В невеликому містечку під назвою Сагад жила родина. Мати ростила своїх доньок, жінці було важко, вона мусила виконувати всю чоловічу роботу, іноді їй допомагали діти. Жінка не могла вийти заміж за іншого чоловіка, так як вірила, що цим може образити свого померлого коханого. Найбільше вона боялась, що богиня потойбічного світу не відкриє золоті ворота, де на неї буде чекати всі її померлі родичі. Їх маленька родина не бідувала, але іноді коштів не вистачало на хліб.
Однак, коли старшій дочці Марі виповнилось дев’ятнадцять років, мати вирішила породичатись з сусідньою сімєю віддавши свою дочку за сина свого сусіда, який був мисливцем, а також старостой містечка. Син у нього був красивим, статним і сильним, жінка дістала своє весільне плаття, яке вона ховала подалі від своїх доньок. Старша донька Марі помітила, що настрій матері змінився, вона посеред ночі зайшла до неї в кімнату, а коли побачила сукню дівчина все зрозуміла.
– Кого ти для мене обрала? – спокійно спитала Марі.
Дівчина й так знала, що рано чи пізно вона вийде заміж, а далі вже їй прийдеться піклуватись про свою молодшу сестру. Заміж їй зовсім не хотілось, але вона не могла покинуть напризволяще свою сімю. Мати занадто багато заради неї пожертвувала.
– Ти його знаєш, ви навіть ладнаєте добре. Думаю він кращий варіант ніж ті дикуни, – вона подивилась на свою доньку втомленим поглядом. – Я бажаю тобі щастя…
Марі обняла свою матір.
– Знаю ти не про це мріяла, але дитино, в тебе немає магічного дару щоб чаклувати. Мені дуже шкода, я так не хочу тебе відпускати… але я мушу, моя хвороба стає сильнішою. Можливо, я не побачу наступного літа…
– Мам…
Жінка сжала долоні дівчини.
– Тихіше, твоя сестра може почути.
– Вона вже доросла, я за неї лише на два рокі старша. Думаєш, вона не бачить що відбувається, чи ти думаєш вона не чує як ти вночі кашляєш? – дівчина присіла дивлячись матері у вічі. – Коли ти їй розповіси?
– Після твого весілля з Адамом…
– Адамом? Сином мисливця? Я думала… – Марі здивовано подивилась на матір. – Чому саме він? Думала моїм нареченим стане Авар. Плітки вже розійшлися…
– Ні, він не гідний тебе. Я не хочу щоб моя дитина була йому як прислуга. Мені хватило розповідей, як він відносить до своєї матері та сестри… – жінка зітхнула. – А ось Адам…
Дівчина подивилась на столик біля ліжка де стояло невелике дзеркало, Марі почала важко дихати. Ніхто крім молодшої сестри Мори не знав про її страх дзеркал. Зібравшись з думками вона промовила:
– Мамо, я не вийду заміж за нього, – впевнено сказала дівчина, – Я не зможу, його же…
– Кохає твоя сестра, так я це знаю, – жінка поклала сукню на ліжко. – Мені не потрібні сварки, ворожнеча між вами. Дитино, я знаю що ваші сестринські почуття сильніші за все на світі, я старалась виростила вас сильних і поважати один одного.
Марі нахмурилась, дівчина злилась, їй хотілось висказати все матері, розказати з яким захоплення сестра боготворить Адама.
“ -А що буде, коли я вийду за нього, а моя мати помре? Сестра мені ніколи не пробачить, навіть коли дізнається причину мого весілля. Мені не хочеться руйнувати життя і почуття сестри, тим паче, Адам також її кохає. Але Мора ще замала для весілля, а здоров’я матері стає гіршим”
Так і нічого не сказавши, з важким серцем вона покину кімнату матері.
“ -Чаклувати… Якби я вміла чаклувати, могла б заробляти хороші гроші”
Старша сестра встала рано вранці і пішла до хатини старої чаклунки. Дівчина знала, що знайти чаклунку в їхньому королівстві дуже не просто, але Марі пощастило. Вона не була впевнена в здібностях цієї чаклунки, але дівчина змогла підслухала як одна сусідка хвалила чаклунку за настій від головного болю.
“ – А якщо вона тільки лікувати вміє? Можливо, дарма я прийшла. Просто запитати і все, не піду додому, поки не дізнаюсь про своє майбутнє”
– Агов, тут хтось є? – дівчина постукала в двері.
– Заходь, дитино. – стара бабуся запросила її в дім.
Хатина нічим не відрізнялась від інших, навіть більше була схожа на їхню, була лиш одна відмінність: скрізь куди не поглянь лежали засушені трави.
– Сідай за стіл. Почекай мене пару хвилин, я покормлю своїх курей.
Бабця вийшла, залишив Марі наодинці, їй стало незручно, вона дуже спішила.
“ -Якщо мати дізнається розлютиться”
– Що ти хочеш дізнатись, дитино?
Дівчина важко зітхнула, раптова поява чаклунки її налякала.
– Хочу дізнатись про своє майбутнє, що буде коли вийду заміж?
Бабця уважно дивилась у вічі дівчини, її сердце забилось частіше, щось в цьому погляді лякало її лякало. Зрачки чаклунки поміняли колір на голубий.
– Зіграєш весілля, помре твоя мати, втратиш дитину, – губи чаклунки скривились. – Не любиш ти його, а сестра твоя любить. Готова життя своє за нього віддати, довго не проживе без нього, а потім втопиться.
Марі перестала дихати, вона не хотіла такого життя. Втратити матір, прожити життя з нелюбимим чоловіком і втратити свою рідну сестру. Для неї це було не життя, а справжнісіньке пекло.
– Чи існує інший спосіб? Чи зможу я все виправити уговорив матір зупинити весілля?
Чаклунка довго мовчала, серце дівчини здавалось може вискочити з грудей в любу секунду.
– Так… – бабуся встала дістала якийсь голубий камінь з шухляди. – Потримай трошки.
Дівчина забрала дивний камінь, на диво він був теплий, потримавши пару хвилин бабця забрала його назад.
– Існує спосіб… сестра твоя, буде довго жити, матір довше проживе. Але твоя мати уже не передумає, дуже сподобався їй цей парубок навіть уві сні бачить вас вдвох щасливих, тішиться її материнське серце скорому весіллю. Хоче тебе побачити в своїй сукні. Вона навіть не розуміє наскільки помиляється… – бабця різко замовчала, придивившись до дівчини мовила. – Ти колись закохувалась, дитино? Можливо, стояла біля якогось хлопця, а твоє серце відчувало легкість? Можливо тобі хотілось доторкнутися до нього чи обійняти?
“- Закохувалась? Серце відчувало легкість? Хотілось доторкнутись чи обійняти? Дивні у неї запитання”
– Нажаль, такі почуття я не відчувала, не до кого, – дівчина відвела погляд. – Я навіть заздрила своїм одноліткам, навіть сестрі. Також, хотіла відчути як це. Коли мені виповнилось сімнадцять, зрозуміла, що це для мене нічого не значить.
– Можливо, ти ще не зустріла того самого, – чаклунка усміхнулась. – Дитино, ти правильно зробила що прийшла до мене. Твоя душа не схожа на інші, в тобі є магічний потенціал.
– Магічний потенціал? Але я не вмію чаклувати, якби вміла не прийшла до вас. Бути чаклункою я хотіла ще з дитинства, – дівчина засміялась. – Як бачите, я прийшла до вас, бо я у відчаї. Я не знаю що робити, не хочу смертей, не хочу жертв.
– Жертви завжди будуть, по твоїй вині чи ні, – бабуля поклала камінь на дерев’яний стіл. – Така доля… Так значить ти не закохувалась, жалко, ритуал для тебе буде складнішим ніж я хотіла б. Завтра ввечері підеш на поле, головне щоб тебе ніхто не бачив. Зірвеш букет польових квітів, немає різниці яких. Принесеш мені рано вранці.
Марі здивовано подивилась на чаклунку, в її очах була недовіра. Старуха старалась проігнорувати цей погляд.
– Це ще не все, плати я за тебе брати не буду. Виконай це завдання, а завтра поговорим.
Дівчина поспіхом покинула дім чаклунки. В її голові все ще крутились слова про скору смерть сестри. Вона не могла зрозуміти чому саме їй випала така доля.
“ – А якби я не пішла до неї? Я жила б як в пеклі, чому моїй матері так подобається Адам? Не сказала б що він багатий, просто в його батька є певний авторитет в нашому селі та за його межами, його всі поважають, а також шанують.”
Дівчина дійшла до свого дому.
“ – А також чаклунка говорила про магічний потенціал, чого я впевнена не може бути. Якщо магічні здібності існують, то вони завжди проявляються ще в молодомі віці в два або три роки, можливо вона збрехала… Тоді все остальне може бути брехнею, а також цей ритуал з полем і квітами… Він мені не подобається”
– Сестро, куди ходила? чому без мене? – молодша вийшла з хатини, – Невже до Авара? Чому я дізнаюсь про твоє скоре весілля через чужих мені людей? Я тобі про Адама все розповідала…
– Молодша сестра тримала в руках кувшин.
“ – Мати, все ще їй не сказала… Чому? Вона хоче, щоб я це зробила сама? Сама знищила наші сестринські відносини, її і свою долю. Навіть у вічі боюсь їй дивитись, мені стидно.”
– Сестро, я повинна тобі дещо сказати…
Молодша відчула настрій своєї старшої сестри.
– Що саме?
Марі наважилась подивитись у вічі сестрі.
– У мене скоро весілля не з Аваром, це все сільські плітки….
– Але ж, я бачила сукню у тебе на ліжку. Ти мені хочеш збрехати?
– Ні! Звісно ні… Просто, всі плітки про мене і Авара це брехня, не знаю хто так глузує з мене, але…
– Але, що?
“- Богі, сестро мені важко це сказати!”
– Насправді, моя мати вибрала мені нареченого. Ти чула, як вона кашляє вночі, це все даремно від тебе приховувати. Наша мати смертельно хвора…
Молодша сестра закрила рот долонею, її очі почали сльозитись.
– Я здогадувалась.
– Сестро прошу, не перебивай, мені треба це сказати, адже мої заручини також стусуються і тебе… тобто того кого ти кохаєш.
Вона нерухомо стояла дивлячись перед собою, здавалось що дівчина перестала дихати.
– Мати хоче щоб Адам став моїм нареченим.
Її сестра мовчала, кувшин з молоком впав з її рук, забруднив сукню. Марі повільно підняла кувшин.
– Знаю, що він для тебе означає. Клянусь, я не хотіла цього! Можна було б таємно виїхати з села, але не хочу кидати тебе, не хочу хвилювати мати…
– Я здогадувалась… – тихо промовила дівчина. – Була готова це почути але… Сестро, не буду тебе винить, можливо я змирюсь, і…
– Ні! Я цього не хочу Мора, – дівчина кинула кувшин, схватила сестру за руку. – Ходила до чаклунки, вона знає як все виправити.
– Чаклунки? О, ні… Чим ти заплатила? – в очах Мор був страх. – Вона хотіла щось конкретне?
Марі, посміхнулась.
– Ні, я ще нічим не платила. Вона сказала, що мати хоче бачити Адама своїм зятем, но хоче щоб я була нареченою! Наша мати не передумає як її не вмовляй.
– Що, ще вона тобі сказала?
– Більш нічого…
Старша сестра не хотіла повністю розказувати, що вона їй нагадала. Лякати Мор їй зовсім не хотілось. Молодша обняла Марі.
– Дякую, що сказала мені правду. Як ти хочеш все виправити?
– Мені потрібно зробити ритуал вечором, коли мене не буде, скажеш матері що пішла гуляти з подругами. Гаразд?
В очах Мор бувала не впевненість, але подумав пару минут вона кивнула.
Так, з легким сердцем Марі дочекалась вечора і вийшла з хати, направляючись до поля. Дівчина була рада що змогла порозумітися зі своєю молодшою сестрою. Марі згадала слова матері про їх сестринські узи.
«- Наші сестринські узи справді були сильними. Мені пощастило мати таку добру, чуйну сестру. Навіть в дитинстві вона була спокійною, рідко коли вередувала. Її всі люблять, Адаму пощастило з такою хорошою дівчиною, як вона. Клянусь, якщо він її в майбутньому скривдить, то я…»
Марі зупинилась побачивши поле ромашок, прислухавшись вона акуратно почала їх рвати. Їй було трішки лячно в таку пору ходити в поле самій, але вона знала раді чого туди йшла, раді кого це все робила. Ставало все холодніше, Марі вже поспіхом складала букет, ставало все темніше і холодніше.
«- Таке відчуття ніби чим більше квітів я рву, тим бистріше темніє. Не хочу заблукати, треба вже йди додому…»
Почувши вовчий лай, вона обернулась, великий білий вовк стояв і пильно спостерігав за своєю жертвою. Марі притулилася квіти до грудей, вона була налякана. Вовк гарчав, повільно наближаючись до неї. Якщо вона закричить її ніхто не почує, побіжить він дожене і перекусить їй шию. Дівчина відчувала себе загнаним зайцем, не було ні палки, ні ножа щоб обороняться. Великий вовк все ще наближався. Вона подивилась на свій букет.
« – Вовки на цю територію заходи рідко, тоді чому він тут? Невже щоб моя сестра довше жила я повинна померти? Таким чином, я зміню майбутнє моєї сім’ї, моєю смертю»
Сіра шерсть хижака стала дибом, вовк скалив гострі білі ікла з яких капала слюна.
«- Невже я так помру… Не дозволю! Я виживу любою ціною, чаклунка сказала що в мені є магічні здібності хоча малі але вони є! Мені немає що втрачати, повинна спробувати. Якщо помру, то з думкою що старалась врятуватись»
Вовк ближче наближався, тепер його гарчання було легше почути, він приготувався до прижка.
– Ти, цього не зробиш.- впевнено сказала Марі, в очі тварині.
Вовк зомовчав.
– Ти, мені нічого не зробиш!
Хижак загарчав сильніше.
– Я сказала, ні.
Серце дівчини здавалось вискочить з грудей, вона повільно опустила руку з квітами. Хижак пильно спостерігав за діями своєї здобичі. Думки дівчини плутались, їй хотілось розвернутись і побігти, як найшвидше звідси. Вовк пригнув, дівчина закрила очі.
«- О, Боги!»
Щось тепле капнуло на обличчя Марі, хижак заскавчав і замовк.
«- Я померла?»
– Ні, ти все ще жива, – відповів глибокій чоловічий голос. – Вибач, пару капель попало на твоє обличчя.
Марі відкрила очі, вона побачила високого чоловіка із довгими білим волоссям, у нього були голубі очі. Чоловік посміхнувся.
«- Хто він? Треба звідси тікати»
– Почекай, твій ритуал був оманою, чаклунка хотіла тебе вбити і забрати ту малу частку магічних сил, які в тебе залишились. – чоловік відступив, раптом він схватився за сердце.
«- Це мій шанс…»
– Стій!Прошу…
Дивний чоловік впав на коліна, з його рук випав водяний серп. Тільки зараз вона його побачила. Серп був магічний.
– Ви вмієте читати думки? І ви не чаклун.
Чоловік застонав, вилаявся на незрозумілій мові, його водяний серп перетворився на зеркало. Він здивовано подивився на нього, його приступ припинився. Дівчина зрозуміла причину цьому і вона побігла, подалі, тікаючи від дивного чоловіка.
– Стій! Це наказ! – розлючений чоловік піднявся.
Тіло Марі зупинилось, дівчина не могла поворушитись, його магія окутала її тіло.
– «О, Богі, допоможіть!»
Чоловік повільно підійшов до неї тримаючи в руках зеркало. Він був розлючений, окутав їх водяним бар’єром який слабо світився, він заглянув їй у вічі.
– Можу вас вітати панянко, ви перша у своєму роді станете ученицею водяного духа. – він тяжко зітхнув, Марі вже могла ворушитись.
– Але водяни духи не коли не брали в учениці дівчат… – пошепки відповіла вона. – Це неправильно…
– Звісно не правильно! – чоловік взмахнув руками. – Ото морока мені буде! Взяти в учениці дівчин… Да мене, всі водяні духи Даркшаду засміють!
– Знаєте що! Я до вас зовсім не просилася! А тепер, заберіть цей бар’єр, мені треба додому.
Дух здивовано подивився на неї, а потім засміявся.
– Звісно звісно панянко, але коли кожного вечора будете бачити замість свої ніг риб’ячого хвоста, то не панікуйте.
Марі була занадто ошелешена, вона зі злості швирнула букет ромашок в лице водяному духові.
– Відпустіть!
Дух тяжко зітхнув, махнув рукою і бар’єр зник. Марі побігла додому, в кімнаті на столику горіло три свічки, її молодша сестра чекала повернення Марі.
– Щось сталось? Як все пройшло?- занепокоїла Мор встала з ліжка і підійшла до старшої сестри. – Ось, я залишила тобі пирижків.
– Нічого. Ритуал пройшов добре, – збрехала дівчина.
– А що це за кров на твоїй щоці? – налякана Мор відійшла.
– Руку подряпала коли рвала квіти, доторкнулася до лиця і от…
Молодша сестра з полегшенням зітхнула.
– Я рада, мати вже спить, нам також пора.
– Звісно.- тільки це змогла сказати Марі заснувши в свої кімнаті.
Дівчині снилось як якась жіноча фігура в темному плащі підходить до їх маленького містечка. Обличчя вона не бачила, тільки злегка згорблену спину і сиве волосся. Жінка доторкнулась до землі, вона загорілась змахнув рукою вогонь перейшов на дерев’яні хатинки, які відразу загорілись.
– Ні! Стій! – закричала Марі схвативши стару жінку за пличе. – Це ви! Чаклунка!
Стара бабця засміялась.
– Так, дитино, – вона посміхнулась – Як бачу тебе мій вовк не сжер.
Марі побачила на чорній накидці бабці вишиту білу лілію. В селі забили тривогу, люди повибігали із своїх домівок почали тушити пожежу, спасати дітей. Дівчина відчувала запах гарі, зрозумівши що все насправді вона відійшла від жінки.
« – Що сталось з мамою, сестрою? Як я тут опинилась? Магія… Це все вона! Вона хоче забрати мою магію!»
– Дитино, стій на місці. Обіцяю це не буде так боляче, як смерть від зубів вовка. – жінка підійшла до Марі.
Вона штовхнула дівчину на землю. Марі згадала погляд водяного духа, а також його рухи рукою коли з’явився водяний бар’єр.
– Ти зробила помилку, – сказала дівчина повільно піднявшись. – Я стала ученицею водяного духа.
Магічна сила води окутала руку дівчина, цю силу вона направила на чаклунку, а потім на своє рідне містечко позаду бабці, кругом села появився водяний бар’єр. Чаклунка відійшла від дівчини.
– Гадіна! – старуха замахнулась.
Полум’я в її руках горіло яскравіше. Марі присіла, стріла попала в плече старої чаклунки. З кущів вишов Адам, він тримав в руках лук, а за ним вийшов його батько. Полум’я в руці чаклунки згасло, стріла була отруйною. Чоловік бистро подивився на Марі, яка вже відповзла подалі.
– Ми ще з тобою зістринемось, дитино.- чаклунка витягнула стрілу і зникла.
Адам підбіг до учениці водяного духа, яка важко дихала. Хлопець опустив лук.
– Марі, ти як? Все нормально?
Дівчина подивилась на парубка.
– Здається так…
– Хвала Богам, я злякався коли Мор прибігла до мого дому і сказала що ти зникла.
Марі мовчала, її тіло сильно боліло, а особливо ноги. Вона схватилась за них руками. Адам здивовано відійшов. Дівчина закричала, її нігті перетворились на кігті, руки почали покриватись лускою.
– Батьку, що з нею? – парубок дивився на серйозне лице мисливця.
– Вона перетворюється, водяний дух вибрав її в учениці… Я бачив колись таке, дуже давно.
Марі закричала голосніше, піднявши подол довгої білої сорочки, вона помітила як її ноги мінялись. Не витримавши вона знов закричала, тепер з її очей шли сльози.
– Батьку, що робити?
Чоловік схватив сина за плечо.
– Нічого, вона тепер не людина. Адам, я виганяю Марі з нашого містечка.
– Що? Да як ти…
Чоловік вдарив сина по обличчю. Марі сильніше закричала.
– Зате… вона буде жива, люди не будуть жити в страху. Вони її зненавидять, ми скажем що вона спасла нас і зникла, – чоловік підійшов до дівчини. – Марі, не повертайся сюди, для тебе так буде краще.
Дівчина дуже важко дихала, луска повільно покривала її шию, вони кивнула.
– Прошу…забери бар’єр.
Велика статна фігура появилась біля Марі біловолосий дух присів, чоловік приготувався до нападу, Адам натянув лук.
– Я заберу її і його. – дух підняв дівчину на руки, водяний бар’єр розсипався.
Марі зомліла, водяний дух забрав її до мертвої річки Сіг. Вони спустились на саму глибину.
– Ей, панянко вставайте. Я не збираюсь бути під водою тут цілий день, у мене ще плани є.
Дівчина слабо повурушилась в його руках.
– Честно… я не жартую.
Марі відкрила очі, луска вже не вкривала її шию та руки, кігті повільно зникли, ноги уже не були схожі на риб’ячий хвіст.
– Де я?- голос її був хриплим.
– Річка Сіг, панянко, – дух посміхнувся.- Ви тепер в безпеці, раджу побути тут ще два дні. Водяний бар’єр забрав у вас багато сил, але хочу вас похвалити, ваш водяний бар’єр чудово вийшов.
– Я не хочу… ставати вашою ученицею…
– А я вашим вчителем, але у мене немає вибору, – дух відпустив дівчину. – Не хотів щоб подарок королеви став вашою річчю.
«- О, Богі»
– Перестаньте, це мене дратує.
– А ви, перестаньте читати мої думки!
– А ви, панянко, перестаньте так голосно думати. Ось!- дух протягнув Марі магічне зеркало. – Прийми його, стань моєю ученицею. У мене уже на вас терпіння не хватає!
Дівчина ще з дитинства боялась дзеркал, з великим трудом вона вирішила прийняти допомогу духа. Марі забрала дзеркало, на її руці появилось тату в вигляді кленового листка. Водяний дух зітхнув.
– Дякую, що послухала. Тепер мені потрібно йти, якщо хочеш дізнатись про свою сім’ю зеркало тобі все покаже. Не виходь звідси без мене, не хвилюйся, сюди ніхто не зможе пройти.
Біловолосий дух повернувся до неї спиною. Дівчина схватила його за рукав білої рубашки.
– Чому? На мене будуть полювати?
– Так, ти перша жінка яку вибрало зеркало. Інші обрані учні духів захочуть твоєї смерті. Чекай мене тут, я скоро прийду.
Водяний дух зник, залишаючи Марі саму. Вона довго сиділа і плакала дивлячись в зеркало, там була щаслива її родина. Вони жили так, ніби її не існувало. Коли дівчина спала їй завжди снився один і той же сон, як жінка в масці лисиці називає її Відродженою тіней.
Колись Марі мріяла стати чаклункою, заробляти великі кошти щоб мати і сестра жили в достатку. Тепер вона має магічні здібності, панянка змінила майбутнє всієї своєї сім’ї. При спогляданні своїх рідних через дзеркало, дівчина відчувала, як теплота та любов заполонюють її душу, але водночас вона була облікована холодом та віддаленістю від цього світу. Бачучи, як її сім’я займається щоденними справами, розмовляє, сміється та піклується одна про одного, дівчина зрозуміла, яку велику частину свого життя вона втратила. Марі знайшла свій дім серед мертвої річки Сіг, де холодна вода пливла безжально і туга засмучувала серце. Відділившись від своєї сім’ї, дівчина відчула сильний розрив, що роз’єднав її з тим, що колись було її повсякденним життям. З кожним днем її сум ставав глибшим, а самотність дедалі більш нестерпною. Вона відчувала себе відокремленою від людського світу, живучи у своєму власному усамітненні. Хоча самотність продовжувала пригнічувати дівчину, вона знала, що вона здатна на більше, ніж просто спостерігати.
Її домом нажавжди стала одинока глибина мертвої річки Сіг, де вона чекає, спостерігає за своїм містечком через магічне дзеркало.
Додати до улюблених