На ранок Чонгук заспокоюється. Вони з Техьоном недовго знайомі, навіть місяця не пройшло, а він вже щось собі напридумував. В кінці-кінців, Техьон дорослий, серйозний чоловік, у якого вже є дитина. Хоч Чонгук молодший лише на два роки, є таке відчуття, ніби між ними прірва. У Чона було таке відчуття, що все, що відбувається він собі придумав і насправді, Техьон не відчував до нього нічого, окрім дружнього інтересу. Є такі люди, які звикли спілкуватися фліртом: той самий Чімін-хьон, якого хлібом не годуй, а дай з кимось пофліртувати. Чонгук не такий. Він ніколи не подавав знаків симпатії людині, яка йому не подобається в романтичному плані. Чон в своїх діях абсолютно очевидний, і якщо вже хлопець починав до когось загравати, то серйозність цього всього було видно. Та з Техьоном, як зрозумів Чонгук, все не так просто. Тому він продовжив спілкування, відкидаючи будь-які думки про симпатію з боку Кіма.
Так продовжувалось кілька місяців. Молодики часто зустрічались, вигулюючи дітей, на обідніх перервах. Та прогулянки на самоті в них все ще не було. За ці місяці, Чонгук зрозумів, що закохався в Техьона так, як ніколи. При одній згадці про Кіма, серце молодшого починало битись частіше, а сам він зітхав, розуміючи, що зволікати більше нема часу. Він нічого не чув про те, чи Техьон все ще шукає когось, чи вже перестав. Вони досі не говорили на настільки особисті теми. Чонгук боявся запитувати, а Техьон не хотів розповідати.
Чонгук спокійно сидів у своїй кімнаті і малював героїв для нової книги. Йому було так нудно, що він працював і вдома. Чонхо з батьками поїхав в аквапарк, а Чонгуку немає з ким гуляти: Техьона з Мінджі він без Чонхо запрошувати не буде, Чімін-хьон зайнятий робочим проєктом, а Юнгі-хьон перенаситився суспільством і не бажає виходити з дому найближчий тиждень. Нудьга. Аж раптом Чонгук чує той самий неприємний рингтон в телефоні. Все ще не змінив. На екрані з‘являється ім‘я хьона і серце Чонгука починає битися трішки швидше.
-Слухаю?- Чон підіймає трубку, надіячись сам не знає на що.
-Привіт, Гукі. У тебе сьогодні нема ніяких планів?- запитує Техьон, а на фоні чутно ввімкнений телевізор.
-Ні, я сиджу і нудьгую, бо всі зайняті і нема з ким пройтись. А що?
-Мінні у моїх батьків. У неї завтра день народження, і я хотів би купити для неї кролика. Одному їхати не хочеться, можливо, ти станеш моїм супутником?
-У Мінджі завтра день народження?! Ти чому раніше не сказав, хьон?! Звичайно я поїду, потрібно купити їй подарунок,- Чонгук відкладає альбом і олівець.
-Я забув сказати. Вона просила запросити вас з Чонхо на святкування завтра. Вибач, що кажу так пізно.
-Я повідомлю чи Чонхо прийде пізніше, добре? Він зараз з батьками розважається, приїдуть ввечері.
-Так звичайно. Скільки часу тобі потрібно?
-Думаю через пів години я буду готовий.
-Чудово, я заїду.
І Техьон закінчує виклик. Чонгук ж, починає панікувати. Сьогодні є чудовий шанс, щоб зізнатися. Вони сто відсотків зайдуть ще кудись чи підуть гуляти, бо зараз лише перша дня, а Мінджі в батьків Техьона сидітиме до вечора точно. Чон почав придумувати, що ж одягнути, аби вразити Техьона. Звичайно, зараз вже зима, і особливого креативу годі й чекати, бо тепло важливіше, ніж одяг. Чонгук почав перебирати весь гардероб. Знайшовши теплючий в‘язаний светр кремового кольору, Чонгук намагався підібрати якійсь штани, аби це виглядало більш-менш органічно. Він почав ненавидіти свою звичку постійно ходити в спортивному одязі. Віднайшовши звичайні чорні джинси, Чон вирішує одягнути їх, бо часу обмаль, а треба ще волосся в порядок привести. Він відчував, ніби не в магазин збирається, а на показ мод. І ось, уже через тридцять хвилин Чонгук був повністю зібраний. Волосся вклав, вирішивши хвостик не зав‘язувати, одягнув довге пальто коричневого кольору та взуття на платформі, яке робило його трішки вищим. Чонгук нервувався, і це було помітно. Він думав про те, як би зізнатися Техьонові, чи хоча б запросити його на нормальне побачення. Та в двері вже подзвонили, тому Чонгук побіг на вихід.
-Гарно виглядаєш, Гукі,- Техьон посміхається, махаючи Чонгуку рукою в знак привітання.
Сам Те був одягнутий приблизно так само, лишень в інші кольори. Чонгуку чомусь це покращило настрій.
-Дякую, хьон, ти теж нічого такий,- Чон хіхікає, бачачи незадоволене обличчя Техьона.
-Я хоч один комплімент почую від тебе?- Кім зітхає і відкриває двері машини для Чонгука, очікуючи, доки він сяде.
-Не люблю повторювати за кимось, хьон,- Чонгук пристібає пасок безпеки і дивиться на Техьона, який робив те саме.
-Пройдемось по магазинах? Думаю, кролика потрібно купити вже тоді, коли будемо розходитись, щоб він в машині не сидів.
-Тобто, ми прогуляємось ще?- з надією питається Чон.
-Якщо ти не проти. Ми ні разу не гуляли на самоті, завжди в компанії.
-Так-так, я згоден. Поїхали!
Техьон сміється і заводить машину. Декілька годин вони ходять по магазинах. Чонгук дуже прискіпливо обирає подарунок, постійно радячись з Техьоном, адже той краще знає свою доньку. Та знайти те, що подобалось би Чонгуку дуже складно. Він не хотів купувати ляльок, чи якихось іграшок. Мінні не дуже любить гратись чимось таким, їй більше до вподоби інтелектуальні іграшки, або настільні ігри для дітей.
-Якби я знав, що в неї день народження раніше, то зробив би щось унікальне. А так, доводиться обирати з того, що є,- Чонгук оглядає стенд з книгами видавництва, в якому він працює.
-Чонгук-а, ти переоцінюєш бажання чотирирічної дівчинки. Їй не потрібна зірка з неба,- Техьон кладе руку на плече Чона, і він відчув, як здригнувся на секунду.- Обери щось просте, у Мінні є все, що їй потрібно.
-Хочу щось особливе. Щоб вона пам‘ятала про мене хоч трохи у майбутньому,- Чонгука не переконаєш.
-Чонгук~- Техьон обіймає молодшого зі спини за талію, поклавши голову йому на плече.- Розслабся.
«Та як тут розслабитись, коли сене обіймає мій краш?!»- проноситься в голові Чонгука.
Це вперше, коли вони так близько контактують. Зазвичай це були рукостискання, чи хлопки по плечах, але вже точно не обійми. Чонгук в захваті від того, як приємно відчувати обійми Кіма.
-Хьон, чого це ти?- трішки сівшим голосом запитує Чонгук. Йому незрозумілі такі дії.
-Пам‘ятаєш, колись ти казав, що обійми тебе заспокоюють і розслабляють? Я бачу, що ти нервуєш, тому хочу заспокоїти. Тобі не подобається?- тихо говорить Техьон, і Чонгук клянеться, що вперше чує голос Кіма таким.
-Все добре, я просто здивувався. Раніше такого не було,- знічено відповів Чонгук. Ну от, він знову очевидний, відкритий перед Техьоном, як та книжка, яку він в руках тримає.
-Раніше ти не бігав від стелажа до стелажа в пошуках подарунків для моєї доньки, Гукі. Я вдячний, що ти хочеш її порадувати, але повір, вона буде радісною від простих цукерок.
-Вибач. Я просто хочу зробити її щасливою,- Чон трохи червоніє, адже вони все ще в людному місці.
-Я теж. У цьому ми дуже схожі, Гукі. Та будьмо реалістами, вона зрадіє вашій появі більше, ніж тому, що ви для неї принесете. Купи їй одну з цих книг. У нас є декілька, але з настільки гарними ілюстраціями немає. Талановитий художник працював над цією книгою,- Техьон посміхається, буквально відчуваючи, як же Чонгуку ніяково і радісно водночас. Те ніколи не робив йому таких компліментів, і що ж, це було прекрасно.
-Дякую, хьон. Тоді, куплю їй книгу про кролика? Думаю, їй сподобається?
-А не забагато кроликів їй буде на подарунок? Два прийдуть і ще один в книзі.
-В сенсі дв… хьон!- Чонгук зрозумів, що другий кролик це він. Техьон або хоче, щоб Чонгук розстав від його флірту, або… та тут немає іншого варіанту!
-Вибач, я мусив це сказати. Бери про кролика, і гайда. Я зголоднів,поки ми тут вештались,- Те відходить від Чона і показує йому, квадратну посмішку, змушуючи Чонгука також посміхнутись.
-Ти жахливо вередливий, хьон, -Чонгук бере декілька книг і засоромлений, йде на касу. Ну нічого, Чон ще відіграється.
Оговтався від події Чонгук лише в кафе. Це був звичайний заклад всередині торгівельного центру, тому там не було нічого особливого. Вони нашвидкоруч перекусили та й пішли гуляти. Вирішили пройтись пішки до найближчого зоомагазину, який був за декілька кілометрів.
На вулиці було доволі тепло, тому холод не був проблемою, до того ж, Чонгуку щось зайшло і він почав гратися в доганялки з Техьоном. Правда самому Техьону він це не сказав, просто крикнувши «спробуй піймай» і почавши втікати. Реакція Техьона, до речі, була дуже швидкою, ніби він от-от чекав від Чонгука такої підстави. Чонгук оббігав кожного перехожого, постійно вибачаючись, якщо когось торкнеться. Він і сам не знав, навіщо затіяв цю гру на вулицях, а не десь у парку, але гальмування не мало сенсу, адже гра вже почалась. Чон не любив програвати, тому біг настільки швидко, наскільки міг. Та неочікувано, Техьон його схопив і міцно притиснув до себе, тяжко дихаючи.
-Ти той во, попереджуй про такі ігри, Гукі. Мені тридцять через два роки, я вже не в тому віці, щоб ганяти, як той вовк за зайцем по лісі.
Чонгук теж захекався, але йому було весело. Він відчував себе в безпеці в руках Техьона. Навіть бігти від нього було добре, бо Чонгук знав, що Те не насварить, а навпаки посміється. А обійми, ну чи радше, «полон» були приємним бонусом.
-Я те…- Чонгук ледь не зізнався в почуттях прямо тут і зараз, але вчасно оговтався, почувши рингтон Техьонового телефону.
-Вибач, певно мама телефонує,- Техьон забирає одну руку від Чонгука, але другою все ще тримає, щоб знову не втік. Другого «забігу» Техьонове серце не переживе.
Поговоривши з матір‘ю, Техьон повертає руку на місце.
-Що ти казав?- неуважно питає він, вже й забувши про що йшла мова.
-Нічого важливого. Йдем далі?- Чонгук виплутується з обіймів і відвертається.
-Якщо пообіцяєш не втікати більше.
-Обіцяю.
-Ти схрестив пальці на правій руці! Гукі!
-Можеш тримати мене за руку, якщо боїшся, що я втечу.
Молодики переглядаються, і Техьон зі спокійним обличчям бере Чонгука за руку і переплітає їхні пальці.
-Тепер нікуди не втечеш.
«Ніби-то я хотів, дурнику.»- думає Чонгук і мліє від своїх же ж думок.
«Ніби я б не побіг за тобою й далі»- думається Техьону.
Через години дві вони все ж таки добираються до зоомагазину. Та там кроликів не було, лише папуги і якійсь щурі, якими Чонгук трішки полякав Техьона, бо брав їх до рук, а Техьон таких «тваринок» не полюбляє. Вирішили піти в наступний зоомагазин, проте вже повернувшись в машину, бо далі йти дуже далеко, а вже вечір. Знайшовся кролик в п‘ятому магазині, бо в інших таких пухнастиків взагалі не було, одні якійсь змії та ящірки. Там був лише один, малесенький, дуже пухнастий і білесенький.
-Господи, я тепер також хочу кролика,- говорить Чонгук, гладячи пухнастого, який сидів в нього на руках, доки йому шукали підходящу домівку.
-Ти і сам, наче той кролик, Гукі. Ви схожі, як дві краплі~- Техьон посміхається і теж тягне руку до кролика, але він неочікувано кусає його за палець і Техьон незадоволено бурчить.
-Добре, не схожі. Ти поки що не кусався,- він визнає помилку.
-Йа! Тобто це наша єдина відмінність по-твоєму? Я теж можу тебе вкусити.
-Я не сумніваюсь, Гукі. Давай лишень не зараз?- Те усміхається, і Чонгук відчуває, як червоніють вуха. Якого біса?! Цей лис прямо зараз фліртує з ним, коли вони в зоомагазині і констультантка недалечко розбирає клітки!
-Хьон!
-Про що ти там подумав, крольченя? Я не мав на увазі нічого такого.
-Та ну тебе! Говориш дурню постійно…- Чонгук зітхає і провжує гладити кролика, а там вже й дає йому трошки корму з руки.
-Ось ти так само їси. Щоки такі великі робляться і жуєш часто-часто,- Техьон ніби спеціально порівнює їх.
-А ти тільки й дивишся, що я і як роблю,- підштрикує Кіма Чонгук, але той, на диво, спокійно відповідає:
-Так і є.
Вкотре Чонгук ловить сердечний удар за цей день? Він вже й збився з ліку.
-Хьон, я можу подумати, що…
Чонгука знову перебивають, тільки уже консультанка.
-Ось, я знайшла потрібну клітку. Думаю, що кролиці буде зручно в ній жити,- вона ставить величезну клітку на стіл перед собою, і дістає з полиць корм та тирсу, щоб засипати низ клітки.
-Це кролиця?- Чонгук запитально дивиться на жінку, і та киває.
-Її можна стерилізувати, якщо ви переживаєте за появу потомства. Можу дати номер ветеринара.
-Був би дуже вдячний,- Чон посміхається, доки Техьон «непомітно» дивиться на нього. Консультанка це, звичайно помічає.
-Купуєте дитині, чи для себе замість дитини?- запитує вона ненав‘язливо, запаковуючи всі покупки.
-Дитині,- автоматом відповідає Техьон.
-Ох, їй пощастило з батьками, – жіночка киває, і Техьон з Чонгуком трішки підвисає.
-Ой, ні-ні, це ми купуємо його дитині. У мене немає дітей, лише молодший брат,- незрозуміло нащо виправдовується Чонгук.
-Так-так, ми ще не одружені,- продовжує Техьон, і спостерігає за реакцією Чонгука.
Той знітився знову, але промовчав. Чон зрозумів, що якщо не він, то Техьон зізнається першим. Дивно це визнавати, але Техьон сміливіший за нього. Він майже не соромиться, веде себе вільно, ніби вони вже давно зустрічаються. І лишень Чонгук, який обіцяв собі зізнатися першим,дає задню. Від цього якось не добре: Чонгук не любить бути тим, хто отримує, а не віддає. Але що ж робити з тією сором‘язливістю, яка звідкись взялася у цього неймовірно сміливого хлопця? За все життя він не раз займався екстримальною діяльністю, не раз потрапляв в небезпечні ситуації. Але тоді це був адреналін, драйв. А зараз…а зараз перед ним Кім Техьон, якому він все ще не може зізнатись в коханні. Просто сказати три слова. Чудасія, що роблять одні люди з іншими. Вони мовчки виходять з зоомагазину, і Чонгук думає. Дуже довго думає, доки його не перериває Техьон.
-Гукі, ти можеш взяти кролицю до себе на цю ніч? Щоб Мінні завтра був сюрприз,- тихо запитує Техьон, відкриваючи двері машині і ставлячи туди клітку з кроликом.
-Що? Звичайно, мені не важко,- через декілька секунд відповідає Чонгук, виринаючи з своїх думок.
-Я переборщив? Ти став сумнішим. Вибач, я перейшов межу,- одразу ж говорить Техьон.- Будеш морозиво? За мій рахунок, бо провинився.
-Макфлурі?- Чонгук посміхається, підіймаючи голову і дивлячись на Техьона.
-Макдональдз, ти серйозно~?
-Я люблю макдональдз.
«І тебе»
Уже через годину Чонгук сидів на передньому сидінні машини і поїдав макфлурі, в той час, як Техьон, інколи попивав кока-колу, доки вів автівку. Кім майже ніколи не відволікався від дороги, бо був дуже відповідальним, тому Чонгук слухав лише радіо, і в принципі, не жалівся. А чому йому сумувати? Він їсть улюблене морозиво, сидить в улюбленій машині, слухає улюблену радіостанцію, а поряд з ним сидить кохана людина. Не життя, а казка. На жаль, вона швидко скінчилась, бо вони приїхали до дому Чонгука. Більше за все Чонгук зараз хотів просто лишитись тут, і нікуди не йти.
-Я допоможу тобі облаштувати кролицю, добре? Все ж таки, зараз вже пізно, а їй треба зробити всі умови. Вдвох швидше, чи не так?- говорить Те, посміхаючись і дивлючись на Чонгука.
-Звичайно. Тим більше, вона напевно налякана зараз через їзду в машині, кролики ж лякливі до жаху. Потрібно її заспокоїти.
Техьон киває і відстібає пасок безпеки. Вони разом несуть всі речі кролиці в будинок. Там вже всі сидять по кімнатах, тому ніхто на шляху їм не трапився. В кімнаті Чонгука, вони ставлять клітку на підлогу, а кролицю відправляють трішки побігати, бо вона напевно хоче свободи. Чонгук займається прикріпленням контейнерів з водою та їжею до клітки, а Техьон насипає тирсу і протирає всі поверхні у клітці ганчіркою, бо там все запилено. Воно й не дивно, бо клітку жінка шукала дуже довго, і вона певно старезна.
-Ось і будиночок для кролиці готовий,- Чонгук посміхається, коли вони закінчують і кроличка біжить на запах води, бо вже спрагла та й їсти хотіла.
-Так. Мило вийшло, чи не так? Сподіваюсь, що Мінні сподобається.
-Хтось буквально кілька годин тому казав, щоб я не переживав, бо Мінні сподобається все, а тепер і сам переживає~? Кім Техьон, ти обманював мене?- Чонгук пустотливо штрикає Техьона у плече, але той чомусь не посміхається у відповідь.
-Насправді я – той, хто боїться її розчарувати найбільше. Це відчуття в мене з‘являється постійно перед її днем народження,- відповідає Кім, міняючись на лиці. Чонгук ніколи не бачив Техьона такого розбитого, як зараз. Що ж сталося?
-Можу я спитати, хьон?
-Звичайно. Думаю, тобі вже кортить дізнатися всі мої скелети у шафі.
-А де мама Мінні? Вона ні разу не розповідала про неї.
-Вона…в Китаї. Вирішила змінити кардинально життя. Ми одружились, коли нам не було навіть по двадцять років, і вона чомусь була одержима вагітністю. Я був проти, бо не хотів дітей так рано. У нас буквально нічого не було для них: ні машини, ні квартири. Я відмовив їй, і це трохи її стримало. Ми закінчили універ, а далі влаштувалися на роботу. Все було добре, ми назбирали на машину, взяли квартиру на виплату, та й жили собі. Доки їй знову не закортіло завагітніти. В цей раз я погодився, бо більш-менш впевнено стояв на ногах. Але я не врахував того факту, чи готова до цього вона. Бей ще не награлась в ляльки, як говориться, а вже хотіла мати дитину. Вона неочікувала, що вагітність це так важко. А протікала вона в неї не дуже гладко. Бей часто влаштовувала мені істерики, і чесно, інколи я не витримував і кричав на неї у відповідь,- по Техьону видно, як важко йому дається ця розповідь, тому Чон кладе долоню поверх його долоні, щоб підтримати.
-Хьон, якщо ти не хочеш згадувати, то не треба. Я все розумію, ти не повинен.
-Раз вже почав, то й закінчу. Мені потрібно розповісти це, інакше я з‘їм себе цим сам, – відповідає Кім і продовжує:- Я не раз кричав на неї. Я просто не розумів, що роблю не так. Я старався, читав книги про те, як поводитись з вагітними, читав, які можуть бути наслідки пологів і як з ними впоратись. Але Бей не подобались мої «лекції психології» і вона часто їздила до батьків. Одного разу…, – Техьон зітхає, збираючись з думками і продовжує: – одного разу вона вирішила, що причина наших сварок в дитині і захотіла зробити аборт. Але вона була не на тому місяці, коли це дозволено, тому Бей начиталась, як викликати викидень і напилась тої дурні. Я ніколи не забуду той день, коли вони обоє ледь не померли. Це був найтемніший день зі всіх, які я колись проживав. В мене було таке відчуття, ніби разом з ними помираю і я сам. Я думав, що ще трохи і я збожеволію від очікувння. Та, на щастя, обійшлося. Вона і Мінні вижили, хоч це і понесло негативний вплив на майбутнє життя Мінні та Бей. Я бігав за нею, як ненормальний після цього випадку. І її це обурювало. Доходило до такого абсурду, що я їв все, що лежить у неї на тарілці перед нею, аби вона знову не намагалась отруїтися. Це пекло продовжувалось кілька місяців. Я ходив до психолога і ми подолали цю параною, та мені і досі сняться кошмари, де вони вмирають в той день,- Техьон на хвилину зупиняє розповідь, стараючись заспокоїтись і трохи перевести дух.- Вона народила Мінні з серцевою хворобою. Цей чортів засіб, який вона випила, дав нашій донці смертельну хворобу. Дізнавшись про це, вона на наступний день втікла з лікарні і побачив я її наступного разу вже у суді, коли ми розлучались.
-Що? Мінджі хвора?- очманіло запитує Чонгук.
-Тепер ні. На щастя, зараз медицина дійшла до такого, що немовлят можуть від цієї участі врятувати. Їй зробили декілька операцій і вона оклигала, тому зараз все гаразд. Але в неї дуже слабке здоров‘я, тому я так переживаю за неї. Загалом, ось така історія життя у мене. Не думав, що розповім її комусь ще раз.
-Хьон, я просто вражений. Ти такий сильний. Я б зламався,- говорить тихенько Чонгук, бачачи, що у Техьона очі скляні, ніби він зараз почне плакати.
Чонгук розуміє ситуацію, тому мовчки згортає Техьона в обійми. Той плаче довго, але тихо, не підіймає голови. Так і позасинали. Чонгук прокинувся рано. Техьон мирно спав у його обіймах. Чон вперше бачить Кіма таким беззахисним, маленьким, засмученим. Видно, Чонгук натиснув на найболючішу точку в історії Техьона. Та що там, якщо вже Чонгуку болить за це, то Техьон цей біль відчуває у десять разів сильніше.
-Якби я хотів захистити тебе від цього, коханий. Або хоча б забрати біль собі,- тихенько говорить Чонгук, гладячи Техьона по волоссю і забираючи прядки, які впали йому на лице.
-Я тебе кохаю. Кохаю, як нікого раніше. Коли ж я зможу тобі зізнатися?- Чон зітхає і пробує перенести Техьона на ліжко, бо на підлозі спати незручно.
І зовсім не помічає, що Техьон і не спав.
Ранок починається з кави. Чонгук, як і зазвичай, п‘є її, сидячи на кухні.
Батьки пішли на роботу, а Чонхо ще спить. Його без проблем відпустили на святкування, ще й з ночівлею, як і просила Мінні. Чонгук допив напій і встав з стільця, щоб помити кружку, заодно і посуд, який лишили батьки.
Миючи тарілки, Чон і не помітив, як на кухні з‘явилась ще одна людина. Коли руки обвиваються навколо його талії, Чонгук трішки лякається.
-Тихше, це я,- ще нижчим, ніж зазвичай, голосом, говорить Техьон. Від нього, як завжди, мурахи по тілу.
-Ти мене налякав. Потрібно тобі купити дзвіночок, щоб не зміг несподівано підходити,- Чонгук посміхається, відчуваючи себе в такому комфорті, який не можуть запропонувати навіть в п‘ятизіркових готелях.
-Обов‘язково. Кролики такі полохливі, сердечко твоє так часто б‘ється,- Техьон потирається носом об шию молодшого, а рукою гладить його живіт.
-Я з тобою посивію. Ти дивився, що там кролиця? Вона поїла?- Чон намагається відволіктись на щось інше, аби тільки не думати, які ж приємні все-таки торкання Техьона. Його руки, це напевне, єдине, чому б Чонгук дозволив себе доторкатися протягом всього життя. Вони теплі, великі, а головне- надійні.
-Вона поїла і попила, і навіть в туалет сходила, тож доведеться поприбирати.
-А ти голодний? У мене здається щось є ще у холодильнику їстівне.
-Чонгук-і. Не турбуйся, я зранку не звик снідати, тому я не голодний. Може, я помию посуд? Ти намилюєш бідну тарілку вже хвилини дві і як я зрозумів, не збираєшся зупинятися. Хочеш протерти в ній дірку?
-Хьон, ти перебільшуєш, – незворушно відповідає Чон. От чортівня, він і не помітив.
-Вона скрипить вже. Я хочу допомогти тобі, як ти вчора допоміг мені.
Чонгук вимикає воду і повертається обличчям до Техьона, опинившись очікувано близько.
-Про вчорашнє. Я не хотів, аби ти згадував свій біль. Я не хотів засмучувати тебе,хьон. Вибач, що почав допит, я не мав ніякого права лізти в твоє особисте життя та минуле.
Чонгук говорив це все з закритими очима, бо дивитися Техьону в очі було ніяково. Після вчорашнього, вони стали ніби ще глибші, і Чонгук серйозно боявся, що втратить розум.
-Чонгук-і, тобі немає за що вибачатися. Якби я не хотів, я б просто сказав, що не буду розповідати. Я хотів, щоб ти знав це. Я хочу, щоб ти також став частиною мого життя. Ти вже нею став. Просто тепер в мене немає від тебе секретів. І я щасливий, бо хочу бути відвертим з тобою. Ах, і те, що я рюмсав, як хлоп‘я, нікому не розповідай, не солідно.
-Хьон! От вмієш ти псувати моменти,- бурчить Чонгук.-Не розповім, бо це особисте. Лише між нами, так?
-Так, Гукі, лише між нами. Чому ти закрив очі?
-Сонце сліпить.
-Зараз зима, і небо захмарене. Де ти сонце побачив?
-Перед собою.
Вони деякий час мовчать, і Чонгук нарешті наважується.
-Хьон, я хотів сказати, що…
-ХЬОООН!- на кухню маленьким ураганчиком залітає Чонхо, який не зважає на інтимність моменту і починає дьоргати обох чоловіків за штани.
-Там кроленя в спальні хьона, хьон, хьон, йдемо подивимось на нього!
Чонгук безнадійно зітхає, а Техьон голосно сміється.
Добре, Всесвіте, ще не час, ми зрозуміли.
Додати до улюблених