Минув майже рік, як вони поневірялися, билися, шукали горокракси, сварилися, мирилися, перебували за волосину до неминучої загибелі, і все це наближало їх до цього злощасного дня. Дню, коли Герміона втратить свого друга. Вона так і не змогла розповісти Гаррі правду, яку дізналася тієї ночі. Дівчині хотілося вірити, що цьому старому інтригану – Дамблдору – вдалося знайти спосіб вбити частину душі Воландеморта, не вбиваючи самого Гаррі, і що цей спосіб він встиг передати професору Снейпу.
Ось чому, прибігши з хлопчиками по Нагайну, подруга Хлопчика-Який-Сьогодні-Повинен-Померти ледь не плакала, почувши, що тут – у Верескливій халупі, серед пилу старих занедбаних кімнат, є не лише клята змія, а й сам Темний Лорд і зіллєвар. Вона розібрала лише окремі частини речень:
- Бузинова паличка не кориться мені по-справжньому, Северусе, – вимовив свистячий неприємний голос, який міг належати лише Воландеморту.
- Повелитель? – запитав Снейп.
Після кинутого запитання тишу старого будинку розрізав моторошний крик болю, що пронизує до кісток. Герміона не могла цього витерпіти й затулила вуха, адже зі смертю Северуса, помирала і її надія, що Гаррі зможе вижити. Коли ж до слуху долинув звук апарації, дівчина не роздумуючи кинулася в кімнату, ледь не відкидаючи зі шляху свого друга.
Вона увірвалася немов фурія з паличкою напоготові, а з її губ ледь не зривалися прокльони, коли погляд карих очей упав на розпластаного на підлозі чоловіка, який лежав у калюжі власної крові. Подальші її дії були виконані на автоматі, немов вона професійний бойовий лікар зі Святого Мунґо, що побачила не одну смерть і врятувала не одного пораненого в бою мага.
Ліва рука затискала рану на шиї Снейпа, що кровоточила, друга розкрила безрозмірну бісерну сумочку, і вже спрямувавши паличку, Герміона вимовляла заклинання за заклинанням, призиваючи зілля за зіллям:
- Акціо Безоар, Акціо Кровоспинні, Акціо Крововідновлювальні!
Дівчина ледь не ричить, зриваючи зубами кришки пробірок і зрошуючи зіллям рани зіллєвара, тоді як Гаррі та Рон, які увійшли слідом за нею, дивилися на колишнього професора без жодних емоцій.
«От же нерозсудні діти!» – проричала внутрішня левиця Герміони, яка щосили намагалася врятувати пораненого перед нею чоловіка.
- Професоре, спогади – кабінет Дамблдора, – схилившись над зіллєваром, шепоче дівчина, так щоб хлопчаки не почули.
Чорні, як ніч очі спрямовуються на ґрифіндорку, наче запитуючи – «Звідки?», але потім просто ледь помітний кивок, і з очей заструменіли сріблясті нитки спогадів, які Герміона швидко зібрала в порожню пробірку й гукнув друга:
- Гаррі, сюди!
Хлопчик схилився до неї, як раптом Снейп, спіймавши його за комір, ледь чутно вимовив:
- Поглянь… на… мене…
Зелені очі зустрілися з чорними, і Гаррі вперше побачив у зазвичай презирливих очах колишнього професора тепло і жаль. І йому стало не по собі, – чому зрадник, який убив директора Дамблдора, який мучив його все життя, зараз дивиться на нього так, наче той йому рідна людина. Але розвинути цю думку він не встиг, оскільки Герміона стисла в його руці пробірку з переливчастими нитками спогадів і сказала:
- Сито спогадів! Кабінет директора! Швидко! Обидва! – чітко, немов віддаючи наказ, викарбувала Ґрейнджер.
Гаррі залишалося лише кивнути, подивившись на подругу, яка вже відвернулася до професора, руки якої продовжували пурхати над пораненим.
- А ти? – запитав Рон, який стояв як бовдур увесь цей час, не зронивши й слова.
- Я залишаюся.
- Але…
Уже було затягнув рудоволосий, але Гаррі мовчки потягнув його за собою, залишивши подругу рятувати ненависну йому людину. «А чи ненависну?» – раптом задумався «обраний» і зник у тунелі.
Ледве хлопчики зникли, колишній шпигун раптом прохрипів, звертаючи свої антрацитові очі на ґрифіндорку:
- Зві..дки?
- Пізніше, професоре! Усі питання потім! – відповіла дівчина, намагаючись впоратися з жахливими ранами.
Але Снейп, зібравши залишки своїх сил, раптом спробував відштовхнути її від себе. Вона подивилася на нього з докором і, похитавши головою, продовжила поливати зіллям рани, які не хотіли закриватися. Раптом вона грюкнула на себе по лобі.
- От, же дурна, – і тієї ж миті, знову взявшись за паличку, спрямувавши її на маленьку сумочку, вимовила, – Акціо Екстракт Бадьяну.
Але нічого не сталося і флакон звично не стрибнув їй у руку. Дівчина в зневірі знову повторила:
- Акціо Екстракт Бадьяна!
І знову жодного ефекту.
- Акціо Екстракт Бадьяна! – злегка істерично прокричала ґрифіндорка, на очі якої почали навертатися сльози. – Акціо Екстракт Бадьяна! Акціо Екстракт Бадьяна! Акціо Екстракт Бадьяна!
Дівчина глянула на професора, обличчя якого вже було бліде як крейда, і побачила лише його стару, злегка саркастичну, криву посмішку, і потухлий на завжди погляд.
Герміона не впоралася. Вона не встигла.
Колишній професор зіллєваріння, нинішній директор Гоґвортса – Северус Тобіас Снейп – помер 2 травня 1998 року в самотній Верескливій халупі, непрощений і невиправданий герой Другої магічної війни.
Додати до улюблених