Нью Йорк.
Квартира Дель Анхель.
Ранок.
Марія Хосе: Алонсо!
Алонсо, відриваючись від перегляду фото: Так, люба?
Марія Хосе: Ти тільки подивися на мене!
Алонсо: Моя люба, ти прекрасна!
Марія Хосе: Ти смієшся? Що ти бачиш у дзеркалі?
Алонсо, обіймаючи дружину: Свою МаХо!
Марія Хосе: Ні-ні, придивися уважніше!
Алонсо: Тааак!- підводить Марію Хосе до дзеркала.- Бачу… Красиве личко, носик, очки. – співає.-Чорні очка як терен… Як терен, як терен… Коли ми ся поберем? Поберем…
Марія Хосе: Заспокойся, будь ласка, ми декілька місяців як одружені! Будь серйозним, я благаю тебе! Я зараз говоритиму про серйозні речі, а не…
Алонсо: Все- все, я серйозно!
Марія Хосе: Дивися уважніше!
Алонсо: Тааак!- приглядається.
Марія Хосе: Кого ти бачиш?
Алонсо: Знаючи вас, жінок, спершу мені варто подумати для того, щоб зберегти своє життя, яке нещодавно мало не втратив!
Марія Хосе, обурено: Гей! Ти, жінкозавцю!
Алонсо: Це все в минулому, до одруження! Ти ж знаєш мою професію!
Марія Хосе: До речі, про професію. Твоя виставка на носі!
Алонсо: На якому? Цьому ось чарівненькому?- цілує дружину в ніс.
Марія Хосе: Припини! Колись ти був серйознішим!
Алонсо: Колись я був занудою!- поморщився.
Марія Хосе: Я тебе не впізнаю!
Алонсо: Я й сам себе не впізнаю! Себе, минулого! Ніби фотограф помічати маленькі дрібниці навколо, а я багато чого не помічав!
Марія Хосе: Наприклад?
Алонсо: Наприклад, яка чудова жінка поруч зі мною!- починає цілувати Марію Хосе, та виривається.
Марія Хосе: Зачекай-зачекай-зачекай-но!
Алонсо, злякано: Що, моя красуне?
Марія Хосе: Як ти мене щойно назвав?
Алонсо: Еее… Красунею?
Марія Хосе: Та ні! Що ти сказав перед тим!
Алонсо: Нагадай?
Марія Хосе, задихаючись від обурення: Ти сказав, що не помічав дрібниць, а потім уточнив, що мав на увазі мене! Тобто, я для тебе дрібниця? Дякую-дякую гарно!
Алонсо, розгублено: Але ж… Люба… Я зовсім не це хотів сказати….
Марія Хосе, витираючи сльози: Угу… Дитина для тебе теж дрібниця?
Алонсо, винувато: Люба моя…
Марія Хосе: Хоча ні. Напевно, якби не дитина, ти б і не одружився на мені, так?
Алонсо: Люба моя..Ну що ти? Заспокойся!
Марія Хосе, плачучи: А тепер… Тепер я товста і некрасива… Тепер… Тепер ти точно мене не любитимеш…
Алонсо, цілуючи дружину: Моя люба! Сонечко мого життя! Мій янголе! Я любитиму тебе у будь-якому випадку!
Марія Хосе, шмигаючи носом: Навіть… Навіть якщо я зовсім розтовстію?
Алонсо: Навіть коли важитимеш цілу сотню! Моя дівчинко!- цілує Марію Хосе.
Марія Хосе: Алонсо…- заплакала з ще більшою силою.
Алонсо: Що, люба? Що знову не так?
Марія Хосе: Я така нестерпна. Така жахлива… Як ти тільки мене терпиш?
Алонсо: Світло душі моєї! Я тебе не терплю! Я тебе кохаю!
Марія Хосе, ображено: От бачиш, ти сам зізнався!
Алонсо, втомлено: В чому? В тому, що я тебе кохаю? Але тобі це чомусь не сподобалося!
Марія Хосе, схлипуючи: В тому… В тому, що терпіти мене не можеш.
Алонсо: Я цього не казав, Маріє Хосе!
Марія Хосе, витираючи сльози: Не роби з мене дурепу, Дель Анхель! Ти мені щойно сказав!
Алонсо: Так, Маріє Хосе! Я сказав, що я тебе кохаю! Але тобі це чомусь не сподобалось!
Марія Хосе: А ще сказав, що терпіти мене не можеш!
Алонсо, закотивши очі: О, Господи!
Марія Хосе, витерши сльози: Що, хіба я не права?
Алонсо: Моя люба, ти завжди права!
Марія Хосе: Ти мене не слухаєш!
Алонсо: Люба…
Марія Хосе: Йди геть, Дель Анхель, не нервуй мене! Я ношу твою дитину, а ти…
Алонсо: А я намагаюся робити все, щоб ви з малюком були задоволені! Двадцять шостий тиждень! Я читав у книзі – це важливий період розвитку дитини… Тобі зручно?- бере подушку.- Візьми під спинку. Моя дівчинка.
Марія Хосе: Ти такий турботливий у мене!
Алонсо: У тебе, а у кого ж іще?- посміхається.
Марія Хосе: А я.. Я така нестерпна… – подивилась на себе в дзеркало.- І вже така велика… Як субмарина…
Алонсо, сміючись: Скоріше, СубМарія.
Марія Хосе: Ой, дуже смішно!
Алонсо: Це був жарт, пробач! Ти не нестерпна, ти чарівна! Невимовно чарівна!- поклав руку Марії Хосе на живіт.- Адже в тобі- нове життя. Наше з тобою життя. Наш син. Мій син.- цілує живіт дружини.
Марія Хосе: Мені здається, що малюк штовхнувся.
Алонсо: Справді? А я думав, що мені здалося!
Марія Хосе: Не здалося!- посміхнулась.- Наш хлопчик почув голос татка!
Алонсо, поцілувавши живіт Марії Хосе: Гей, малий, привіт! Це я, твій татко!
Марія Хосе: Ми все з хлопчиком розмовляємо! А раптом дівчинка?
Алонсо: Ну… Нам чітко на ультразвуку сказали, що хлопчик. Син. Синочок.
Марія Хосе, сміючись: А може, дівчинка? Пальчиками гралася… І нас підманула…
Алонсо, розгублено: Ну… Ну тоді я буду радий і донечці! Агов, ви там, у МамоКосмосі! Викликає Земля! Ви хлопчик чи дівчинка? Прийом!- припав вухом до живота дружини.- Дайте знак! Якщо дівчинка- штовхніться один раз! Якщо дівчинка- двічі!
Марія Хосе: Вивчаєш з малюком абетку Морзе? А чи не рано?
Алонсо: Як каже сеньйор Сан Брано, навчатися ніколи не пізно! І ніколи не рано! Тому я урочисто обіцяю, що наш малюк буде всебічно ерудованим. Ось так!
Марія Хосе: Тепер ти цитуєш сеньйора Сан Брано при кожній нагоді!
Алонсо: Бо він каже дійсно важливі речі, на хвилиночку!- підняв палець догори.- І до них варто дослухатися.
Марія Хосе, засміявшись: Я так люблю тебе, Дель Анхель!
Алонсо: І я тебе, сеньйоро Дель Анхель! І нашого маленького Анхеліто!- цілує живіт Марії Хосе.
Марія Хосе, посміхаючись: Я ще не бачила тебе таким сяючим. Таким щасливим.- погладила Алонсо по обличчю.
Алонсо, цілує долоню дружини: А все тому, що мене таким зробила ти. Мій янгол. Янгол для Янгола.
Марія Хосе: О, Алонсо… -схлипнула.
Алонсо: Так, тільки без сліз, гаразд?
Марія Хосе: Так, гаразд, просто…
Алонсо: Час для сліз минув. Тепер тільки радість.
Марія Хосе: І купа справ. Підготовка до виставки, до весілля Вівіан…
Алонсо: І до весілля Грубера.
Марія Хосе, шоковано: Що?
Алонсо: Так. Грубер та Міріам Аранго, працівниця модного дому Лусіани Дюваль, також вирішили побратися.
Марія Хосе, шоковано: Оце так!
Алонсо: Так! Я сам про це дізнався від мами сьогодні вранці!
Марія Хосе: Як справи у Вівіан?
Алонсо: Вона щаслива. Готується до двох важливих подій відразу. До появи на світ онука і до власного весілля. І перше її цікавить більше.
Марія Хосе: Але до того ще купа часу.
Алонсо: А ти спробуй їй щось поясни! Мама обожнює дітлахів! Пам’ятаєш, як вона турбувалася про Вікторію?
Марія Хосе: О так! Про твою хрещеницю.
Алонсо: А тепер турбуватиметься про власного онука! Хоча Вікторію ми любимо, мов рідну!
Марія Хосе: Вона вже напевно, так підросла!
Алонсо: Ну так, можна собі лишень уявити!
Марія Хосе: Напевно, ми не впізнаємо її, як побачимо!
Алонсо: О так! Крістіна казала мені, що Вікторія вже навіть намагається говорити!
Марія Хосе: Оце так! Як летить час!
Алонсо: Так! Не встигнемо оком повести, як видаватимемо заміж!
Марія Хосе, погладжуючи живіт: Очевидно, якщо кандидата оцінять як батько, так і хрещений батько?
Алонсо, зображаючи суворість: О так! Аби кому ми не довіримо нашу Перемогу!
Марія Хосе: Я бачила твої фото Вікторії! Вони прекрасні! Особливо спільне фото Крістіни з донькою!
Алонсо, посміхнувшись: Думаю, воно займе особливе місце серед фото на моїй виставці! Поруч з твоїми фото, звісно!
Марія Хосе, шоковано: Що?! З моїми?! О ні, Алонсо!
Алонсо: Ну як же, Маріє Хосе?! Адже ми з тобою домовилися про проект «40 тижнів щастя», де щотижня я зніматиму вас з малюком! І вже більша половина матеріалу готова, до речі!
Марія Хосе: Навіть на мрій! Я там жахлива!
Алонсо: Ти там прекрасна, бо в тобі нове життя! Наше маленьке життя! – цілує дружину.- І не смій навіть з цим сперечатися!- знову поцілунок.- Бо з геніальним художником сперечатися не можна.
Марія Хосе: Як нескромно!
Алонсо: Зате правдиво!
Алонсо та Марія Хосе знову цілуються.
Алонсо: До речі, ти не забула?
Марія Хосе: Що саме?
Алонсо: Нам варто готуватися до свята. Скоро друзі прийдуть на новосілля!
Марія Хосе: О ні!
Алонсо: О так! Буде весело!
Марія Хосе: Я ні хвилини не сумніваюся, Алонсо. Але якось нам ж треба зустрічатися гостей!- озирнулася навколо.- У нас же кінь не валявся! Жах який!
Алонсо: Кінь не валявся, зате пси валялися!- вказав на Марілін та Гектора.
Марія Хосе: Мені здається, вони знайшли спільну мову.
Алонсо: О так! І , схоже, невдовзі нам варто буде знову чекати на поповнення в родині.
Марія Хосе: Тобто?
Алонсо, хитро посміхаючись: Тобі варто пояснювати, що відбувається, коли хлопчик та дівчинка знаходять спільну мову? Хоча б от на нашому прикладі.
Марія Хосе: Припини, Алонсо! Твій новий стиль жартів…
Алонсо: Я знаю! Знаю, що ти його обожнюєш, крихітко!- поцілував Марію Хосе в щоку.- То як, мені їхати за продуктами!
Марія Хосе: Так, і негайно! Часу в нас обмаль!
Алонсо: Добре, тоді збиратимуся.- плескає себе по кишенях. – Де мої ключі?
Марія Хосе: Он вони! На комоді!
Алонсо: Що б я без тебе робив?- цілує Марію Хосе в щоку.-Дякую, люба.
Марія Хосе: Ти їдь, а я швиденько постараюся щось приготувати для гостей на стіл.
Алонсо: Добре, моя люба! Як скажеш! Я поїхав!
Марія Хосе: Я кохаю тебе.
Алонсо: І я тебе, їжачок.- пристрасно цілує дружину.- Все, я поїхав.
Марія Хосе: Я вже сумую!
Алонсо: Я теж!- стоячи біля дверей, посилає повітряний поцілунок.
Марія Хосе: Йди вже!- сміється, потім лягає на диван і, обіймаючи подушку, щасливо посміхається та пестить свій живіт.- У нас з тобою найкращий на світі татко, малий!
Годину потому.
Супермаркет.
Алонсо вибирає продукти, звіряючись зі списком.
Алонсо: Так… Вино, сир, молоко, банани, броколі, спагеті, оливки, сир дор блю, апельсиновий сік, Мартіні для Енді та Лорі… Хм, отже… Пройдемося ще раз.. Бо якщо щось забуду, не зносити мені голови. Вино, сир, молоко…
Дзвінок телефону.
Алонсо: Хто це?- дивиться на дисплей.- Ну звісно, кохана дружина! Я слухаю тебе, котику!
Марія Хосе, схлипуючи: Ал… Алонсо…
Алонсо, злякано: Маріє Хосе!! Люба, що з тобою?! Тобі погано?
Маарія Хосе, переводячи подих: Ні, ні, Алонсо… Просто я… Я… Я…
Алонсо: Що, моя люба?
Марія Хосе: Я хочу…. Хочу…
Алонсо: Отже так, кохана! Заспокойся і скажи, що ти хочеш!
Марія Хосе: Я хочу…. Топінамбур!
Алонсо: Ееее…. Ти не передумаєш? Як тоді, з авокадо? Коли я вночі шукав його спеціально для тебе, а тебе потім знудило.
Марія Хосе: Не знаю. Але назва красива! Я це хочу, Алонсо!
Алонсо, приречено зітхнувши: Добре, жінко! Буде тобі топінамбур!
Марія Хосе: І не зітхай так! Адже я ношу в собі твого сина!
Алонсо, посміхнувшись: Нашого сина, люба! Найкращого хлопчика на всьому білому світі!
Марія Хосе: Я кохаю тебе, Алонсо!
Алонсо: І я тебе! Вас! І більше не плач, гаразд? Привезу я тобі топінамбур..-ледве чутно.- Знайти б ще його! І все буде так, як ти хочеш!
Марія Хосе, щасливо посміхаючись: Я так тебе люблю!
Алонсо, лукаво посміхнувшись: Більше, ніж топінамбур?
Марія Хосе, з притворним обуренням: Йди, знаєш куди?!
Алонсо: Знаю. Додому. З топінамбуром. Скоро буду. Цілую.
Марія Хосе: І я тебе. Клади слухавку.
Алонсо: Ні, ти перша.
Марія Хосе: Ні, ти!
Алонсо: Гаразд, вагітних пропускаємо вперед! Не сумуй! Скоро буду!
Марія Хосе: Постараюся! Я кохаю тебе!
Алонсо: І я тебе, моя МаХо!- кладе слухавку, посміхається, щасливо зітхає.
Марія Хосе: Все-таки, малюче, у нас з тобою найкращий татко!- погладжує живіт, схиляє голову на подушку, посміхається.
Декілька годин потому.
Вечір.
Розмова телефоном.
Алонсо: Алло.
Альма: Алонсо…
Алонсо: Які люди! Альміто! Привіт!
Альма: Привіт, друже.
Алонсо: Не просто друже, на хвилиночку, а друже дитинства.
Альма: Ну так, ти завжди був для мене, наче старший брат.
Алонсо: А ти для мене сестричкою.
Альма: Тепер у тебе й справді вона є.
Алонсо: Тепер у мене їх, можна сказати, що декілька, але це неважливо. Скажи мені, як твої справи?
Альма, тихо: Нормально.
Алонсо: Точно?- підозріло.- Мені твій голос не подобається.
Альма, тремтячим голосом, намагаючись зобразити веселість: Ну звісно, Алонсо. У мене все гаразд. Справи на роботі добре, тато щасливий, нарешті одружується…
Алонсо: Ну так, ми всі щиро раді за Грубера та Міріам, вони чудові, але ж я чую, що все ж таки щось сталося…
Альма: Алонсо… – плаче.
Алонсо, стривожено: Альмо, щось трапилося? Скажи мені будь ласка, Альмо? Що?
Альма: Лише тобі можу сказати.. Не хочу затьмарювати татового щастя…
Алонсо: Та кажи вже! Чи мені почати допит?
Альма: Що, набрався методів від нареченого Вівіан?
Алонсо: Про це пізніше. Що трапилося?
Альма: Я… Я вже вільна.
Алонсо, шоковано: Тобто?
Альма: Ми з Семом подали на розлучення.
Алонсо, шоковано: Що?!
Альма: Так.- плаче.- Не у всіх казок є щасливий кінець, Алонсо.
Алонсо: Чорт забирай… Але ж… Як же так сталось?
Альма, сумно посміхнувшись: Знаєш, як кажуть? Не зійшлися характерами.
Алонсо: І це після семи років шлюбу?
Альма: Будь ласка, не добивай мене хоча б ти! Мені ще батьку все пояснювати…
Алонсо: Заспокойся. Будь ласка, не плач. Я впевнений, хрещений все зрозуміє. Він чудовий, люблячий батько.
Альма: Який вважав мене своєю гордістю, а нас з Семом ідеальною парою.
Алонсо: На рахунок другого, чесно кажучи, ми всі так вважали.
Альма: Але так ніколи не було.
Алонсо: Про що ти?
Альма, сумно посміхнувшись: Сем завжди умів зробити ідеальну картинку. А те, що було насправді, нікому не відомо. Про зради, докори, підозри, навіть побої…
Алонсо: Покидьок….
Альма: Знаєш, я в одну мить просто не витримала і подала на розлучення. Одним днем. Не думаючи, що скажуть оточуючі.
Алонсо: Це правильно. Жінка повинна вміти постояти за себе.- зітхнув.- Знав я подібний випадок у Мексиці. Сусідка та подруга Крістіни Росенда. Постійно терпіла приниження від чоловіка покидька і в решті решт набралася сміливості і пішла від нього. І що ти думаєш? Тепер вона зустріла справжнє щастя, чудового та надійного хлопця і невдовзі у них весілля.
Альма, сумно посміхнувшись: Оце вже ні! Не хочу я ніякого чудового та надійного, сита немає куди далі. Я хочу спокою. Просто спокою.
Алонсо: Щось так підказує мені моя інтуїція, що тобі просто треба змінити обстановку. Знаєш що…- подумав.- У нас з Марією Хосе сьогодні новосілля. До нас приїде Енді, друзі. Приїжджай і ти. Адресу скину пейджером.
Альма: Ох.. Я не знаю, Алонсо…
Алонсо: Відмови не приймаються.
Альма: Ну ти сам подумай, нащо мені псувати вашу радість своїм кислим виразом обличчя?
Алонсо: Отже так! Слухати мене уважно! Я, як ніхто, знаю про те, що в такому стані аж ніяк не можна лишатися наодинці зі своїми думками. Тому відставити розмови, руки в ноги і до нас.
Альма, сміючись: Слухаюсь, товаришу генерал!
Алонсо: Оце краще! Ми на тебе чекаємо!
Альма: А твоя дружина не буде проти?
Алонсо: Ні в якому разі, мала! Ми чекаємо!
Альма: Гаразд, скоро буду.
Дзвінок у двері.
Марія Хосе: Алонсо, відкрий, будь ласка. У мене енчілада на плиті.
Алонсо: Так точно, товаришу фельдмаршал!- йде до дверей, карбуючи крок.
Марія Хосе, сміючись: Комік! І за що я тільки тебе покохала?
Алонсо: За мою вроду та харизму! – до дверей.- Хто там?
Адріана з Лоранс, гуртом: Свої!
Алонсо: Агаа! Свої! Чим доведете?
Адріана: Чим завгодно! Рандомними фактами!
Алонсо: Валяйте!
Адріана: Ти купив у Ріо плавки з кроликами і ще ні разу їх не надягнув.
Лоранс: На пікніку у дядька Ести ти облив соусом свої шикарні білі штані і сказав….
Алонсо: Все-все-все! Ні слова більше! Вірю! Вірю-вірю! Проходьте шановні!
Входять Лоранс і Адріана.
Дівчата гуртом: Падааам!
Адріана: Це буде запальна вечірка!
Лоранс: Забійна туса! Йоу!
Алонсо: Привіт, дівчатка! Привіт! Який я радий вас бачити!
Адріана, озираючись навколо: А у вас тут круто! Затишно!
Алонсо, гордо: Марія Хосе сама розробляла дизайн квартири.
Адріана: Ну видно, що не ти. Видно, що людина розумна! Так-так!
Алонсо: Гей, ти маєш щось проти мене?-штовхнув Адріану, та надягнула на нього свою панамку. Почалася жартівлива штовханина.
Входить Марія Хосе.
Марія Хосе: Нічого не змінюється. Привіт, дівчатка.- цілує Адріану, а потім Лоранс.
Адріана: Привіт, мамцю. Яка ти у нас вже класнюча!- поклала руку на живіт Марії Хосе.
Марія Хосе, гордо: Так-так, ростемо!- погладила свій живіт, посміхнулася. – Ой… Мені здається, малюк штовхнувся!
Адріана: Це він тітоньку Енді почув!
Лоранс: І тітоньку Лоранс!- до животика.- Привіт, малий! Твоя улюблена тітонька тут!
Адріана: Гей, чому це ти вирішила, що це ти улюблена тітонька? Взагалі-то, на хвилинку, я його рідна тітонька!
Лоранс: А я двоюрідна!
Адріана: Я ж і кажу – сьома вода на киселі. Мене він любитиме більше.
Лоранс: Ні, мене! Я багато чому можу його навчити! А ти зануда!
Адріана: Ха! Наприклад?
Лоранс: А ось так! –запихає палець до рота, за щоку, потім різко виймає. Лунає характерний звук клацання.- Ага? З’їла? Не повториш! У тебе з дитинства не виходило!
Адріана, ледве жартома не плачучи: Гей, це нечесно!
Лоранс, гордо: Я ще й щокати язиком умію! Наче кінь скаче! Ага! Хав’єр навчив.
Входить Хав’єр. У нього в руках великі пакети.
Хав’єр: Мені здається, чи про мене хтось щойно згадував?
Адріана: Та треба ти нам! Ти нам і дорогою набрид!
Хав’єр: Бе-бе-бе! Вас і не питали! Привіт, Маріє Хосе! Радий тебе бачити! Як почуваєшся?- вказує на пакети.- Тут фрукти. Увесь комплекс вітамінів для майбутніх мам.
Марія Хосе: Дякую. Дуже дякую.
Алонсо: Чому ми стоїмо? Проходьте, друзі! Проходьте!
Адріана: Як у вас тут класно!
Лоранс: Яке чудове фото!
Алонсо: Це Чічен Іца!
Лоранс: Красивий краєвид!
Алонсо: І не менш красива дівчинка поруч!- подивився на Марію Хосе.- Ти пам’ятаєш той день?
Марія Хосе: Так, звісно! Як його не пам’ятати? Ми пішли фотографувати водоспад, потім почався дощ і ми ховалися в старенькому будиночку, з котрого був краєвид на гори.
Алонсо: А ми ще там цілувалися!- цілує Марію Хосе.
Адріана: Так, люди! Ви мені скажіть! Для чого ви їздили в навколосвітню подорож? Милуватися одне одним чи краєвидами Мексики?
Алонсо: Ну, скажімо так – ми поєднали приємне з корисним.
Марія Хосе: І що ж для тебе було приємним,а що корисним?- бере руки в боки.
Алонсо: Чесно? Щось я боюся сьогодні відповідати на твої каверзні питання. Бо знову втраплю з відповіддю не туди.
Марія Хосе: Тобі щось не подобається, любий чоловіче?
Алонсо: Все так.
Лоранс: Які милі дітлахи на фото.
Алонсо посміхнувся, глибоко видихнув: Це я робив знімки в одному з притулків Мехіко. Діти там бачать дуже мало свята та див. І я хотів їм його подарувати. Хоча б трішки.
Лоранс, з захопленням: Блін, Але, який ти крутий! Це.. Це так круто! Ти просто чарівник!
Алонсо: Я не чарівник, я тільки вчуся!- з ніжністю подивився на Адріану.- А хто в нас справді чарівниця, то це моя сестричка! Ось хто створив справжнє диво для мене!
Марія Хосе: Для усіх нас, Алонсо!- стискає руку чоловіка, той цілує її долоню.
Адріана: Ой-ой, припиніть! А то я зараз зловлю зірку, ніс задеру і будете у мене тут по команді раз-два-три ходити!- посміхається, Алонсо обіймає сестру.
Алонсо: Досить скромності, сестричко!- обіймає Адріану, цілує її у скроню.- Ти й справді створила диво! – зітхнув.- Адже якби не ти, мене не було б вже тут на цій землі!
Марія Хосе: Алонсо, будь ласка… Не говори так.. Не думай про це, благаю..- схлипнула.
Алонсо: Пробач, люба!- поцілував дружину.
Адріана: Не було б на цій землі! Ач, що придумав! Ач, що придумав!- дає брату жартівливого стусана.- Нікуди ти від нас би не подівся! Від Сан Брано ще ніхто ніколи не втікав!
Алонсо, сміючись: Я вже це зрозумів! Точніше, ми з мамою зрозуміли! – засміявся.
Адріана: А я пропоную перший тост! За них! За наших чудових батьків! За те, що у мене нарешті з’явилася мама!
Лоранс: Про яку ти мріяла все життя!
Адріана: За здійснення мрій! Чин-чин!
Всі: Чин-чин!
Алонсо: А ще, старший брат, який обіцяє ганяти всіх твоїх кавалерів!
Хав’єр: Я допоможу!
Алонсо: Старий, у тебе є фронт роботи!- вказує на Лоранс.
Хав’єр: Така наша доля, старших братів- постійно наглядати за нашими молодшими!
Алонсо: Коли що, я тобі допоможу!
Хав’єр: А я тобі, брате!
Алонсо: Домовилися!- стискає долоню Хав’єра.- Пропоную за це випити!
Лоранс: Повністю підтримую! Дівчата, де наше просекко?
Хав’єр, поморщившись: Дівоче пійло! Для мужчин своя тема!- дістає пляшку віски.
Алонсо, задоволено потираючи долоні: Оце я розумію!
Марія Хосе, суворо: Так, шановні, тільки без фанатизму, я прошу вас! Бо хтось в першу ніч у новому помешканні спатиме біля телевізора!
Алонсо: Зате буде можливість донесхочу дивитися футбол!
Марія Хосе: Поговори мені ще тут!- суворо подивилася на чоловіка.- І взагалі, хтось раніше не особливо полюбляв футбол.
Алонсо: Це було до знайомства з татком Естою. Саме він мене навчив любити футбол.
Хав’єр: І пивко з рибкою.
Алонсо: В’яленою! – задоволено.- Саме те!
Марія Хосе, закотивши очі: У кого перетворюється мій чоловік?
Алонсо, гордо: У щасливу людину та справжнього мужика.- дзвінок у двері.- Я відкрию, сонечко!- поцілував Марію Хосе в чоло, пішов до дверей.
На порозі стоїть Альма.
Алонсо: Альміто!
Альма: Привіт-привіт, Алонсо!- озирнулась навколо.- Як у вас тут затишно!
Алонсо, гордо: Стараємось! Дякую тобі, люба! Проходь-походь! Тут всі свої! Вся наша бойова піхота!
Альма, сміючись: Тебе просто не впізнати!
Алонсо: Віриш, сам, проходячи біля дзеркала, не раз замиловуюсь – що за красень? – засміявся, Альма за ним. – Ходімо, ходімо, у нас вже стіл накрито!
Альма, ощираючись навколо: Як у вас тут світло та затишно!
Алонсо, гордо: Це дизайн дружини, моєї МаХо!
Альма: У тебе так очі світяться! Видно, що ти її кохаєш!
Алонсо, видихнувши: Ти знаєш, інколи мені здається, що так було завжди! Нам настільки добре разом! Марія Хосе – мій тил, моя опора, моя підтримка!
Альма: Ось і бережи її!- усміхнулася.
Алонсо: Старатимусь! А ось і вона!- поцілував Марію Хосе.- Друзі, з Альмою Вальтер, я думаю, ви знайомі!
Лоранс: Так, познайомилися на весіллі. Я Лоранс Гюнт, коли що! А ось цей суворий дядечко- той мій брат!- вказала на Хав’єра.
Хав’єр: Хав’єр Гюнт, до Ваших послуг! Хоч ми знайомі, але відрекомендуюся ще раз!
Альма: Дуже приємно! Альма Вальтер!
Хав’єр цілує долоню Альми.
Лоранс та Адріана відійшли убік.
Адріана, тихо до Лоранс: Здається, наш Лосяра втріскався по вуха.
Лоранс: Та він після весілля Ала та МаХо про цю красуню мені всі вуха протуркотів.
Адріана: Закладаємося, що вони ще триста разів будуть так ось знайомитися, а потім три роки ходитимуть за ручки!
Лоранс: Та так воно і буде, голову на відсіч даю!
Адріана: І що робитимемо?
Лоранс: Для початку можна закрити їх удвох на балконі.
Адріана, з великими очима: А нащо?
Лоранс: Як нащо? Тобто, нащо? Ти що, вчора народилась, чи як? Щоб вони там собі поговорили, потім туди сюди…
Адріана: ФІглі-міглі, чікі дрікі, як каже мій татусь?
Лоранс: Ну от бачиш, ти сама все розумієш!
Адріана: Добре, тепер ходімо до них будемо орієнтуватися за ситуацією.
Підходять до інших
Адріана: Ласкаво просимо до нашої банди, Альмо! З нами сумно не буває!
Альма: Це я вже зрозуміла!- посміхнулась.- Усім привіт, друзі!
Лоранс: От що я подумала! Якщо у нашому угруповуванні, новенька, потрібно виконати посвяту!
Альма, здивовано: Яку ще посвяту? Як в дитинстві?
Лоранс: Ні, тут все серйозніше! Клятва, закріплена кров’ю, тавро таємного ордену та інші милі дрібнички!
Адріана: Моя кузина жартує! Все буде значно простіше!
Алонсо: Але, погодьтеся, в кожному жарті – лише доля жарту!- підморгує Адріані.
Альма: Ви подруги?
Адріана:Так, і двоюрідні сестрички.
Лоранс: З однаковими майже тарганами в голові. Тому у нас не було вибору –дружити чи ні. Доля та батьки все вирішили за нас!- Адріана та Лоранс сміються та обіймаються.
Альма, посміхаючись: Ви такі чудові!
Адріана: Гайда до нас! Ми дивні, але з нами весело!
Через годину.
Всі їдять піццу і грають в гру «Відгадай без слів».
Алонсо показує щось, активно жестикулюючи.
Адріана: Пелікан?
Алонсо заперечно киває головою. Показує ще раз.
Лоранс: Дирижабль якийсь.
Алонсо: Думайте краще! Ще одна підказка!
Адріана: Здається, я знаю, хто це!
Алонсо: Ну? Ну? Другу годину тут мавпую!
Адріана: Пава?
Алонсо: Неправильно!
Адріана, розчаровано: Ну як так?! Я була майже впевнена!
Алонсо: Остання підказка!- імітує хвіст.
Альма: Ігуана!
Алонсо: Так! Правильно! Ти наступна!
Адріана: Яка ігуана?! Хто так ігуану показує, в решті решт?! Це ж.. Якийсь перегодований павич під кайфом .
Алонсо, ображено: Якщо така розумна, то давай ти показуй!
Адріана: Взагалі-то, зараз не моя черга, а Альми!
Альма: Та я не вмію!
Алонсо: Правила гри у нашій банді- це святе! Вперед, дівчинко!
Альма благально подивилась на Алонсо, той заперечно помотав головою.
Альма, невпевнено: Ну… Ну добре… А кого показувати?
Лоранс: Кого душа забажає!
Адріана: Але щоб не повторювались завдання!
Альма: Добре, добре.- задумалась, почала жестикулювати.
Лоранс: Емм… Жирафа?
Альма, сміючись: Неправильно!
Адріана: Папуга?
Альма: Ні-ні!
Адріана: Ну як так? Я ж думала..
Альма: Спроба до іншого гравця!
Хав’єр: Пелікан!
Альма, радісно: Вірно!
Хав’єр: Ура! Нарешті і мені і цій грі пощастило!
Адріана: Лосяро, ти наступний!
Хав’єр: Ще раз так мене назвеш, я за себе не ручаюсь!
Алонсо: Люди, давайте жити дружно!
Лоранс: Ото ж бо! Давайте прислухаємося до янгола миру!
Всі сміються.
Альма, посміхаючись, з келихом вина вийшла на балкон і дивиться на вечірнє місто.
Лоранс тим часом підморгнула брату, він бере плед, йде вслід за Альмою.
Хав’єр: Холодний вечір.
Альма, розгублено: Що?
Хав’єр: Я кажу, вечори зараз холодні. Візьми на плечі плед.
Альма: Дякую. Ми перейшли на «ти»?
Хав’єр: Винний. Пробачте.
Альма: Нічого, я пожартувала.
Хав’єр: Мені здалось, що ти відчуваєш себе зайвою на цьому святі життя.
Альма: Просто не виходить радіти зі всіма, а псувати Алонсо та Марії Хосе настрій своїм кислим обличчям також не хочу, чесно кажучи.
Хав’єр: У тебе щось сталось?
Альма, знизавши плечима: Просто мій свій зруйновано, а так нічого особливого.
Хав’єр: Тобто? – шоковано.
Альма, зітхнувши: Декілька днів тому я розлучилась з чоловіком після восьми років шлюбу. Не витримала. Зруйнувала картинку ідеальної родини.
Хав’єр: Співчуваю.
Альма: Дякую. Але мені навіть не себе шкода, а батька. Він так радів з нашого шлюбу, пишався мною. А що на нього тепер чекає? Крах надій та сподівань?
Хав’єр: Для кожного батька чи матері головне, аби дитина була щасливою. Якщо ти була нещасна поруч зі своїм вже колишнім чоловіком – отже, батько тільки порадіє від звільнення від тих пут.
Альма: Я нікому ні про що не розповідала. Ні батьку, ні хрещеній, ні подругам. Просто замазувала синці, не звертала увагу на відверті повідомлення у нього на пейджері від інших жінок і грала в позитивну родину. Але, як виявилось, навіть моєму терпінню прийшов кінець.
Хав’єр: Ти знаєш, люди навчилися літати в космос, винайшли комп’ютер та бездротовий зв’язок, але одного вони так і не навчилися- жити так, як хочуть вони самі та чхати на думку оточуючих.
Альма: На думку батька я чхати не можу.
Хав’єр: Пробач, я не про те. А про те, що якщо він дійсно любить свою доньку та щиро бажає для неї щастя, то він ні в якому разі не буде засуджувати її за подібне. За те, що вона просто вийшла з ситуації, в якій була нещасна. Це логічно з точки зору всіх адекватно мислячих людей. Тому за те можете навіть не турбуватися.
Альма: Ти так кажеш, наче розумієш мене.
Хав’єр: Я був одружений. Вірніше, зараз одружений. Просто це питання часу, потрібно лишень отримати розлучення.
Альма: Пробач, я не знала.
Хав’єр: Вона мені зрадила в День мого народження. З найкращим другом. Колишнім найкращим другом, якщо бути точнішим. Банальна історія.
Альма: Співчуваю.
Хав’єр: А в твоїй ситуації… Особисто для мене підіймати руку на жінку- непоправне табу. Не варто таке терпіти. Треба йти. А думка інших- звикнуть. Не їм жити з цією людиною, а тобі. А тобі потрібно влаштовувати своє життя спокійним та врівноваженим. Тому нічого не бійся. І нікого. Взагалі нікого. А коли що…- взяв Альму за руки. – Знай, що можеш на мене розраховувати. Завжди.
Альма: Дякую, Хав’єре. Дуже дякую.
Хав’єр: Завжди будь ласка.- посміхнувся.- Якщо буде потрібна моя допомога, звертайся. І…
Альма: Що?
Хав’єр: Ти тепер житимеш у Нью Йорку?
Альма: Скоріше за все, так.
Хав’єр: Тоді, можливо, я міг би запросити тебе на прогулянку. Чи в кіно. Без зайвих натяків та задумів. Обіцяю, приставати не буду.
Альма, сміючись: Гаразд, я згідна.
Хав’єр: От і чудово. Ходімо до всіх.
Альма: Ходімо.
У вітальні всі сидять коло Алонсо та Адріани.
В Адріани в руках гітара.
Хав’єр: Ого, нас очікує щось несподіване.
Адріана, гордо: Прем’єра пісні.
Хав’єр: Нічого собі! Хто автор, хто виконавець?
Алонсо: Ми з Адріаною.
Альма, присвиснувши: Нічого собі! Наш фотограф подався у музику?
Алонсо: Це сталося абсолютно несподівано. Просто коли я в клініці відновлювався після трансплантації та заходився у стерильному боксі, ми з Адріаною переписувалися за допомогою пейджеру. І так якось у розмові ми просто дуркували, рядок за рядком і так з’явився вірш, а за ним і пісня.
Адріана, гордо: Наша пісня.
Лоранс: Це зрозуміло. А назва яка?
Адріана: Ну ми ж сказали! «Наша пісня»! –до Алонсо- Але, бери інструменти!
Алонсо: Так точно!- бере до рук мара каси.
Марія Хосе, посміхаючись: Ну, давайте!
Адріана починає грати, вони з Алонсо співають.
Мелодія дуже весела та запальна.
Потім приєднується Лоранс.
За нею всі інші.
Хав’єр: Як весело!
Лоранс: О так! Наче сьогодні чийсь День Народження!
Алонсо: Частково так і є! Сьогодні рівно три місяці з дня моєї операції! Я дякую, друзі, вам і дякую Богу за вас!- підіймає келих.
Адріана: З другим днем народження, братику!
Алонсо: Моя сестричко! Дякую тобі! За все дякую!
Марія Хосе: І ми дякуємо, Енді. Наша Енді. За Алонсо. За нашого татка.- погладила свій животик.
Алонсо: За тебе, сестричко! За вас усіх! За життя!
Всі: За життя! Ура!
Святкування закінчилося далеко за північ.
Додати до улюблених