Темний коридор квартири зустрів Марка тишею. Навіть Віллі не вибіг до господаря, задоволено виляючи хвостиком. Пройшовши вглиб квартири, хлопець покликав улюбленця, але у відповідь тиша. Тоді Марк покликав сусіда, але теж у порожнечу. Мабуть, у квартирі нікого, крім нього, не було. Роззувшись без світла в коридорі, Марк повільно побрів на кухню і ввімкнув світло. На холодильнику висіла записка. Чорний маленький листочок із білим написом свідчив: “Забрав Віллі на прогулянку, не нудьгуй. Фелікс”.
Пазл склався. Фелікс любить нічні прогулянки містом. Каже, що ночами на вулицях більше можливостей для фантазій. Моторошні провулки під світлом місяця, людні проспекти сповнені світлом електричних вогнів, порожні парки для самотніх або закоханих. Друг після кожної такої прогулянки ще годину розповідав Марку про свої враження і показував нові ескізи. Великі міста, казав він, наповнені тисячами найрізноманітніших історій людей, і кожна з них має бути почута.
Марк на тому самому аркуші настрочив швидку відповідь, наприкінці обов’язково не забувши поставивити смайлик: “Купив тістечко, залишаю в холодильнику :)” і перед тим, як заховати коробку, дістав собі один десерт, навмисне забруднивши пальці в кремі, щоб скуштувати його якнайшвидше. На смак той виявився солодким і дуже м’яким, прямо танув у роті, змушуючи хотіти з’їсти якомога більше. Йдучи до своєї кімнати зі склянкою недопитої кави в одній руці і тістечком в іншій, хлопець наспівував нехитру мелодію зі свого танцю. Він вирішив не зраджувати своїм планам на вечір і подивитися серіал. Розслабитися перед великим виступом ідеальним ледачим вечором студента: ноутбук, ліжко і смачна кава.
Але слова демона, сказані раніше в кафе, не давали юнаку спокою. Марка вони турбували все більше і більше з кожною хвилиною серіалу. Відволіктися на те, що коїться на екрані ноутбука все ніяк не вдавалося. Веліал, Роберт або як його там, обіцяв забрати його душу. Але як і коли лякало хлопця найсильніше.
Зрештою, хлопець кинув дивитися серіал і зосередився на думках. Йому було цікаво, що зробив його предок, що так розлютило демона. Або його замок. Судячи з обличчя чоловіка в момент розмови проступок був серйозним.
Раптово Марк почув шурхіт листя, але не звернув на нього увагу, списуючи на звуковий фон серіалу, адже там герої якраз ідуть квітучим парком. Але ось сцена змінюється, а шелест не припиняється. Ба більше, до нього додається хрускіт гілок.
Хлопець виглянув у вікно: на вулиці жодної живої душі, та й вітру не спостерігається. Однак, варто розвернутися назад до кімнати, як Марк опинився в густому лісі посеред ночі. Лише слабке світло місяця проникало крізь крони дерев, між густими гілками і листям, створюючи гру тіней на порожніх вузьких стежках. Всюди стояв ненав’язливий запах вологої землі, просочений ароматом деревини.
Нічні звуки лісу наповнюють повітря – скрекотіння цвіркунів, протяжні крики сов, і неприродний хрускіт гілок під ногами. Своєрідна мелодія створює атмосферу містики.
-Це галюцинація? – дивується вголос Марк, потираючи очі руками.
Правий був Лікс – від недоїдання бути галюцинаціям. Та ще, щоб такі реальні. І запах лісу, і шум листя, і навіть нічний холод і вогкість.
-Видіння. Про минуле. Твоє минуле. – відгукується незнайомий голос.
Марк різко озирнувся, шукаючи людину. Але навколо тільки дерева та кущі.
-Хто ти? Де ти?
-Я покажу тобі те, що ти хочеш знати, – ігноруючи запитання хлопця, продовжував дивний голос, – йди за мною.
-Але як? Я ж не бачу…
Закінчити Марку не дали. З найближчого куща вистрибнув хлопець і пробіг повз студента. Він упізнав у незнайомці власні риси: те саме кучеряве темне волосся, ті самі очі. Хлопець не побачив Марка й біг далі кудись поспішаючи стрімголов. Одяг на ньому був дивним і старим: довга біла лляна сорочка доходила до стегон, поверх неї бежевий шкіряний жилет на мотузочках, а на ногах довгі широкі коричневі лляні штани зі шкіряним поясом, на якому висів ніж у піхваті. Одягнений хлопець був у шкіряні чоботи.
-Батьку, я знайшов останні кристали! – кричав той хлопець, підбігаючи до чоловіка, що сидів у колі з різнокольорових напівпрозорих каменів.
Він був одягнений так само, як і син, за винятком жилета, якого не носив.
-Щоб я без тебе робив, Себастьяне, давай їх швидше сюди. – хвалив старший свого сина і вказав, куди поставити принесені кристали.
Кристали походили з печер далеко від села. Щоб дістатися до них потрібно було пройти кілька днів в один бік. Ходили легенди, що кристали здатні накопичувати в собі магічну силу і посилювати її. З їхньою допомогою можна було проводити ритуали, через складність яких заклинателі раніше вмирали.
Варто колу завершитися, як воно на кілька секунд осявається м’яким блакитним світлом. Марк стежив за усім, ховаючись за деревом. Він розумів, що на його очах відбулася коротка магія. А якщо вірити тому дивному голосу, то перед студентом його прадіди.
-А тепер, Себастьяне, послухай мене уважно, – чоловік із серйозним виглядом звернувся до сина, поклавши руку тому на плече. – Те, що станеться далі, дуже небезпечно, і ти маєш піти додому.
-Ні! Я допоможу! – розпалено сперечався молодший, – Я хочу допомогти заточити того монстра в Пеклі.
-Я сказав своє слово, синку. Ти йдеш додому і це не обговорюється, – наполегливо твердив старший, бажаючи, щоб Себастьян його послухався.
-Але я можу допомогти. Моя магія сильніша за твою. – Наполягав той, доводячи свою корисність, ображено стиснувши один із кристалів у руці.
-І ти маєш захищати нею нашу сім’ю: твоїх маму та сестру. Ти розумієш, мене?
-Добре, батьку.
Себастьян не став сперечатися, але й не відступив від свого бажання. Він не залишить батька наодинці з чудовиськом із пекла. Однак втрутиться лише, коли буде потреба. Відьмак довіряв батькові та його силі, але водночас дуже боявся за нього. Батько хлопчика неодноразово говорив про те, що магія його сина набагато сильніша, ніж у будь-кого з нині живих, і що в майбутньому той стане великим відьмаком.
-У той час Веліал жив у замку біля нашого села, – розповідав голос, – його монстри вбивали людей, роздираючи їх на шматки. Їли їх живцем, ними жорстоко гралися, а ми нічого не могли зробити. Веліал катував жителів заради забави.
-А їх, тих монстрів, можна вбити?
-Одного разу моєму батькові набридли звірства, які чинили чудовиська, і він окропив одного святою водою. Чудовисько почало шипіти й диміти. Але Веліалу не сподобалося і він помстився батькові.
-Як?
Марк помітив, як Себастьян попрямував у його бік, і поспішив сховатися. Однак це виявилося безглуздою витівкою, адже хлопець впритул не бачив ні його, ні його спроби сховатися за деревом і прикритися гілкою.
-Ти для них не існуєш, – нагадав про себе безпристрасний голос.
-Це те, про що говорив Веліал?
-Так. Того дня ми добряче позлили його, – голос, що до цього здавався байдужим, зараз посумував.
Марк не став більше нічого питати, продовживши дивитися на події, що давно відбулися. Які б питання він не хотів поставити, розумів – скоро сам дізнається відповіді на них. Він не знав за ким піти, але Себастьян допоміг у цьому рішенні. Причаївшись недалеко від кришталевого кола, відьмак чекав, поки його батько піде на демона, пізніше маючи намір пуститися слідом. А Марк піде за ними.
Старший відьмак, закінчивши з колом, попрямував геть із лісу – до замку Веліала. Він мав такий самий вигляд, як на картині Фелікса, один в один. Після такого не залишалося жодних сумнівів, завдяки кому другові наснився той дивний сон із польотом. Але мотиви демона залишалися загадкою.
Дійшовши до високих масивних дверей, чоловік склав руки в дивний візерунок і прочитав заклинання невідомою Марку мовою, тим самим підпалюючи деревину. Він сподівався таким чином виманити демона з його укриття. План був простий: знайти Веліала, поранити його, заманити в коло, а тпотім провести ритуал вигнання. Поранити безсмертного демона. Кілька днів тому відьмак би вважав таку мету неможливою. Але місцева відьма-лікар виявилася куди багатограннішою і знала секрети безсмертних. Вона зачарувала меч з якоїсь незвичайної сталі, щоб тим можна було якщо не вбити, то відчутно поранити демона. За свої таємні знання вона поплатилася життям, коли Веліал дізнався про задуми людей. Але як заманити диявола в ліс не загинувши при цьому? Відповідь на питання довелося шукати дуже швидко, адже той матеріалізувався просто перед відьмаком.
-Вільяме, який неприємний сюрприз. – Псевдо дружелюбно оскалився демон, усім своїм виглядом випромінюючи далеко не дружелюбність. – І що ти тут забув?
-Ти зазіхнув на мою дружину, чудовисько, – чоловік крізь зуби процідив відповідь.
-Їй сподобалося, – злобно усміхнувся той, клацанням пальців загасивши вогонь, що охопив двері.
-І думаєш, що я так просто залишу це? Будь ти хоч тричі дияволом, я вб’ю тебе.
Вільям, показуючи повну впевненість у своїх діях і випромінюючи сміливість, оголив зачарований меч і спрямував вістря на демона.
-Який цікавий у тебе ножик, – мовив Веліал із насмішкою, але меч оглядав досить пильно.
Сталь чорного кольору, ніби поглинала світло навколо себе, сам клинок був гострішим за будь-який меч, і якщо вірити відьмі – ніколи не затупиться. Шкіряний ефес був простим без зайвих прикрас, у колір сталі. Тільки смарагд сяяв на кінці рукояті.
-Ти згинеш від його удару.
Вільям з палаючими від гніву і помсти очима накинувся на диявола, чий погляд випромінював веселощі і цікавість. Він підіграє людині і подивиться на що здатний цей меч. У нього в руці з’явився клинок, що матеріалізувався з повітря за бажанням демона. І той успішно парирував атаки відьмака.
Дзенькіт металу наповнив повітря, мечі зіткнулися в поєдинку не на життя, а на смерть. Точний розрахунок і продумана тактика проти імпульсивних випадів і нескінченного натиску. Людська злість і агресія з одного боку і диявольський холод з іншого.
Марк із захопленням стежив за їхнім поєдинком із-за дерев. Його вражало, як людина могла ось так просто піти на безсмертного. Та ще й битися з тим майже на рівних. Влучні випади були наповнені емоціями, але вони не були спрямовані в порожнечу. Чоловік бив чітко в слабкі місця: шия, бік. Вільям повільно відходив від замку до лісу, стійко приймаючи й завдаючи ударів. З іншого боку, диявол ніби народився з мечем у руках. Його техніка була елегантною і блискавичною. Меч був продовженням його руки. Людина швидко видихалася і починала робити помилки, тоді як демон міг вічність нападати. Він зміг поранити лікоть відьмака, знерухомлюючи болем його ліву руку.
-Ти прийшов убити мене? Наївний смертний. Якими будуть твої останні слова? – Веліал відчував свою перевагу і показував її з кожним новим впевненим помахом меча.
Вільям же дедалі слабкіше блокував атаки, пропускаючи деякі й отримуючи нові поранення. Але чоловік не звертав на них жодної уваги, продовжуючи твердо тримати меч і битися. Якщо він і помре сьогодні, то тільки після того, як демон згине в пеклі. Інших варіантів не дано.
Поєдинок перейшов у ліс. Замість каменю їх тепер оточували дерева. Місця для бою стало менше, однак тут простіше ухилятися від клинка. Природа грала на руку людині. Відволікаючи магією увагу Веліала
-Згинь, чортів монстр!!! – з криком кинувся той на Веліала, але удар був успішно відбитий, а людина ударом ноги відкинулася назад на кілька метрів.
Вільям сильно вдарився спиною об кору дерева і випустив меч із рук. Демон в одну мить опинився перед чоловіком і схопив того за горло, притискаючи до дерева, душа.
-І як ти збираєшся вбити мене з могили? – зловтішається Веліал, сильніше стискаючи чужу тендітну шию і перекриваючи доступ до кисню.
Марк почувається настільки безпорадним, дивлячись на сцену, що розгорнулася, бігає очима між Веліалом і Себастьяном, який зараз був схожий на загублену дитину більше, ніж на відьмака, який бажає вбити нечисть. На дитину, що дивилася, як вбивають його батька, не здатна прокинутися від трансу і зробити хоч щось. Заціпенілий від страху. Що йому робити? Він має допомогти, має врятувати батька, але поворухнутися не може.
-Ти так і будеш тут стояти? – у паніці кричав Марк на Себастьяна, – Зроби хоч що-небудь!
Однак його не чули.
Кристал у сумці почав світитися, привертаючи до себе увагу і тоді Себастьян прокинувся. Сховавши камінь у кишеню штанів, він побіжно оглянув місцевість, оцінюючи її та шукаючи батьківський меч. А за кілька секунд прокрався до зброї і міцно її обхопивши вступив у бій.
-Відпусти його! – Себастьян направив меча на демона, готовий будь-якої миті атакувати.
Веліал обернувся в бік хлопця і поблажливо посміхнувся. Вільям у нерозбірливому кректанні спробував відмовити сина від самогубного вчинку. Себастьян знав, на що йде, також він знав, що трапиться, якщо він злякається: демон продовжить свої злодіяння, а його улюбленці – вбивати невинних людей. Хто завгодно може стати наступною жертвою тих монстрів. Якщо смерть ціна за свободу і майбутнє їхнього села, то юний відьмак готовий її заплатити.
Не чекаючи відповіді він кинувся в атаку. Веліалу довелося відпустити напівживого чоловіка, що стікав кров’ю, і перенаправити всю свою увагу на Себастьяна і його меч.
“Батьку, я завершу тобою розпочате”. Войовничі думки додавали хлопцеві сил, захисний кристал додавав упевненості. Попри різницю у фізичній силі, Себастьян уміло відбивав атаки, відходячи від того місця дедалі далі й ведучи демона до кола з кристалів. Відьмак був найкращим мечником у селі, чим зараз успішно користувався. Він блокує удари демона з потужними рухами меча і у відповідь завдає влучних і сильних ударів, які відображають його треноване володіння зброєю. Оточення допомагало уникати поранень: меч Веліала врізався в дерев’яну кору, а не в людську шию, гілки створювали перепони.
Тепер, коли батько був у безпеці, Себастьян міг зосередиться тільки на бою. Дзвін металу відбивається у вухах, клинок вібрував від напруження, кожен м’яз у тілі молодого відьмака напружений до краю, і він миттєво реагував на всі випади супротивника. Але ось глухий кут – хлопець уперся спиною в дерево. І Веліал, зрозумівши це, замахується мечем з усієї сили, маючи намір обезголовити надокучливого юнака, однак той вчасно присідає, швидко тікаючи з пастки, а меч демона глибоко застряє в стовбурі дерева. Не гаючи ні хвилини Себастьян завдає удару в бік супротивника, розпоровши його від низу до верху, аж по саму шею.
Веліал завив від болю. Рана не загоювалася, кров текла по тілу і падала на землю. На відміну від людей із червоною кров’ю, демонічна – чорного кольору. Себастьян відсахнувся від диявола, здивовано дивлячись на чорну пляму на траві. Веліал розлютився не на жарт.
-Досить ігор. – Його меч розчинився в повітрі, а сам він вирішує спалити людину так само, як батько цього хлопця спалив двері замку.
Очі Веліала осяваються фіолетовим сяйвом. Він піднімає руку в бік хлопця і клацає пальцями. Трава навколо диявола починає горіти синім полум’ям, стрімко насуваючись у бік людини. Той задкує назад. Але щойно вогонь дістався до його ніг, як миттєво гасне. Замішання, що з’явилося на обличчі демона, дає зрозуміти, що вогонь його не послухався.
Але Себастьян розуміє, у чому річ, і дістає з кишені кристал, який світиться.
-Відбери спочатку, – нахабно коментує хлопець, почуваючись повністю захищеним.
Веліал робить ще кілька спроб нашкодити людині, але ніяка магія не досягала своєї цілі. Не зволікаючи, відьмак замахується і кидає меч у демона, але той ловить його без особливих зусиль, лише отримуючи подряпину, схопившись за лезо на рівні свого обличчя. Але це виявилося обманним маневром і в ту ж секунду Себастьян магією штовхає демона в коло з кристалів.
Марк вражено ахнув. А коли відьмак запечатав коло, і демон опинився замкнений у його межах, не маючи сил якось вирватися або доторкнутися до кристалів, студент із майбутнього навіть вигукнув щось емоційне.
-Зловити то зловив. А вбити сил вистачить? – зло промовив Веліал.
-Я відправлю тебе туди, звідки ти виліз, виплодок Пекла. – У тон відповів йому хлопець.
-І як ти збираєшся це зробити, без свого меча?
-Побачиш.
Себастьян допомагав батькові в пошуках заклинання і чудово пам’ятав його текст. Але чи вистачить йому сил? Гадати було ніколи, адже кожна заминка могла призвести до невдачі. Невідомо як надовго коло втримає диявола, і коли той прорве його та вб’є відьмака. Хлопець дістав з-за пояса ніж і порізав своє зап’ястя, виконуючи умову ритуалу. На кристалі, що був при ньому, він кров’ю намалював незрозумілий символ і почав читати текст заклинання.
Веліал увесь той час продовжував спроби звільнитися, але натикався на невидимий бар’єр. Зламати кристали теж не вдавалося. Ні магією, ні магічним мечем відьмака. Демон намагався розбити їх, порушити коло, але вони ніби зрослися із землею і один з одним.
Кристали почали сяяти білим світлом, наповнюючись силою відьмака, буквально висмоктуючи її з тіла людини. Слова давались дедалі важче, ноги тряслися, не витримуючи ваги і підкошуючись. Відьмак впав на коліна, але не зупинився.
-Ти помреш раніше, ніж закінчиш. І навіть без мого втручання, – коментує демон стан хлопця.
Той його не слухав вперто читаючи заклинання. Якщо він зараз зупиниться, то програє. Він повинен закінчити. Має прогнати нечисть із землі.
З носа тонким струмком почала стікати кров і падати на землю, забарвлюючи траву бордовим кольором. Дихати стає дедалі важче, немов щось здавлює груди, а язик починає заплітатися. “Ще трохи… Я повинен протриматися ще трохи” – твердить сам собі відьмак, не дозволяючи здатися.
Під ногами Веліала трава почала темніти й перетворюватися на пил, земля – змінювати колір і горіти чорним вогнем. Ворота у світ демонів відчиняються.
-Нам вдалося вигнати Веліала, – раптово починає голос, коли чорний вогонь повністю охопив Веліала, змушуючи того кричати, – але я тоді втратив батька.
Себастьян упав на землю, усі кристали луснули, розсипаючись по землі на маленькі осколки, а демон зник.
Додати до улюблених