Уже понад тиждень рубака не був на тренуванні. Очевидно, що повертатись на попереднє місце – небезпечно, бо мавка може чатувати на нього. Єдиний варіант – зміна локації. Займатись у поселенні хлопець не буде : то малеча прибіжить і буде заважати, то Марена поволоче шукати пригод. Тож, зібравши сили в кулак, він вирішив повертатись у Ліс.
***
Саме цього дня Зеленоока не прийшла на поляну, де нещодавно тренувався хлопчина. Після їхньої бійки її не покидала надія, що він повернеться сюди. Щоранку вона мчала туди, але щовечора розчаровувалась і ще більше картала себе за наївність, за те, що необдумано вчинила. Та вдіяти вже нічого не могла і просто змирилась з цим, пригнічуючи гіркоту в собі.
Мавка брела Лісом у пошуках перекусу. Чи то Ліс відчував її переживання, чи то їй так здалося, атмосфера панувала понура. Ноги ледве сунулись із місця, іти взагалі не хотілось. У голові мерехтіла думка лягти на землю й злитись із травичкою. А поки Зеленоока перебирала варіанти, як зарадити своєму горю, дерева вже не шепотіли, а кричали про задиханого Станіслава, що вибивався з сил.
***
На цей раз Станіславові довелося трошки попітніти, аби знайти нове місце для тренувань. Щоб не набрести на людей, він зайшов глибше в Ліс. Залишалось розчистити поляну і молити Всевишнього про захист від злих духів.
У розпал тренування Станіслав почув шурхіт у кущах. Опираючись на попередній досвід, він трохи позадкував і сильніше стиснув кинджал у долоні. На поляну вивалився парубок у забрудненому одязі. Він мав звичайний вигляд : високий і міцний, темноволосий, та його очі пророкували щось жахливе. Хлопець здивовано зиркнув на рудого, кутики рота поповзли вгору.
– Вітаю! Ем.. Хто ти й що тут робиш? – спокійно запитав хлопець, все ще посміхаючись.
– Маю ті самі питання до тебе, – Станіслав не послаблював хватки.
– Та припини. Я тебе не скривджу. Опускай ножа! – він почав наближатись. Станіслав умить відскочив назад.
– Агх, чому ви завжди такі?
Не встиг рубака й кліпнути, як на нього вже неслося тіло. Ще трохи й воно упилося б в нього своєю силою-силенною зубів. Та хлопак встиг вчасно зреагувати, зробив блок із рук і відштовхнув його.
– Що ж, думав, ти більш розумний. Бо битись з упирем та ще дурість.
Станіслав кинув погляд на суперника : здалося, що він збільшився в декілька разів, його ноги та руки видовжились, а сам упир шкірився, споглядаючи на здобич червоними очима.
Хлопець вирішив першим завдавати удар. Він сильно стис ніж і кинувся на монстра. Станіслав нісся вперед, дивлячись в очі супротивника, що стояв нерухомо. Та ось він уже прочісує носом землю, яка тільки що була в нього під ногами. Дуже зосереджений, хлопець не помітив підніжки, яку підставив упир. Тепер він у кепському становищі. Часу на роздуми обмаль, тож Станіслав спробував піднятись. Взнаки далися його довготривалі тренування, встав якраз вчасно. Ще секунда і він був би придавлений до землі тілом монстра.
– Непогано, та думаю тебе не надовго вистачить.
Чудовисько продовжувало наближатись. Коли відстань стала достатньо короткою, упир у стрибку хотів вибити Станіслава з рівноваги, підбивши під ноги. Можливо, зараз хлопець подолав перешкоду, та наступної точно не очікував. Упир розвернувся в польоті та вдарив хлопця ногою прямо у голову. Станіслав похитнувся й впав на землю.
– З увагою в тебе явні проблеми. Що ж, а тепер, спробуймо, який ти на смак, – упир облизнувся й сів на низ живота хлопця. Той закашлявся під вагою. Монстр однією рукою прибрав комір, а іншою – потягнувся, щоб притримати шию жертви. Як тільки пальці почали наближатись до тіла, зап’ястя обвила лоза й потягнула назад.
– Та щоб тебе… Хто там заважає ласувати люденям?
– Не чіпай його, – за п’ять кроків від них стояла Зеленоока. Тоді вона молила, щоб Станіслав прийшов до тями, бо плану в неї не було.
– А то що? Що нікчемна мавка, яка здатна тільки начаклувати травичку, може зробити мені? Я набагато сильніший за вас обох, фізично. Тож, як тільки я розберусь із людиськом, візьмусь і за тебе. Хоч ти можеш почекати спокійно?
У цей момент Станіслав схопив упиря за сорочку й скинув його з себе. Голова все ще гуділа, але рубака швидко згрупувався і підвівся на ноги. Поки чудовисько ще не оговталось, він вихопив кинджал із піхов і пірнув ним у ногу нападника. Той видав суміш із шипіння й крику, наче ошпарений підскочив із місця. На його озлобленому обличчі проступили вени, попри поранення він вчепився пазурями в обличчя Станіслава. Хлопець намагався відштовхнути упиря від себе, та хватка була наче залізною. Тоді у бій вступила Зеленоока. Вона почала рознімати бійку, схопила сутність за сорочку й почала тягнути. Поки мавка переманила увагу на себе, Станіслав схопив ножа й ще раз вдарив ним. Цього разу в живіт. Упир від завданого болю загорланив на весь Ліс і зозла кинув хлопця якомога далі від себе. Сам же побіг і нетрі, зализувати рани.
Як тільки Зеленоока впевнилась у тому, що загрозу знешкоджено, кинулась до тіла неподалік. Воно було нерухомим. Мавка не знала, що робити, ніколи не стикалась із покаліченими людьми (окрім тих, що інколи їла). Вона почала трусити, вертіти хлопця, але привести до тями не вдавалось. Через деякий час Станіслав при розплющив очі та, ледь рухаючи губами, сказав :
– Не чіпай мене, – і знов втратив свідомість.
Додати до улюблених