Після розмови з подругами зосередитися на роботі було досить складно. Цифри в таблиці стрибали перед очима, відмовляючись складатися у щось зрозуміле; зазначені в документах данні здавалися якоюсь маячнею, набраною нашвидкоруч профанами щоб заплутати мене іще більше.
Вся ця безглузда історія, яка сталася зі мною на передодні вихідних, вибила мене з колії. Не кажучи вже про те, якою складною видалася розмова з батьками і бабусею, коли мені довелося їх сповістити, що ми розбіглися з Мариничем. Не бачила сенсу й надалі тягти кота за причинне місце. Сказати, що вони засмутилися — це нічого не сказати. Вони лютували! Звинуватили мене у всіх смертних гріхах, Дениса зробили жертвою, називаючи його бідолашним хлопчиком, який просто не витримав моєї холодності. Мовляв я не приділяла нашим стосункам належної уваги, зациклившись на своїй роботі. Так і хотілося виплюнути їм в обличчя: — «Та що ви взагалі про мене знаєте?!» — однак я стрималася. Ще не вистачало аби вони захотіли докопатися до суті проблеми, яку оголосити я їм не могла. Який сенс зізнаватися в тому, що мені подобаються жінки, якщо я навіть не маю на прикметі кандидатуру на роль коханої людини. Розпалювати між нами ворожнечу, з незрозумілих причин, було би ще тою дурістю. Тому я просто забралася з дому, в якому пройшли мої юнацькі роки, гучно хлопнувши дверима. Трясця, я вже й пригадати не могла коли мене востаннє так бомбило.
«Мда… Моя бабуся надовго запам’ятає свій ювілей»
Роздратовано зціпивши зуби я закрила «вікно» з документами і відкинулася на спинку крісла, накриваючи обличчя руками. Приглушений рик вирвався з горла. Треба було заспокоїтися і доробити заплановану на сьогодні роботу. Наступного тижня, в головному офісі, мала відбутися планерка, до якої я була не готова. Генеральний директор по голівці мене не погладить, якщо я вчасно не надам йому квартальний звіт.
Піднявши слухавку я зв’язалася з Евеліною, попросивши її назначити зустріч з бухгалтерами на четверту годину. До їхньої появи у моєму кабінеті в запасі було десять хвилин. Вхопивши сумочку я швидкою ходою попрямувала в курилку.
***
Коли ми закінчили розбиратися з документами, офіс спорожнів. Я відпустила бухгалтерів додому, підійшла до міні-бару і налила на дно широкої склянки бренді. Янтарний напій обпалив горло, повільно стікаючи по стравоходу у шлунок. Він задоволено замуркотів, сумбурні думки розчинилися в алкоголі. Лід повільно танув, поки я дивилася у вікно.
Вечірнє місто миготіло яскравими вогнями. Автівки розтяглися вздовж дороги, застрягши в заторах. На тротуарних доріжках метушилися люди: зникали в магазинах, аптеках, кафешках; застрибували у останні тролейбуси і маршрутки щоб дістатися додому. В мене не було потреби кудись бігти, вдома на мене ніхто не чекав, хіба що страждаючий від спраги фікус. Грець із ним. Апатія до усього зробила мене млявою і відстороненою. Випити бренді було поганою ідеєю. Замість того щоб допомогти мені розслабитися після важкого дня, алкоголь затягував у тенета депресії. Такої «рідної» і звичної. Кожен наступний день був схожим на попередній — нічого не мінялося окрім дати в календарі…
Марш Шопена змусив мене брудно вилаятися. Радченко протримався всі вихідні, не турбуючи мене регулярними дзвінками. В його випадку це був прогрес. Вийнявши з сумки телефон я кілька секунд витріщилася через розтріскане скло на його усміхнену пику. Стерти посмішку з сяючого обличчя — було тим, чим я збиралася зайнятися. Час, поводитися з ним тактовно, вичерпав всі ліміти, особливо після того як Ілля мало мене не відправив мене прямісінько в пекло. Прийнявши дзвінок, я сіла в крісло, збираючись дати йому чортів.
— Привіт, красунечко. Чого ти ще досі сидиш у своєму кабінеті? Виходь на вулицю, я збираюся нагодувати тебе вечерею в «Бостоні»
Назва дорогого ресторану, яким Радченко хотів мене вразити, змусила мене подумки взвити. Невже він дійсно думає, що мене так легко купити? Навіть якби мені подобалися чоловіки, я б всеодно розцінила цей жест, як купівлю квитка в моє ліжко.
— Звідки ти знаєш, що я на роботі?
— Я проїздив повз ваш офіс і помітив світло у твоєму вікні.
— Так само, як минулої п’ятниці випадково помітив мене біля салону краси? Твій офіс знаходиться на іншому кінці міста. Не треба робити з мене дурепу! — зриваючись на крик, випалила я. — Припини мене переслідувати, Ілля. Якщо ти не заспокоїшся я натравлю на тебе своїх юристів! Ще раз подзвониш мені, не по роботі, обіцяю, я перетворю твоє життя на пекло! — Відповіддю мені була тиша. Тут було два варіанти: або Радченко втратив дар мови, або скинув дзвінок. Поглянувши на екран я зітхнула. Він все ще був на зв’язку. Допивши бренді я уїдливо запитала: — Ти все второпав?
— Віталіна, ти чого така дика? Я просто хотів запросити тебе в ресторан, щоб загладити свою провину за той інцидент з квітами.
— Інцидент? Ти мене мало не вбив! За замах на вбивство тобі впаяють від семи до десяти років. — витримавши паузу, щоб він зміг осмислити почуте, я солодко додала: — Сподіваюся тобі подобається приймати душ в компанії чоловіків. М’язистих, волохатих, брутальних, з великими ерегованими членами…
— Господи. Зупинись. Я все зрозумів. Зовсім не обов’язково залякувати мене груповим зґвалтуванням. Достатньо було сказати, що ти не зацікавлена в мені.
— Серйозно? — розреготалася я,
— Я вже втомилася тобі на це натякати.
— Я дам тобі одну пораду, Савицька: говори прямо, якщо хочеш щоб тебе почули.
— Дякую. В мене теж є для тебе порада: Не піднімай мило, коли побачиш його на підлозі.
— Та пішла ти! — випалив він.
Не прощаючись, Радченко скинув дзвінок, а я зайшлася реготом. Впорядковувати своє життя виявилося досить веселим заняттям. Телефон знову ожив в моїй руці. Не глянувши на абонента я прийняла дзвінок, гадаючи, що цей невгамовний «донжуан» вирішив залишити за собою останнє слово. Давати йому таку можливості я не збиралася, заговоривши до Радченка першою:
— Чекай на позов і не забудь запастися вазеліном, поки буде розглядатися справа в суді. Повір, він тобі знадобиться. Незабаром в твоєму житті з’явиться дуже багато членів і незабутніх оргазмів.
Істеричний регіт збив мене з пантелику. Він належав Мариничу, який чув всю цю маячню, адресовану моєму переслідувачу.
— Вітоська. Ти, що, вирішила заробити зайвих грошенят, під’єднавши свій номер до лінії «Секс по телефону»?
Закотивши очі я теж почала реготати, радіючи, що це був Денис. Я б вмерла від сорому, якби на його місці опинився хтось інший. Підігруючи йому, я владно сказала:
— Яка я тобі Вітоська, нікчемо? Я БДСМ-діва.
— Дякую за підказку. Так тебе в телефоні і запишу. — Коли я припинила сипати прокльонами, він з усмішкою запитав: — То кому була присвячена ця гостросюжетна балада про вазелінові члени? Я навіть трохи збудився.
— Здогадайся з трьох раз. — пирхнула я, вимикаючи комп’ютер.
Маринич миттєво збагнув про кого йдеться. Облаявши Радченка, він занепокоєно запитав:
— Цей придурок досі надокучає тобі?
— Дзвонив, якраз перед тобою. Запрошував мене на вечерю в «Бостон».
Денис вражено присвистнув. Ціни там були захмарні. Туди переважно водили «силіконових ляльок» місцеві «папіки», мацаючи їх за «вареники» просто під столом, таким чином авансом відбиваючи витрачені на них кошти.
— Хочеш я йому пику підправлю? Мені не складно.
— Дякую, але не треба. — Вимкнувши світло я вийшла з кабінета і пішла у напрямку ліфта. Уїдливо посміхнувшись, я додала: — Я розумію, що ти у в’язниці не пропадеш, але думаю, що Макс навряд оцінить цей жест.
— Це вже точно, — реготнув Ден, — Він має на мою дупу великі плани і ні з ким не збирається ділитися нею.
— В житті не чула чогось романтичнішого.
— Рухай батонами, гумористко. Я запаркувався біля ЦУМа.
— Дай мені п’ять хвилин. Я майже на місці.
Додати до улюблених