Тащити непритомного парубка через Ліс, те ще випробування. І ні, мавка не вирішила йому помститися за шрам на шиї та серці, бо навряд би втручалась у бійку. Зеленоока захотіла врятувати хлопця від неминучої смерти. Якби лишила його на поляні без свідомости, то більше він не розплющив би свої зелені очі, які зачаровували мавку без усякої магії. Напевно, самотність настільки взяла гору, що вона вирішила потоваришувати з потенційною жертвою.
Та повернімося до того, куди Зеленоока діне нерухоме тіло. Ліс увесь кишить небезпечними для людини сутностями, а вона не володіє достатнім авторитетом, щоб одним словом відвернути небезпеку від хлопця. Тож єдиною надією є відьма, до якої бреде мавка. Магда допоможе зцілити та зможе дати пораду, куди подіти хлопака. Уже чутно шурхіт води, річка поруч. Тож, до хатинки відьми ще недалеко. Що ближче мавка до будиночка, то гучніші крики воронів, які кружляють довкола нього. Як тільки Зеленоока підходить до пагорба, на якому він стоїть, сили несподівано покидають її і вона втрачає свідомість.
***
Зеленоока підривається з місця, наче тільки що бачила уві сні кошмар. Одразу очима шукає молодика, якого тягла сюди на своїх плечах. Тільки потім звертає увагу на те, що давно вже не на вулиці:
– Де я, чорт забирай? – мавка сказала це достатньо гучно, щоб її почув Ворон, помічник Магди. Він у ту ж мить опиняється біля неї.
– Ви у будинку моєї пані. Будь ласка, поводьтесь тихіше. Магда втомилась і зараз відпочиває, бо допомагала вашому другові. Попрошу почекати до її пробудження, щоб особисто переговорити з нею, – та потік його слів перервали кроки відьми, яка прокинулась від вигуку Зеленоокої. – Пані, вам краще повернутись у ліжко. Ви ще не відновилися повністю.
– Дякую за турботу, Вороне. Та я в змозі вести справи далі, – жінка махнула рукою, відмахуючись від прохань помічника.
– Пані Магдо, дякую за допомогу. Прийшла до Вас через безвихідь. Цього парубка покалічено, він бився з упирем. Я хочу йому допомогти, вилікувати та сховати на цей час. Прошу вашої поради й помочі, – Зеленоока почала випалювати слова зі швидкістю світла, але Магду це ніяк не збентежило. Вона лише зупинила мавку порухом руки, вимагаючи надати слово їй.
– Панянко, а хто вам це парубок? Я помітила, що це не сутність. Як вам вдалося налагодити контакт із людиною?
Це питання викликало в мавки збентеження. Вона і сама не знала відповіді, чому їй хотілось допомогти хлопцеві. Можливо, Зеленоока дуже прив’язалась до нього, а може, просто має співчуття, що не дуже притаманне для сутностей. Розповідати про те, як підглядала за парубком, не хотілось, та й, напевно, Магда сама вже все знала. Нарешті, Зеленоока осмілилась дати відповідь:
– Мені його шкода стало, я йому й допомогла. Може я від нього щось хочу? – сказала, як відрізала.
– Добре, то не моя справа. Твоє прохання мені вже відоме. У ніч відпускати вас не буду, на ранок підете. Трави з інструкцією по використанню Ворон збере вам до завтра. Може, у тебе є потаємне містечко? Там розмістимо хлопця. Я накладу чари, видно його не буде. Тільки опиши це місце.
Мавці на думку одразу спав той день, коли вона вперше побачила рудого.
У тій частині Лісу, що була поблизу людей, Зеленоока ще давно знайшла закинуту печеру. Вхід був захований у кущах, тож знайти його було проблематично. Мавка часто зносила туди якісь красиві або незвичайні речі, а після прогулянок приходила й розглядала їх, думаючи про своє буття.
Того дня Зеленоока уже йшла у своє таємне місце, як почула дивні вигуки з поляни поруч. Щоб нікого не налякати, вона сховалась у затінених кущах, спостерігаючи за дійством. Її зеленими очам відкрився вид на парубка, що вправно виконував трюки з ножем. Він робив випади, кружляв поляною й вимахував зброєю настільки граційно, що Зеленоока декілька хвилин сиділа непорушно, щоб не заважати процесу. Через деякий час рубака зупинився та з серйозним обличчям почав оглядатись. Напевне, відчув, що хтось за ним стежить (а в Лісі це поганий знак). Він вирішив обшукати все довкола, тому мавці краще було забиратися геть звідти, що вона й зробила. Та не знайшовши нікого, хлопець подумав, що сам себе накрутив і то його уява.
– Так, думаю, що маю таке місце.
Додати до улюблених