Томасу Ентоні Аяксу двадцять, і він досі не знає що з ним твориться. От Томас допоміг побороти дорогій Гарріет цього ідіота Воландеморта, от він ледве як закінчив Гогвортс на відмінно, і от він працює у Міністерстві фахівцем з зілль та заклинань. І от він готовий радісно кричати коли Гарріет посміхається йому… Дивина та й годі, він завжди був радий коли вона посміхається, але щоб так, до приємного поколювання в пальцях? Кажу ж — ди-ви-на!
— Не думав що ти такий ідіот, — якось розсміявся Драко, коли Том йому розповів про цю дивину. Малфой тоді налив йому вина, та співчутливо похлопав по плечу. — Не заздрю я тобі, друже, ой як не заздрю…Ви двоє не сильно розбираєтесь у своїх почуттях. Важко буде дійти до, — він виконав якийсь дивний жест рукою. — зізнання впершу чергу самому собі. І ні, не буду я тобі нічого казати. Сам думай.
Томас тоді скривився та фиркнув «Знову туманностями говориш, психолог фігов». А сам задумався. Хлопцем він був розумним, тому через якийсь час він усвідомив що його почуття до Гарріет Лілі Поттер, його найближчої подруги, стали більш романтичнішими. І він відчув розпач. Хотілось плакати, влаштувати істерику десь лісі. Так і зробив. Зараз, десь там у якомусь з лісів Англії, залишилась невелика ділянка згорівшої землі.
Томас боявся що між ним та Гарріет зробиться велика прірва, якщо його почуття будуть невзаємними. Він би не ризикнув, точно не тоді, коли Гарріет потрібна була психічна реабілітація та підтримка.
— Том, будеш? — хлопець здригнувся, та повернувся до звуку. Це була Гарріет. Вона посміхнулась, та кивнула на коробку, яку тримала в руках. — Луна тільки що заходила на трішки, дала на пробу її печиво. — дівчина задумливо поглянула на синю, перев’язану білою стрічкою, коробочку з прозорою кришкою. — Начебто пісочне…
— Давай, — хмикнув він, а потім широко відкрив очі. — Ти що робиш?
Діло в тому, що Гарріет тримаючи в одній руці коробочку, взяла вільною рукою підборіддя Томаса, та так близько нахилилась до нього, що їх носи торкались один одного, промовила:
— Що з тобою сталося? Ти останнім часом сам не свій. — серйозно дивлячись йому в очі, сказала вона.
— Зі мною все добре, — Гарріет закотила очі – не вірить. Томас зітхнув. А потім закляк. Їх губи майже доторкалися один одного. Мить. Лише одна мить і вони могли…Хлопець подумки похитав головою і змусив себе трішки відсторонитися та акуратно забрати руку Гарріет зі свого підборіддя. Томас лукаво посміхнувся. — А ти більше так не роби, я ж і закохатися можу.
Томас Ентоні Аякс вже закохався.
— Наче я була би проти. — фиркнула Гарріет, також лукаво посміхаючись.
— Що?
Знову, Гарріет заставляє його серце битися частіше. І ні. Вона не надсилала на нього прокляття яке викликало тахікардію.
Додати до улюблених