запрошення, але мені воно не потрібне. Ти ж пам’ятаєш Меропу Гонт – бідолашну чарівницю, котра була твоєю дружиною?
– Меропа??? Ця божевільна дивачка з батьком-алкоголіком та братом-ідіотом? Так вона все таки народила?? Послухай мене, хлопче, цей шлюб був результатом її дивних витівок, я вважаю, що ніколи не був одруженим і не визнаю тебе своїм сином, мені не потрібні діти, тим більше від відьом-жебрачок! Забирайся геть!!! –Том збирався було гучно закрити двері перед непроханим відвідувачем, але якимось неймовірним чином його рука ніби застигла і залишилася на місці – так начебто його небажаний син поглядом не давав йому зробити задумане.
– Мені не потрібні гроші, будинок чи твоє визнання, Томе. Я взагалі не потребую милості маглів, – процідив хлопець. – Ти мерзотник, зрадник та покидьок і мусиш заплатити сповна за всі образи та поневіряння, котрі заподіяв моїй матері та її шляхетному чистокровному роду. Ти жорстоко образив Магію. Ти недостойний поваги та навіть життя!
Том хотів розреготатися, але встиг побачити лише яскравий спалах зеленого світла та почути дивний вигук непроханого гостя. За кілька секунд чоловік провалився у пітьму, з котрої вже не було виходу…
– Сину, з ким ти розмовляєш? Якщо це Френк, то скажи йому, щоб зрубав ту кляту гнилу сливу у саду, я завтра зранку вирушаю у дорогу і не встигну повідомити. І мама їде зі мною, – пролунав неприємний голос на сходах і вже наступної миті дивний юнак побачив дуже огрядного літнього чоловіка з сигарою в зубах, а біля нього стояла пихата на вигляд немолода жінка з модною короткою завивкою та в червоній літній сукні до колін.
– Дідусю, бабусю, вітаю вас і прощавайте навіки. Авада Кедавра! – Томас і Мері Реддли встигли тільки в унісон роззявити роти та побачити зелений спалах. Наступної миті у передпокої дому Реддлів лежали три закам’янілих тіла з виразом вічного жаху та непомірного здивування на обличчях.
Молодий вбивця піднявся кам’яними сходами, глянув у широко розплющені вічі своїх родичів і вирішив левітацією акуратно перемістити їхні тіла у вітальню – так буде краще і більш ефектно. Три мертвяки лежатимуть на підлозі без жодних очевидних причин смерті та під акомпанемент радіо, котре уже грало якийсь веселий джаз, надаючи атмосфері ще більш сюрреалістичних рис.
-Перший, хто зайде у цей дім, отримає незабутні спогади на все життя, – юнак криво посміхнувся сам до себе і вирішив подивитися на будинок.
Він піднявся сходами, пройшовся всіма кімнатами, відчиняючи та зачиняючи по дорозі всі двері. Картини, килими, давно не читані книги, запилений рояль…Все було красивим, але дихало кітчем і несмаком і контрастувало з доволі бідним селом, котрим неспішно прогулявся дивний незнайомець перед приходом в цей дім.
Цінності чи гроші його не цікавили – він все життя марив знаннями про своє походження. Навіть якщо він напівкровний – чому б не знати як жила маглівська родина його батька, чиє ім’я він носив вже шістнадцять років? А от родина матері приховувала ще багато таємниць і їхньому розгадуванню юнак планував присвятити немало часу.
За двадцять хвилин хлопець вийшов з дому і спрямував погляд в сторону призахідного сонця – у лісову долину, туди, де Меропа Гонт прожила майже все своє невеселе життя і де в бідності та насильстві гартувалися секрети давнього чистокровного роду.
Він вже виконав частину свого плану – помстився за матір і взяв реванш перед обличчям магії. Тепер залишалося тільки підмінити спогади дядька і заволодіти безцінним перснем Салазара Слизерина. Комар носа не підточить, жоден чарівник, не говорячи вже про маглів, не розкриє потрійного вбивства і не знайде давній артефакт Гонтів.
Хлопець розправив плечі і повільно попрямував у будинок Морфіна – продовження дня обіцяло бути доленосним. Одна із давніх таємниць шляхетного і чистокровного роду вже завтрашнього ранку прикрашатиме його руку.
І належатиме йому за правом крові.
Додати до улюблених