Пролог
28 квітня 2289
Франц Шмідт, генерал військ Анклаву і голова ПВК «Кіготь», дивився на болотного мешканця, який опинився в перехресті прицілу його великокаліберної гвинтівки, усміхнувся і натиснув на спуск. Потворне перекошене обличчя перетворилось на хмарку кривавого туману, а генерал відчув подвійне задоволення — від хорошого полювання і від знищення ще одного інцестного виродка. Думки про це перервали голосні кроки, які лунали по металевих сходах маяка Пойнт-Лукаута. Шмідт відразу впізнав їх: так швидко бігає лише його ад’ютант, лейтенант Юстас ван дер Бергер-третій.
— Війська готові до вторгнення в Співдружність, Юстасе?
— Готові і чекають наказу, генерале, але я прийшов, щоб повідомити погані новини.
— Якщо ці новини гарантують нам хорошу битву, вони в жодному разі не погані. Кажи!
— Наші інформатори помітили загін солдатів НКР і десяток рейнджерів. Як вони опинилися на іншому боці Америки?
— Це очевидно, — усміхнувся генерал Шмідт. — Вони прийшли по мою голову.
Обличчя лейтенанта виражало таку розгубленість, що Шмідт розсміявся.
— О, це дуже давня історія. Ще за часів президенства Танді я увірвався в Шейді-Сендс з вогнеметом, щоб спровокувати рейнджерів на бій. Ну, ти розумієш — інстинкт війни прокинувся і його треба було задовольнити. Так от: в процесі перестрілки під перхресний вогонь потрапили декілька цивільних. Звичайно, я не винен, що тодішні рейнджери не вміли стріляти, але всю провину повісили на мене, курва Танді особисто засудила мене до страти! Яка іронія: я пережив і її, і кількох її наступників… І цілу купу бовдурів, які думали, що можуть мене здолати!
— Схоже, після перемоги над Легіоном в республіканців більше немає жодних серйозних проблем, якщо вони згадали про такі давні події…
Бергер задумався.
— Вони вбачають в Анклаві серйозну загрозу, якщо здолали такий шлях, щоб добити нас.
— Ще й яку! — погодився Шмідт. — Якщо вони дізнаються, що якийсь фермер раніше був нашим солдатом, на нього спустять цілу армію рейнджерів. А ще ці придурки з Братства Сталі… Про мисливців за головоми я взагалі мовчу! Але тут справа в мені. Республіканці не знають, що я очолив рештки Анклаву і, більше того, готую війну в зовсім іншому місці. Вони знають: якщо я захочу, то, подібно до Чингізхана, прикрашу всю Каліфорнію пірамідами з відрубаних голів цивільних!
Генерал встав.
— А тепер, Юстасе, розкажи все, що знаєш про наших гостей. Абсолютно все! Будь-яка деталь може бути використана проти них.
Лейтенант задумався, пригадуючи все, що розповідали інформатори.
— Ну, судячи зі зброї, всі солдати — снайпери…
— І носять червоні берети, чи не так?
— Так… Звідки ви дізнались?
— Бо за мною вони послали б лише найкращих. 1-й розвідувальний батальйон. 4 місяці тому вони покинули Мохаве і вирушили на схід. Я думав, що вони мають добити рештки Легіону, а виявилося, що їх послали вбити мене.
На обличчі Бергера виступив переляк.
— Тепер пригадую. Я читав звіти про їхні досягнення. Вони вкрай небезпечні…
— Звичайні фермерські діти, які вміють стріляти. Не більше і не менше! — перебив Шмідт. — А от рейнджери забезпечать мені хорошу битву… Повертаємось в маєток Блекхолл, Юстасе. Потрібно підготуватись до прийому гостей!
1. Точка прибуття
— Оце так діра! А ще кажуть, що у нас «дикий Захід»! — сказала колишня кур’єрка «Мохаве Експрес» Дженні Мейсон, дивлячись на безкрайнє болото Пойнт-Лукаута.
— Так, це не рідна пустеля. — відповіла її найкраща подруга Кесс. — З іншого боку, це підходяще місце для відбитого психа, за яким ми прийшли. Шкода, що доведедеться лізти в це смердюче болото!
— Воно того варте, Кессі. Судячи з того, що Бун розповів про цього Шмідта, він — справжнє чудовисько.
— Не те слово! В Каліфорнії досі ходять легенди про те, як «кігті» палили села. А знаєш, що Шмідт сказав у відповідь на очевидне питання?
— «Просто тому, що захотів.» — сказав снайпер Бун, який щойно підійшов до дівчат. — Майор хоче тебе бачити, Кур’єрко.
Майор Віктор Горобець, командир 1-го розвідвувального батальйону, вже чекав біля входу в намет снайперів.
— Отже, план настуний, — сказав майор, коли Дженні і Кес зайшли в намет. — Ви двоє і Рауль йдете на болота і намагаєтесь розвідати, де ховається цей маньяк Шмідт. Ми з рейнджерами займемо позиції на краях болота. В жодному разі не намагайтесь самостійно атакувати Шмідта. Він надто небезпечний.
— Так, ми чули легенди. — відмахнулась Кесс. — Кажуть, що він може скрутити супермутанта голими руками…
— Боюся, що це не чутки. Цю «легенду» розповів рейнджер-гуль з відмінною репутацією.
— А якщо Шмідт сам нас знайде? — спитала Дженні.
— Бун піде слідом за вами. Він майстер ховатись і прикриє вас в разі чого.
— Не хвилюйся. — усміхнулась Кесс. — Республіка може на нас розраховувати!
— Вся Пустка на нас розраховує. Не можна допустити, щоб цей псих влаштував нову бійню!
***
— Вау! А кажуть, що за 200 років розівчишся дивуватися! Республіканці налаштовані серйозно, якщо прийшли аж сюди! — сказав полковник Альберт Штрассер, права рука Шмідта. — Ну, тим краще. Мені вже набридло відстрілювати місцевих опудал.
— О, так. — усміхнувся генерал. — Нас чекає хороша битва.
— Стандартний план?
— Так. Тихо виріжемо снайперів, голосно поб’ємо рейнджерів — і на вечерю! Скажи Амалії, щоб стейки з яо-гая були готові до нашого повернення, і одягай камуфляж.
— А може, краще одягти китайську стелс-броню?
Вони не помітили, як в бібліотеку маєтку Блекхолл зайшла Амалія Шмідт, дружина Франца і сестра Альберта.
— Люба, ти ж знаєш, що ми любимо класику! — усміхнувся Шмідт.
— Знаю, але ці республіканці дуже круті. Вони ж переламали хід битви за дамбу Гувера!
— Сестричко, тим веселіше буде полювання! — втрутився Штрассер.
— Ну, тоді нехай щастить. О, і принесіть мені один з цих красивих червонийх беретів!
2. Полювання
— Всі на позиціях. Доповідай, Джонсоне?
— Доповідаю з царства мертвих, майоре: генерал Шмідт знайшов мене і перерізав горло! — відповів хрипкий гульський голос.
— Як?…
— Це ти мені скажи, майоре: як зачухані фермери з гвинтівками можуть думати, що здолають спадкового воїна?
— Ти за це заплатиш!
— Як передбачувано! Думаєш, зможеш налякати того, хто в 2077 році одним своїм виглядом довів генерала Ціньвея до самогубства?
Шмідт засміявся, вимкнув рацію і ще раз поглянув на мертвого хлопчиська, який стікав кров’ю біля його ніг.
— Якщо це кращі, кого НКР змогла прислати, то я глибоко розчарований. Навіть ображений!
— Ще кілька десятків залишилося, братику. — усміхнувся Штрассер. — Продовжуємо полювання!
***
П’ятий снайпер, на відміну від попередників, помітив, як до нього підкрадається тінь. Він підняв гвинтівку, але відразу отримав метальний ніж в горло. Полковник Штрассер повільно підійшов до шокованого снайпера, який схопився за горло, і різким рухом ноги загнав ніж повністю в шию. Республіканець смикнувся і обм’як.
***
— Ну що, майоре? Вже десятий труп. Наче давити радтарганів, тільки значно веселіше!
Горобець вимкнув рацію і задумався. «Так, це відстрілювати легіонерів, які йдуть напролом… Точно! Напролом — це те, чого Шмідт не чекає!» Майор увімкнув рацію і наказав всім снайперам повернутися в табір, а рейнджерам — згрупуватись і знайти Шмідта за координатами останнього вбитого снайпера.
— Кур’єрко, рейнджери вийшли на полювання. Продовжуйте поводитись, як звичайні мандрівники, а коли почуєте стрілянину — постарайтесь непомітно зайти Шмідту за спину і вбити його! Ми прикриємо вас!
Через декілька хвилин з болота пролунали постріли…
— Доповідає рейнджер Томпсон! Ми вступили в бій з Шмідтом!
— Зрозуміло! Ми вас прикриємо! Де ви?
— В іншому світі, майоре. — сказав генерал Шмідт. — Я розчарований. І це найкращі, кого…
Шмідт і Штрассер стрибнули за найближче дерево, в яке відразу ж вдарились кулі. Генерал встиг помітити двох дівчат — брюнетку з револьвером і руду з дробовиком. Першу він відразу ж впізнав…
3. Дуель
— Невже це знаменита Кур’єрка?! Слава про твої досягнення досягла і східного узбережжя! Все-таки НКР послала найкращу!
— Виходь і станеш наступним подвигом, виродку!
— Кидаєш мені виклик? Чудово! Старий добрий двобій — воїн проти воїна! Якщо я виграю, республіканці заберуться геть і рознесуть по Пустці, що чекає на кожного, хто перейде дорогу Францу Шмідту!
— А якщо переможу я — ти і твій друг здохнете!
— Згоден. Проте я, як викликаний, я ставлю умову — бій насмерть. Якщо я переможу, твої друзі зможуть втекти, але ти здохнеш.
— Навіщо тобі це?
— Лише б’ючись насмерть, воїн показує всю свою майстерність. Право обрати зброю я надаю тобі.
— Добре. Пістолети і західний формат.
Генерал Шмідт вийшов з-за укриття і поглянув в очі Кур’єрки.
— Чудово. Почнемо!
— Вимагаю заміни! — пролунав голос позаду дівчат.
Між Дженні і генералом став гуль в ковбойському костюмі.
— Гаразд. — сказав Шмідт. — Маєш повне право. Він буде битись замість тебе, Кур’єрко?
— Раулю, ти впевнений? — прошепотіла Дженні.
— Звичайно. Я майстер швидкісного вихоплювання револьвера з кобури. Та й в нього на поясі висить Пустельний Орел. Він не зможе точно і швидко стрельнути з нього.
— Я згодна! Але якщо з Раулем щось трапиться…
— Називай речі своїми іменами — він помре!
— … ми будемо битися!
— Я тільки за!
Рауль зайняв косбойську стійку, а його долоня зависла над рукояткою Кольта. Поза Шмідта не змінилась. Раптом з блискавичною швидкістю генерал вихопив Пустельного Орла і, перш ніж Рауль втиг вихопити револьвер, всадив йому кулю в живіт.
— Думав, лише ковбої вміють швидко вихопити ствол? За 200 років я навчився багато чому…
Рауль з перекошеним обличчм вихопив Кольт, проте Шмідт влучним пострілом вибив револьвер з його рук.
— Моя черга! — вигукнула Дженні і вихопила свій револьвер.
Шмідт направив пістолет в її живіт і вистрілив, проте Кур’єрка встигла натиснути на спуск. Куля влучила в шию і перебила сонну артерію. Фонтаном бризнула кров, проте генерал встиг вільною рукою закрити рану і всадив в Кур’єрку решту 4 кулі з Пустельного Орла, але металева броня витримала влучання. Тим часом Штрассер спалахнув зеленим сяйвом — і рана Шмідта затягнулась за лічені секунди. Генерал блискавично перезарядив пістолета.
— Хтось ще хоче кинути мені виклик?!
Бун, стоячи за деревом, миттєво прицілився в голову Шмідту, проте відразу ж отримав кулю в живіт.
— Тікайте! — вигукнула Кур’єрка. — Я його затримаю!
Долаючи біль, Дженні встала на ноги, проте Шмідт ударом ноги вибив з її рук револьвера, приставив Пустельного Орла до живота двічини і всадив кулю між пластинами броні.
— Це було значно простіше, ніж я думав. А тепер — удар милосердя!
Генерал навів пістолет на голову Кур’єрки…
— Припини це! — вигукнула Кесс.
— Ми так домовлялись — бій насмерть! Але ти можеш йти, як і обіцяв!
— Ти отримав те, що хотів — насолодився двобоєм. Відпусти її! Вона одужає, повернеться і принесе тобі новий бій!
— Хочеш, щоб я змінив умови? Гаразд. Я відпускаю ковбоя, але Кур’єка залишиться зі мною!
— Так не піде… — почала Кесс, проте відразу замовкла, коли Шмідт направив Пустельного Орла в її голову.
— Або так, або нова умова — я повбиваю вас усіх!
Кесс опустила голову.
— Гаразд! Але де гарантії, що ти її не вб’єш?
— Якщо мого слова тобі недостатньо, то їх немає. А тепер — забирайтесь з мого болота!
Додати до улюблених