Асґард здавався казковим місцем. Джоана вешталась величезними коридорами та багато оздобленими залами наодинці. Іноді їй зустрічалися місцеві жителі, які вели неспішні бесіди і з цікавістю поглядали на дивну гостю.
Після битви за Нью-Йорк вона жартома запитала Тора, чи не можна їй побувати на батьківщині батька. І Джо ніяк не чекала, що через декілька днів новий друг дійсно запросить її в місце з легенд. Не показуючи тривоги, вона відразу ж погодилася на це. Тим більше це була прекрасна можливість пізнати власні сили і навчитися їх контролювати.
У ЩИТа, звісно ж, були на це свої плани. Джо в цьому навіть не сумнівалася, коли повідомила Ф’юри про те, що вона буде відсутня.
– З’ясуй, чи не небезпечний більше Локи для землі, – кривляючись, вимовила Іскра, йдучи черговим коридором із склепінчастою високою стелею, – Дізнайся більше про Асґард! Пфф, Ф’юрі.
Дівчина плеснула долонями, налякавши охоронців, що проходили повз. Вони синхронно поклали руки на рукояті мечів, чекаючи атаки, але Джо заспокійливо підняла руки і попрямувала геть. Побажай вона битися з ними – звичайні мечі б їм точно не допомогли.
Нарешті, дійшовши до своєї мети, дівчина зупинилася і, привітавшись з вартою, увійшла до менш просторого приміщення. Випросити дозвіл на відвідування було куди складніше, ніж виконувати половину завдань ЩИТа. Проходячи між маленьких приміщень, захищених енергетичними щитами, Джо зацікавлено дивилася на тутешніх мешканців. Расу когось з них їй вгадати не вдавалося.
Серце дівчини стиснулося і забилося швидше, коли вона нарешті побачила того, заради кого спустилася в Асґардскую в’язницю. Вона сама не розуміла, лють це, переляк або щось інше, але завмерла, спостерігаючи за ворогом. Постоявши мить, дівчина все ж зрушилася з місця і не встигла зробити і трьох кроків, коли почула знайомий голос:
– Мідґардська напівкровка полестила мене своєю присутністю. А я гадав, чи правда те, про що говорили охоронці.
– Як бачиш, – схрестивши руки на грудях, відповіла Джо.
Локі читав, напівлежачи і навіть не підняв погляд на ту, що прийшла. Його камера була облаштована куди краще, ніж усі інші у в’язниці. Та все ж лишалась такою.
– Дай вгадаю, твої мідґардські приятелі досі бояться мене і відправили тебе перевірити, чи добре мене тут вартують? – він перегорнув сторінку.
– Не без цього, – Іскра встала навпроти Бога Брехні і уважно розглядала його, – Але, повір, в Асґарді я не через тебе.
– Ооо, так, звичайно. Чудовисько прийшло, щоб більше дізнатися про свої корені і спробувати стати менш страшною. Хоч би для самої себе, – цього разу чоловік підняв очі і значуще оглянув шрами від опіків на тілі Джоани.
Вона була одягнена в незвичний для неї одяг. Асґардскі сукні були зроблені з тонкої тканини і мали вишуканий крій. Вони безперечно подобалися дівчині, хоч і не приховували знівечені власною магією ділянки тіла. Вона це пережила, або їй хотілося так думати.
– Ближче до правди, – Джо оперлася на колону однієї з камер, абсолютно не звернувши увагу на крики тих, хто знаходився всередині.
– Цікаво, дуже цікаво. Мені здавалося, ти заперечуватимеш це. – Локі нарешті відклав книгу і підійшов до краю камери, – Тоді дозволь дізнатися, чи достатньо добре по-твоєму мене охороняють?
– Я б додала трохи ланцюгів… можливо наручники? І безперечно отруйну змію.
– Ці огидні мідґардські міфи, – Локи закотив очі і обернувся спиною до Іскри.
Дівчину більше не трусило, вона відверто веселилася.
– Мені більше подобається інша частина цих міфів.
– Упевнений, знаю яка. І все це та ж нісенітниця, – він знову повернувся до неї, – Ти прийшла до мене за обговореннями дитячих казок, вигаданих твоїми неосвіченими предками, мідґардське дівчисько?
– У мене є ім’я, до речі. Джоана. І ні, не за ними. Під час нашої розмови, на кораблі, ти згадував мого батька.
Обличчя Локі розпливлося в посмішці, більше схожій на самовдоволений вищир, а в очах затанцювали вогники. Джоана дивилася пильно, робота на ЩИТ навчила її витримувати подібні переглядання.
– Занадто очікувано, мідґардське…
– Дівчисько, пам’ятаю. Мені все одно, що ти думаєш про це, але я повинна знати, – Іскра відійшла від колони і наблизилася до екрану, що захищав камеру Локі.
– Похвальне завзяття. Мене воно до добра не привело, якщо Тор тобі, звичайно, розповідав. Та все ж, – чоловік нахилив голову, – Твій батько – це довга історія.
– Здається, ти нікуди не квапишся.
Цього разу Джоана дозволила собі єхидну посмішку.
Додати до улюблених