Мертвий Дракон

Немає хвороби важчої від тої, що стискає груди при одному лиш погляді на людину, що займає усі думки. На людину, що ніколи б і не подумала, що твої почуття до неї взагалі існують. Ні, ти ніби й не ховаєш їх усередині себе, а все одно намагаєшся їх придушити. Коли ласкаве слово вирветься у його бік, коли перед сном заправиш пасмо волосся за вушко, коли просто посеред ночі притулишся ближче до нього, у пошуках тепла. Та він все одно не знає, не ігнорує, а просто не помічає, захоплений іншою людиною. Він також хворіє, але не тобою.

Табакі прямолінійна особа, він обов’язково вискаже тобі усе, що про тебе думає, аби ти не будував зайвих ілюзій, та чомусь говорити з Лордом про Лорда він не вмів. Адже це не були б розмови про недопитий чай, через який Табакі ледь не обпікся, чи не про лишену деінде книжку, яка заважає вільно пересуватися по кімнаті, це були б розмови про почуття, що значно глибші ніж Табакі зміг би осягнути. Все, що стосувалось Лорда було сповнене глибиною його особистості, про яку він сам навіть і не здогадувався. Він просто був. Просто пив чай, просто читав, просто пропонував свого светра Рудій… Табакі й собі попросив би, та перед дівчатами йому було ніяково, а згадуючи, що Лері вже й так поцупив собі половину Лордового гардероба й взагалі передумав. Якби ж тільки Лорд знову на нього сварився, можливо, він би й не посоромився зайвий раз його зачепити й подратувати. Табакі стільки пісень склав спеціально для його повернення, та коли Лорд повернувся, не заспівав жодної з них. Жодна з них не змогла повернути в його очі запал, так як це зробила Руда… У сірих очах він зазвичай бачив те й саме що й у своїх, коли дивився на своє відображення у дзеркалі, позаду якого стояв Лорд, дивлячись куди завгодно, тільки б не прямо.

Поглянь на мене. Думав Табакі, коли вони разом опинялись у вбиральні. Дивись тільки на мене. Відбивалось гулом в голові у їдальні, коли він робив заячі зуби із моркв’яних соломок. Це було смішно, Лорд з минулого б точно кинув йому у відповідь ще кілька соломинок, а однією, мабуть, поцілив би в око. З усіх сил Табакі намагається досягти саме цього:

— Лорде, глянь! На кого я більше схожий на зайця чи бобра? — він смішно косить очі і кидає неоднозначний погляд у бік Лорда, але той ніби нічого не помічає. — Так не цікаво! Куряко, ти як гадаєш?

Відповідь Куряки його не цікавить, просто він єдиний, хто досі дивується спробам Табакі зачепити Лорда. Він звісно питав чому, але відповідь завжди одна: ти не намагався зрозуміти. Табакі він просто… Просто вірить, що десь у глибині цієї ляльки з промитими мізками сидить справжній Лорд, який певно вже придумав геніальний план помсти для Табакі, який все ніяк не відчепиться. Та в реальності той просто сидить, втупившись у свою тарілку. Золотисті, нерівно стрижені, пасма падають йому на обличчя, ховаючи у тіні його очі.

— Лорде! — і той дійсно обертається, коли його покликали! Вперше сам, ще й з першого ж разу. Табакі губиться, та швидко бере себе в руки, — гайда навипередки до кімнати! Куряка дуже повільний, з ним не погасаєш по справжньому! — згаданий нещасний Куряка мовчки закатує очі, тільки йому “пощастило” опинитись в Четвертій, як одразу ж став усюди крайнім. Лорд мовчить, Табакі подумки згриз свої нігті від такого напруження, і справді прикусив себе за пальця. І допоки Шакал губиться у своїх думках, які не дають йому спокою, Лорд так само мовчки від’їжджає з-за столу і мчить до дверей.

— Тебе провели, — з удавано співчутливою підримкою у розмову влазить Сфінкс, він легенько плескає Табакі по плечу, виманюючи того з марень, — здається в тебе вийшло, не зважаючи на те, що у перегонах ти програв. — Табакі посміхається, та хтозна чому саме.

Вони зустрілись посеред коридору, де Лорд ніби чекав на Табакі, коли вони зрівнялись ніби обидва раптово забули про змагання і продовжили шлях поряд.

— Взагалі, — Лорд починає розмову тихо, і тиша між ним ними падає на підлогу, немов розбите скло. Табакі очікує будь-чого, — ти не був схожий ні на зайця, ні на бобра, просто на дурня з морквою у роті. Якщо тебе досі цікавить моя думка.

— Гей, ти… Справжній Лорд б такого не сказав, тим більше тут, коли ми лише удвох, він би просто висказався одразу, голосно і при усіх! Хіба ні? Хіба я пам’ятаю не того Лорда, хіба цього я більше не дратую?

На обличчя Лорда впала тінь здивування.

— Тобто? Ти ніколи… — юнак замовк, вони проїхали кілька хвилин мовчки, доки він нарешті не зібрався з думками і не продовжив: — Якого біса ти думав, що дратуєш мене? Ось зараз, коли… Зараз коли ти це сказав, я задумався. Так, схоже ти дійсно мене дратуєш. Але тільки зараз, а не раніше. Припини це, ти ніби навмисне намагаєшся мене вивести із себе, — не зважаючи на ті слова, що щойно прозвучали у цілковитій тиші, навіть вітер, що гуляв між стінами Дому замовк, голос Лорда звучав спокійно, дещо стомлено. Табакі було складно зрозуміти їх саме зараз. Точніше, він чудово зрозумів, що сказав йому Лорд, просто не зміг їх переварити. Невже вже немає шансів повернути живого! Лорда.

— Я подумаю про це, — тільки вимовивши це, Табакі піддав уперед і лишив свого співрозмовника позаду.

Табакі вважав це грандіозним провалом, за його життя таке чи не вперше. Шакал Табакі ніколи не програє і завжди добивається свого! Навіть якщо це важка розмова про почуття. Нехай він зараз і втік, але коли Лорд нарешті дістанеться кімнати, Табакі буде готовий продовжити цей раунд. Все не так просто, мій прекрасний Ельф.

Що таке відчувати щось до Лорда? Табакі знав пречудово, і він міг би скласти про це близько ста тисяч пісень та співати їх до кінця їхнього життя. Коли б Лорд намагався змусити його стулити пельку, він би згодився лише за поцілунок, звісно жартома, щоб подратувати своє вічно невдоволене кохання, йому подобається бачити справжні емоції на цьому прекрасному обличчі. Але він був би не проти, якби Ельф і справді зробив це, не тому що так воліє, щоб Табакі замовк, а тому що справді цього хоче. Я поверну тебе. Скільки б часу не пройшло з того моменту, як Лорд пішов і повернувся, Табакі не полишав думок про нього. Коли всі втратили надію на повернення однозграйця і той майже зник з їх думок лише Табакі чомусь вірив у те, що той ще обов’язково повернеться до них.

Обідній час завершився і Четверта знову наповнилась життям: двері голосно відчинилися і у середину зайшов насуплений  Сфінкс, а за ним Куряка, що активно розмахував руками (певно знову задавав свої дурні питання). Перший кинув підозрілий погляд на Табакі, і вкотре відсахнувшись від надокучливого сусіда, кивнув Шакалові на вихід.

— Табакі, будь такий ласкавий, припини чіпляти Лорда так очевидно, — Табакі підняв руки догори, мовляв здаюся, але Сфінкс проігнорував його великодушний жест, — я не жартую, наступного разу ти пояснюватимеш Куряці, чому думка саме Лорда тебе цікавить найбільше, а на інших начхати.

— Він так і поставив питання? — Табакі голосно розреготався, не зважаючи на красномовний погляд Сфінкса, який став жертвою недолугих питань, — дурний чи що? В малого є потенціал, він прямий як рельси! Та мені не чхати, сподіваюсь ти йому це пояснив, просто допоки я не побачу в Лордових очах вогник, я не схаменусь.

— А тобі кажуть, щоб ти схаменувся, достатньо просто частіше запрошувати до нас Руду і все буде… — Сфінкс замовк, він чудово розумів, що підіймати тему Рудої у присутності Табакі, найгірша ідея з усіх, що він міг придумати, — гаразд не буде, вони зустрічатимуться на нейтральній території. — І замовк. Табакі теж. Він розумів, що Сфінкс не прагнув зачепити його почуття, він теж розумів, що спілкування з дівчиною для Лорда піде на користь, адже у її присутності він ніби розквітав. Ідея зустрічей десь поза зграєю йому навіть майже подобалась. Майже тому що добре як він не бачитиме очі Лорда, коли він дивитиметься на Руду, і погансько, тому що він взагалі не бачитиме очі Лорда, в той момент, коли у них з’являється життя. Він не зміг би з цим нічого зробити, тому промовчав, а далі розмова просто не пішла. Сфінкс не навіть не намагався підібрати слів, щоб заспокоїти душу Табакі, він повинен був прийти до цього сам.

Табакі чекав на Лорда, але той все не з’являвся у кімнаті. Година була пізня і до відбою лишалися лічені хвилини. Ельфа не було. Табакі почав хвилюватись, темні думки завітали до нього у голову і зловтішно нашіптували йому на вухо, що даремно він покинув посеред коридору людину, до якої відчуває настільки сильний потяг. Варто було лишитись і поговорити з ним. Тож, Шакал вирішив, що дочекається Лорда, коли б той не приїхав. Світло вимкнули, сидіти у темряві трохи дивно, зазвичай він вже засинав у цей час, але сьогодні сну не було. Йому хотілося б поїхати на пошуки Лорда, адже мало, що могло трапитись, але так він ризикував ненароком розбудити всіх інших. Лорд, коли повернеться, зробить це тихо, майже непомітно, ніби це не він пропадав до середини ночі. Табакі чекав, блимаючи у темряві своїми очами. Він пильно вдивлявся у двері, очікуючи, що вони ось-ось прочиняться. Але нічого такого не відбувалось.

Все ж варто було лишитись, чому він втік? Виставив себе перед Лордом справжнім дурнем. Вони так мало розмовляли тепер, Лорд ніби загубився у іншому світі, його не цікавив більше цей, його погляд був завжди пустий, направлений кудись уперед. Навіть коли їм видався шанс про щось поговорити, Табакі і сам його ухилявся, ненароком, ніби підсвідомий страх вів його геть від Лорда. Таке відчуття було дивним для нього. Компанія Світловолосого Дракона завжди була йому лише в радість. Куди ж він зник.

Табакі думав, сидячі в темряві. Його очі вже звикли, і він роздивлявся у пітьмі різні фігури, що створювало місячне сяйво з вікна. Він намагався зараз додумати усе те, що довгий час ігнорував. От сьогодні була у нього можливість нарешті поговорити з Лордом, вони самі посеред порожнього коридору, Дім сам давав їм шанс лишитися на самоті, а він… Він не скористався! І як тепер йому бути, які слова казати?

Так, Лорде, ти правий, я завжди був переконаний, що я тебе дратую, але не у тому сенсі, що ти подумав! Так? Чи що? А що насправді подумав Лорд, коли почув таке кривеньке зізнання Табакі? Адже насправді він сказав йому усе як думав. Цей Лорд зовсім інший, цей Лорд не має душі і власного я. І Табакі намагався їх повернути, але зрозумів, що облажався, ця роль відведена комусь іншому. Тій самій Рудій наприклад. І як Табакі мусить до неї ставитись? Якщо йому випаде ще шанс поговорити, то все точно стане на свої місця. Тільки коли він почує в голосі Лорда хоч натяк на якусь емоцію, тоді він точно заспокоїться.

Ліжко поряд із ним ледь помітно прогнулося, а ковдра тихенько зашелестіла. За мить прямо поряд з собою Табакі відчув легкий запах чогось алкогольного і тихе-тихе сопіння. Хтось обережно загріб його у свої обійми, і міцно притулив до себе. Це було настільки раптово, що єдиним, що зупинило його голосний викрик був тонкий холодний палець, прикладений до рота.

— Так не можна робити, — прошипів він у темряву, взявши руку, що секунду назад тримала його у свою, — ти потривожив мій сон. Скількох ще ти збудив, приблудо?

— Я знаю, що ти не спав, — так тихо, що Табакі ледве почув, хоч вони і знаходились на відстані близько двадцяти сантиметрів один від одного, — нікого. Я не розбудив нікого, тому що мав намір збудити лише тебе, а ти й так не спав. І я теж взагалі-то мусів подумати, то що ти маєш проти?

То Лорд також задумався над його словами? І вони зачепили його так глибоко, що він посеред ночі шукав собі пригод! Табакі й забув, що уміє розмовляти, він міг лише беззвучно відкривати свого рота, хапаючи повітря. Під ковдрою його почало не вистачати. Але він не наважився її знімати, він взагалі не наважувався зробити зайвого руху. Лорд аж до цієї пори десь самотньо випавав і тепер не тямить, що робить. Навряд чи він готовий знову почути щось від Табакі. Але Табакі й не довелося говорити.

— Ти мене вразив, якщо чесно, я й не гадав, що моя емоційність так сильно впливала й на тебе. Я думав, що це я всіх дратую тим, що злюсь постійно. От наприклад, інші досить раді тому, що я… більше не поводжу себе як раніше. Я очікував того ж і від тебе. Але ти теж ніби зовсім інший, часом ніби мовчазніший, тихіший, а часом у тебе ніби біс вселяється, кричиш голосніше за всіх, ніби намагаєшся перекричати тишу і… знаєш, досить ніяково про це говорити, але ти ніби намагаєшся докричатись до мене?

Табакі затамував подих, це дійсно було ніяково почути з вуст Лорда, особливо тоді, коли він був повністю правий.

— Але, Табакі… Я чую тебе. Я просто настільки здивований, що й досі не надумав, що тобі відповісти. Я чув як ти зі Сфінксом говорив про Руду…

— Можеш її запрошувати, — нарешті промовив Табакі, — я поїду собі деінде, а ти запрошуй їх сюди, тут все ж краще, ніж гуляти коридорами де купа зайвих очей.

— Ні, я не знав, що ти зрозумієш це саме так, — Табакі знизав плечима, навряд чи це можна було зрозуміти інакше. — Що, як я скажу тобі, що присутність зовсім не Рудої робить мене таким? Опинившись з нею на самоті я навряд чи знайду хоч якісь слова, щоб підтримати розмову. Усе це зі мною, Табакі, тому що я просто втомився… Те місце де я опинився було жахливим, воно з кожним днем з’їдало мої емоції, не лишивши навіть мене. Мені підсовували якісь пігулки, кололи болючі уколи і я цілими днями спав під крапельницями. Те місце значно гірше Могильника, воно гірше за Зовнішність, і я тримався там лише одними думками, що колись я повернусь у Дім, де мене чекатимеш Ти.

***

Будь ласочка, скажіть, що не саму мене так вразили зміни Лорда після повернення у Дім, від нього ніби й справді нічого не лишилося…

Додати до улюблених