Увага! Це історія з мого життя, нічого не вигадано.
Імена не вказані з особистих причин 🙂
Наше знайомство не назвеш інакше, як збіг обставин або я б навіть сказав би сама доля звела нас. Все почалося в жаркий літній день липня. Мій близький друг, попросив підвезти разом з його дівчиною на весілля в сусіднє місто, я погодився, адже він завжди допомагав мені, тому не міг інакше. Згодом ми домовилися про час і місце, звідки я їх заберу. І з цього моменту усе почалось.
Пізніше ввечері, я повернувся за ними і навіть не знав, що буде ще один пасажир, а розгледівши крізь темряву літньої ночі зрозумів що це «пасажирка». Тоді я трохи розгубився, як зазвичай у мене було, і майже всю дорогу назад я їхав мовчки. Розгледіти її було дуже важко, темрява і мої хвилювання посприяли цьому. Крізь темряву, я бачив лише її силует. Невеликий зріст, трохи ширші плечі ніж зазвичай, пізніше я дізнався що вона грала в гандбол. І ось, ми прибули на місце призначення, друг з своєю дівчиною вийшли раніше, а несподівана пасажирка жила трохи далі, тому ми залишися на одинці. І тут почалося… Я почав просто говорити, що небудь, розповідати про себе, а вона ще більше про мене розпитувала, і я у відповідь цікавився про неї. Так і за розмовами, ми провели всю дорогу до її дому. Чомусь тоді, я відчував поруч з нею спокій всесвітнього масштабу, чому ще довго дивувався. Ми попрощалися і я поїхав додому з теплом в душі, тоді ще нічого не підозрюючи і не думаючи.
Через день, друг повідомив мені цікаву новину, що та дівчина цікавилася про мене і я маю обов’язково їй написати, але я боявся, все ж таки досвіду в спілкуванні з дівчатами в мене дуже мало. Декілька днів роздумів пішло на те, аби я наважився… але все таки це зробив, і не пошкодував. Я покликав її прогулятися або покататися, спочатку вона відмовилася бо були інші справи, але була б не проти пізніше. За той час, я вже встиг знову розчаруватися, образа давила з середини, що знову все йде так само як і зазвичай. Але яке ж було здивування, коли вона трохи пізніше в це й же день написала мені, що зараз вже вільна і чи не проти я прогулятися. Радості було як то кажуть – повні штани. При зустрічі я дуже сильно хвилювався і перші двадцять хвилин, я ніяк не міг почати говорити щось більше аніж два слова. Але з кожною хвилиною, я заспокоювався і говорив все більше і більше. Ще декілька днів були хвилювання, але згодом без оголошення ми почали зустрічатися. Тоді я ще не мав почуттів, але просто було цікаво провести час разом.
Наші стосунки розвивалися, ми проводили купу часу разом. Дарили один одному, щирі і теплі емоції. Повернуся до початку. Тоді на весіллі вона спіймала букет нареченої, і в цей же вечір тут з’явився я, пізніше вона мені казало що це точно доля в чому теж був впевнений. З перших днів вона давала зрозуміти, що на мене вже є великі плани, а я і не був проти. Час ішов, ми ставали все ближче і ближче один до одного. Перший мій поцілунок, також дістався їй, хоча трохи соромно що в свої роки я навіть за руки ні з ким не тримався. В якийсь момент, я зловив себе на думці, що тепер не уявляю життя без моєї маленької, солодкої булочки. Я закохався. Те чого я найбільше боявся – сталося. Але тоді мені здавалося, що тепер все буде інакше, тепер все добре. Плани на майбутнє прояснювалися і ставали чіткими, я розумів що хочу цю людину поруч з собою в подальшому житті.
Дні шли, але чомусь, моя кохана людина почала віддалятися від мене, тоді я не розумів чому, та й зараз я не розумію. І в один не дуже гарний день, вона запропонувала залишитися друзями. Це був найбільший удар для мене, адже навіть я до цих пір не знаю причину, що і як, і чому. Напевно і не дізнаюся. Все пройшло в переписці, навіть без зустрічі. Я навіть почав вірити, що нарешті зможу бути щасливим, коханим і бажаним, що тепер я потрібен не тільки батькам, але сталося як сталося… Мені знову розбили серце, тепер ще й сильніше аніж було раніше. Я не виню її, правильно що вона не затягнула цей момент і повідомила як можна раніше. Але біль душевний не заспокоїш, як не старайся.
Боляче, тому що закоханий, боляче тому що знову все те ж саме, боляче від своєї безпорадності… Ми розійшлись мирно і без зайвої драми. Ніхто з нас не жалкує про проведений час разом, ми пам’ятаємо про щирі і теплі емоції які дарували один одному. Це були мої перші стосунки, і скажу що це були чудові стосунки, я б провів би все життя разом з нею якби все було б інакше. Біль мине, мине й кохання без відповіді, я проходив це. Залишаться лише приємні спогади про наш час разом, про мою солодку булочку.
Хоч і досвід болючий, все-одно він дав мені впевненість, що я можу бути коханим і щасливим, просто потрібно йти далі. Просто не опускати руки і йти вперед.
Додати до улюблених