Місія “Уникати Чон Чонгука”

П’ятниця – короткий день? Саме на це Те й сподівався. Сьогодні він має лише три уроки — перший, третій і четвертий. І жоден із них у класі Чона, що є найпрекраснішою новиною. Тому, передумавши всі можливі шляхи відступу, Техьон самопроголосив себе спецагентом, який виконує місію «Уникати Чон Чонгука будь-якою ціною, або смерть».

Так як у нього мало уроків, він думав піти до Чон Ільхуна і прикинутися хворим, щоб після своїх уроків втекти додому і не відсиджувати в школі до трьох-чотирьох годин. Пробравшись у школу, дивлячись тільки в підлогу і заплющуючи очі, заткнувши вуха навушниками, ніс ватою, а поверх начепивши маску, Кім вдало дістався учительської. Знявши там своє обмундирування, чимало дивуючи колег і веселячи Юк Сондже, географ пояснив, що недобре себе почуває і його навіть найменші звуки змушують кашляти і чхати, а від яскравого світла – очі сльозяться. Він вдало уникнув зайвих розпитувань і обхідними шляхами ретирувався. Ось чому вчителі ходять класами, а не діти? Адже в інших країнах учні ходять по класах, а вчитель у своєму кабінеті спокійно готується до уроків і залишає свої речі. Але тільки не в них. Адже все для дітей… А омега тепер страждає.

Боячись озиратися і зайвий раз вдихати, Кім провів весь урок, зміну, вікно і наступний урок. І вже підходячи до дверей класу, в якому він мав останній на сьогодні урок, Техьон зовсім розслабився. Він весело провів час із дітьми, розповідав багато всього і навіть багато жартував. Чомусь відсутність Чона в полі зору так тішила і розслабляла омегу, що той зовсім забув про наказ та альфу. Видно даремно.

Вже розпрощавшись із дітьми і побажавши їм гарного дня, Те відчинив двері в коридор і завмер. За дверима на нього чекав віч-на-віч власною персоною Чон Чонгук. Вдало проваливши своє завдання, агент Кім втік із поля бою через другі двері настільки швидко, що навіть учні прифігіли.

Набравши на шляху Сондже і прикинувшись ще більш хворим, Техьон залишив місце дислокації (читати — школу) і застрибнув у перший автобус, що попався. Опам’ятався вже за кілька кварталів від школи, коли мітка почала нестерпно сильно боліти, а по венах ніби розлилося розпечене залізо. Тікаючи, він думав лише про свою репутацію, зовсім забувши, що з ним може зробити мітка. Відчайдушно простонавши від болю, Техьон натиснув кнопку, щоб водій зупинився. Залишивши автобус, омега сів на лавочку, зовсім не відчуваючи тіла. В оточуючих могла скластися думка, що в нього висока температура, з чола тік піт, губи були щільно зімкнуті, щоб не видавати лякаючих звуків. Він і сам уже думав, що невиліковно захворів. Вирішення проблеми прийшло само собою — поїхати до Лі Ена. Чомусь Техьон був упевнений, що Лі зможе щось із цим зробити. Мітка і накази — це, швидше за все, на підсвідомому рівні і вся річ у його голові. Як тільки Лі допоможе йому позбавитися цієї залежності, омезі стане легше.

На силу впіймавши таксі, Те попросив відвезти його до «Клумби». Поки вони їхали, Кім ледь не знепритомнів, роздираючи місце укусу в кров. Він хотів, щоб ця мука скоріше закінчилася. Чому це не проходило? Чому біль тільки посилювався з кожною хвилиною? Стримуючи сльози з останніх сил, вчитель розплатився і на тремтячих ногах пішов до психолога. Його кілька чоловіків зупиняли і питали, чи не потрібна допомога, пропонували викликати швидку, але Те лише відмахувався від них, продовжуючи рухатися далі, натираючи і роздираючи далі мітку. Як же омега хотів позбутися її.

– О Боже! — почув Кім знайомий голос, зовсім не розуміючи де знаходиться.

Він би щось і відповів, але лише полегшено видихнув і впав. Він дійшов. Таки дійшов.

***

Приходив до тями омега довго і тяжко. Він відчував, ніби його хтось притискає до себе, довкола витав аромат його альфи. Внутрішній омега отримував чистий кайф, а сам вчитель… Ось так і провалилася його місія — ворог його вистежив, упіймав і стратив. Ну, майже. Лише, можливо, поцілував, поки сам він був у відключці. І зараз був змушений приходити до тями в обіймах свого малолітнього сталкера-садиста.

Техьон хотів уже спробувати поворушитися, але, здається, нюх повернувся і він відчув інші запахи. У приміщенні ще хтось був. Завмерши і навіть затримавши подих, Те почав прислухатися. Чонгук акуратно стиснув бік омеги, не завдаючи болю, а лише ледве відчутно, ніби боявся, що омега знову втече.

– Як тільки Техьон прийде до тями, я поб’ю тебе до смерті, Чон Чонгук! – пригрозив знайомий голос.

Географ таки зрозумів, хто це. Чон Ільхун. Хто ж тут ще? І де взагалі він перебував зараз?

– Так, так, зробиш усе, що душі заманеться, а тепер провалюй, — у своїй звично-нахабній манері відповів школяр.

– Я не залишу вас тут самих! – обурився Чон-старший.

– Від того, що ти стоятимеш над душею, дива не станеться і Те швидше не прийде до тями. Іди у вітальню та розважай «гостей», — від тону Чонгука навіть омезі стало не по собі. Все у молодшому альфі так і кричало «Моє! Не чіпати!”.

– Псих! Тільки посмій його ще хоч раз образити! – здався Ільхун і вийшов.

На мить в кімнаті настала тиша. А потім омега відчув рух молодшого. Злякавшись, Техьон напружився всім тілом.

– Тепер ми самі, – прошепотів Гук, погладжуючи старшого по голові.

– Чому не сказав, що я прийшов до тями? — голосним шепотом запитав Техьон.

– Тшшш, він двері не зачинив, — з усмішкою прошипів молодший. — Я хотів трохи побути з тобою наодинці і побалакати.

– Де я?

– У моїй кімнаті, —  заколисуючим тоном, відповів альфа.

– Як я тут опинився? — омега хотів підвестися, але Чон не дозволив, притискаючи до себе.

– Твій милий друг-психолог зателефонував Сондже, і ми тебе забрали.

– Чому ти…? — Кім замовк, не знаючи, як сформулювати питання.

– Тому що ти, дурненький, утік від мене, не виконавши наказу. Я ж дозволяв тобі бігати від мене весь день і лише хотів отримати один чмок у якійсь підсобці, але ти так рвонув із класу, що навіть я злякався. Не можна просто так уникнути наказу. Ти дуже нашкодив собі. І якби цей Лі не зв’язався з нами, все могло б закінчитися набагато гірше.

– Яка зараз година? — Те повернув голову в інший бік від альфа і побачив, що за вікном ніч. Він захвилювався, що нічого не повідомив батькам, і ті, швидше за все, місця не знаходять.

– Не хвилюйся, я подзвонив твоїм батькам і сказав, що ти заночуєш у мене.

– Як ти…

– Зв’язок став тільки міцнішим завдяки твоїй витівці, — в голосі альфи було стільки ніжності, а в голові Кіма тільки й крутилося «Ланцюг стає коротшим».

Чонгук посміхався, чудово розуміючи та відчуваючи все, що відбувається зараз зі старшим. Та нехай той думає будь що, він не дозволить омезі пройти через все це знов.

***

Чон поквапився за омегою, але, коли побачив, як той сідає в автобус, кинув цю витівку. Подумаєш, втік від альфи, не виконавши наказу. Нічого страшного. Болить мітка і перестане.

Однак через якихось півгодини Чон і сам почав відчувати, як щось розливається на його венах. Щось гаряче та пекуче. Дихання перехопило. Альфа почав відчувати страх, біль, печіння, його ніби почало лихоманити. Озираючись на всі боки, Гук не впізнавав місце, ніби ще одна картинка наклалася на ту, що він бачив навколо себе. Альфа відчував навколо лише аромат Кіма, наче всі інші запахи були стерті зі всесвіту.

– Що з тобою? — поруч із племінником з’явився Чон Ільхун, занепокоєно глянувши в обличчя молодшого.

– А?.. Ні, нічого, — школяр відмахнувся, а наступної миті болісно вигукнув, присідаючи. Він бачив перед очима переляканих людей, хтось щось питав, по скронях стікав піт, а все тіло так боліло, ніби по ньому прокотився асфальтоукладальник.

– Тобі боляче? Що з тобою діється? — Ільхун підхопив племінника, що падає на землю.

– Техьон, — прошепотів школяр.

– Директор Чон, швидше, — поруч із хлопцями наче з-під землі виріс Юк Сондже.

– Нам треба відвезти його до Те, я знаю, де він.

Директор мовчки закинув руку молодшого собі на плече і повів до машини. Він посадив племінника на заднє сидіння, Сондже сів поруч з Ільхуном. Поки їхали, пара тихо перемовлялася, але Чонгук у цей момент зовсім не розрізняв слів — він відчував дикий біль і хвилювався за омегу. Навіщо він тільки дав такий наказ? Якби він тільки знав, чим наказ може обернутися для нього самого. Він би подумав про це і, звичайно ж, пошкодував мільйон разів, але зараз він міг думати лише про нещадний біль по всьому тілу. Якщо він таке відчуває через їхній зв’язок, то що тоді творитися з омегою?

В якись момент Чон перестав щось відчувати. Одразу стало так порожньо, самотньо… наче зник цілий світ.

– Приїхали, — голосно промовив Ільхун, ніби пробуджуючи молодшого альфу.

– Треба поспішати, Ен казав, що Те знепритомнів від болю, — стурбовано промовив Юк.

Почувши це, Чонгук кинувся вперед. Він не знав де шукати омегу, але чомусь чітко йшов у потрібному напрямку, коли Дже вказав рукою нагору.

Забігши на останній поверх, Чон трохи розгубився, а потім просто побіг уперед, відчуваючи запах омеги. Забігши в магазин, альфа, не зупиняючись, подався до кімнати для сеансів. Він побачив Техьона, що несвідомо лежав на дивані біля стіни. Підбігши до вчителя, Гук оглянув його, боячись торкнутися.

– Ти і є Чон Чонгук? — почув він за спиною грубим тоном і здивовано обернувся. – Техьон розповідав про тебе.

– Що з ним? — пропускаючи повз вуха неприємний тон, альфа запитав найважливіше.

– Завдяки тобі все досить погано. Ти хоч розумієш, як сильно наразив на небезпеку його життя? – дорікнув школяра Лі.

– Я не змушував його тікати. Виконав би наказ і все було б в нормі, — огризнувся альфа, побачивши бічним зором, що Кім почав ворушитися.

– Допоможи йому виконати наказ, інакше буде гірше, а поговоримо потім, – мабуть, психолог теж помітив рухи пацієнта.

– Техьон-а, – покликав тихо молодший.

– Ти прийшов? — здивовано спитав Те, нарешті сфокусувавши погляд на школярі.

Нічого не кажучи, Чонгук потягся перед і доторкнувся до омеги. Техьон немов цього тільки й чекав і з пристрастю відповів на поцілунок. Вони поцілувалися і Чонгук, думаючи, що цього достатньо, хотів відсунутись, але старший не дозволив. Кім поклав руки на плечі альфи і притяг його ще ближче до себе, він продовжував захоплено цілувати молодшого, зовсім не звертаючи уваги на протести і спроби уникнути цього з боку школяра. Омега, здається, не міг насититись, продовжуючи і продовжуючи цілуватися.

Коли Чонгук спробував підвестися, то вчитель просто переповз до нього навколішки, обволікаючи руками і ногами. Він не хотів відпускати альфу. Приречено зітхнувши, Гук сів на диван, кинувши всі спроби зупинити омегу.

– Він не зупиниться, поки мітка не відпустить, — Лі Ен, який увійшов до кімнати, зовсім не зніяковів від тієї картини, що постала перед ним, але похитав головою. – Даремно ти дав такий наказ, – і вийшов.

Техьон не відривався від губ молодшого добру годину точно. Губи обох вже стали гіперчутливими і в іншій ситуації Чон був би тільки радий, але не зараз. У цей момент старшим керувала мітка, а не власні бажання. Кім просто робив усе, щоб полегшити біль, і, якби йому наказали кидатися брудом чи цілувати газон, він би це робив із не меншою пристрастю. Все вирішила мітка.

– Стривай, — прошепотів альфа між поцілунками. – Зупинися.

– Тобі не подобається? — погляд старшого…цей погляд знову належав не Техьону.

– Подобається, просто…

– Тоді ніщо не має значення, – перервавши альфу, омега знову залучив його до поцілунку.

Чон вирішив не надавати цьому великого значення. Хай поки буде так, а потім він вирішить цю проблему. Це солодке катування від запізнілого виконання наказу тривало ще досить довго, поки омега не почав тремтіти.

– Що відбувається? — спитав Гук, розгубившись, а потім голосно покликав: — Хьон!

– Вже? — вони почули здивований голос Лі Ена, а потім його побачили.

– Він тремтить, – повідомив альфа.

— Знаю, це як відхідняки у наркомана. Обійми його міцніше і зігрій. Він, швидше за все, відчуває дикий холод, — пояснив Лі.

Чонгук, нічого не кажучи, послухався рекомендацій. Він притис до себе омегу, ділячись теплом, дозволив засунути замерзлі руки собі під одяг, і навіть почав трохи заколисувати омегу, як маленьку дитину. Техьон лащився і притискався ближче, бажаючи отримати ще більше тепла. Коли омега перестав тремтіти, але продовжував так само притискатися, Чонгук зазирнув у вічі старшого і був здивовано вражений — колір змінився. Він з нерозумінням подивився на Лі Ена, який весь цей час мовчки спостерігав за парою.

– Дивно, чи не так? — тихо промовив психолог.

– Як це? – спитав Гук.

– Зараз це вже Техьон. Його внутрішня омега взяла гору над тілом, бо ти дав наказа, який омега не зміг виконати, а тепер він і сам не розумує, що робить, але вже сам може керувати своїм тілом. Омега вже прийняв тебе і повністю довіряє, тому і сам Техьон підчиняється.

– Коли він прийде до тями? — Чону, звісно, подобалося те, що робить омега, але краще б Те розумів, що робить.

– Коли повністю відійде від больового шоку. Тепер йому треба відпочити, може, навіть поспати кілька годин, — Лі подивився на годинник. — Чи зможеш його донести до машини?

– Донести?

– Він навряд чи в такому стані захоче відірватися від тебе, – пояснив Лі, сумно посміхнувшись. — Тому тобі доведеться нести свого омегу на руках.

– Добре, – тихо відповів Чон, притискаючи до себе старшого.

Зараз Техьон нагадував маленьку залякану дитину. Щось усередині альфи так і рвалося захистити омегу від усіх, заспокоїти і бути поряд, довго обіймаючи. Він і сам не розумів, звідки такі почуття. Просто це здавалося необхідним та правильним. Може, це мітка, а, може, почуття провини, чи те та інше, але повернути Кіма в нормальний стан хотілося найбільше.\

До кімнати також увійшли незадоволені Чон Ільхун і Юк Сондже, але перешкоджати не стали. Чонгук акуратно підняв омегу, щоб пересадити до себе на спину, але Техьон лише міцніше обійняв його, обхоплюючи ногами і руками, ака коала.

– Навіть так, — багатозначно промовив Лі. — Що ж, неси так. Виведу вас через запасний вихід.

Усі пішли за психологом, який передбачливо замкнув свою крамничку. Вони спустилися пожежними сходами і біля будівлі почекали поки Чон-старший підганяє машину. Чонгук думав посадити Техьона на сидіння, але той не дався.

– Навіть не намагайся, — похитав головою Ен, зрозумівши, що так легко Кіма віддерти від малолітнього альфи у них не вийде.

Директор привіз їх до себе додому, зрозумівши, що батьки Техьона не будуть так раді їм, побачивши подібну картину. Чонгук акуратно і повільно вибрався з машини, а потім відніс омегу до себе в кімнату. Втомлений школяр просто повалився спиною на ліжко, зовсім не зважаючи на обурення старших. Йому зараз було так начхати на все — він втомився як фізично, так і морально. То Ільхун, то Лі Ен щось там обурювалися поруч із ними, але Гуку було так глибоко начхати. Він намагався зрозуміти свої відчуття, проте зовсім не очікував, що до них приєднається суміш почуттів/емоцій/відчуттів омеги. Цей їхній зв’язок ніби змішував усе, роблячи спільним. Чонгук і сам почав насолоджуватися, відчуваючи, як кайфує омега від їхньої близькості.

А потім настала різка зміна емоцій. Техьон почав хвилюватися, коли Ільхун знову спробував тут старшого з себе створити. Це не зовсім сподобалося школяреві, але видавати пробудження омеги і так швидко закінчувати їхню несподівано-тривалу близькість він не планував, а тому, притиснувши до себе ще ближче Кіма, просто надіслав дядькові байдужою відповіддю. Нині вся увага школяра була на стані вчителя. Він намагався прочитати кожну емоцію, кожне переживання, кожну хвилюючу думку.

– Зв’язок став тільки міцнішим завдяки твоїй витівці.

– Чому я знову провалився…? — змучено промовив омега.

– Я думаю, це черговий крок уперед до наших щасливих стосунків, — усмішка альфи стала ще ширшою.

– Місію провалено, — ледь чутно пробурчав у плече альфи Техьон.

І нехай Чон не зрозумів останні слова, зате відчув, що Те й справді здався, думаючи, що «Хай буде, що буде».

Додати до улюблених